Особливостi економiчного розвитку Украiни у XIX

16 млн. десятин,  в 1905 р. — до 10,9 млн. десятин,  або приблизно на 41 %

проти 1862 р. Особливо швидко скорочувалося дворянське землеволодіння

у степових і лівобережних губерніях — на 39-49 % протягом 1877—1905 р.,

у правобережних  губерніях — на 16—17 %, що було пов'язано з політикою

царського уряду, який після повстання 1863 р. конфіскував у польських зе-

млевласників землю  і передав російським дворянам і місцевим чиновникам.

У 1901 р. польським  землевласникам належало 47% приватновласницької

землі, тоді як у 1863 р. — 90 %. Частка дворянського землеволодіння в

1905 р. становила  на Правобережжі 34,8 %, на Лівобережжі  — 20,4, на Пів-

дні — 19,4, у середньому по всій Україні — 24,5 % усієї землі.

Високим був рівень концентрації землі. На початку XX ст. налічувалося

32,5 тис. поміщицьких маєтків, розміри яких у середньому становили 334 де-

сятини землі. У 2835 власників маєтків було понад 1 тис. десятин, їм нале-

жало 7,8 млн. десятин, або 68 % усієї дворянської землі, зокрема у губерніях:

Волинській — 32 %, Київській — 15, Таврійській — 13, Херсонській і Кате-

ринославській —  по 10 %, Чернігівській, Полтавській, Харківській  — по 5,

Подільській — 2 %. Крім спадкових землевласників Браницьких (167 тис. де-

сятин), Потоцьких (197 тис. десятин), Скоропадських (42 тис. десятин)

з'явилися нові —  Харитоненки, Симиренки, Терещенки (останнім належало

141 тис. десятин). Погіршився фінансовий стан поміщицьких маєтків. Викуп-

ЕКОНОМІЧНА ІСТОРІЯ  УКРАЇНИ 213

ні платежі через  нестачу коштів держава виплачувала поступово, великі суми

пішли на покриття дореформеної заборгованості, яка продовжувала зростати.

Якщо в 1859 р. вона становила 86 млн. крб., то в 1888 р. — 240 млн. крб., в

1903 р. — 676 млн.  крб. На початок XX ст. у банках було заставлено 75 %

приватновласницької, переважно поміщицької, землі.

Земля стала товаром. За 1863-1902 рр. було продано і куплено 25,6 млн.

десятин землі. Купували землю селяни, купці, товариства. Колишні  земле-

власники ставали  чиновниками або представниками «вільних» професій. У

Західній Україні  зберігалася велика земельна власність землевласників, мо-

настирів, держави. На початку XX ст. вона становила в Галичині 40,3 %,

Буковині — 46, Закарпатській  Україні — 70,9 %. З кінця XIX ст. посилилося

руйнування поміщицької  власності, вона почала переходити до орендарів,

посесорів, купців, селян. За період 1881-1907 рр. зафіксовано 4 тис. випадків

купівлі-продажу поміщицької землі. З 1852 по 1912 р. поміщицька власність

у Галичині зменшилася із 44,4 % загальної площі землі  до 31,8 %. Іпотечний

борг з 1869 по 1910 р. зріс утричі і становив 751,3 млн. крон. Землю здебі-

льшого купувала єврейська буржуазія. У Східній  Галичині в 1910 р. з 2 тис.

великих маєтків  їй належало 1,1 тис. і понад 900 тис. моргів землі, в Букови-

ні — 223 тис. моргів. Українське селянство з 1852 по 1912 р. купило близько

38 тис. га землі, а колоністи з Польщі та Західної Галичини — 237 тис. Землю

перепродували спекулянти, підвищуючи ціну на неї на 25-50 %.

Характерною ознакою  аграрних відносин у Західній Україні  була мобілі-

зація земельної  власності. На початку XX ст. у Галичині 43 % великої земе-

льної власності  займали магнатські латифундії площею понад 10 000 моргів,

32,67 % усієї землі  належало господарствам площею  понад 1000 моргів. У

Буковині 63 господарства, на кожне з яких припадало понад 2 тис. га, мали

30,2 % загальної кількості  землі. В Закарпатській Україні  756 поміщикам

(0,8 % загальної кількості  землевласників) належало 45 % землі.

Великою кількістю землі володіли католицька й уніатська церкви, буко-

винський православний релігійний фонд: у Галичині — 126 тис. га, в Буко-

вині — 270, в Закарпатті — 20 тис. га.

Характерними ознаками селянських господарств у Східній  Україні були

малоземелля, черезсмужжя, кругова порука, обтяженість викупними  плате-

жами, податками і  повинностями. Селяни були позбавлені лісів, лук, випа-

сів тощо. У 1905 р. З млн. селянських дворів володіли 20,1 млн. десятин

надільної та 5,6 млн. десятин купленої землі, на двір у середньому припада-

ло відповідно 6,5 і 1,9 десятини. Скоротилися селянські наділи на одну реві-

зьку душу, зокрема  за пореформений період до 1900 р. на Правобережжі з

2,9 до 1,5 десятини, на  Лівобережжі — з 2,5 до 1,7, у степовій  Україні — з

3,2 до 2,5 десятини. Відсоток  зменшення по губерніях становив: Київсь-

кій — 58,5; Харківській  — 57,6; Полтавській — 40,0; Чернігівській  — 41,2;

214 ЕКОНОМІЧНА ІСТОРІЯ  УКРАЇНИ

Волинській — 51,5; Подільській — 53,8; Херсонській — 63,9; Катеринос-

лавській— 61,6.

Зросла майнова  диференціація селянства. Надільна земля дедалі більше

була зосереджена  в заможних господарствах (табл. 6.2)

Таблиця 6.2

Розподіл земель 1905 р.

Площа земельного

наділу на двір,

десятин

До 5

5-10

Понад 10

Кількість селянсь-

ких господарств,

%

44

40

16

Площа земельного наділу

всього,

%

21

42

37

у середньому на двір,

десятин

3,7

8,2

15,5

Заможних господарств  в Україні було менше порівняно  з іншими регіо-

нами Російської імперії. У Центрально-чорноземному регіоні частка їх ста-

новила 20,3 %, в індустріальному  — 24,5, на Уралі — 78,4, Білорусії — 28,5,

Литві — 77, Балтійському — 97,8 %.

Селяни мали черезсмужно  розкидані ділянки. Наприклад, селяни 58 %

маєтків Подільської губернії мали наділи у чотирьох місцях і більше. В

Полтавській губернії в селянських господарствах було 10-16 смуг. Часто

селяни переносили свої садиби на менш придатні для землеробства місця.

На розвиток сільського господарства негативно впливало общинне  зем-

леволодіння, що охоплювало на початку XX ст. близько 40 % усіх селянсь-

ких дворів: на Лівобережжі  — 33 %, на Правобережжі — 14, на Півдні —

80 %. Уряд оберігав  общину, яка гарантувала спільну  відповідальність за

сплату викупних платежів, подушного тощо. Селяни намагалися вийти з

общини і перейти  до подвірного землекористування, яке  протягом 20 років

(1862-1882) зросло у  2,6 раза.

У пореформений період селянське землеволодіння зростало за рахунок

купівлі й оренди землі, 90 % приватної землі були у господарств, що мали

10 десятин і більше. Площа приватного селянського землеволодіння до ре-

волюції 1917 р. становила 9,5 млн. десятин. У 1882 р. було створено Селян-

ський поземельний  банк, що став посередником у купівлі селянами помі-

щицької землі.

Оренда землі селянами наприкінці XIX ст. становила 4,2 млн. десятин,

або 21,3 % їх надільного землеволодіння.

За даними перепису 1917 р., 43,2 % селянських господарств орендували

6,3 млн. десятин,  або 20 % площі їх землекористування.  Були поширені такі

ЕКОНОМІЧНА ІСТОРІЯ  УКРАЇНИ 215

види оренди: підприємницька (переважно заможних і частково середніх

селян), суборенда, коли великі орендарі здавали землю ділянками селянам;

продовольча (голодна); відробіткова. Орендні ціни швидко зростали. На-

приклад, на Полтавщині в 1861 р. вони становили 0,75 крб. за десятину, в

1900 р. — 11,92, в  1916 р. — 18 крб. У середньому  ціна оренди десятини

землі в 1916 р. становила 14 крб. Якщо наприкінці XIX ст. селянство  на

оренду землі витрачало 65 млн. крб., то на початку XX ст. великі власники

отримували за оренду щорічно близько 175 млн. крб. Прибуток селян був

незначним, оскільки оренда становила 60 % його.

Більшість видатків селян припадала на викупні платежі. З 1887 р. їх поча-

ли сплачувати державні селяни. До 1883 р. поміщицькі, а до 1886 р. державні

селяни платили  подушну подать. Крім того, з кожної ревізької душі стягували

губернські, повітові, волосні, страхові та інші платежі. В 70-х роках з однієї

десятини селяни сплачували 2,2-2,3 крб., тоді як землевласники 7-23 копійки.

Таке становище  зумовлювало систематичну заборгованість селян державі.

На західноукраїнських землях селянське землеволодіння поступово  збіль-

шувалося за рахунок  купівлі поміщицької землі, відбувався процес розшару-

вання селянства, концентрації землі у його заможної частини (табл. 6.3/>Таблиця 6.3

Селянські землеволодіння за даними перепису

в Західній Україні 1902 р.

Розмір се-

лянського

господар-

ства, га

До 5

5-Ю

Понад 10

Східна Галичина

кількість

селянських

госпо-

дарств, %

79,9

14,56

4,89

% усієї

землі

23,65

13,45

26,15

Буковина

кількість

селянських

госпо-

дарств, %

85

10

4,6

% усієї

землі

19,2

62

18,8

Закарпаття

кількість

селянських

госпо-

дарств, %

72,73

16,60

10,32

% усієї

землі

8,62

26,9

25

Розвиткові селянської земельної власності сприяв закон 1868 р., що дав

змогу селянам вільно розпоряджатися надільною землею, продавати, ділити її

між спадкоємцями. Якщо в 1868 р. було 1520 актів купівлі-продажу селянсь-

кої землі, то в 1896 р. — 65 671. Скасовувалися кредитні обмеження, що

сприяло зростанню  іпотечної заборгованості селянської власності протягом

другої половини XIX — початку XX ст. майже удвічі (в 1910 р. — 629,4 млн.

крон). Збільшилася  кількість примусових продажів за судовим вироком се-

лянських земель, площа яких у 1910 р. становила 1333 545 га. З 1868 по

216 ЕКОНОМІЧНА ІСТОРІЯ  УКРАЇНИ

1884 р. в Галичині  діяв Рустикальний банк, який  позичав селянам гроші під

заставу землі, був  посередником у продажу та купівлі землі.

Отже, у пореформений період визначальними для аграрних відносин в

Україні були розширення та зміцнення приватної власності  на землю, змен-

шення поміщицького землеволодіння, зростання його іпотечної  заборговано-