Проблеми формування ринку праці в Україні на сучасному етапі

      M¹ – обсяги фактичного працевлаштування на діючі робочі місця в економіці регіону на початок прогнозного періоду;

      M² – обсяги можливого працевлаштування на вільні робочі місця (вакантні посади) відповідно до наявності їх на початок прогнозного періоду;

        M³ – очікувані обсяги працевлаштування на новостворені робочі місця, введення яких очікується впродовж прогнозного періоду;

        B^P – реальне вивільнення робочої сили, що супроводжується ліквідацією робочих місць.

      Суттєва структура та організаційна розбалансованість  притаманна ринкам праці Волинської, Закарпатської, Івано – Франківської, Рівненської, Терно-пільської, Чернігівської областей. Їхня частка в території та чисельності населе-ння дорівнює, відповідно, 14,7% та 14,5%. При цьому на зазначені регіони при-падає 20,7% загальної чисельності зареєстрованих безробітних.

      Розбалансованість між потребою в робочій силі та її пропозиції спостерігається в усіх регіонах України, крім м.Києва.

      На  кінець 2005р. рівень зареєстрованого  безробіття в Україні становив 3,5%(табл. 3.1. на ст.41). найбільший рівень реєстрованого безробіття спостеріга-вся у 12 регіонах України (від 4 до 70%), зокрема у Вінницькій, Волинській, Житомирській, Івано – Франківській, Кіровоградській, Полтавській, Рівненсь-кій, Сумській, Тернопільській, Херсонській, Черкаській, Чернівецькій областях.

      Стабілізація  сфер зайнятості, розширення місткості  регіональних ринків праці особливо актуальні для територій пріоритетного  економічного розвитку, до яких, зокрема, належать:

• регіони, де сформувались істотні диспропорції між сферами засто-сування жіночої та чоловічої праці;
• сільські та гірські райони західної частини України;
• окремі райони Одеської області, де є надлишок трудових ресурсів;
• регіони розміщення населення, відселеного з радіоактивно забруднених територій;
• регіони очікуваного істотного скорочення обсягів виробництва і масш-табного вивільнення працівників, зумовленого закриттям виробничих обєктів з вичерпаними виробничими сировинними ресурсами тощо.

      Загалом в Україні протягом 2001 – 2005рр. чисельність  зареєстрованих безробітних скоротилася  з 1078,8 тис. осіб до 903,5 тис. осіб. При цьому рівень реєстрованого безробіття у 2005р. був невисоким – 3,5% ( у межах природного безробіття, яке сучасна територія визначає на рівні 5 – 6%).

      Чисельність безробітних, визначена за методологією МОП, також має відємну тенденцію до скорочення. За 5 років (2001 – 2005рр.) вона скоротилася з2516,9 тис. осіб до 1600,8 тис. осіб.

      Рівень  безробіття за МОП у 2005р. становив 7,2% і на 2,2% перевищував природний рівень безробіття.

      Показники чисельності зайнятого і безробітного населення за 2001 – 2005рр. свідчать, що відбудеться поступове зростання чисельності зайнятого населення на тлі скорочення безробіття. Виняток становить Одеська область, де чисельність зайнятого населення у 2005р. (проти 2004р.) скоротилася на 11,3 тис. осіб, і полтавська область, де чисельність безробітного населення зросла за 2005р. на 900 осіб порівняно з 2004р. (табл. 3.2. на ст.42 ).

      За 5 років загальна чисельність безробітного населення по Україні ско-ротилася на 916,1 тис. осіб, а за 4 роки чисельність населення зросла на 588,8 тис. осіб.

      В економіці України спостерігається  активний рух робочої сили щодо прийняття  і вибуття працівників. Відзначається, що майже 30% зайнятого насе-лення  становить ту його частину, що впливає  на плинність кадрів, при цоьму у 2005р. вибулих працівників було майже на 6,6% більше, ніж прийнятих. І тільки в м.Києві чисельність вибулих працівників. Така тенденція почала складатися у 2005р. також у Дніпропетровській та Івано – Франківській областях.

      Вибір сукупності найбільш прийнятних методів регулювання зайнятості залежить від конкретної ситуації, що складається на регіональному ринку праці. При цьому враховуються інтереси певних територій, окремих галузей і підприємств щодо рівня і посилення державного втручання в ці процеси через відпрацьовані методи узгодження інтересів суб'єктів ринку різних ієрархічних рівнів. Загалом вибір оптимальної політики регулювання ринку праці визначається такими умовами н чинниками:

• інвестиційним потенціалом, відтворювальною 
  структурою інвестицій;
• сукупністю робочих місць і змінами в їхньому складі під впливом банкрутств, демонополізації виробництва, приватизації власності;
• демографічними умовами й характером поповнення працездатного населення, зайнятого в економіці й безробітного;
• фондом життєвих засобів і рівнем грошових доходів найманого працівника;
• якісним складом робочої сили, фінансовими можливостями суспільства, окремих суб'єктів господарювання, забезпечення зростання професійно-кваліфікаційного рівня робочої сили.

      Сучасна економіка України потребує створення змішаної регулюючої системи, яка поєднувала б елементи суто ринкового регулювання з державним. Регулювання може бути спрямоване на досягнення справді активного характеру ринкових перетворень. Панівними мають стати методи опосередкованого регулювання, які поступово витіснили б позаекономічні методи. Механізми регулювання відтворення робочої сили мають гнучко адаптуватись до змін загальноекономічної ситуації, адекватно реагувати на них в умовах стабільності економічних регуляторів.

      На  регіональних ринках праці з динамічною рівновагою між попитом на робочу силу та її пропозицією важливо підтримувати потребу в робочій силі з боку суб'єктів господарювання за умов диверсифікації та перепро-філювання виробництва, освоєння конкурентоспроможної продукції. Активний вплив на ринкову ситуацію здійснюється в регіонах з моногалузевим виробництвом і недостатніми власними ресурсами, а також там, де потреба населення в робочих місцях значно перевищує їх наявність.

      3.3. Ринки праці з неповною конкуренцією

      Різноманітні  ситуації на ринку праці виникають  при монополізації ринку праці представниками попиту чи пропозиції або в разі монополізації ринку готової продукції з боку фірми-працедавця. Розглянемо чотири різних ситуації: А. Якщо фірма, яка використовує фактор виробництва, є монополістом на ринку готової продукції, тоді гранична виручка фірми МR буде меншою за ціну продукції Р_Q; отже, на відміну від (2.5), у цьому випадку:

      MRP_L<VMP_L. (3.2)

      Це  призводить до недовикористання виробничого ресурсу (рис. 2.5), адже попит фірми на працю утворюється кривою MRP_L. Дійсно, рівновага на такому ринку досягається в точці М(Р_Е,L_M), отже, фірма-монополіст наймає менше праці (L_M) порівняно з конкурентною фірмою (L_Е) при тій самій ставці заробітної плати Р_E.

Рис.3.1.Попит на працю фірми – монополіста та стан рівноваги на конкурентному ринку праці.

      Б. Ситуація, коли на ринку присутній єдиний покупець товару чи фактора виробництва, зветься монопсонією. На ринку праці монопсоніст буде мати справу безпосередньо з кривою ринкової пропозиції праці S_L з нахилом угору, тому що інших споживачів цього фактора на ринку немає. Пропозиція праці для фірми S_L визначається середньою вартістю фактора виробництва, АFC_L:

      АFC_L =ТС/L. (3.3)

      Через те що кожна нова одиниця праці, яка буде залучатись на цей ринок, потребуватиме вищої ставки заробітної плати, при кожному обсязі праці гранична вартість праці МFС_L буде перевищувати АFС_L(рис. 3.2).

      Мал.3.2.Монопсонія на ринку праці.

      При максимізації прибутку монопсоніст буде наймати працю в обсязі L_M, що визначається умовою (2.6) і виконується в точці М. Але ставка заробітної плати буде відповідати точці Е_M (стан рівноваги монопсоніста), яка визначає ціну пропозиції Р_LM при обсязі праці L_м. Така ставка є мінімальним рівнем заробітної плати, на яку погоджуються наймані робітники, і вона менша, ніж ставка заробітної плати Р_LЕ в умовах конкурентного ринку (стан рівноваги Е). Відповідно, в менших обсягах використовується праця порівняно з конкурентним ринком (L_м< L_E).

      В. Ситуація, коли на ринку праці діє продавець-монополіст, аналізується за схемою, яка була показана у випадку монополії на ринку готової продукції. Найчастіше монополістами на ринку праці є профспілки професійні об'єднання найманих працівників. Монополіст зустрічає на ринку праці безпосередньо криву D_L ринкового попиту на працю з боку працедавців, тоді крива граничної виручки МR продавця фактора буде проходити нижче кривої попиту, бо за кожну додаткову одиницю праці фірми будуть платити нижчу ставку, ніж за попередню одиницю (рис. 2.7). Обсяг праці L_м, який максимізує прибутки монополіста, визначається точкою А, для якої МR=МС (тут МС — гранична вартість фактора для його власника). Звідси, монополіст може визначити оптимальну для себе ставку заробітної плати Р_LM, відштовхуючись від кривої попиту в точці E_M.

      Отже, наявність ринкової влади дозволяє монополістові нав'язати споживачам фактора вищу ставку заробітної плати (Р_LМ) порівняно із конкурентним ринком (Р_LC); однак це досягається скороченням обсягу праці (L_м) порівняно з конкурентним ринком (L_C), тобто загрожує безробіттям.

Мал.3.3. Визначення ставки заробітної плати та обсягу праці при монополізації ринку праці.

      Г. Ринкова структура, в якій на ринку з боку попиту діє монопсоніст, а з боку пропозиції — монополіст, має назву двостороння монополія (рис. 3.4).

      Рис.3.4.Двостороння монополія.

      Тут монополіст має криві граничної  виручки МК та граничної вартості МС і спостерігає криву попиту на свої послуги D_L. Монопсоніст має криві граничного продукту праці у грошовому вимірі МRР_L та граничної вартості праці МFС_L і спостерігає криву пропозиції праці S_L.

      Монополіст  буде намагатися максимізувати власний  прибуток за умови МR=МС (точка М) при ставці заробітної плати Р_LM і обсязі праці L_F. Стан рівноваги для монополіста досягається в точці Е_M на кривій попиту D_L.

Висновки

      Отже, ринок праці – це система суспільних відносин, пов’язаних із купівлею і продажем товару „робоча сила”. Крім того, ринок праці є сферою працевлаштування, формування попиту й пропозиції на робочу силу. Його можна трактувати і як механізм, що забезпечує узгодження ціни та умов праці між роботодавцями і найманими працівниками.

      Особливість ринку праці полягає в тому, що він охоплює не тільки сферу  обігу товару „робоча сила”, а  й сферу виробництва, де найманий працівник працює. Відносини, що тут виникають зачіпають важливі соціально-економічні проблеми, а тому потребують особливої уваги з боку держави.

      Для виникнення, формування та функціонування ринку праці, необхідні певні  умови. Насамперед мають бути забезпечені правові умови функціонування цього ринку, зокрема можливість вільного пересування на ньому громадян, вільного вибору роботи, тобто юридична свобода працівників, можливість самостійно розпоряджатися своєю здатністю працювати. Проте цього недостатньо, оскільки, з економічного погляду, власник робочої сили змушений продавати її тоді, коли у нього немає всього необхідного для ведення свого господарства як джерела для одержання засобу існування, або коли дохід з інших джерел є недостатнім.

      Розрізняють зовнішній, або професійний, ринок  праці і внутрішній ринок.

      Зовнішній ринок охоплює відносини між  продавцями і покупцями робочої сили в масштабі країни, регіону, галузі. Це відносини, що виникають з приводу наймання працівників відповідно професії, спеціальності, а отже, потребують жорстокої класифікації робіт і чіткого визначення змісту.

      Внутрішній  ринок передбачає рух кадрів в  середині підприємства, переміщенням з однієї посади на іншу. Це переміщення може відбуватися як по горизонталі, так і по вертикалі. По горизонталі – переведенням на інше робоче місце без змін у кваліфікації, без підвищення на посаді. По вертикалі – переведенням на інше робоче місце з підвищенням у посаді або на роботу, що потребує вищої кваліфікації.