Себестоимость продукции

По друге, калькуляція собівартості необхідна для:

- планування діяльності  підприємства;

- контролю виконання планів;

- ухвалення управлінських  рішень, оскільки на основі даних  про собівартість формується  асортиментна і цінова політика.    

Класифікація методів  розрахунку собівартості [25, с. 110] :

1. Попроцесний метод. Застосовується на підприємствах, які працюють в безперервному режимі. Класичний варіант попроцесного методу застосовується в галузях з масовим типом виробництва, який характеризується: 

• нетривалим виробничим циклом;
• наявністю єдиної характеристики для всієї продукції;
• обмеженою номенклатурою продукції;
• повною відсутністю або незначними об`ємами напівфабрикатів і незавершеного виробництва. 

Прикладами такого виробництва  є добувні галузі, транспорт і  енергетика. Об`єкт обліку витрат і  калькуляції — кінцева продукція. Таким підприємствам потрібні великі вкладення для продовження роботи в перспективі, а також для  поточної підтримки виробництва.

Найпростіший тип масового виробництва представлений енергетичними  підприємствами і характеризується відсутністю запасів готової  продукції. У таких випадках використовується простий однокроковий спосіб калькуляції  собівартості. Собівартість одиниці  продукції визначається діленням повної суми витрат за період на кількість  одиниць продукції, виробленої за цей період:              

                                                                                                               (2.1)                                                      

де С — собівартість одиниці продукції;

 Z — сукупні витрати за період;

X — кількість одиниць проведеної продукції (шт., км і так далі). 

Існує невелика кількість  підприємств, які задовольняють  чотирьом основним вимогам. Для них  використовується спосіб простої двоступінчатої калькуляції, що передбачає виділення  в обліку виробничих і невиробничих витрат. Виробничі витрати відносять на всю проведену готову продукцію, а невиробничі вважаються витратами періоду і відносять на продукцію реалізовану [13, c. 18] 

 
                                                                                                        (2.2)

де Zвв — виробничі витрати;

 Хгп — кількість  одиниць готової продукції, проведеної  за період;

Zневр — невиробничі витрати періоду;

Хрп — кількість одиниць  продукції, реалізованої за період.

 Даний варіант обчислення собівартості дозволяє визначити собівартість реалізованої продукції і оцінити запаси виготовленої в даному періоді. 
Спосіб одно- і двоступінчатої калькуляції використовується в тих калькуляціях, де технологічний процес організований у вигляді безперервної діяльності при нетривалому виробничому циклі. Якщо технологічний процес організований у вигляді ланцюжка окремих етапів, технологічно і організаційно відособлених, виробництво на окремих етапах може здійснюватися з різним ритмом, тоді виникають залишки напівфабрикатів при передачі з одного підрозділу в інший. 

2. Попередільний метод.  Даний метод застосовується в галузях і на підприємствах, де продукція в ході технологічного циклу послідовно проходить декілька стадій. 

 Переділ — це змістовно  і просторово відособлена сукупність  технологічних операцій, що становить  частину повного технологічного  процесу виготовлення кінцевої  продукції. В результаті кожного  переділу виходить напівфабрикат,  який може бути переданий по  технологічному ланцюжку для  подальшої обробки або реалізований  на сторону.

 Особливостями масового  типу виробництва є невелика  номенклатура виробів, які випускаються  у великих кількостях, вузька  спеціалізація робочих місць,  високий рівень устаткування  і автоматизації. Різновид масового  типу виробництва — потокове  виробництво (целюлозно-паперова, прядильна,  металургійна, хімічна і нафтохімічна  промисловість). 

 Виробництво на всіх стадіях технологічного процесу ведеться незалежно від інших, тому між переділами можуть виникати значні об`єми напівфабрикатів — продуктів одного переділу, переданих в наступний переділ, але не використаних там протягом звітного періоду. Така особливість організації виробництва обумовлює вибір як об`єкт калькуляції не кінцевого продукту, а продукту кожного переділу. Об`єкт обліку — окремий переділ. 

Якщо усередині переділу цикл виготовлення виробу нетривалий і в кінці звітного періоду  немає внутрішньоцехового незавершеного  виробництва, для обчислення собівартості можна використовувати метод  простої багатоступінчатої калькуляції. Він є продовженням простої двоступінчатої калькуляції. Виробничі витрати, здійснені  за звітний період в кожному переділі, відносять на продукцію, вироблену  в рамках цього переділу, а невиробничі  витрати відносять на реалізовану  продукцію. У багатьох масових виробництвах особливістю процесу є введення основних матеріальних витрат лише на початку процесу, тобто в першому переділі. В аналітичних цілях доцільно вести облік матеріальних витрат окремо, а по переділах враховувати лише витрати праці і загальновиробничі витрати, тобто додані витрати. Коли всі подальші стадії додають продукту вартість в результаті його обробки, можна використовувати метод калькуляції витрат за стадіями обробки. 

Для розподілу витрат між  готовою продукцією переділу і незавершеним виробництвом був розроблений метод  умовних одиниць. Згідно даного методу, кожен об`єкт калькуляції розглядається  як сукупність двох умовних одиниць: основних матеріальних витрат і доданих  витрат. Величини цих умовних одиниць  в грошовому виразі визначаються або шляхом нормування, або шляхом ділення фактичних витрат на кількість  вироблених умовних одиниць за будь-який період часу. Продукція, вироблена в  рамках одного переділу, складатиметься з продукції готової, переданої  в наступний переділ, і виробів, ще не закінчених з погляду технологічного процесу, але вже початих, в яких вже вкладені деякі витрати.

Оцінка такого незавершеного  виробництва ведеться експертним шляхом з урахуванням завершеності по матеріалах і доданих витратах окремо. Результат  виходить в умовних одиницях (перший етап розрахунків). Після процентної оцінки рівня незавершеності продукції визначається вироблення за період або шляхом множення на нормативну вартість умовної одиниці, або діленням повної суми витрат на кількість умовних одиниць виготовлення (другий етап розрахунків). Це дозволяє оцінити як виготовлення готової продукції, так і обсяг незавершеного виробництва на момент закінчення періоду шляхом множення кількості умовних одиниць виготовленняна вартість однієї умовної одиниці (третій етап розрахунків).

3. Позаказний метод. Даний метод калькуляції собівартості застосовується на підприємствах з одиничним або серійним типом виробництва, де випускається унікальна продукція на спеціальні замовлення. Він застосовується в найбільших судо-, авіа-, машинобудівних концернах, в малому бізнесі — при виробництві меблів, візитних карток, при наданні аудиторських послуг. 

 Особливості одиничного  або серійного виробництва:

• широка номенклатура продукції при невеликій кількості виробів кожного найменування (в одиничному виробництві об`єм партії — одна одиниця);
• використання спеціально розроблених на даному підприємстві форматів обліково-управлінської документації — карток замовлень, калькуляційних карток, супровідних листів і т. д.;
• застосування універсального технологічного устаткування. 

Серійне виробництво — це виготовлення заздалегідь обумовленої кількості технологічно ідентичних виробів, виконуване одночасно або послідовно протягом обмеженого проміжку часу. Якщо тривалість періоду виготовлення серії невелика, тоді серію можна розглядати як замовлення. 

Замовлення — це особливим чином оформлена вимога клієнта виробникові виготовити виріб з певними характеристиками. Форму бланка-замовлення підприємство розробляє самостійно. Обов`язковими реквізитами є номер замовлення, характеристика продукту, термін виконання і вартість замовлення. 

Суть позаказного методу обліку витрат і обчислення собівартості полягає у віднесенні прямих витрат в розрізі заздалегідь встановлених статей калькуляції на окремі замовлення і розподілі непрямих витрат за замовленнями відповідно до встановлених ставок розподілу. Об`єкт обліку витрат і калькуляції — окреме замовлення. 

 Замовлення на виготовлення  продукції вважається виконаним,  якщо товар відвантажений покупцеві;  послуга вважається наданою, коли  клієнтом підписаний акт виконаних  робіт. Виручка реєструється в мить, коли представлені певні документи — акти, свідоцтва про передачу товару перевізникові. Якщо цього не відбулося протягом звітного періоду, замовлення вважається у складі незавершеного виробництва на кінець періоду. Оцінка такого незавершеного виробництва ведеться за допомогою карток замовлень. У картці фіксуються витрати, здійснені у зв`язку з виготовленням даного замовлення в розрізі встановлених статтею. Разом з випуском матеріалів в картці реєструється час основних робітників, витрачений на дане замовлення, і відповідні цьому періоду часу суми витрат на оплату праці. Якщо в організації прийнята калькуляція за повними витратами, тоді до сум прямих витрат необхідно додати виробничі накладні витрати за нормативними ставками.

Суми основних і накладних  витрат, віднесених на замовлення, за якими  ще не можна визначити реалізацію до кінця звітного періоду, формують обсяг незавершеного виробництва. Якщо організація вибирає як базу розподілу загальновиробничі витрати основних матеріалів, то суми накладних витрат, віднесених на замовлення, у будь-який момент часу сильно залежатимуть від темпів випуску цих матеріалів на виготовлення замовлення. У випадках, коли матеріали відпускаються відразу майже в повному об`ємі, накладні витрати можна нараховувати в максимальних сумах, навіть якщо робота над замовленням тільки почалася.

Якщо на кінець звітного періоду у виробництві опиняється велика кількість ледве початих  замовлень, на них (і, відповідно, на об`єм запасів) буде віднесена істотна  частина загальновиробничих витрат, що приведе до значної величини фінансового  результату. Ефект виходить більш  вираженим, коли, відповідно до прийнятої  облікової політики, на замовлення розподіляються не тільки загально-виробничі, але й загальногосподарські витрати.  
4. Партіонний (післяопераційний) метод. Різновидом позаказного методу є партіонна (післяопераційна) калькуляція.

 Партіонна калькуляція  застосовується там, де окремі  одиниці випуску, оформлені як  замовлення, в процесі свого виготовлення  проходять декілька стадій виробництва  (операцій), причому для кожної  одиниці набір стадій може  бути індивідуальним, а частина  операцій — загальною для всіх  виробів.  
5. Облік витрат за функціями. Дану систему обліку витрат застосовують організації, які випускають великий асортимент продукції різними партіями. Суть методу полягає в співвідношенні витрат з певними функціями, які здійснюються на користь виробництва, і реалізації певного виду продукції. 

 

2.3. Аналіз витрат  виробництва і собівартості продукції (на прикладі ПрАТ «Галичина»)

Для проведення аналізу собівартості продукції і витрат на виробництво  формується інформаційна база на основі планової собівартості продукції; нормативів споживання матеріальних і трудових ресурсів; цін на ресурси і продукцію; первинні документи; рахунки бухгалтерського  обліку; статистична звітність ф. № 5-с "Звіт про витрати на виробництво  продукції (робіт, послуг)"; фінансова  звітність ф. № 2 "Звіт про фінансові  результати"; матеріали ревізій, спеціальних обстежень та ін. [8, c. 143]

Розглянемо приклади аналізу  витрат і собівартості продукції  у ПрАТ «Галичина» (Додаток А).

 

 

 

 

Аналіз динаміки операційних витрат на 1 грн. вартості реалізованої продукції

Таблиця 2.2

Вихідні дані для  аналізу операційних витрат

 

Номер рядка	Показник	Період		Відхилення
		Попередньо	звітний	абсолютні (гр.2-гр.1)	Відносні (гр.3:гр.1 х 100%)
А	Б	1	2	3	4
1	Виручка від реалізації продукції	684429	888447	204018	29,81
2	Матеріальні витрати	535057	740054	204997	38,31
3	Витрати на оплату праці	33449	42107	8658	25,88
4	Відрахування на соціальні  заходи	12069	15248	3179	26,34
5	Амортизація	31703	32038	335	1,06
6	Інші операційні витрати	56988	16810	-40178	-70,50
7	Операційні витрати разом	669266	846257	176991	26,45