Шляхи підвищення прибутку підприємства

   Це так званий прямий метод обчислення прибутку. Існує ще аналітичний метод обчислення, за яким прогнозований прибуток визначається коригуванням його фактичної (базової) величини. З урахування впливу певних чинників у плановому періоді. Чинниками може служити зміна обсягів виробництва та продажу, собівартість продукції і цін.

      2) прибуток від продажу майна  включає прибуток від продажу  основних фондів, нематеріальних  активів, цінних паперів. Його  розраховують як різницю між  ціною продажу та балансовою (залишковою) вартістю об’єкта, який продається з урахуванням витрат на продаж-демонтаж, транспортування, оплата агентських служб.

         3)прибуток від позареалізаційних операцій – це прибуток від пайової участі у спільних підприємствах, здаванням майна в оренду, дивіденди на цінні папери, дохід від володіння борговими зобов’язаннями, надходження від економічних санкцій і обчислюється як різниця між доходами, отриманими внаслідок виконання цих операцій і витратами на їх виконання.

Собівартість  продукції – це грошова форма витрат на підготовку виробництва, виготовлення та збут продукції. Відображаючи рівень витрат на виробництво, собівартість комплексно характеризує ступінь використання всіх ресурсів підприємства, а отже, і рівень техніки, технології та організації виробництва.  М. Чумаченко вважає, що виробництво та реалізація продукції потребують трудових, матеріальних і грошових витрат.

    На думку С.В. Степаненка, собівартість  - це один з основних показників  роботи підприємства, що використовують  для визначення потреби в обігових коштах, планування прибутку, визначення економічної ефективності окремих організаційно-технічних заходів і виробництва загалом, для внутрішньозаводського планування, а також для формування цін.

Поняття собівартості продукції базується на двох положеннях:

1. це затрати на виробництво продукції, здійснювані на підприємстві
2. всі затрати, що містяться у собівартості, виражені в одній, загальній для всіх формі.

Перша характеристика служить для чіткого  обстеження, кола затрат, що містяться  у собівартості продукції. Друга характеристика спричинена тим, що затрати на виробництво продукції здійснюються в багатьох формах.  Отже, досліджуючи думки деяких вчених, ми дійшли висновку, що собівартість  - це грошовий еквівалент, сплачений за товари та послуги, які повинні принести поточні чи майбутні вигоди для організації. Вона відображає рівень витрат підприємства на виробництво продукції та комплексно характеризує ефективність використання ним усіх ресурсів, організаційний та технічний рівень виробничого процесу, рівень продуктивності праці.

    Залежно від функціонального призначення  собівартість у господарській практиці поділяється на розрахункову, фактичну, виробничу, комерційну.

    Розрахункова собівартість відображає затрати, що очікуються у періоді, на який розробляється виробнича програма.

    Фактична собівартість відображає дійсний рівень затрат, що склався за підсумковий період.

    Виробнича собівартість складається із затрат на виготовлення товару і затрат на оплату праці управлінського та допоміжного персоналу, утримання офісів та ін.

    Комерційна собівартість включає виробничу собівартість і затрати, пов'язані з реалізацією товару.

    Перелічені  види собівартості на різних підприємствах, які виготовляють однотипний товар, є різними. У цьому зв'язку виділяють  собівартість індивідуальну та суспільну.

    Індивідуальна собівартість – один із основних якісних показників у господарській діяльності та визначенні ефективності виробництва.

    Суспільна собівартість – це узагальнена, усереднена (середня зважена) собівартість для даного виробу на різних підприємствах, яка визнана споживачами на ринку (суспільством) як прийнятна для них. Суспільна собівартість становить основу ринкової ціни товару.

    Собівартість  має досить складну структуру. Основні  складові собівартості за елементами затрат: сировина й основні матеріали, допоміжні матеріали, паливо, електроенергія, амортизація основних фондів, заробітна плата (основна і додаткова), соціальне страхування та інші затрати.

    Структура собівартості за елементами затрат характеризує загальний економічний стан підприємства, висвітлює джерела перевитрат або економії, а також виявляє загальні потреби підприємства у мінімізації витрат.

    Товаровиробник  повинен постійно прагнути до скорочення і зниження собівартості. Низька індивідуальна  собівартість забезпечуватиме йому додатковий прибуток, тим більший чим меншою буде індивідуальна собівартість порівняно із суспільною.

    Зниження  собівартості виробництва передбачає скорочення затрат на кожний елемент  її структури: зростання продуктивності праці; впровадження нових технологій; постійне підвищення кваліфікації робітників; поліпшення організації виробництва і праці; економія матеріалів і сировини та ін.

1.2 Практичне  значення прибутку та собівартості  для підприємства

      Практичне значення показника доходу полягає в тому, що він характеризує загальну суму коштів, яка поступає підприємству за певний період і, за вирахуванням податків, може бути використовувана на споживання та інвестування. Доход іноді є об’єктом оподаткування.

      Доход — найважливіший економічний показник роботи підприємств (фірм), що відбиває їхні фінансові надходження від усіх видів діяльності, кінцевим результатом якої виступає виробнича і реалізована продукція (зроблені послуги, виконані роботи), оплачені замовником. Доход — це гроші, що продавець сподівається одержати за продану одиницю виготовленої продукції.

    Загальна  величина доходу підприємства включає  доход від [5, 231]:

• реалізації продукції, робіт, послуг;
• реалізації матеріальних цінностей і майна (матеріалів, основних фондів, нематеріальних активів);
• позареалізаційних операцій (пайові участі у спільних підприємствах, здачі майна в оренду, цінних паперів, товарного кредиту, надходжень або витрат від економічних санкцій тощо).

    Доход від реалізації продукції (робіт, послуг) обчислюється як різниця між виручкою і матеріальними та прирівняними до них витратами у собівартості реалізованої продукції. При цьому у величині доходу не враховується податок на добавлену вартість і акцизний збір.

    До  матеріальних належать витрати, які  включаються у відповідний елемент кошторису виробництва. Прирівняними до матеріальних вважаються витрати на: амортизацію основних фондів, відрахування н6а соціальні потреби, платежі та виплати, які об’єднуються у кошторисі виробництва назвою ”Інші витрати”. Таким чином, до матеріальних і прирівняних до них витрат належать усі елементи витрат кошторису виробництва за винятком заробітної плати. Співвідношення її і матеріальних витрат у кошторисі виробництва дозволяє розрахунково визначити матеріальні витрати у собівартості реалізованої продукції.

    Доход від реалізації матеріальних цінностей  і майна — це різниця між  ціною їх продажу і матеріальними  витратами на придбання і реалізацію, відповідно доход від реалізації основних фондів — різниця між виручкою від продажу, залишковою вартістю і матеріальними витратами на демонтаж і реалізацію.

    На  підприємствах, для яких доход є  об’єктом оподаткування, після вирахування податку він поділяється на фонди споживання, інвестиційний та страховий. Фонд споживання використовуються на оплату праці персоналу підприємства (фонд зарплати) і виплати за підсумком роботи за певний період, за частку у статутному майні (дивіденд), матеріальну допомогу тощо.

    Відповідно  видам витрат фірми підрозділяються  і доходи:

    Середній  доход AR (average revenue). Теорія попиту затверджує, що кількість продукції, що хоче придбати споживач, є функцією її ціни. Крива попиту показує, скільки може заплатити споживач за різні кількості продукту. Ціна на кривій попиту показує, скільки споживач може заплатити за кожну одиницю зробленого продукту. Щодо виробника коштовна покупця є тим доходом, що очікується продавцем від кожної проданої одиниці випущеної продукції. Крива попиту на продукцію підприємства є одночасно і крива доходу. Ціна за одиницю продукції і є доход від одиниці продукції (чи середній доход) для продавця. Ціна і середній доход — це одне і теж, але розглянуте з різних точок зору: 

AR = P, 

де Р  — ціна товару;

   AR — середній доход.

    Загальний доход TR (total revenue) — це грошова сума, одержувана від продажу визначеної кількості товару (виторгу). Він дорівнює ціні товару, помноженої на цю кількість товару: 

TR = AR * Q. 

    Тому  що AR = Р, то TR = P * Q.

    Граничний доход MR (marginal revenue) — це збільшення загального доходу за рахунок малого збільшення кількості зробленої і проданої продукції (збільшення загального доходу при збільшенні продажів на одиницю продукції).

    Граничний доход розраховують по формулі: 

MR =

, 

де  TR — зміна загального доходу;

    Q — зміна кількості проданої продукції.

    Граничний доход дозволяє оцінити можливість окупності кожної додаткової одиниці  продукції, що випускається. І в сполученні з показником граничних витрат служить вартісним орієнтиром можливостей розширення підприємства. 
 
 
 
 
 
 
 

Таблиця 1.1. Розрахунок загального, середнього і граничного доходу (дані умовні), грн.

 

    З таблиці видно, що загальний доход  є нульовим, якщо продається нуль одиниць товару. Перша продана одиниця збільшує загальний доход з 0 до 5. Граничний доход — збільшення загального доходу, що є результатом продажу першої одиниці продукції, — дорівнює 5. Третя продана одиниця збільшує TR з 8 до 9, тобто граничний доход дорівнює 1. Четверта продана одиниця за ціною 2 грн. зменшує загальний доход і тому MR = -1.

    Найбільший TR дають 3 продані одиниця товару, а оптимальною ціною є ціна 3 грн. за одиницю.

    Отже, у залежності від чи попиту середнього доходу підприємства формується загальний доход. 
 
 
 
 
 

Розділ  ІІ. Аналіз прибутковості та рентабельності підприємства

     2.1 Необхідність та доцільність аналізу показників прибутковості 

     Фінансові результати діяльності підприємства характеризуються сумою отриманого прибутку та рівнем рентабельності. Прибуток підприємства отримують головним чином від  реалізації продукції, а також від  інших видів діяльності ( здача  в оренду основних фондів, комерційна діяльність на фінансових та валютних біржах та ін.). Прибуток – це частина чистого доходу, який безпосередньо отримують суб’єкти господарювання після реалізації продукції. Тільки після продажу продукції чистий дохід приймає форму прибутку. Кількісно вона являє собою різницю між чистим виторгом ( після виплат податку на додану вартість, акцизного збору та інших відрахувань із виторгу до бюджетних і не бюджетних фондів) та повної собівартості реалізованої продукції.