Шляхи підвищення прибутку підприємства

      Основними варіантами дивідендної політики можуть бути: 1)виплата постійного рівня  дивідендів протягом кількох років; 2) виплата дивідендів із щорічним певним зростанням; 3) спрямування на дивіденди  встановленої (нормативної) частки чистого  прибутку; 4) виплата дивідендів із залишку прибутку після фінансування інвестиційних потреб; 5) виплата дивідендів не грошима, а додатковим випуском акцій. Кожний із цих варіантів має свої переваги й недоліки і застосовується, як правило, не постійно, а в межах певного перспективного періоду з урахуванням економічної кон’юктури та фінансового стану підприємства.

      Частина прибутку, що спрямовується на виплату  дивідендів, визначається відповідно до вибраного варіанта дивідендної  політики. Досвід зарубіжних корпорацій свідчить, що частка величини цього прибутку у чистому прибутку коливається в межах 30-70%.

      Отриманий підприємством прибуток є предметом  розподілу, він використовується для  задоволення різноманітних потреб: здійснюються відрахування до бюджету ( 31 %), дивіденди власникам акцій (в середньому 30%), відрахування в резервний фонд та на інвестиційні потреби. Розподіл прибутку 3АТ за 1-3 роки наведений в таблиці 2.

      Табл.2.1. Розподіл прибутку підприємства за 3 роки.

      Усі напрямки використання прибутку на об’єкті дослідження за 1-3 роки у процентному відношенні є майже однаковими, але все ж є певні зміни та динаміка: поступове незначне зниження грошових коштів у резервному фонді та зростаючі (також незначно) відрахування на інвестиційні потреби та на виплати дивідендів. 

2.3. Аналіз  динаміки показників прибутку підприємства ЗАТ „Росінка”

      На  сучасному етапі розвитку економіки  в Україні, створення все більшої  і більшої кількості нових  підприємств між ними загострюється  конкурентна боротьба. Це призводить до того, що залишаються лише ті, керівники яки здатні ефективно керувати підприємством і досягати поставлених цілей. У значній степені допомагає їм у цьому аналіз фінансово-економічних результатів діяльності підприємства і подальше коректування його роботи, із врахуванням одержаних результатів. Аналіз деяких показників з цієї групи і буде розглянуто у цьому розділі, а саме показники прибутку і рентабельності. У таблиці 3.1. наведено ці показники по ЗАТ “Росінка” за три роки. 

      Табл.2.2. Показники прибутку і рентабельності ЗАТ "Росінка"

      Як  видно з таблиці, балансовий прибуток на об’єкті дослідження можна відзначити чіткою тенденцією до зростання - у 1 році ріст склав 2,3%, у 3 - 12,2% - тут мається на увазі ланцюговий показник; а по відношенню до базового 1 року - прибуток зріс на 14,8%.

      Загалом за три роки балансовий прибуток збільшився на 1124 тис. грн. Це відбувалося завдяки зростанню прибутку від основної діяльності та прибутку від іншої реалізації.

           Прибуток від основної діяльності ( тобто прибуток від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) зріс: у 1 – на 2,3%; у 3 – по відношенню до 2-го на 12,3%, і по відношенню до базового 1-го – на 14,8%. Прибуток від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)) визначається як різниця між обсягом реалізованої продукції у чинних цінах та їх повною собівартістю. Обсяг реалізації продукції в аналізовані роки характеризувався зростанням, відповідно зростав і прибуток. Зростання зумовлене вкладеннями у підприємство інвестицій, зокрема значна їх частина була спрямована на відновлення основних фондів. Цим же можна пояснити зростання прибутку від іншої реалізації: у 2-му – 17%, і ще на 22,5% у 3-му; а по відношенню до базового – на 42,8%. У абсолютному вираженні ж прибуток від основної діяльності збільшився на 748 тис. грн., а прибуток від іншої реалізації – на 842 тис. грн.

        В загальному характеризуючи динаміку показників прибутку можна сказати, що вона в основному є зростаючою; вийняток складає лише прибуток від позареалізаційних операцій:

      Рис.2.2. Динаміка прибутку від позареалізаційних операцій.

      У 2-му він скоротився на 47% (268 тис.грн.), а у 3-му ще на 65% (199 тис. грн.); загалом же спад склав 82% і 467 тис. грн. До таких невтішних результатів привело виявлення збитків минулих років. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ  ІІІ. Шляхи підвищення прибутковості підприємства

3.1 Максимізація  прибутку і мінімізація витрат 

    Максимізація  прибутку досягається у взаємодії  внутрішніх і зовнішніх факторів діяльності прибутку. Основна вимога максимізації прибутку — прибутковість кожної одиниці випуску. Виробництво кожної додаткової одиниці продукції збільшує обсяг на величину граничних витрат, але одночасно підвищується і загальний доход — на величину граничного доходу. Поки граничний доход більше граничних витрат, прибуток у цілому підвищується, її гранична максимізація ще не досягнута і підприємство може збільшувати обсяг виробництва. Як тільки граничні витрати виявляються вище граничного доходу, зростання загального прибутку сповільнюється і збільшення випуску стає збитковим. Отже, величина прибутку досягає максимуму при такому випуску продукції, при якому граничний доход дорівнює граничним витратам.

      Основні чинники підвищення ефективності виробництва - це техніка, технологія, організація  виробництва.

      Техніка (машини, механізми, автоматизовані системи керування виробництвом і т.п.) дозволяє механізувати й автоматизувати виробництво. Прийнято розрізняти часткову і комплексну механізацію й автоматизацію.

      Часткова  механізація - початкова форма механізації, що характеризується заміною ручної праці машинами на окремих процесах виробництва, головним чином на основних. При комплексній механізації виробництва ручна праця відсутніх. При частковій автоматизації окремі операції і процеси виробництва здійснюються автоматичними машинами, механізмами й устаткуванням без участі людини. Ці знаряддя праці працюють серед звичайних, неавтоматизованих машин, не створюючи взаємодіючої системи.

      Найбільше ефективні верстати-автомати, гнучкі виробничі системи в окремих  випадках підвищують продуктивність праці  в 5 - 10 разів, і навіть у 20 разів. У результаті цього зменшуються витрати виробництва, підвищується рентабельність виробництва і якість продукції.

      Технологія як наука про засоби і методи переробки сировини виникнула в зв'язку з розвитком значної машинної промисловості. До дійсного часу технологія промислового виробництва виростив у самостійну галузь знань, нагромадила великий теоретичний і практичний матеріал. З описової - вона перетворилася в точну науку, засновану на вітчизняних і закордонних відкриттях і винаходах, передовому досвіді. Технологія впливає на удосконалювання виробничих процесів, організацію виробництва, скорочення важкої і рутинної праці.

      У результаті такого тісного зв'язку з виробництвом технологія стала  радикально впливати на зниження витрат живої і матеріалізованої праці.

      Технологічним процесом називається послідовна зміна  форми, розмірів, властивостей матеріалу  або напівфабрикатів із метою  одержання виробу відповідно до  заданих технічних вимог. Технологічна дисципліна тісно пов'язана з  такими економічними дисциплінами, як економіка підприємства і підприємництва, менеджмент, економіка і керування науково-технічним прогресом і ін.

      Зв'язок технології з економікою виявляється, наприклад, через відношення в процесі  виробництва. Відношення, що охоплюють  взаємодії всіх різноманітних компонентів продуктивних сил, тобто моментів процесу праці, називаються технологічними. Вони укладаються в систему взаємодії «людина - наука - техніка - виробництво - економіка». Наука і техніка є засобами збільшення виробничих можливостей.

   З економічної точки зору тільки ті технологічні процеси є оптимальними, що сприяють найбільше повному задоволенню матеріальних і духовних потреб людини.

      Рівень  технології будь-якого виробництва  робить вирішальний вплив на економічні показники (прибуток, рентабельність продукції, витрати виробництва й ін.). Тому економісту необхідні достатні знання сучасних технологічних процесів, а інженеру знання в області економіки.

      Організація виробництва  - це сукупність методів, що забезпечують найбільше доцільне з'єднання і використання в часу і просторі засобів праці, із метою ефективного ведення виробничих процесів і в цілому підприємницької діяльності.

      Характер  і структура виробництва залежать від особливостей що випускається продукції, типу виробництва, застосовуваних знарядь праці, предметів праці і технологічних процесів. Правильно організоване виробництво будується на таких основних принципах: спеціалізації, пропорційності, рівнобіжності, безперервності, прямо точності і ритмічності.

      Спеціалізація виробництва - це зосередження випуску конструктивно і технологічно подібної продукції масового попиту. Конструктивна і технологічна подоба створюється за допомогою широкої уніфікації. У самому загальному виді уніфікація - це зведення різноманіття до раціональної однаковості з деяким конструктивним поліпшенням об'єкта уніфікації.

      Пропорційність - сполучення виробничих потужностей усіх підрозділів виробництва. Вона дозволяє випускати продукцію в потрібних кількостях, номенклатурі, асортименті і комплектності у встановлені терміни.

      Рівнобіжність - одночасне виконання операцій і стадій виробничого процесу. Цей принцип дозволяє створити широкий фронт робіт із виготовлення кінцевого продукту.

      Безперервність  - організація виробництва, при котрої одна операція випливає за інший без перерв у часу усередині зміни, між змінами, усередині операції і між операціями.

      Прямо точність - раціональна організація переміщення продукції в процесі виробництва; забезпечує найкоротший шлях прямування виробу від одного етапу (стадії операції) виготовлення до наступному.

      Ритмічність - випуск продукції в рівні проміжки часу однакової або зростаючої кількості повторюваних виробів.

      Виробничий  процес, побудований на основі дотримання вищезгаданих принципів, рахується  раціональним.