Проблеми формування ринку праці в Україні на сучасному етапі

Рис.2.1.(а) Конкурентний ринок праці. (б) Попит конкурентної фірми на працю на конкурентному ринку праці.

     Конкурентна фірма, що має потребу в послугах праці, не може наймати робітників за ставками, які відрізняються від  ринкового рівня P , тому що вона є ціноодержувачем, тобто не впливає на ринкову ставку. Отже, конкурентна фірма буде сприймати пропозицію праці як абсолютно еластичну за ціною праці. Графіком пропозиції буде горизонтальна лінія S_L, яка проходить на рівні ринкової ставки P_LE (рис.2.1.(6)).

     Гранична  вартість фактора праці - MFC_L, дорівнює додатковій вартості виробництва ∆TC при збільшенні використання праці на одиницю, тобто:

MFC_L=∆TC/∆L (2.1)

     Через абсолютну еластичність пропозиції праці величина ∆ТС буде визначатись ставкою P_LE незалежно від обсягів використання фактора. Отже:

MFC_L= P_LE (2.2)

     Конкурентна фірма, як бачимо, не приймає рішення  щодо ціни фактора, вона повинна лише визначитись із обсягом свого  попиту на фактор, виходячи з прагнення  максимізувати власні прибутки.

     Доход, який отримують власники фактора  на конкурентному ринку, визначається добутком ринкової ціни фактора на обсяг використання фактора P_LE ∙ L_E. Для ринку праці на рис.2.1(а) цей доход чисельно дорівнює площі прямокутника OP_LEEL_E. Частина цієї площі, яка розташована нижче кривої пропозиції, — це альтернативна вартість фактора виробництва для його власників (тобто мінімальна сума грошей, яка утримує власників ресурсу на цьому ринку). Частина площі, яка розташована вище кривої пропозиції, — це економічна рента — частина доходу постачальників фактора (прибуток), яку вони отримують понад мінімально необхідну для їхнього утримання на цьому ринку суму грошей (заштрихована площа OP_LEE). Економічна рента постачальників фактора — це аналог поняття "надлишок виробників" для постачальників готової продукції.

     Ринок праці — ринок одного з факторів виробництва, де домогосподарства в ролі найманих робітників пропонують свою працю, а фірми - виробники товарів та послуг (працедавці) — потребують її. На ринку праці встановлюється ціна праці — ставка заробітної плати — та обсяг використання праці.

     Праця (або послуги праці) — один з основних факторів виробництва, власниками якого є домогосподарства; це фізичні і розумові здібності людей, що можуть бути використані у виробництві благ.

     Обсяг використання праці вимірюється  у годинах роботи протягом певного періоду (отже, праця — це потокова величина). Запаси праці в економіці вимірюються показником робоча сила: це працездатне населення, тобто кількість людей, які досягли певного віку (в Україні 16 років) і працюють або хоча й не мають роботи, то шукають її чи очікують, що їм запропонують роботу.

     Працедавець — це фірма, яка, виходячи із попиту на свою продукцію, утворює вторинний попит на працю та надає можливість найманим робітникам працювати і отримувати заробітну плату.

2.2. Попит і пропозиція фірми на працю

      Фірма визначає попит на працю, виходячи із співставлення вигод від використання праці з її вартістю. Зокрема, при аналізі доцільності збільшення використання обсягів праці на одиницю порівнюють додаткові вигоди із додатковою вартістю. Додаткова вартість вимірюється граничною вартістю праці MFC_L за формулою (2.1). Додаткові вигоди — граничний продукт праці у грошовому вимірі (MRP_L) — це додаткова виручка, яка виникне від продажу додаткової продукції, що вироблена завдяки використанню додаткової одиниці праці:

      MRP_L= MP_L∙ MR, (2.3),

      де  MP_L — обсяг продажу додаткової продукції, MR - гранична (або додаткова) виручка від продажу додаткової одиниці продукції.

      На  ринках факторів визначається також  цінність граничного продукту праці (VMP_L) - додатковий випуск, що утворений за рахунок використання додаткової одиниці праці і оцінений за ринковою ціною продукції P_Q, тобто

      VMP_L= P_Q∙ MP_L, (2.4)

      На  конкурентному ринку праці P_Q=MR, тому

      VMP_L=MRP_L. (2.5)

      Фірма використовуватиме фактор до тих  пір, поки додаткова виручка MRP_L буде не меншою, ніж додаткова вартість MFC_L. Тому оптимальний обсяг використання фактора, який необхідний для максимізації прибутку фірми, повинен відповідати умові:

      MRP_L=MFC_L. (2.6).

      Отже, на конкурентному ринку праці  обсяг використання праці, згідно з умовами (2.2), (2.3), (2.6), має визначатися співвідношенням:

      MRP_L=MP_L∙P_Q=P_L. (2.7).

      З умови (2.7) знаходимо значення граничного продукту праці MP_L, а звідси — відповідний обсяг праці L.

      В основі індивідуальної пропозиції праці  є раціональний вибір між цінністю благ, які міг би придбати найманий робітник за рахунок доходу, що утворився від продажу праці, та цінністю відпочинку для цього індивіда. Такий вибір ілюструє модель "доход-відпочинок" (рис.2.2).

      Якщо  вважати, що доход і відпочинок - нормальні блага, тоді при збільшенні споживання кожного з них корисність для індивіда теж зростає. Позначимо L - добовий обсяг праці в годинах, відпочинок буде тривати (24-L) годин на добу, І - доход за добу, тоді функція корисності індивіда,

      U=ƒ (I, 24 – L),                              (2.8)

      матиме  криві байдужості, опуклі в бік початку координат (рис.2.2).

      

      Рис.2.2. Вибір домогосподарства між відпочинком та можливістю отримати доход.

      Гранична  норма заміщення доходу відпочинком, MRS_IH, показує від скількох гривень добового доходу міг би відмовитись індивід при збільшенні добового відпочинку на годину за умови незмінності корисності U; MRS_IH дорівнює нахилу (за абсолютною величиною) кривої байдужості до горизонтальної осі годин відпочинку. Якщо припустити, що єдиним джерелом доходу індивіда є заробітна плата із годинною ставкою, то добовий доход складатиме:

      I = P_L∙L     (2.9)

      

      Рис.2.3. Крива пропозиція праці: (а) дадотний нахил S_L; (б)відємний нахил S_L.

      Цей доход може коливатися від нуля (коли L=0, людина лише від почиває) до І₀=24∙Р_L — ця величина, що передбачає цілодобову працю, є, звичайно, гіпотетичною. Всі можливі сполучення (I, 24 – L ) добового доходу і годин відпочинку відповідають точкам, що утворюють лінію І₀Н₀, згідно з умовою (2.9), яка в цій моделі є аналогом бюджетного обмеження споживача. Нахил бюджетного обмеження дорівнює годинній ставці заробітної плати Р_L, яка є альтернативною вартістю години відпочинку.

      Найкращий можливий вибір між доходом і  відпочинком буде відповідати умові:

      MRS_IH=P_L. (2.10)

      Графічно  це означає вибір такої точки  Е₀ на рис.2.2, в якій крива байдужості (що відповідає найвищому з можливих рівнів корисності) має дотичну, що збігається з бюджетним обмеженням, отже, нахил кривої байдужості (МRS_IH) дорівнює нахилу бюджетного обмеження (Р_L). В такому разі людина обирає відпочинок в обсязі (24 – L₀) год., роботу — L₀ год. і доход – Р_L∙L₀ грн.

      

      Рис.2.4. Крива індивідуальної пропозиції праці.

      Домінування ефекту доходу ілюструє інший фрагмент кривої пропозиції S_L на рис. 2.3.(б): при підвищенні ставки з Р_L2 до Р_L3 людина збільшує обсяг відпочинку і скорочує обсяг добової пропозиції праці з Р_L2 до Р_L3 .

      Поєднання двох зазначених фрагментів кривої дає змогу отримати криву індивідуальної пропозиції праці типового індивіда (рис.2.4). Ця крива через специфічну форму відома під назвою крива пропозиції, що відхилена назад.

      Еластичність  ринкового попиту на працю визначається зміною обсягу 
попиту на працю у процентах (%∆L) в результаті збільшення ставки за 
робітної плати на один відсоток (%∆Р_L): 
  або                                (2.11)

      Еластичність  попиту залежить від таких чинників:

• інтенсивність використання праці у виробничому процесі (еластичність вища при більшій частці праці у процесі виробництва порівняно з іншими факторами, ніж при меншій частці);
• швидкість спадання граничного продукту праці (еластичність вища при меншій швидкості спадання);
• еластичність попиту на кінцеву продукцію (прямий зв'язок);
• можливості заміщення факторів (у довгостроковому періоді - чим легше інший фактор замінює працю, тим вища еластичність попиту на працю).

      Якщо  на ринку праці відомі попит і  пропозиція, тоді стан рівноваги визначається так само, як для ринків готової продукції, за умови балансу обсягів попиту і пропозиції праці. Стан рівноваги Е відповідає рівноважній ставці заробітної плати Р_ІЕ та рівноважному обсягу праці L_Е (мал. 2.1.а).

      Стан  рівноваги змінюється при змінах нецінових чинників попиту і пропозиції. 

2.3. Заробітна плата як мотиваційна складова продуктивної праці

      Продуктивна зайнятість є важливою складовою ринкових відносин, інтегральним показником якості та результативності реформ, оскільки забезпечується сталим економічним розвитком країни, позитивними соціальними й демографічними процесами.

      Одним з регуляторів ринку праці  та зайнятості населення є заробітна  плата. З розвитком ринкових відносин в Україні посилюється роль оплати праці як мотиваційної складової продуктивної зайнятості. Рівень заробітної плати, її структура, динаміка, висока частка в сукупних доходах — показники, які істотно впливають як на економічну політику підприємства, так і на економіку країни загалом.

      В умовах подальшого розвитку ринкових відносин в Україні заробітна плата поступово стає одним з визначальних факторів формування галузевої, територіальної структури зайнятості населення.

      У нормально функціонуючій ринковій економіці взаємозв'язок заробітної плати і зайнятості досить прозорий і характеризується чутливістю заробітної плати до зайнятості або зайнятості до заробітної плати.

      Вплив рівнів оплати праці на міжсекторний розподіл зайнятих виявляється в окремих видах економічної та промислової діяльності, зокрема у фінансовій діяльності, де середньомісячна заробітна плата найвища; на ВАТ — в 2,1 раза більше, ніж на державних підприємствах; в авіаційному транспорті, де колективною формою власності охоплено 45% підприємств, заробітна плата на підприємствах цієї форми власності вища, ніж на державних підприємствах, на 24%.

      Частка  оплати праці у витратах на виробництво  в 2004 р. на підприємствах державної та комунальної власності була найвищою; відповідно 21,2% та 20,6% за середньої в економіці — 13,1%; найнижчою — на підприємствах колективної форми власності (11,0%), де зайнято 43% найманих працівників.

     Проблема  впливу МЗП на поточні рівні заробітної плати, витрати на робочу силу, споживчі ціни, прибутки, і як наслідок — на зайнятість і взагалі на економічний розвиток України, внаслідок зазначених вище причин досить важлива і складна.

     Серед основних чинників, на які справляє найбільший вплив зміна рівнів МЗП, можна назвати такі: