Особливості, проблеми, напрямки розвитку й удосконалення діяльності вільних економічних зон

Згідно ст.401 ХК, спеціальною (вільної) економічною зоною вважається частина території України, на якій встановлений спеціальний правовий режим господарської діяльності, особливий порядок застосування і дії законодавства України. На території спеціальної (вільної) економічної зони можуть вводитися пільгові митні, податкові, валютно-фінансові і інші умови підприємництва вітчизняних і іноземних інвесторів.

Це визначення СЕЗ практично співпадає з визначенням в частині 1 ст. 1 Закону України від 13.10.1992 р. «Про загальні початки створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон». Істотна відмінність в тому, що в Законі йдеться про пільгові умови для економічної діяльності, а в статті, що коментується, - про пільгові умови для підприємництва, що виключає пільгові умови для непідприємницького інвестування, і, іншими словами, означає, що СЕЗ можуть створюватися тільки з метою отримання прибутку. Останній підхід не може виключити створення неприбуткових СЕЗ взагалі, у тому числі туристично-рекреаційного типу (наприклад, існуюча СЕЗ «Курортполіс Труськавец»), навіть за межами господарського законодавства.[6]

Особливості режиму економічної діяльності в ВЕЗ полягають перш за все в пільгах для її суб'єктів, характер яких залежить від типу і різновиду ВЕЗ. Так, для ВЕЗ виробничого типу встановлюються перш за все пільги по оподаткуванню прибутку, для зовнішньоторговельних - по митних платежах (наприклад, по «вхідному ПДВ», митному збору). Слід, разом з тим, мати на увазі, що режим ВЕЗ не розповсюджується на підакцизні товари і товари 1-24 груп Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності (п.2 розділу II Закону від 24.12.2002 р. «Про внесення змін в деякі закони України з питань оподаткування підакцизних і деяких інших товарів»). Пільги встановлюються для суб'єктів ВЕЗ, які повинні бути розташовані на її території і відповідати вимогам, визначеним в законі про те або інше ВЕЗ.

Режим ВЕЗ включає режим спеціальної митної зони (ст.ст.217, 218 Митного кодексу України). Відповідно до частини другої ст.5 Митного кодексу, території спеціальних митних зон, розташованих в Україні, вважаються тими, що знаходяться за межами митної території України, окрім випадків, визначених законами України. Для мети оподаткування товари, увезені на території спеціальних митних зон, розглядаються як що знаходяться за межами митної території України (частина перша ст.218 Митного кодексу).[11]

Спеціальні (вільні) економічні зони створюються в цілях залучення інвестицій і ефективного їх використовування, активізації спільно з іноземними інвесторами підприємницької діяльності з метою збільшення експорту товарів, поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції і послуг, упровадження нових технологій, розвитку інфраструктури ринку, поліпшення використовування природних, матеріальних і трудових ресурсів, прискорення соціально-економічного розвитку України (ст.401 ХК). Таким чином, ВЕЗ, як правило, розрахована на інвестування (наприклад, в зовнішньоторговельних ВЕЗ передбачається інвестування в її інфраструктуру - вантажні термінали, засоби комунікації і ін.). В частині 2 ст. 1 Закону України від 13.10.1992 р. «Про загальні початки створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» метою створення ВЕЗ визначається залучення іноземних інвестицій, тобто встановлюється пріоритет залучення в ВЕЗ іноземних інвестицій перед вітчизняними («національними» - по термінології Закону від 13.10.1992 р.). Проте відповідно до законів про конкретні зони співвідношення режимів правового регулювання іноземного і вітчизняного підприємництва на території ВЕЗ таке ж, як і на решті території України.[10]

Територія, статус, термін функціонування ВЕЗ визначені в кожному законі про конкретну СЕЗ. В даний час діє 9 таких законів: від 24.12.1998 р. «Про спеціальні економічні зони і спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області», від 15.01.1999 р. «Про спеціальну економічну зону «Яворів » », від 18.03.1999 р. « Про спеціальну економічну зону туристсько-рекреаційного типу «Курортполіс Труськавец» », від 03.06.1999 р. «Про спеціальну економічну зону «Славутич» », від 23.03.2000 р. «Про спеціальну (вільної) економічну зону «Порто-франко» на території Одеського морського торгового порту», від 23.03.2000 р. «Про спеціальну економічну зону «Рені», від 13.07.2000 р. «Про спеціальну економічну зону «Миколи», від 21.12.2000 р. «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку і спеціальній економічній зоні «Порт Крим» в Автономній Республіці Крим», від 22.03.2001 р. «Про спеціальну економічну зону «Закарпатье»». Закон від 13.10.1992 р. вимагає ухвалення про кожну конкретну СЕЗ, незалежно від її розміру, типу і вигляду, окремого закону (тільки режим СЕЗ «Донецьк» і «Азов» охоплюється одним законом). Деякі із законів про СЕЗ регулюють також режим ТПР - територій пріоритетного розвитку (про режим ТПР див. коментар до ст.415 Кодексу). Окрім перерахованих законів діє Указ Президента України від 22.06.1999 р. № 702/99 «Про спеціальну економічну зону «Інтерпорт Ковель», також визначаючий територію, статус і термін, на який створено цю СЕЗ.

На території України можуть створюватися СЕЗ різних функціональних типів: вільні митні зони і порти, експортні, транзитні зони, митні склади, технологічні парки, технополіси, комплексні виробничі зони, туристсько-рекреаційні, страхові, банківські і т.і. Окремі економічні зони можуть поєднувати в собі функції, властиві різним типам спеціальних (вільних) економічних зон, вказаних в справжній статті.

Ухвалою Кабінету Міністрів України від 14.03.94 р. № 167 «Про Концепцію створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні» до СЕЗ віднесені бізнес-інкубатори (в них створюються сприятливі умови для початківців підприємців, наприклад, новоствореним малим підприємствам надаються на пільгових умовах приміщення, виробничі площі, устаткування і ін.). Проте слід помітити, що на практиці в Україні бізнес-інкубатори створюються без використовування режиму СЕЗ, вимагаючи видання по кожній СЕЗ окремого закону. Відповідно до Закону від 04.07.2002 р. «Про інноваційну діяльність», бізнес-інкубатори можуть виступати як вид інноваційного підприємства - спеціального суб'єкта інноваційної діяльності (ст. 16) і користуватися пільгами по цьому закону.

На всіх суб'єктів господарювання, що здійснюють інвестиції в спеціальній (вільної) економічній зоні, розповсюджується система державних гарантій захисту інвестицій, передбачена законодавством про інвестиційну діяльність і про іноземні інвестиції. Держава гарантує суб'єктам господарювання спеціальної (вільної) економічної зони право на вивіз прибутків і інвестицій за межі даної зони і межі України відповідно до закону (ст.404 ХК). Йдеться про «гарантії захисту» інвестицій, причому слід мати на увазі, що в інвестиційному законодавстві термін «захист інвестицій» означає, в звичайному контексті його застосування, правову охорону в широкому значенні слова.

Конкретні зони, створені в Україні, іменуються спеціальними, окрім зони «Порто-франко» на території Одеського морського торгового порту, іменованій «спеціальній (вільної)» по аналогії із зарубіжними зонами «вільних портів» і «вільних гаваней». В усякому разі, відсутність в найменуванні зони терміну «вільна» не може означати яких-небудь правових вилучень у бік обмеження правових гарантій.

Особливий правовий режим встановлений для технологічних парків, визначення і перелік яких приведено в Законі від 16.07.1999 р. «Про спеціальний режим інвестиційної і інноваційної діяльності технологічних парків». Відмінна риса правового режиму технопарків по цьому Закону полягає, в тому, що податкові, митні, валютні і інші пільги, а також державна підтримка надаються не тільки учасникам технопарку, але і самому технопарку, а також його підприємствам, причому тільки в період реалізації інвестиційних і інноваційних проектів по визначуваним в законі пріоритетних напрямах. В цьому - істотна відмінність правового режиму технопарків, створюваних по даному закону, від технопарків, які можуть створюватися як суб'єкти СЕЗ в рамках режиму СЕЗ або технопарків, які самі можуть виступати в ролі СЕЗ.

В рамках Закону від 04.07.2002 р. «Про інноваційну діяльність», технопарки, технополюси, бізнес-інкубатори, як і інші види інноваційних підприємств, можуть користуватися за певних умов спеціальним режимом, податковими і митними пільгами (ст.ст.21, 22).

Ст. 415 Господарського кодексу, окремими законами і указами Президента України передбачений спеціальний режим інвестиційної діяльності на «територіях пріоритетного розвитку», тобто на територіях в межах міста, району з несприятливими соціально-економічними умовами (наприклад, Закони від 11.05.2000 р. «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на території міста Харкова», від 15.07.1999 р. «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку в Луганській області»). Тут надаються пільги, аналогічні пільгам в СЕЗ, з тією відмінністю, що йдеться про розповсюдження спеціального правового режиму не на всіх суб'єктів, розташованих в ТПР, а на тих, які реалізують інвестиційний проект по пріоритетних видах економічної діяльності, схвалений уповноваженим державним органом (наприклад, Радою з питань спеціальних економічних зон і спеціального режиму інвестиційної діяльності - в Донецькій області). Для отримання пільг в ТПР необхідний певний наперед встановлений мінімальний об'єм інвестиції, тоді як в деяких СЕЗ інвестиція не є умовою для придбання пільгового статусу.

Режим СЕЗ і ТПР слід відрізняти від інших схожих режимів. Так, режим прикордонної (прибережної) торгівлі, як і, наприклад, для зовнішньоторговельної СЕЗ, припускає, відповідно до світової практики, переваги, що надаються суміжним країнам (стаття XXIV Генеральної угоди за тарифами і торгівлею), зокрема, пільги по митних платежах. Законом від 05.02.1992 р. «Про Єдиний митний тариф» передбачена можливість встановлення преференцій у вигляді звільнення від обкладення митним збором, зниження її ставок або встановлення квот на преференційне ввезення відносно товарів, що звертаються в прикордонній торгівлі (ст. 22). В цьому випадку пільги повинні носити взаємний характер, тобто відноситися тільки до товарів, проведеним або істотним чином допрацьованим в прикордонних (прибережних) регіонах відповідних суміжних країн. В Україні такі пільги в даний час не застосовуються, хоча прикордонна і прибережна торгівля згадані в ст.25 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність» серед спеціальних правових режимів ВЕД і діє Положення про організацію органами виконавської влади прикордонної і прибережної торгівлі, затверджене наказом МВЕСторга від 13.09.1999 р. №689.

На відміну від СЕЗ, територія якої, як правило, займає незначну частку на митній території однієї держави (за винятком ВЕЗ в КНР, що займають обширні території), зони вільної торгівлі є групою з двох або більш митних територій, на яких митні збори і інші обмежувальні засоби регулювання торгівлі відміняються відносно практично всієї торгівлі між становлячими територіями для товарів походженням з цих територій (параграф 8 статті XXIV Генеральної угоди за тарифами і торгівлею).[11]

2.2 Класифікація та управління ВЕЗ

Відповідно до завдань, які ставлять під час створення ВЕЗ, виділяють такі чотири їхні типи: зовнішньоторговельні, технологічні, спеціалізовані та зони економічного розвитку.

Для забезпечення потрібної державі та регіону цільової і функціональної орієнтації ВЕЗ, їхньої високої ефективності доцільно застосувати механізм конкурсного відбору проектів ВЕЗ на підставі технічного, фінансового і економічного критеріїв.

Схеми управління ВЕЗ повинні бути досить гнучкими, враховувати систему адміністративного управління, специфіку соціально-економічного розвитку регіону тощо. Під час заснування комплексної багатофункціональної зони, розташованої на території, кордони якої збігаються з кордонами адміністративно-територіальних одиниць, найефективнішою вважають схему управління, яка складається з місцевих органів влади, спеціально створеної державою спостережної ради та компанії зі створення і розвитку ВЕЗ (рис.2.2.1)

Рис.2.2.1

Схема управління ВЕЗ

         Як показано на рисунку, найвищим органом управління ВЕЗ є уряд, якому підпорядковуються місцеві органи влади і управління, спеціально створена державою спостережна рада та компанія зі створення і розвитку ВЕЗ

У разі формування локальних або точкових зон найбільш прийнятною є схема управління діяльністю через базове підприємство зони або шляхом створення акціонерного товариства, засновниками та акціонерами якого можуть бути підприємства-суб'єкти зони.[1]

Як вважає більшість учених, під час створення ВЕЗ треба забезпечити вигідне для держави (і регіону) співвідношення між вигодами інвестування і тимчасовими втратами від надання пільг (звільнення від квот, мита, податків тощо). У світовій практиці в країнах, де є ВЕЗ, широко застосовують звільнення від сплати прибуткового податку на період від 5 до 20 років (залежно від галузі) у поєднанні із від-термінованою амортизацією, правом перенесення збиткового сальдо на інший рахунок тощо. Надання фінансових послуг за зниженими відсотковими ставками є набагато ефективнішим стимулом, ніж звільнення від податків, тому що фінансування значної частини основного капіталу підприємств ВЕЗ ведеться за допомогою позик.

Для успішного функціонування вільна економічна зона повинна швидко реагувати на зміни кон'юнктури світового ринку. Це можливо тільки у випадку приватно-акціонерної форми власності, коли управлінські рішення приймають спільно з адміністрацією ВЕЗ ня місці і є кінцевими. Тому, утворюючи ВЕЗ, треба акціонувати не менше 40% провідних промислових і сільськогосподарських об'єктів. Крім того, потрібно, щоб нові форми управління опирались на адекватний їм фінансово-господарський механізм (банки, біржі, бюджет), на механізм прийняття законодавчих і нормативно-правових актів, а також на відповідну господарську інфраструктуру. У процесі створення цього механізму було б корисним досконало і глибоко проаналізувати досвід інших країн.

Під час формування інвестиційної політики на території ВЕЗ найважливішим є визначення правового режиму використання землі та природних ресурсів іноземними юридичними і фізичними особами, забезпечення правового режиму охорони власності громадян, власності іноземних юридичних і фізичних осіб.

Перевагу треба надавати тим інвестиціям, які забезпечують розвиток експортного, високотехнологічного, екологічно безпечного виробництва, вирішення соціальних проблем, підвищення рівня життя населення. Після всебічної експертизи та конкурсного відбору вибраній проектній інвестиції надають статусу найбільшого сприяння, а також податкові, митні пільги, пільги з квотування, ліцензування тощо. Податкові пільги визначає адміністрація управління ВЕЗ для кожного іноземного і спільного підприємства окремо, з огляду на його участь у розвитку регіону. Перевагу надають тим, хто сприяє вирішенню соціальних та екологічних проблем регіону.

Ці передбачені законодавством пільги треба доповнити наданням змоги заснувати в зоні повністю підконтрольні іноземним інвесторам підприємства, отримувати цільові податкові й амортизаційні пільги, мати полегшений режим поселення і переміщення персоналу, вільно вибирати джерела фінансування операцій та визначати ціни на продукцію тощо.

Одним із найважливіших напрямів роботи з формування ВЕЗ є створення в ній виробничої інфраструктури. Обов'язковою передумовою для залучення прямих іноземних інвестицій є сприятливе ділове середовище вільної економічної зони. Для його створення передусім потрібно вдосконалити комунікації. Якщо зона добре обладнана виробничою інфраструктурою, то початкові витрати інвесторів значно зменшуються, робота галузей розгортається швидше, і раніше отримують прибуток на капітал.

Найдоцільніше починати формування інфраструктури в точкових ВЕЗ. Кожна точкова зона має свою спеціалізацію і це дає змогу цілеспрямовано використовувати кошти на розвиток визначених галузей інфраструктури.