Шляхи підвищення прибутку підприємства

     Об’єм реалізації і величина прибутку, рівень рентабельності залежать від вибраної маркетингової і фінансової діяльності підприємства, ці показники характеризують всі сторони господарювання.

     Основними задачами аналізу фінансових результатів  діяльності є:

• Систематичний контроль за виконанням планів реалізації та отримання прибутку;
• Визначення впливу, як об’єктивних, так і суб’єктивних факторів на фінансові результати;
• Вплив резервів збільшення суми прибутку і рентабельності;
• Оцінка роботи підприємства за використання можливостей збільшення прибутку та рентабельності;
• Розробка заходів, що до використання виявлених резервів.

     Балансовий  прибуток включає в себе фінансові  результати від реалізації продукції, робіт та послуг, від іншої реалізації, доходи та витрати від позареалізаційних  операцій.

     Чистий  прибуток – це прибуток, що залишається  у розпорядженні підприємства після  сплати всіх податків, економічних  санкцій та відрахувань до доброчинних  фондів.

     Необхідно проаналізувати склад балансового  прибутку, його структуру, динаміку та виконання плану за звітний рік. При вивченні динаміки прибутку слід враховувати інфляційні фактори зміни і суми.

     Величина  балансового, чистого та прибутку до оподаткування залежить від багатьох факторів. Крім того слід мати на увазі, що розмір прибутку в багато чому залежить і від облікової політики, що застосовується на даному підприємстві.

     Нормативні  акти, що діють на території України, допускають наступні методи регулювання  прибутку суб’єктом господарювання:

• Зміна методу нарахування зносу МБЗ;
• Застосування різних методів оцінки  нематеріальних активів та способів нарахування амортизації;
• Вибір метода оцінки використаних запасів;
• Зміна строків погашення витрат майбутніх періодів, скорочення яких веде до росту собівартості продукції звітного періоду;
• Зміна метода визначення прибутку  від реалізації і т.д.

     Основну частину прибутку підприємство отримує  від реалізації продукції і послуг. В процесі аналізу визначається динаміка, виконання плану прибутку від реалізації продукції і визначаються фактори зміни його суми.

      Прибуток  від реалізації продукції в цілому по підприємству залежить від 4-х факторів першого рівня підпорядкованості: обсяг реалізації продукції, її структура, собівартість та рівень середньо реалізаційних  цін.

      Обсяг реалізації продукції може здійснювати позитивний і негативний вплив на суму прибутку. Збільшення обсягу продажу рентабельної продукції приводить до пропорціонального збільшення прибутку. Якщо ж продукція є збитковою, то при збільшенні обсягу реалізації виникає зменшення суми прибутку.

      Структура товарної продукції може здійснювати як позитивний так і негативний вплив на суму прибутку. Якщо збільшиться доля більш рентабельних видів продукції у загальному обсязі її реалізації, то сума прибутку зросте, і навпаки при збільшенні питомої ваги низькорентабельних видів то загальна сума прибутку зменшується.

          Собівартість  продукції і прибуток  знаходяться в зворотно пропорційній  залежності і зниження собівартості  приводить до відповідного росту  прибутку і навпаки.

      Зміна рівня середньо реалізаційних цін і величина прибутку знаходяться у прямо пропорційній залежності: при збільшенні рівня цін сума прибутку відповідно зросте і навпаки.

      Узагальнена інформація для аналізу фінансових результатів подана  у формі 2 для річної і квартальної бухгалтерської звітності “Звіт про фінансові результати” [4], у формі 1 для річної і періодичної бухгалтерської звітності “Бухгалтерський баланс” [3], у формі 5 для річної і квартальної бухгалтерської звітності “Примітка до балансу”.

      Якщо  сума прибутку показує абсолютний ефект від діяльності, то рентабельність характеризує міру цієї ефективності, тобто відносний ступінь прибутковості підприємства або продукції, що виробляється. У загальній формі рентабельність як відношення прибутку до витрат чи застосованих ресурсів.

      Рентабельність  застосованих ресурсів є рентабельністю підприємства. Цей показник може бути визначений, як відношення прибутку підприємства до сукупності виробничих фондів, балансових активів, власного чи акціонерного капіталу. Останній показник цікавить насамперед акціонерів і майбутніх інвесторів, оскільки він визначає верхню межу дивідендів.

      Рентабельність  продукції характеризує ефективність витрат на її виробництво і збут. Перед усім обчислюється рентабельність усієї реалізації, як відношення прибутку від реалізації до повної собівартості реалізованої продукції. Рентабельність продукції можна розрахувати також відношенням прибутку до обсягу реалізованої продукції.

      У багато номенклатурному виробництві  в процесі аналізу рентабельності виробів слід застосовувати спосіб групування.  Насамперед усі вироби групуються за ознакою, рентабельна чи нерентабельна продукція. При цьому визначають кількість нерентабельних видів продукції розраховують частину у % до загальної кількості виробів, а також їхню частку в обсязі реалізованої продукції.

      Дуже  важливо здійснити групування продукції, що виробляється, за рівнем рентабельності:

• Вироби з низькою рентабельністю;
• Вироби з середньою або нормальною рентабельністю;
• Вироби високорентабельні.

     Також здійснюють групування виробів за ознакою ступеня та напрямку зміни рентабельності порівняно з попереднім періодом. При цьому визначають кількість виробів, по яких:

• Рентабельність помітно зросла;
• Рентабельність суттєво не змінилась;
• Рентабельність знизилась.

      Групування  виробів за названими та іншими ознаками дає змогу краще зрозуміти існуючі проблеми та визначити напрями збільшення прибутковості виробництва. При цьому треба врахувати дію на рентабельність продукції таких чинників:

• Зміну ринкових цін на продукцію даного підприємства;
• Зміну податку на додану вартість;
• Зміну рівня собівартості виробу з усіма факторами, які впливають на неї.

     Показник  рентабельності продукції в цілому по окремих видах продукції та асортиментно-структурних зрушень  у реалізації продукції.

     Рентабельність  підприємства – найбільш узагальнюючий показник його діяльності. В ньому синтезуються всі фактори виробництва і реалізації продукції, оборотність  господарських коштів і позареалізаційних фінансових  результатів.

       Отже показники рентабельності  більш повно ніж прибуток, відображають кінцеві результати господарювання, тому що їх величина показує співвідношення факту з дійсними або використаними ресурсами. Їх використовують для оцінки діяльності підприємства і як інструмент в інвестиційній політиці та ціноутворенні.

     Показники рентабельності можливо об’єднати  у декілька груп:

• Показники, що характеризують окупність витрат виробництва та інвестиційних проектів;
• Показники, що характеризують прибутковість продажів;
• Показники, що характеризують прибутковість капіталу та його частин.

      Отже, рентабельність як показник дає уявлення про достатність прибутку порівняно  з іншими окремими величинами, що впливають  на виробництво, реалізацію і взагалі  на фінансово-господарську діяльність підприємства.

2.2 Розподіл прибутку підприємства ЗАТ „Росінка”

      Прибуток  є важливим показником ефективності виробничо- господарської діяльності, а також джерелом формування централізованих  і децентралізованих фінансових ресурсів.

      Отриманий підприємством прибуток може бути використаний для задоволення різноманітних потреб. По-перше, він спрямовується на формування фінансових ресурсів держави, фінансуванням державних видатків. Це досягається вилученням у підприємств частини прибутку. По- друге, прибуток є джерелом формування фінансових ресурсів самих підприємств і використовується ними для забезпечення господарської діяльності.

      Отже, отриманий підприємством прибуток є об’єктом розподілу. У розподілі  прибутку можна виділити два етапи:

      Розподіл  загального прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є держава й підприємство. У результаті розподілу кожний з учасників одержує свою частку прибутку; пропорція розподілу прибутку між державою і підприємствами має важливе значення для забезпечення державних потреб і потреб підприємств. Це одне з принципових питань реалізації фінансової політики держави, від правильного вирішення якого залежить розвиток економіки в цілому.

      Пропорція розподілу прибутку між державою (бюджетом) і підприємством складається  під впливом кількох чинників. Істотне значення при цьому має податкова політика держави щодо суб’єктів господарювання. Ця політика реалізується в сумі податків, що сплачується за рахунок прибутку, у визначенні об’єктів господарювання, ставках оподаткування, у порядку надання податкових пільг.

      Другий  етап – розподіл і використання прибутку, що залишився в розпорядженні підприємств після здійснення платежів до бюджету. На цьому можуть створюватись цільові фонди для фінансування відповідних витрат.

 

 
 
 
 

      Рис.2.1 Схема використання прибутку підприємства.

      Отже, із загального прибутку сплачується податок; решта поступає в повне розпорядження підприємства та використовується згідно з його статутом і рішеннями власників.

      Відповідно  до принципових (головних) напрямів використання цей прибуток можна розділити на дві частини: 1) прибуток, що спрямовується за межі підприємства у вигляді виплат власникам корпоративних прав, персоналу підприємства за результатами роботи (як заохочувальний захід), на сціальну підтримку тощо (розподілений прибуток); 2) прибуток, що залишається на підприємстві і є фінансовим джерелом його розвитку (нерозподілений прибуток). Останній спрямовується на створення резервного та інвестиційного фондів. Резервний фонд є фінансовим компенсатором можливих відхилень від нормального обороту коштів або джерелом покриття додаткової потреби в них. Його формування є обов’язковим для господарських товариств, орендних підприємств, кооперативів.

      Цю  загальну схему розподілу прибутку можна конкретизувати стосовно підприємств із різними організаційно правовими формами. Це стосується насамперед акціонерних товариств (підприємств). Як відомо, власники акцій одержують частину корпоративного прибутку у вигляді дивідендів (доходу інвесторів на вкладений капітал). Щодо акціонерного підприємства дивіденди можнарозглядати як плату за залучений від продажу акцій капітал.

      Розподіл  прибутку на виплату дивідендів та інвестування є фінансовою проблемою, яка істотно та  неоднозначно впливає на фінансову стабільність і перспективи розвитку підприємства. Спрямовання достатньої суми прибутку на виплату дивідендів і високий рівень таких збільшують попит на акції і підвищують їхній ринковий курс. Водночас обмежується власне джерело фінансування, ускладнюється розв’язання завдань перспективного розвитку підприємства.

      Зрозуміло, що низький рівень дивідендів призводить до протилежних наслідків. З урахуванням  цих обставин акціонерне товариство (підприємство) мусить вибрати таку дивідендну політику, яка відповідала  б конкретним умовам його діяльності.