Проблеми формування ринку праці в Україні на сучасному етапі

• рівень середньомісячної заробітної плати;
• диференціація заробітної плати;
• зайнятість населення.

     Як  стверджує економічна теорія, підвищення МЗП може призвести до підвищення загальних обсягів заробітної плати  і до відчутного зниження зайнятості, що може проявлятися у втраті роботи певною кількістю працівників та у зниженні темпів зростання зайнятості в країні загалом. Зазначеному може сприяти низка чинників, а саме:

• прагнення роботодавців до економнішого та інтенсивнішого використання робочої сили;
• запровадження продуктивніших технології й устаткування, що сприяє зростанню попиту на кваліфіковану робочу силу;
• скорочення різниці між заробітною платою низькокваліфікованих і кваліфікованих працівників;
• підвищення цін, а отже і зменшення попиту споживачів та відповідне падіння обсягів виробництва;
• незаінтересованість підприємців розвивати виробництво в галузях, де знижуються прибутки;
• відмова роботодавців наймати працівників за плату, меншу за мінімальну, навіть за умови їхньої згоди;
• розповсюдження зайнятості на умовах неповного робочого дня;
• зменшення зайнятості серед молоді.

      Так, за розрахунками американських експертів, підвищення мінімальної заробітної плати призводить до зменшення зайнятості молоді віком 16—19 років на 1 — 3% та на 1% — віком 20 — 24 роки.

      Детального  обгрунтування вимагає можливе  введення погодинної мінімальної заробітної плати. Зокрема, такий крок пов'язаний із суттєвою проблемою — розповсюдженням неповної зайнятості. Адже нововведення може спровокувати роботодавця на укладення трудової угоди з працівником на зайнятість упродовж неповного робочого дня (тижня).

      Підвищення  заробітної плати впливає на поліпшення структури споживання та інші чинники, пов'язані з відтворенням робочої сили, що в остаточному підсумку сприяє зростанню якісних характеристик робочої сили. Одним із головних та незаперечних критеріїв щодо економічної можливості запровадження вищої МЗП є реальна платоспроможність підприємств, що є основним аргументом представників роботодавців проти підвищення рівня МЗП.

     Підприємство, яке не має можливості збільшити заробітну плату за рахунок підвищення цін на продукцію або зменшення рівня зайнятості, повинно робити це за рахунок скорочення прибутку, використання якого передбачає сплату відсотків за інвестований капітал, фінансування ризику фінансових втрат, компенсації за послуги власників підприємства і т. ін. Отже, скорочення прибутку призводить до необхідності скорочення окремих напрямів його використання, а це не завжди доцільно з погляду кінцевої ефективності підприємницької діяльності.

     Реальною  протидією негативним наслідкам  значного підвищення рівня мінімальної заробітної плати є урядова політика — як короткострокова, так і довгострокова — щодо стримування інфляції, цін, тарифів на продукцію, що ввозиться в країну, захисту вітчизняного виробництва.

     Оцінка  зміни середньорічних показників соціальних стандартів за 1999-й та 2004 рр. дає змогу зробити висновок про те, що основні соціальні показники— МЗП, прожитковий мінімум, середньомісячна заробітна плата — за п'ять років зросли в 3,3 рази.

     Водночас  працівники фінансової діяльності мали СЗП в 3,5 рази вищу за прожитковий мінімум та в 2,3 рази вищу за середню заробітну плату в економіці. 
 
 
 
 
 

      Розділ 3. Ринок праці в Україні на сучасному етапі

      3.1. Ринок праці України: сучасний стан та шляхи реформування

      Розвинутий  ринок праці передбачає ряд взаємопов'язаних умов свого існування та функціонування:

• наявність великої кількості незалежних суб'єктів трудової діяльності, які внаслідок ринкової мотивації в поведінці на ринку праці обумовлюють формування попиту і пропозиції на робочу силу;
• забезпечення умов економічної свободи та потенційної мобільності суб'єктів ринку праці;
• мінімальна заробітна плата повинна забезпечувати рівень життя вищий за прожитковий мінімум і встановлюватися відповідно до освіти, кваліфікації і якості праці;
• однаковий рівень економічної та юридичної відповідальності працівника і працедавця;
• наявність розвиненого ринкового (конкурентного) середовища в країні. 
         Формування ринку праці в Україні за останні роки проходить в різкого зростання пропозиції робочої сили і майже адекватного скорочення попиту на неї. Так, у 2003 р. попит на робочу силу на зареєстрованому ринку праці становив 142,1 тис. осіб, в той час як пропозиція - 1003,6 тис. осіб. Найбільший дисбаланс між пропозицією і попитом на неї спостерігався у Херсонській, Рівненській, Івано-Франківській, Чернівецькій, Черкаській, Волинській, Львівській та Тернопільській областях [9].

      Слід  зазначити, що безробіття в Україні  має стійкий характер. За даними Міністерства праці та соціальної політики України та Держкомстату України, середня тривалість пошуку роботи у 2003 р. становила 9 місяців, а тривалість не зайнятості — 18 місяців. Крім цього залишаються значними обсяги вимушеної неповної зайнятості населення. Значного поширення, особливо в монофункціональних містах, набуло таке явище, як родинне безробіття. В 2003 р. у причинах та структурі безробіття 33,2% складають особи вивільнені з економічних причин, 39,4% — звільнені за власним бажанням, 12,1% - інші причини безробіття [9].

      В Україні, за даними Державного комітету статистики України, заробітна плата у промисловості у 2003 р., нарахована у розрахунку на одного штатного працівника, становила 3,4 грн. за одну оплачувану годину (за розрахунками це становить 0,6 долара США на годину). Навіть якщо взяти за основу цю цифру і порівняти її з даними інших країн за 1995 р., то й тоді, за приблизними підрахунками, то показник розриву середньої погодинної оплати праці в промисловості України відрізнятиметься від показника Чехії вдвічі, Угорщини - майже втричі, Польщі — у 3,4 рази, Іспанії - в понад 21 рази, Італії - в понад 27 рази, Франції - в понад 32 рази, Австрії — в понад 42 рази, Німеччини - в понад 53 рази [3, 78]. Загострює соціальні проблеми і специфічний борг держави перед населенням внаслідок несвоєчасної виплати заробітної плати, який виник ще. в 1992 р., аз 1995 р. набув сталого характеру [2, 95]. Загальна сума боргу із виплати заробітної плати на 1 січня 2004 р. склала 1949,1 млн. грн. і дорівнювала половині (51,4%) фонду оплати праці, нарахованого до виплати працівникам, зайнятих на великих та середніх підприємствах у 2003 році [9].

      Таким чином, українська економіка, що базується  на низькій вартості трудового потенціалу, не стимулює сам процес нагромадження та якісне відтворення робочої сили.

      В умовах перехідної економіки, спаду виробництва та зростання безробіття, особливої уваги вимагають соціально-економічні проблеми молодого покоління, і, перш за все, це стосується трудової діяльності.

      Зарубіжний  досвід свідчить, що серед трудових ресурсів країн Східної Європи молодь становить менш ніж 30%, але безробітних у віці до 25 років понад 15%. В Україні в структурі безробітних 15,3% - не працевлаштована молодь після закінчення загальноосвітніх та вищих навчальних закладів різних рівнів акредитації [9]. Безумовно, в цьому плані необхідні комплексні рішення, і, перш за все, організація професійного навчання, яка сприяє як тимчасовому виходу з ринку праці працездатної молоді, що навчається, так і забезпечення для неї кращих перспектив працевлаштування.

      Ринкові відносини вимагають вагомої  зміни традиційних підходів до організації роботи з молоддю в напрямку її гуманізації, посилення гнучкості і динамічності відповідно до зміни суспільних умов.

      Враховуючи  світовий досвід і власну специфіку, вважаємо, що перспективними напрямками регулювання молодіжної зайнятості можуть бути:

• формування в рамках державної системи професійної освіти необхідної правової, соціально-економічної, інформаційної, матеріальної бази її розвитку;
• якісне оновлення форм і методів роботи з молоддю та включення системи профорієнтації молоді в структури управління на всіх рівнях;
• забезпечення цілісності функціонування різних структур у системі професійної освіти, включаючи навчальні заклади, служби зайнятості, соціальні служби, молодіжні організації.

      Реалізація  даних напрямків забезпечить  органічне включення системи  орієнтації молоді в господарський механізм ринкової економіки як невід'ємної частини.

      Необхідність  трансформації української економіки  в соціально-ринкову передбачає вивчення та розумне використання досвіду тих країн, де сформувалися ринкові відносини, котрі поєднуються з діючим механізмом державного регулювання. В цих країнах досягнення більш повної зайнятості є однією із центральних макроекономічних цілей.

      Слід  звернути увагу на те, що регулювання ринку праці досягає найвищого ефекту в тих країнах, у яких:

• по-перше, політика зайнятості є складовою частиною загальноекономічного механізму функціонування суспільного господарства;
• по-друге, заходи державної політики зайнятості здійснюються не тільки виключно діями державної служби зайнятості, а передбачають активність галузевих міністерств, підприємств та організацій різних форм власності;
• по-третє, в сферу політики зайнятості включені найсуттєвіші аспекти 
  стимулювання попиту на робочу силу, а також регулювання заробітної плати, 
  посилення трудової мотивації.

      Програми  зайнятості, що розроблені в українській  економіці, як правило, розраховані  на проведення заходів, що сприяють профорієнтації, працевлаштуванню і практично не передбачають профілактичних заходів щодо попередження безробіття. Серед них можна виділити наступні [9]:

• збільшення обсягів та якості надання соціальних послуг незайнятим та безробітним громадянам, зареєстрованим у державній службі зайнятості (у 
  2003 р. на вільні та новостворені робочі місця державною службою зайнятості 
  працевлаштовано 877,3 тис. незайнятих громадян, з них на додаткові робочі 
  місця, що створені за рахунок дотацій роботодавцям з Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок від безробіття   36,9 тис. осіб);
• підтримка підприємницької ініціативи безробітних зареєстрованих у державній службі зайнятості (протягом 2003 р. з метою підтримки підприємницької ініціативи безробітних понад 48,5 тис. безробітних було здійснено виплату одноразово всієї допомоги з безробіття для започаткування власної справи);
• у громадських роботах брали участь 378,6 тис. незайнятих громадян, що на 9,7% більше ніж у 2002 р., однак в основному це малопрестижні та некваліфіковані робочі місця.

      Основними завданнями вдосконалення залучення  до виконання громадських робіт повинні бути:

• економічне стимулювання галузей, регіонів та підприємств до виконання громадських робіт шляхом надання податкових пільг при їх виконанні;
• стимулювання збільшення фактичних обсягів цих робіт;
• розробка та запровадження комплексу заходів щодо мотивації безробітних, що беруть участь у громадських роботах (додаткове соціальне забезпечення цього виду зайнятості).

      3.2.Проблеми збалансованості регіональних ринків праці

        На сучасному етапі державне регулювання ринку праці значною мірою поступається регіональному. Таке зміщення акцентів пояснюється, по-перше, формуванням нових принципів управління в державі, що ґрунтуються на поєднанні місцевого самоврядування із централізованим управлінням за пріоритетності першого; по-друге — фінансовою самостійністю регіональних служб зайнятості, які організують свою діяльність переважно за рахунок відрахувань фонду оплати праці підприємств та організацій, розташованих на території регіону.

      Збалансованість стану ринків праці передбачає:

• динамічну відповідність між пропозицією робочої сили і потребами суб'єктів господарювання різних форм власності, розташованих на даній території, у ресурсах праці;
• високопродуктивну зайнятість економічно активного населення;
• мінімальний рівень прихованого і соціально прийнятні межі наявного регіонального безробіття.

      Основним  джерелом формування ринку праці  в Україні стало значне вивільнення працівників зі сфери виробництва за рахунок організаційних та структурних заходів. При цьому скоротилося потреба в робітниках для заміщення вакантних" робочих місць в економіці.

      Економічна  місткість регіонального ринку  праці значною мірою залежить від реальної потреби в робочій  силі суб’єктів господарювання різних форм власності, розміщених на цій термторії. Її можна визначити за такою формулою:

      M=M¹+M²+M³+B^P                                                                             (3.1),

      де  M – економічна місткість регіонального ринку праці;