Себестоимость продукции

 

 

ВСТУП

У сучасному швидко змінному становищі ринкових відносин управлінню підприємства необхідно постійно проводити  аналіз діяльності фірми для прийняття  управлінських рішень. Для аналізу  і прийняття рішень необхідна  початкова інформація, таку інформацію одержують з ряду техніко-економічних  показників, одним з яких є собівартість.

Головними завданнями розвитку економіки на сучасному етапі є всемірне підвищення ефективності виробництва, а також заняття стійких позицій підприємств на внутрішньому і міжнародному ринках. Щоб витримати гостру конкуренцію і завоювати довіру покупців підприємство повинне вигідно виділяться на фоні підприємств того ж типу. Добре відомо, що покупця в першу чергу цікавить якість продукції і її ціна. Чим вищий перший показник і нижче другий, тим краще й вигідніше для покупця і підприємства. Резерви поліпшення цих показників якраз і укладені в собівартості продукції.

В узагальненому вигляді  собівартість продукції відображає всі сторони господарської діяльності підприємств, їхні досягнення і недоліки. Рівень собівартості пов'язаний з обсягом і якістю продукції, використовуванням робочого часу, сировини, матеріалів, устаткування, витрачанням фонду оплати праці і т.д. Собівартість, у свою чергу, є основою визначення цін на продукцію. Систематичне зниження собівартості промислової продукції  - одна з основних умов підвищення ефективності промислового виробництва. Вона безпосередньо впливає на величину прибутку, рівень рентабельності, а також на загальнодержавний грошовий фонд  - бюджет.

Метою даного дослідження є розробка теоретичних положень та методичних рекомендацій щодо зниження рівня собівартості продукції підприємства.

 Об’єктом дослідження є собівартість промислової продукції підприємства.

Предметом дослідження є теоретичні та методичні проблеми оцінювання зниження рівня собівартості продукції підприємства.

 

РОЗДІЛ 1

ЕКОНОМІЧНИЙ ЗМІСТ  СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ

 

1.1. Поняття собівартості  продукції, її структура

У процесі господарської  діяльності підприємство здійснює витрати (матеріальні, трудові, фінансові). Витрати  підприємства складаються із всієї  суми витрат на виробництво продукції  та її реалізацію. Ці витрати, виражені в грошовій формі, називаються собівартістю й включаються у вартість продукту. Таким чином, собівартість є частиною ціни товару, причому вона відбиває більшу частину вартості продукції  й залежить від зміни умов виробництва  й реалізації продукції.

В економічній літературі часто зустрічається визначення, що досить коротко і ясно виражає  поняття собівартості:

Собівартість продукції  – це поточні витрати підприємства на виробництво та реалізацію продукції, виражені у грошовій формі [2, c. 132].

Собівартість продукції  – це грошова вартість оплати праці, спожитих засобів та предметів праці [8, c.189].

Собівартість продукції (робіт, послуг) складається із спожитих у процесі виробництва, виробничих запасів, сировини, енергії, основних засобів (у вигляді їхнього зносу), трудових ресурсів (у вигляді заробітної плати), а також інших витрат, пов’язаних з їхнім виробництвом, тобто являє  собою грошовий вираз витрат на її виробництво [8, с. 189].

Собівартість продукції  – це витрати підприємства у грошовій формі [8, с. 192].

У законодавстві собівартість визначається як вартісна оцінка використовуваних в процесі виробництва продукції (робіт, послуг) природних ресурсів, сировини,  палива, матеріалів, енергії, основних фондів, трудових ресурсів, а  також інших витрат на її виробництво  і реалізацію.

Собівартість продукції - один з найважливіших економічних  показників діяльності промислових  підприємств і об'єднань, що виражає  в грошовій формі всі витрати  підприємства, пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції.

Собівартість показує, в  що обходиться підприємству продукція, що випускається ним. У собівартість включаються перенесені на продукцію  витрати минулої праці (амортизація  основних фондів, вартість сировини, матеріалів, палива і інших матеріальних ресурсів) і витрати на оплату праці працівників  підприємства (заробітна платня).[8, с. 192]

Як економічна категорія  собівартість продукції виконує низку найважливіших функцій [18, c. 123]:

• забезпечує облік і контроль всіх витрат на випуск і реалізацію продукції;
• є базою для формування оптової ціни на продукцію підприємства й визначення прибутку й рентабельності;
• забезпечує економічне обґрунтування доцільності вкладення реальних інвестицій на реконструкцію, технічне переозброєння й розширення діючого підприємства;
• використовується для визначення оптимальних розмірів підприємства;
• є показником для економічного обґрунтування й прийняття будь-яких управлінських рішень.

Виходячи із процесу формування собівартості продукції (робіт, послуг) на промислових підприємствах, незалежно  від форм власності, або за обсягом  врахованих затрат, розрізняють такі види собівартості:

• цехову собівартість, яка включає в себе витрати на виробництво продукції в межах цеху, зокрема прямі матеріальні витрати на виробництво продукції, амортизація цехового обладнання, заробітна плата основних виробничих робітників цеху, соціальні відрахування, витрати на утримання та експлуатацію цехового обладнання, загальнозаводські витрати;
• виробничу собівартість (собівартість готової продукції), крім цехової собівартості, включає, в себе загальнозаводські витрати (адміністративно-управлінські та загальногосподарські витрати) та витрати допоміжного виробництва;
• повну собівартість, яка характеризує не тільки усю суму грошових витрат на виробництво продукції, а й на збут готової продукції підприємства (сума виробничої собівартості та позавиробничих витрат).

    Деякі автори  джерел економічної літератури  виділяють і такі види собівартості, як кошторисна собівартість, що характеризує витрати на виріб або замовлення, які виконують у разовому порядку [2, c. 432].

    Залежно від  рівня формування, від досліджень  та цілей аналізу діяльності  підприємства собівартість буває: 

• індивідуальна (собівартість продукції, яка формується на рівні окремого підприємства). Вона слугує реальним відображенням витрат підприємства на виробництво та реалізацію продукції;
• середньогалузева (собівартість, яка характеризує рівень затрат на продукцію у середньому за сукупністю підприємств галузі). Її визначають як середньозважену величину, де як вага є обсяг випуску продукції на підприємствах галузі;
• галузева собівартість характеризує суму затрат у галузі, тобто являє собою середню собівартість продукції по галузі. Цей вид собівартості відноситься до собівартості промислової продукції [13, c. 112].

    Залежно від  часу формування витрат собівартість  класифікують на такі види:

• планова собівартість визначається спочатку планового року, виходячи з планових норм витрат та інших планових показників на цей період;
• фактична собівартість визначається наприкінці звітного періоду на основі даних бухгалтерського обліку про фактичні витрати на виробництво.   Планова собівартість та фактична собівартість визначаються за однією методикою та за однаковими калькуляційними статтями, що необхідно для порівняння і аналізу показників собівартості. На відміну від планової, фактична собівартість обчислюється в процесі щоденного оперативно-технічного та бухгалтерського обліку витрат на виконання робіт та виготовлення продукції. Порівняння планової і фактичної собівартості дозволяє об'єктивно оцінити рівень рентабельності підприємства і раціональність використовування як матеріальних, так і інтелектуальних ресурсів.
• нормативна собівартість – виражає затрати на виробництво і реалізацію, які розраховані на основні поточних норм використання ресурсів [13, c. 113] .

Систематичне зниження собівартості продукції дає державі додаткові  засоби як для подальшого розвитку суспільного виробництва, так і  для підвищення матеріального добробуту  трудящих.

Витрати на виробництво промислової  продукції плануються і враховуються по первинних економічних елементах  і статтях витрат.

Угрупування за первинними економічними елементами дозволяє розробити кошторис витрат на виробництво, в якому визначаються загальна потреба підприємства в матеріальних ресурсах, сума амортизації основних фондів, витрати на оплату праці і інші грошові витрати підприємства. У промисловості прийняте таке угрупування витрат за економічними елементами:

• сировина і основні матеріали;
• допоміжні матеріали;
• паливо (із сторони);
• енергія (із сторони);
• амортизація основних фондів;
• заробітна плата;
• відрахування на соціальне страхування;
• інші витрати, не розподілені по елементах [14, с. 334].

Співвідношення окремих  економічних елементів в загальних  витратах визначає структуру витрат на виробництво. У різних галузях  промисловості структура витрат на виробництво неоднакова; вона залежить від специфічних умов кожної галузі.

Угрупування витрат за економічними елементами показує матеріальні  і грошові витрати підприємства без розподілу їх на окремі види продукції й інші господарські потреби. За економічними елементами не можна, як правило, визначити собівартість одиниці продукції. Тому разом з  угрупуванням витрат за економічними елементами витрати на виробництво плануються і враховуються за статтями витрат (статтями калькуляції).[14, с. 336]

Витрати підприємств, що включаються  в собівартість продукції, діляться на прямі і непрямі. На рис. 1.1. подано класифікацію витрат, які здійснює підприємство в процесі своєї  діяльності [20, c. 132].

Витрати підприємства

Ступінь однорідності

Зв’язок з обсягом виробництва

Спосіб обчислення на одиницю продукції

Ознаки класифікації витрат

Елементні

Комплексні

Постійні

Змінні 

Пропорційні

Непропорційні

Дегресуючі 

Прогресуючі

Непрямі

Прямі

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.1. Класифікація витрат підприємства

До прямих витрат відносять витрати, що безпосередньо пов'язані з виготовленням продукції і враховуються прямим шляхом по її окремих видах: вартість основних матеріалів, палива і енергії на технологічні потреби, заробітна платня основних робітників.

До непрямих витрат відносять  витрати, які неможливо або недоцільне прямо відносити на собівартість конкретних видів продукції: витрати  цехові, загальнозаводські (загальнофабричні), на утримання і експлуатацію устаткування.

На рис. 2. графічно показана динаміка загальних постійних і змінних витрат. Динаміка витрат на одиницю продукції є іншою і легко може бути побудована, виходячи з наведеної закономірності. Так, змінні пропорційні витрати на одиницю продукції залишаються на одному рівні залежно від обсягу виробництва. На графіку їх лінія буде паралельна осі абсцис. Постійні витрати понижуються на одиницю продукції із зростанням її обсягу за параболічною кривою. Для дегресуючих витрат залишається така ж динаміка, тільки різкіше виражена [7, c. 100].

В практичних обчисленнях  загальну динаміку змінних витрат   спрощують,   вважаючи   всю   їхню  сукупність пропорційною. Це значно полегшує аналіз і прогнозування  витрат.

N

а

б

в

г

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.2. Динаміка витрат (С) залежно від обсягу виробництва (N): а) постійних; б) дегресуючих; в) пропорційних; г) прогресуючих.

Поділ витрат на постійні і  змінні дозволяє аналізувати залежність витрат і прибутку від обсягу виробництва  при виборі варіантів проектних  і планових рішень. При цьому доцільно користуватися графічним зображенням.   На рис.1.3. показано лінійні функції динаміки витрат і виручки від продажу продукції [10, c. 114]. Внаслідок наявності постійних витрат виробництво продукції до певного, критичного, обсягу (Nkp) збиткове — заштрихована площа 1.

 Критичний   обсяг   випуску   певної   продукції   у натуральному вимірі,  вище  якого виробництво  стає рентабельним, можна обчислити аналітично. Як  видно з графіка на рис.1.3., для критичної програми виробництва витрати і виручка від продажу рівні, тобто

      Nkр× Cзм + Спост = Ц × Nkp                                                                                 (1.1.)