Особливостi економiчного розвитку Украiни у XIX

ОСОБЛИВОСТІ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ У XIX — НА ПОЧАТКУ XX ст. Селянські реформи та їх вплив на аграрний розвиток другої половини XIX — початк

ЕКОНОМІЧНА ІСТОРІЯ  Комментарии (0)  
 

ОСОБЛИВОСТІ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

УКРАЇНИ У XIX — НА ПОЧАТКУ XX ст.

Селянські реформи  та їх вплив

на аграрний розвиток другої половини XIX — початку XX ст.

Панщинно-кріпосницька система господарства була гальмом  економіч-

ного розвитку України. В середині XIX ст. гостро стало питання про рефор-

мування аграрних відносин. У Східній Галичині з 1814 р. на сторінках  преси

відкрито обговорювалося питання про шкідливість панщини  і підвищення

заінтересованості селян у праці, яке не сходило з порядку денного станового

сейму Галичини, діяльність якого була відновлена у 1827 р. У 1829 р. сейм

висловився за радикальні заходи щодо перебудови господарства, а в 1843 р.

офіційно порушив  перед монархом питання про необхідність врегулювання

панщинних відносин. Проте реальних наслідків від нього не було.

У 1846 р. почалося повстання  галицьких селян проти шляхти. Розгром-

лено понад 200 поміщицьких  маєтків, перебито майже 1500 землевласників,

управителів і дрібних шляхтичів. Великі заворушення селян сталися в Буко-

вині та Закарпатті. За цих умов уряд взяв на себе ініціативу розв'язати се-

лянське питання, створюючи  різні проекти.

Кріпосне право  в Австрійській імперії було скасовано в ході революції

1848р. Угорський  сейм 18 березня 1848 р. видав закон  про скасування пан-

щини в країні, в тому числі і в Закарпатті, а 17 квітня 1848 р. було оголоше-

но про скасування панщини в Галичині. Рішенням уряду від 1 липня 1848 р.

цей закон було поширено на Буковину, 7 вересня 1848 р. видано закон  про

скасування кріпосного права в Австрії. Законом від 17 квітня 1848 р. у Га-

личині панщинні та інші кріпосні повинності скасовувалися з 15 травня

1848 р. за винагороду  поміщикам коштом держави. Існуючі  сервітути (ліси,

пасовища, луки), якими  користувалися спільно землевласники  і селяни, за-

лишалися недоторканними. Селяни могли ними користуватися  за відповід-

ну плату, що визначалася спільною угодою між ними та поміщиками. Зем-

206 ЕКОНОМІЧНА ІСТОРІЯ  УКРАЇНИ

левласники звільнялися  від «опікунських обов'язків»: надавати допомогу

селянам, сплачувати витрати, пов'язані з доставкою рекрутів у місця набо-

ру, епідеміями серед  худоби, обов'язку представляти підданих у правових

суперечках, оплати урбаніального податку. Було передбачено  повне від-

шкодування земельним  власникам вартості кріпосних повинностей. 2/3 вар-

тості мала сплатити державна скарбниця, а 1/3 вважали компенсацією за

звільнення земельних  власників від «опікунських обов'язків».

Законом від 7 вересня 1848 р. уточнювалися окремі положення  закону

від 17 квітня 1848 р. Землевласники  втрачали верховну владу над селянами,

які оголошувалися  громадянами держави. Скасовувалася  різниця між домі-

нікальними і рустикальними  землями. Селянин, як і поміщик, ставав влас-

ником землі. Регулювалося проведення індемнізації (викуп підданських

обов'язків). Повинності коморників і халупників скасовувалися  безплатно.

За користування сервітутами необхідно було платити. Селяни мали змогу

безплатно лише збирати  квіти і випасати худобу на стерні. Скасовувалася

практика примусової купівлі горілки і пива, але право на пропінацію збере-

глося.

Отже, внаслідок аграрної реформи шляхта втратила владу над  селянами,

проте були збережені  шляхетські маєтки та грошові доходи у вигляді вику-

пних платежів, щорічне  отримання яких гарантував уряд. Вартість феодаль-

них повинностей  визначали з їхньою річною ціною, яка становила 5 % річ-

них з капіталу мінус ЗО % вартості скасованих «опікунських повинностей»

шляхти щодо селян:

Річна ціна повинностей х 100

- ЗО % вартості.

За описами кріпосних  повинностей було підраховано, що в Східній Га-

личині кількість  зобов'язаних підданих становила 3749 тис. осіб, загальна

вартість повинностей  — 2,3 млн. флоринів, капіталізована вартість пови-

нностей — 46,5 млн. флоринів. На одне господарство припадало 124 флори-

ни, на один морг землі  — 12 флоринів, тоді як річний доход від морга се-

лянської землі  становив близько 1,3 флорина.

Суму платежів виплачували  поміщикам у вигляді 5 % облігацій з пога-

шенням протягом 40 років починаючи з 1858 р. Селяни повинні були разом

з відсотками за облігації виплатити 224 млн. флоринів, по 5-6 млн. на рік,

причому землевласники  отримували індемнізацію незалежно  від того, обро-

блялася їхня земля  чи ні.

Австрійський уряд відмовився від сплати індемнізаційного боргу. Його

сплачували селяни як додаток до постійних державних податків. До

1898 р. вони виплатили  свій «борг» земельним власникам, проте заборгу-

ЕКОНОМІЧНА ІСТОРІЯ  УКРАЇНИ 207

вали 100 млн. флоринів державній скарбниці. Цей борг вони мали виплачу-

вати до 1943 р.

Під час проведення реформ землевласники позбавляли селян лісів, сіно-

жатей. Лише патентом 1853 р. було встановлено викуп чи регуляцію  серві-

тутів. Більшість  судових сервітутних процесів (було подано понад ЗО тис.

справ) селяни програли, витративши на їх ведення 15-20 млн. флоринів.

У 70-х роках XIX ст. селяни були змушені викупити право  на пропіна-

цію, яке давало поміщикам  щорічно 5 млн. флоринів чистого прибутку.

Крайовій адміністрації  воно обійшлося в 66 млн. флоринів, які були сплаче-

ні податками всіх громадян краю. У Буковині селяни повинні були платити

4 млн. флоринів. У Закарпатті від панщини було звільнено лише частину

селян.

На користь землевласників було розв'язано земельне питання. За селя-

нами зберігалися  ті землі, якими вони користувалися до реформи. Проте під

час наділення селян  землею землевласники відбирали  у них землі. Селяни

отримали менше  землі, ніж мали до реформи, причому  вона була гіршою за

якістю. Половина галицьких  селян мала менш як по 10 моргів землі (при-

близно 5 га). Серед селянських дворів Буковини 72 % становили двори най-

митів з наділом від 2 до 3 моргів або без наділу. Близько 70-80 % закарпат-

ських селян мали менше половини дореформеного наділу.

Отже, внаслідок реформ 1848 р. на західноукраїнських землях було

створено умови  лише для повільної індустріальної еволюції села.

У Російській державі  підготовка до селянської реформи тривала майже

5 років. Початок  їй поклала промова царя Олександра II у Москві на прийо-

мі предводителів московського дворянства. Загальне керівництво підготов-

кою реформи здійснював Таємний комітет, який було перейменовано у Го-

ловний комітет  у селянській справі. З метою забезпечення економічних

інтересів землевласників створювалися губернські дворянські комітети,

скликалися повітові та губернські з'їзди, наради дворян, на яких обговорю-

валися умови реформи. Більшість землевласників України були прихильни-

ками звільнення селян або без землі або  з клаптиком землі, щоб перетвори-

ти селянське господарство на додаток до поміщицького. Вони пропонували

обов'язковий викуп  не тільки вартості землі, а й особистої волі селян.

Головні положення  селянської реформи були викладені  у царському мані-

фесті від 19 лютого 1861 р. та Загальному положенні про селян, звільнених з

кріпосної залежності. Поземельні відносини між поміщиками і селянами в

Україні визначалися  трьома місцевими положеннями про  поземельний устрій

поміщицьких селян. Великоросійське положення стосувалося  одночасно

трьох південних губерній України — Катеринославської, Херсонської і Тав-

рійської, а також південної частини Харківської губернії, де переважало

общинне землекористування. На Лівобережну Україну з подвірно-сімейним

208 ЕКОНОМІЧНА ІСТОРІЯ  УКРАЇНИ

землекористуванням  поширювалося Малоросійське місцеве  положення. На

Правобережжі —  у Київській, Волинській і Подільській губерніях, де панів-

ним було подвірно-сімейне  землекористування, діяло Окреме місцеве  поло-

ження. Були опубліковані різні «додаткові правила», зокрема Положення про

влаштування дворових людей та ін. Документи вирішували такі основні пи-

тання: 1) ліквідація особистої залежності селян від  землевласників і надання

їм прав вільних громадян; 2) наділення селян землею і визначення повиннос-

тей за неї; 3) викуп  селянських наділів. Згідно з цими документами було ска-

совано кріпосне право. Селяни і дворові люди ставали  вільними. Вони могли

купувати, володіти рухомим та нерухомим майном і  вільно продавати його,

записуватися в  цехи і гільдії, займатися підприємницькою діяльністю, найма-

тися на різні роботи, без дозволу поміщика одружуватися, віддавати дітей у

навчальні заклади, переходити в інші стани. Із землевласників знімались їхні

зобов'язання щодо постачання продовольства та опікування селян, відповіда-

льність за внесення селянами державних податків, виконання  ними грошових

і натуральних повинностей, зобов'язання клопотатися за селян  у справах ци-

вільних, кримінальних, у всіх казенних стягненнях.

Разом з тим зберігались  обмеження, що залишали селян нижчим станом.

Вони отримували паспорт тільки на рік, платили подушну подать, несли

рекрутську повинність, їх могли карати різками, зберігалися окремі селян-

ські суди. Створювалися сільські та волосні органи селянського  управління,

що мали поліційно-фіскальний характер. Рішення їх залежали від дворянст-

ва й чиновників. Землевласники вважалися попечителями сільської грома-

ди. Свій вплив на селянське управління вони здійснювали до 1874 р. через

Інститут мирових  посередників із дворян, повітові мирові з'їзди, потім до

1889 р. через губернські  в селянських справах «присутствія». І з 1889 р. на-

гляд за селянами та їх обмеженим самоврядуванням  здійснювали земські

начальники, яких призначав  губернатор із дворян. У цих інстанціях розгля-

дали скарги між поміщиками і селянами. Там, де існувала община, зберіга-

лася кругова порука при сплаті податків і виконанні  повинностей. Без до-

зволу общини селяни не могли вільно залишити село.

Землевласники зберігали  власність на всі землі, що їм належали. Вони

були зобов'язані  надати, а селяни взяти в постійне користування садибу і