Проблеми формування ринку праці в Україні на сучасному етапі

  Пропозиція товару на ринку праці характеризується трьома показниками:

• сукупна робоча сила;
• економічно активне (трудоактивне) населення;
• попит на робочі місця.

      Сукупна робоча сила – це загальна чисельність  населення віком від 15 до 70 років  включно (вважається, що після досягнення 71 року населення втрачає працездатність і відповідно перестає пропонувати свою робочу силу на ринку праці), яке в даний конкретний момент (тобто в момент проведення обстеження) прагне реалізувати свою працездатність шляхом вироблення товарів та послуг і отримання за це винагороду в грошовій чи натуральній формі.

      На  відміну від цього економічно активне населення складається з осіб обох статей віком від 15 до 70 років включно, які впродовж певного періоду часу забезпечують пропозицію робочої сили на ринку праці.

      Працездатність  – здатність виконувати трудові  функції без шкоди здоров’ю. Розрізняють загальну працездатність, яка дозволяє виконувати будь-яку роботу в загальних умовах праці, професійну працездатність – здатність до виконання певних професійних функцій та спеціальну працездатність – здатність працювати в певних природокліматичних або виробничих умовах.

      Попит на робочу силу визначається головним чином попитом на товари та послуги, що виробляються, тобто обсягами виробництва, які за інших рівних умов залежать від:

• продуктивності праці;
• ринкової вартості товару чи послуги, для виробництва якого застосовується робоча сила.

      При цьому обмеженням корисності використання додаткової робочої сили є співвідношення її продуктивності з видатками на її використання. Відповідно зростання ціни робочої сили (зарплати чи ставок її оподаткування) скорочує попит на робочу силу, а їх зменшення – навпаки, збільшує.

      Окремим моментом формування сукупного попиту на робочу силу є тривалість робочого часу. Оскільки робоча сила на ринку праці пропонується, виходячи з певних мінімальних та максимальних обсягів її споживання протягом певного календарного періоду (дня, тижня, місяця), то збільшення останнього сприяє скороченню чисельності осіб, чия робоча сила знаходить попит на ринку праці. 

      1.3. Безробіття, його  причини і види

      Головними причинами сучасного досить високого рівня безробіття в країнах перехідної економіки є такі:

• спад економіки і відповідає скорочення сукупного попиту на робочу силу; вплив цього циклічного чинника був посилений утриманням надлишкової робочої сили на більшості підприємств до початку перехідного процесу;
• структурні зрушення (не лише міжгалузеві, а й секторальні і внутрішньогалузеві та регіональні), зокрема в Україні протягом перехідного періоду спостерігається прискорене скорочення попиту на робочу силу технічної кваліфікації і збільшення потреби в економістах, юристах, менеджерах; цілком імовірно, що через 2-3 роки від початку економічного зростання структура попиту на робочу силу зміниться, як це відбулося в Польщі, Чехії, Угорщині; результатом таких структурних зрушень є якісна невідповідність пропозиції робочої сили потребі в ній;
• рух робочої сили (професійний, соціальний, регіональний).

      Основний  чинник безробіття в економічно розвинених країнах – науково-технологічний  прогрес та запровадження нових  технологій – впродовж  90-х років  помітного впливу на скорочення попиту на робочу силу в Україні, як і в більшості країн перехідної економіки, не здійснював. Пояснюється це передусім в край низькими інвестиціями і низьким рівнем запровадження сучасних технологій в економіку країни.

      Водночас  безробіття має вагомі наслідки і для суспільства в цілому:

• необхідність економічного утримання певної кількості людей, що не вносять відповідного внеску до валового продукту;
• зростання демоекономічного навантаження на робочу силу (рівень демоекономічного навантаження вимірюється співвідношенням економічно неактивних або непрацездатних і відповідно економічно активних або працездатних контингентів), причому за рахунок населення працездатного віку, чиї потреби значно перевищують аналогічні потреби дітей чи осіб похилого віку;
• суттєву соціальну напругу, обумовлену існуванням в суспільстві маргінальних груп населення (їх склад поповнюють насамперед безробітні).

      Визначення  безробітних за методологією Міжнародної  організації праці відрізняється  від прийнятого у вітчизняній практиці.

      Безробітні  у визначенні МОП – особи у  віці 15-70 років (зареєстровані та незареєстровані  в державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють трьом умовам:

• не мають роботи (прибуткового заняття);
• активно шукають роботу або намагаються організувати власну справу впродовж останніх 4-х тижнів, що передували обстеженню, тобто здійснюють конкретні кроки протягом останніх 4-х тижнів з метою знайти оплачувану роботу за наймом сил на власному підприємстві;
• готові приступити до роботи впродовж 2-х найближчих тижнів, тобто почати працювати за плату за наймом або на власному підприємстві впродовж наступних 2-х тижнів.

      До  категорії безробітних відносяться  також особи, які не шукають роботу через те, що вже її знайшли і  мають домовленість про початок роботи через певний проміжок часу, а також проходять навчання за направленням державної служби зайнятості.

      Практично всі суттєві соціальні конфлікти, що спостерігалися протягом ХХ століття, так чи інакше пов’язані з безробіттям. Досить згадати причини приходу до влади Муссоліні та соціальний фон, на якому переміг на початку 30-х років Гітлер, негритянські заворушення на півдні США наприкінці 80-х. Все це дає достатньо підстав для того, щоб уряд будь-якої країни прагнув запобігти безробіттю чи принаймні домогтися його скорочення.

      Безробіття  з’явилось з першими ознаками лібералізації економіки і досить швидко набуло великих масштабів. Після змін загальноекономічної ситуації рівні безробіття в переважній більшості країн почали знижуватись. Виняток становить Чехія, де на перших етапах штучно підтримувалась зайнятість.

      Природне  безробіття. Природне безробіття складається із фрикційного, пов’язаного зі зміною місця роботи, і інституційного, що породжується системою організації регіональної економіки, насамперед правовою системою.

      Існування фрикційного безробіття, яке ще називають безробіттям руху, пов’язане з тим, що встановлення рівноваги між пропозицією робочої сили і попитом на неї потребує певного часу, зокрема на пошук робочого місця, яке відповідає вимогам безробітного та його кваліфікації. І чим більше розрізняються вакантні робочі місця за своїми умовами, платнею тощо, тим більше різноманітних варіантів вибору постає перед пошукувачем роботи і тим більшим (за інших рівних умов) буде термін пошуку.

      Головною ознакою фрикційного безробіття є його короткостроковість: за звичай тривалість фрикційного безробіття не перевищує 4-5 тижнів.

      Інституційне  безробіття, або безробіття очікування, безпосередньо пов’язане з державною політикою ринку праці, зайнятості, з системою оподаткування, гарантованим мінімумом оплати праці, системою соціального забезпечення, розмірами і порядком надання допомоги по безробіттю, поінформованості населення щодо наявних вакансій і можливостей. Можна вважати, що інституційне безробіття стрімко зростає з поширенням соціального компоненту в ринковій економічній системі.

       Вимушене безробіття. На відміну від природного безробіття, що як правило, є певною мірою добровільним і не призводить до суттєвих негативних наслідків, вимушене є довготривалим, викликає необхідність повних або часткових змін способу життя. В складі вимушеного безробіття розрізняють технологічне, структурне і регіональне.

      Структурне  безробіття виникає при масштабних структурних зрушеннях економіки, швидкій зміні структури потреби в робочій силі. Неминучість цих процесів обумовлює те, що цілий ряд дослідників вважає і технологічне, і структурне безробіття формою природного.

      Регіональне безробіття обумовлене переважно концентрацією в окремих територіальних одиницях таких галузей економіки, для яких характерне найбільше скорочення потреби в робочій силі. В Україні найвищі рівні безробіття (за методологією МОП) спостерігаються на Буковині (19,2%), найнижчі на Вінниччині (8,2%). І хоча усталеного критерію кваліфікації безробіття як регіонального не існує, , в практиці застосовується 20-25%-вий поріг. Таким чином, можна вважати регіональним безробіття тільки в Чернівецькій області.

      Розділ 2. Особливості функціонування ринку праці на мікрорівні

      2.1. Взаємозв’язок ринку праці і ринків факторів виробництва

     Для забезпечення випуску економічних  благ фірми використовують різноманітні ресурси. Ресурси, які використовуються у виробничому процесі, мають назву фактори виробництва, або затрати.

     Фактори виробництва — блага, які потрібно придбати фірмі для забезпечення випуску інших благ — готової продукції. Основні види факторів — капітал, праця, земля (природні ресурси), а також підприємницький хист. Цінами факторів виробництва є, відповідно, процент, ставка заробітної плати, рента і нормальний прибуток.

     Ринки факторів — це специфічні ринки, де, на відміну від ринків продукції, з боку попиту виступають фірми, які споживають виробничі фактори, а з боку пропозиції — власники факторів — домогосподарства. На ринках факторів визначаються ціни та обсяги використання факторів. Ринки факторів виробництва вважаються вторинними по відношенню до ринків готової продукції, тому що стан перших (ціни і обсяги факторів) визначається станом других (обсягами продукції).

     Домогосподарства  на ринках факторів безпосередньо пропонують власну працю і підприємницький хист та опосередковано — землю і капітал, навіть якщо останні фактори є власністю фірми (бо власниками фірм є саме домогосподарства).

      Фірми, окрім згаданих факторів виробництва, споживають й інші ресурси, які, в свою чергу, є продукцією інших фірм, — проміжні продукти. Але такі ресурси можуть не аналізуватись окремо, адже пропозиція проміжного продукту з боку фірм досліджується так само, як і пропозиція готової продукції, а попит на проміжні продукти з боку фірм розглядається так само, як і попит на фактори виробництва.

     Попит фірми на фактори визначається попитом  споживачів на ринках готової продукції, тому попит на фактори зветься вторинним (похідним) попитом.

     Аналіз  функціонування ринків факторів виробництва здійснюється за тими ж принципами, що й ринків продукції. З урахуванням типу ринкової структури досліджується, як формується попит на фактори (індивідуальний і ринковий), які чинники його визначають; як формується пропозиція факторів (індивідуальна і ринкова) і які чинники визначають цю пропозицію. Розгляд взаємодії попиту і пропозиції дозволяє дослідити проблеми ціноутворення на фактори виробництва, а також вплив державної влади на стан цих ринків.

      Структура ринку певного фактора виробництва  пов'язана із особливостями рішень, які приймаються фірмами і домогосподарствами щодо цін та обсягів факторів на ринках.

Повна конкуренція на ринку фактора  передбачає, що:

• фірми і домогосподарства є ціноодержувачами;
• фактор є однорідним;
• вхід на ринок для нових учасників і вихід з нього є вільними;
• всі учасники повністю поінформовані щодо ситуації на ринку, зокрема цін.

     Щоб ринок фактора вважався повністю конкурентним, фірма повинна бути також конкурентною і на ринках готової продукції. Вважається, що всі учасники ринку факторів поводять себе раціонально і максимізують кожний власну вигоду: власники факторів — доходи від їхнього продажу; фірми купують фактори за такими цінами і в таких обсягах, щоб максимізувати прибуток від продажу готової продукції.

      

      Якщо  припустити, що для ринкових попиту і пропозиції фактора (наприклад, праці) діють закони попиту і пропозиції, то відповідні криві попиту і пропозиції на конкурентному ринку праці дають змогу визначити рівноважні ціну фактора — ставку заробітної плати, P_L=P_LE і обсяг праці, L=L_E (рис. 2.1.а).