Себестоимость продукции

 

2

1

Випуск                              N 

N_kp

C_пост.

С_зм × N

Ц × N

Витрати

С

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.3. Залежність витрат і прибутку підприємства від обсягу виробництва

1 — збитки; 2 — прибуток.

Звідси [10, c. 115]:

                                                                    (1.2)

де Сзм –змінні витрати на одиницю продукції;

Спост. — постійні витрати за розрахунковий період;

Ц — ціна одиниці продукції.

 

 

1.2. Показники собівартості  продукції

Протягом року підприємство повинне проводити аналіз витрат з метою виявлення внутрішньовиробничих резервів їхнього зниження, а також  для аналізу рівня і динаміки зміни вартості продукції. Для цього  використовується низка показників. Основними є такі показники, як витрати  на виробництво і реалізацію всього обсягу товарної продукції, витрати  на одну гривну товарної продукції  і собівартість конкретного виду продукції[16, c.112].

Витрати на виробництво і  реалізацію всього обсягу товарної продукції (повна собівартість) визначаються кошторисом  витрат, тобто розраховуються шляхом підсумовування витрат за основними  економічними елементами. Даний показник необхідний для визначення прибутку від реалізації продукції, а отже прибутку для оподаткування. На собівартість товарної продукції можуть вплинути такі чинники:

- зміна обсягу виробленої  продукції; 

- відхилення в асортименті  виробленої продукції; 

- ціни на матеріальні  ресурси. 

Витрати на одну гривну товарної продукції розраховуються як відношення повної собівартості продукції до всього обсягу реалізованої товарної продукції (або до ціни даного обсягу товарної продукції) [16, c. 112].

 

Вгр                                                                                                                  (1.1)

 

С повн. – повна собівартість продукції;

Q реал. – обсяг реалізованої товарної продукції.

Це – найвідоміший на практиці узагальнюючий показник, який відображає собівартість одиниці продукції  у вартісному виразі, без розмежування її за конкретними видами. Він показує, в скільки обходиться підприємству отримання кожної гривні виручки. Показник широко використовується при аналізі зниження собівартості і дозволяє, зокрема, охарактеризувати рівень і динаміку витрат на виробництво продукції в цілому по промисловості [4, c. 16 ]

     Показник витрат  на одну гривну змінюється  у зв'язку із зміною асортименту  товарної продукції; зміною собівартості  окремих видів продукції; зміною цін на продукцію [17, с. 169].

     Собівартість  конкретного виду продукції відображає  витрати підприємства на виробництво  цього виду продукції. Цей показник  потрібен підприємству для того, щоб воно мало нагоду визначити,  на скільки ефективно виробництво  певного виду продукції при  рівні цін, що склався на  ринку, на даний вид продукції  і при рівні витрат, що склався  на підприємстві (собівартості).

     Якщо визначена  собівартість вища за ринковий  рівень цін на даний вид  продукції, підприємство вимушене  або знімати з виробництва  цей вид продукції, або знижувати  свої витрати. У зв'язку з  цим підприємство, у принципі, не  регламентоване чинним законодавством  до визначення собівартості кожного  виду продукції, вимушене постійно  розраховувати цей показник для  організації беззбиткового виробництва. 

     Для характеристики  собівартості різнорідної продукції  в планах і звітах використовуються  показники зниження собівартості  порівнянної товарної продукції  і витрат на 1 грн. товарної  продукції. План підприємства  містить також зведений кошторис  витрат на виробництво і планові  калькуляції собівартості окремих виробів [17, с. 170].

      Показник  витрат на 1 грн. товарної продукції  визначається виходячи з рівня  витрат на виробництво товарної  продукції по відношенню до  вартості продукції в оптових цінах підприємства [17, с. 170].

      Показник  витрат на 1 грн. товарної продукції  не тільки характеризує планований  рівень зниження собівартості, але  і визначає також рівень рентабельності  товарної продукції. Його величина  залежить як від зниження собівартості  продукції, так і від зміни  оптових цін, асортименту і  якості продукції. [18, с. 155]

       У плані  витрати розраховуються на плановий  об'єм і асортимент продукції,  але фактичний її асортимент  може відрізнятися від планового.  Тому планове завдання за витратами на 1 грн. продукції перераховується на фактичний асортимент і потім вже зіставляється з даними про витрати на 1 грн. продукції.

         План за собівартістю промислової  продукції складається за єдиними  для всіх підприємств правилами,  встановленими в інструкціях  за плануванням, обліку і калькуляції  собівартості промислової продукції.  У цих інструкціях міститься  перелік витрат, що включаються  в собівартість продукції, і  визначаються способи калькуляції  собівартості [25, с. 134].

Встановлення загальних, єдиних для всіх підприємств правил має важливе значення для правильного  планування і обліку собівартості продукції. Зокрема, загальним для всіх галузей  промисловості є порядок включення  в собівартість продукції тільки тих витрат, які прямо або побічно  пов'язані з виробництвом продукції. Тому не можна включати в планову  собівартість продукції витрати, що не відносяться до виробництва продукції, наприклад витрати, пов'язані з  обслуговуванням побутових потреб підприємства (утримання житлово-комунальних  господарств, витрати інших непромислових  господарств і т.д.), по капітальному ремонту і будівельно-монтажним  роботам, а також витрати культурно-побутового призначення [30, с. 291].

Деякі витрати хоч і  враховуються у фактичних витратах на виробництво, проте через їхній  особливий характер також не можуть включатися в планову собівартість продукції. До таких витрат відносять  різного роду непродуктивні витрати  і втрати, наприклад, обумовлений  відступами від встановленого технологічного процесу виробничий брак (втрати від  браку плануються тільки в ливарних, термічних, вакуумних, скляних, оптичних, керамічних і консервних виробництвах, а також в особливо складних виробництвах новітньої техніки в мінімальних  розмірах за нормами, що встановлюються вищестоящою організацією) [20, с. 296].

         У плані підприємства визначається  завдання за зниженням собівартості  порівнянної продукції. Воно виражається  відсотком зниження собівартості  продукції відносно до минулого  року. Разом з цим може бути  вказана і сума планованої  економії в результаті зниження  собівартості порівнянної продукції  [23, c. 145].

 Для визначення завдання  за зниження собівартості порівнянної  товарної продукції складається  розрахунок собівартості за всією  номенклатурою виробів, виходячи  з передбаченого планом підприємства  обсягу продукції і з урахуванням  планового показника за рівнем  витрат на 1 грн. товарної продукції  в оптових цінах [11, c. 110].

Якщо, наприклад, підприємство виготовляє тільки два типи порівнянної  продукції, то цей розрахунок матиме такий вигляд (Табл. 1.1).

Таблиця 1.1.

Розрахунок собівартості продукції

 

Собівартість				тис. грн.
Продукція	Кількість	Одиниці	Вироби	Всього	Випуск	Процент знижения собівартості продукції
	за планом (тис. т.)	за звітом      за минулий рік	за плану	за звітом      за минулий рік	за планом
Молоко	25783	2,3	1,7	59300,9	43831,1	26,09
Сметана	14 723	1,5	1,47	22084,5	21642,8	2,0
Всього	-	-	-	81385,4	65473,9	19,55

 

З розрахунку видно, що планом передбачено отримання економії від зниження собівартості продукції  порівняно з минулим роком  в сумі 15911,5 тис. грн (81385,4-65473,9). Віднісши цю планову економію до фактичної середньорічної собівартості минулого року, визначимо завдання зі зниження собівартості порівнянної продукції, яке складе 19,55%: (15911,5 /81385,4* 100).

Виконання плану по порівнянній  продукції характеризується сумою  одержаної економії і відсотком  зниження собівартості відносно до минулого року [11, c. 114].

1.3. Проблеми управління  собівартістю продукції в сучасній     господарській  діяльності

Під управлінням собівартістю продукції підприємства слід розуміти безперервний процес її обліку, аналізу, планування та контролю, результатом  якого є вироблення управлінських рішень, спрямованих на оптимізацію витрат та їх зниження [10, с. 115].

Управління собівартістю є складовою частиною управління підприємством в цілому. Під управлінням  підприємством розуміємо систему  цілеспрямованого впливу на всі сторони  його діяльності з метою підвищення ефективності його роботи та отримання  максимального прибутку. В даний  час в управлінській літературі існує тенденція розглядати управління як реалізацію функцій. Управління розглядається  як процес, серія безперервних взаємопов'язаних дій. Ці дії, кожна з яких сама по собі є процесом, називають управлінськими функціями. Кожна управлінська функція теж являє собою процес, тому що також складається з серії взаємопов'язаних дій. Процес управління є загальною сумою всіх функції [10, с.117].

Більшість експертів в  галузі управління приймають таке визначення: управління – це процес планування, організації, мотивації і контролю, необхідний для того, щоб сформулювати і досягти цілей організації [14, c. 112]. Відповідно, процес управління складається з функцій планування, організації, мотивації і контролю. Ці чотири первинні функції керування об'єднані сполучними процесами комунікації й ухвалення рішення.

Система управління собівартістю являє собою сукупність заходів, методів і засобів, що забезпечують координацію дій, необхідних для  досягнення головної мети – зниження і оптимізації собівартості і  на цій основі підвищення ефективності виробництва [20, c. 111].

З цього випливає, що система  управління собівартістю є цільовою, складовою частиною єдиної системи  управління підприємством на всіх його рівнях.

Процес управління собівартістю полягає в послідовній реалізації основних функцій, що перебувають в  тісному взаємозв'язку одна з одною  і спрямованих на мінімізацію  та оптимізацію витрат.

 

 

Основні завдання функцій  управління собівартістю [22, с. 199]:

Планування

1. Розробка системи поточних  планів і оперативних бюджетів  витрат.

2. Визначення необхідних  виробничих ресурсів та їхній  розподіл в процесі виробництва  і реалізації продукції на  основі застосування встановлених  норм і нормативів.

3. Складання середньострокових  і довгострокових прогнозів зміни собівартості.

Облік і калькулювання

1. Оперативне відображення  витрат на виробництво і реалізацію  продукції.

2. Формування достовірної  та своєчасної інформації про  витрати на виробництво продукції  і собівартості окремих видів  продукції.

3. Забезпечення контролю  за раціональним використанням  виробничих ресурсів підприємства.

Аналіз

1. Визначення тенденції  зміни собівартості послуг за  певний період на основі сформованої  бази вихідних даних за допомогою  методів порівняльного, горизонтального,  вертикального аналізу.

2. Визначення впливу факторів  на що сформувався рівень собівартості  послуг за допомогою методів  факторного, структурного аналізу.

3. Виявлення, установлення  резервів зі зниження собівартості і розробка заходів щодо використання цих резервів.

Контроль і регулювання

1. Контроль за дотриманням  планових нормативів і показників  витрачання ресурсів.

2. Зіставлення фактичних  показників собівартості з плановими.

3. Розробка заходів щодо  досягнення оптимального рівня  собівартості.

Очевидно, що зазначені функції  діють у тісній взаємозалежності, і кожна з них є досить важливою. Так, проведення аналізу неможливе  без вихідної інформації, джерелом якої є реалізація інших функцій  управління собівартістю – планування, обліку і калькулювання. У свою чергу, якісний аналіз є основою прийняття рішень в частині планування рівня собівартості в перспективі [12, с. 22].

Для забезпечення успішної діяльності підприємства постійно повинні  виконуватися всі основні функції  управління собівартістю. Всі функції  «взаємопроникають» одна в одну, одна доповнює іншу. Неефективна робота однієї функції позначається на роботі всіх інших функцій управління собівартістю. У результаті відбуваються збої у  всьому процесі управління собівартістю, що відбивається на зниженні ефективності управління всієї діяльності підприємства.