Особливостi економiчного розвитку Украiни у XIX

ватного селянського землеволодіння, стимулювала проведення агрономіч-

них заходів. У 1909-1913 рр. продуктивність сільського господарства зрос-

ла у півтора раза. Земські агрономи, які поступово взяли у свої руки

ініціативу із втілення у життя законів 1910 і 1911 рр., організували прокатні

станції техніки, сільськогосподарські читання. Для малоземельних селян

створювали товариства з оренди землі та колективного ведення  рільництва.

Однак модернізація українського села здійснювалася повільно порівняно з

країнами Західної Європи і була перервана війною 1914 р.

У 1907 р. характер селянського  землеволодіння характеризувався таки-

ми даними (табл. 6.5)

220 ЕКОНОМІЧНА ІСТОРІЯ  УКРАЇНИ

Таблиця 6.5

Розмір землеволодіння, кількість

і площа закріпленої  за ними землі у 1907 р.

Розмір земле-

володіння, десятин

Менш як 10

11—50

51—100

101—500

501—1000

1001—5000

Понад 500

Менш як 100

Понад 1000

Кількість земле-

володінь, %

64,3

21,5

4,5

6,3

1,8

1,5

0,1

90,3

1,5

Площа землі, %

2,7

6,2

41

18,6

15,9

34,5

18

13

52,5

За даними сільськогосподарського перепису 1917 р., серед українських  се-

лян бідняків було 60,3 %, середняків — 27, заможних господарів — 12,7 %.

Протягом другої половини XIX — на початку XX ст. визначальним для сіль-

ського господарства України було зростання товарного, підприємницького

виробництва. Поглибилася  спеціалізація. Степова Україна, Галицьке Поділля,

Покуття стали районами торгового землеробства. У Степовій Україні розви-

валося поміщицьке експортне зернове господарство, значні площі займали

льон-кудрявець, пізніше — соняшник. Правобережжя було районом буряко-

сіяння, Лівобережжя  — вирощування тютюну. Торгове  тваринництво було

добре розвинене  в підгірських районах, на Буковині та в Закарпатті, де успі-

шно розвивалися  також торгове садівництво і  виноградарство.

Провідну роль у сільському господарстві України відігравало зернове ви-

робництво. Розширювались  орні землі та посіви. У Східній Україні за 60-

70-ті роки XIX ст. площа  орних земель зросла із 19,7 млн.  десятин у 1860 р. до

29,1 у 1887 р. У  зв'язку з трипільною системою  посівні площі були меншими і

становили в 1860 р. 12 млн. десятин (60% орних земель), 1870 р. — 16,3

(85 % орних земель), 1890 р. — 22, у 1913 р. — 22,9 млн.  десятин. Зернові

культури займали  у 1870 р. 14,7 млн. десятин, у 1913 р. — 20,7 млн. десятин,

або 90,5 % посівних площ, технічні — 3,8 %, овочі й картопля — 3,8, кормові

культури — 2,1 %. Україна  була основним регіоном Російської імперії, де

вирощували пшеницю, ячмінь, жито, овес, гречку. Тут більше, ніж в усіх єв-

ропейських губерніях Росії, вирощували озимої та ярої пшениці, ячменю (у

1900 р. відповідно 75,1 %, 38,8, 51,4 %), а жита — лише 14 % (табл. 6.6)

ЕКОНОМІЧНА ІСТОРІЯ  УКРАЇНИ). 221

Таблиця 6.6

Динаміка врожайності  та валових зборів зернових в Україні

Рік

1864-1866

1890-ті роки

1913

Середня вро-

жайність, ц/га

4,5

6,56

9,4

Валовий збір

млн пудів

398

740

1200

млн ц

63,68

118,4

192

% до збору зернових

у Російській імперії

19,9

22,4

21

Середня врожайність  у 1909-1913 рр. становила: озимої пшениці  —

10,4 ц/га; озимого жита  — 9,8; ярої пшениці — 7; ячменю  — 10,7; вівса —

10,7; проса — 9,9; кукурудзи — 11,2. Найвищі врожаї  були на Правобережжі,

а найнижчі — у  степовій Україні. Виробництво зерна  на душу населення зро-

сло із 60-х до 90-х  років у степовій Україні у 2,5 раза, на Правобережжі — на

30, Лівобережжі —  на 10 %.

Вирощували багато картоплі, яка зайняла важливе  місце в харчуванні,

стала сировиною  для промислового ґуральництва, виробництва  крохмалю. З

1870 по 1900 р. посіви картоплі збільшилися майже втроє (з 194 до 542 тис.

десятин).

Швидко зростали посіви цукрових буряків, зокрема у Правобережних,

Харківській, Чернігівській  губерніях, і становили в 1900 р. 350 тис. десятин,

або 78 % площі, зайнятої цукровими буряками в Російській державі. Зага-

лом Україна давала 82 % валового збору в імперії.

Важливими технічними культурами в Україні залишалися льон і тютюн.

Головним районом  виробництва льону-кудрявця, який вирощували для ви-

робництва олії, була степова Україна, де під цією культурою було 200 тис.

десятин, а в інших  губерніях — 57 тис, 2/3 льону збирали  у поміщицьких

господарствах. З 80-90-х років XIX ст. посіви льону скорочувались, голо-

вною олійною культурою  став соняшник. Перше місце у виробництві  тю-

тюну посідали Чернігівська та Полтавська губернії, на які припадало 40-

50 % виробництва махорки  і тютюну в імперії.

Рослинництво у  Східній Україні, незважаючи на деяке  його піднесення,

залишалося відсталим. Прогрес був тільки у переході до багатопільної сис-

теми землеробства, розширення площі озимини, застосування сівозмін з

посівами кормових культур і трав, використання мінеральних добрив. Проте

ці заходи не набули масового характеру, а здійснювалися  тільки у кращих

поміщицьких маєтках, частині заможних селянських господарств. Головною

системою землеробства залишалося трипілля, а в степовій частині зберігав-

ся переліг. На Лівобережжі  та Півдні переважали ярі посіви. В 1913 р. в

Україні вони займали 71 % посівної площі зернових культур.

222 ЕКОНОМІЧНА ІСТОРІЯ  УКРАЇНИ

Однобічний зерновий розвиток за відсталої техніки призводив  до висна-

ження ґрунту та зниження його родючості. Україна завозила з інших райо-

нів імперії картоплю, льон, коноплі.

Повільніше, ніж рільництво, розвивалося тваринництво. Наприкінці

XIX ст. вартість його  продукції становила 10 % вартості  продукції сільсь-

кого господарства. Це було пов'язано зі скороченням площ сіножатей і

пасовищ, однобічним зерновим розвитком сільськогосподарського вироб-

ництва. Більшість худоби належала поміщикам, заможним селянам, проте

половина сільських  дворів були безкінними. Особливо погіршився стан

тваринництва після неврожаїв 90-х років XIX ст. З 1897 по 1912 р. змен-

шилося поголів'я великої рогатої худоби на 7-9 %, свиней на 9, овець гру-

бововнових порід  на 5-7, тонкорунних — на 70 %. Скоротилася  кількість

волів, їх місце зайняли  коні. Кількість коней протягом другої половини

XIX ст. збільшилася  на 85 %.

Товарність сільського господарства Східної України забезпечували  пе-

реважно поміщицькі та заможні селянські господарства. За 1909-1913 рр.

середньорічна валова продукція оцінювалася в 2 млрд крб., а товарна —

694,26 млн. крб., що  становило 1/3 валової продукції.

Ріллі для рослинництва було мало. У структурі посівів переважали зер-

нові, якими засівали 56-59 % ріллі. На відміну від Східної України, в Гали-

чині домінував  вівсяно-житній напрям, у Буковині та Закарпатті — вівсяно-

кукурудзяний. Пшениця  посідала третє місце і вирощувалася в поміщиць-

ких маєтках (табл. 6.7).

Таблиця 6.7

Розподіл земельних  угідь

у Західній Україні  у 1909-1913 рр., %

Регіон

Галичина

Буковина

Закарпаття

Орні землі

47

27,6

21,6

Ліси

26,2

43,27 |

49

Луки, пасовища

21,7

22,6

28,24

Валовий збір зернових у 1898 р. в Галичині та на Буковині становив

13,4 млн. ц, а  в 1913 р. — 23,8 млн. ц., зростала  середня врожайність їх за

цей період — пшениці  з 8,3 до 14,8 ц/га, жита з 7,2 до 12,7, ячменю з 7,2 до

13,5, вівса з 5,7 до 13,5, кукурудзи з 10,1 до 12,2 ц/га.

Посіви технічних культур (цукрові буряки, льон, коноплі, хміль, тютюн)

становили лише 1 %. Цукрові  буряки вирощували в Галичині, а  напередодні

Першої світової війни — на Буковині. Посівні площі їх з 1898 по 1913р.

ЕКОНОМІЧНА ІСТОРІЯ  УКРАЇНИ 223

зросли в 3,5 раза, середня врожайність — з 205 до 217,6 ц/га. Важливою

культурою залишалася картопля, посіви якої на початку XX ст. збільшилися

удвічі, врожайність  — з 94,5 до 105,14 ц/га, валовий збір у 1913 р. становив

близько 38 млн. ц.

Тваринництво на західноукраїнських землях розвивалося  краще, ніж на

східних. Ним займалися  здебільшого селянські господарства, яким нале-

жало 82,5 % великої  рогатої худоби, 85,7 % коней. Окремі селяни мали

для продажу по 80-100 голів худоби. Напередодні Першої світової війни

поголів'я худоби зменшувалося, зокрема великої рогатої і овець, а кіль-

кість свиней і коней  зростала. Відбувся перехід від трипільних до багато-

пільних сівозмін, збільшилися посіви пшениці, цукрових буряків, кормо-

вих трав.

Сільське господарство західноукраїнських земель дедалі більше набува-

ло торгового характеру. Господарства землевласників були багатогалузеви-

ми і працювали  на ринок. Продавали продукцію зернових культур, картоп-

лю. У торговому балансі селянських господарств провідну роль у рослин-

ництві відігравали  льон, тютюн, картопля, цукрові буряки, хміль. Зерно

продавали тільки 15 % заможних селян, а 65 % селян його закуповували.

Успішно розвивалося  торгове тваринництво, ціна на продукцію якого (мас-

ло, молоко, яйця) зросла у 2-3 рази. Селяни поставляли на внутрішній і зов-

нішній ринки велику рогату худобу, коней, свиней. Водночас сільське гос-

подарство не забезпечувало  потреби населення в продуктах  харчування.

Свого зерна не вистачало. Його споживали удвічі менше, ніж  у Східній

Україні. За 1857-1900 рр. з розрахунку на душу населення споживання хлі-

ба зменшилося до 65,6 %, щорічна нестача пшениці  становила 42 кг, жита