Особливості, проблеми, напрямки розвитку й удосконалення діяльності вільних економічних зон

Державний вищий навчальний заклад

«Українська академія банківської справ Національного  банку України»

Кафедра менеджменту

РЕФЕРАТ

з дисципліни «Регіональна економіка»

на тему: «Особливості, проблеми, напрямки розвитку й удосконалення діяльності вільних економічних зон»

Виконав: студент групи Ф-03

                  Загурський  Ярослав

Перевірив: ст. викладач

                      Гордієнко В.П.

Суми  2010

Зміст

Вступ……………………………...……………………………………….….....3

Розділ 1. Особливості діяльності Вільних економічних зон в світі…….......4

1.1 Визначення і класифікація вільних економічних зон…………...……….4

1.2 Мета і підходи до формування вільних економічних зон……………….8

1.3 Історія появи і розвитку вільних економічних зон в світі……………...10

1.4 Досвід утворення і функціонування ВЕЗ в Америці………...…………11

Розділ 2. Вільні економічні зони України………...…………………………15

2.1 Правове регулювання створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон (ВЕЗ), технопарків і територій пріоритетного розвитку (ТПР)…………………………………………………………………………...16

2.2 Класифікація та управління ВЕЗ……………………………....................23

2.3 Практика упровадження вільних економічних зон в Україні………......26

2.4 Результати функціонування та роль ВЕЗ в економіці України………....30

Розділ 3. Проблеми і перспективи ВЕЗ в Україні…………….......................33

Висновок…….………………………………………………………………....35

Використана література ……...……....……………...……………………….37

ВСТУП

Існують ситуації, особливо в період становлення і розвитку ринкової економіки в державі, коли воно не може розвивати виробництво товарів і послуг на своїй території тільки за допомогою своїх власних ресурсів. В таких випадках вживаються заходів по залученню іноземних інвестицій. Вільні економічні зони є одним з прикладів державного регулювання економіки шляхом пільгового оподаткування, кредитування і ін. Створення таких зон в державі має на своїй меті розвиток пріоритетних галузей економіки, окремих регіонів за допомогою надання в таких зонах пільгових умов існування підприємств. Таким чином держава намагається поліпшити інвестиційний клімат в певних галузях і регіонах, сприяти розвитку малого і середнього бізнесу, а так само оновленню матеріально-технічної бази виробництва.

Вільна економічна зона (ВЕЗ) – це частина території країни, якої політичним центром наданий спеціальний правовий і економічний статус, що передбачає ринкову форму управління з частковою розподільною роллю держави, і організаційно-економічний механізм якої має систему пільг і стимулів для вітчизняних і іноземних підприємців, які здатні забезпечити виробництво і розподіл суспільного продукту для досягнення конкретної національної або регіональної інтеграційної мети.

Мета роботи – розглянути принципи утворення і функціонування вільних економічних зон в Україні, їх класифікацію, досвід утворення і функціонування вільних економічних зон на прикладі іноземних держав та ін.

РОЗДІЛ 1. Особливості діяльності Вільних економічних зон в світі

1.1 Визначення і класифікація вільних економічних зон

Беручи в увагу тривалу самоізоляцію економіки СРСР і низький рівень розвитку ринкових відносин, перед незалежною Україною з'явилася необхідність пошуку і використовування ефективних форм зовнішньоекономічної діяльності, які б не тільки дали можливість збільшити ступінь інтеграції України в світову економіку, але і дозволили б більш ефективно використовувати ті, що б привертати іноземні інвестиції. В успішному рішенні даної проблеми важливе місце займають вільні економічні зони (ВЕЗ).

Зважаючи на чималу тривалість існування ВЕЗ як економічної категорії, існує безліч спроб визначити їх єство. Хоча дотепер так і не сформована єдина точка зору щодо єства і змісту ВЕЗ.

Вперше визначення вільної економічної зони було опубліковано в 1973 р. на Кіотської конвенції ООН, Японія. Під вільною економічною зоною тут розуміється частина території держави, на якій товари розглядаються як об'єкти, що знаходяться зовні національної митної території, а тому не підлягають звичайному митному контролю і оподаткуванню.

В літературі ВЕЗ зараз можуть визначатися як:

                  географічні території, яким їх політичні центри надали більш пільговий, порівняно із загальнодержавним, режим господарської діяльності;

                  обмежені території, морські і авіаційні порти, в яких діють особливі пільгові умови для національних і іноземних підприємців, сприяючих рішенню зовнішньоторговельних, загальноекономічних, науково-технічних і науково-технологічних задач;

                  суверенна територія країни (країн), що є частиною господарського комплексу держави (групи держав), де забезпечується виробництво і розподіл суспільного продукту для досягнення конкретної загальнонаціональної, інтеграційної, корпоративної мети;

                  частина території економічного району, в якому встановлюється преференційний режим;

                  форма прискореного розвитку економічної системи і організації господарської діяльності на окремій частині території країни, в рамках якої встановлюються особливі правила економічної діяльності;

                  інструмент селективного скорочення масштабів державного втручання в економічні процеси.[1]

Законом України «Про загальні основи створення і функціонування спеціальних економічних зон», спеціальна (вільна) економічна зона визначається як частина території України, на якій встановлюється і діє спеціальний правовий режим економічної діяльності і порядок застосування і дії законодавства України. На території спеціальної (вільної) економічної зони цим законом упроваджуються пільгові митні, валютно-фінансові, податкові і інші умови економічної діяльності національних і іноземних юридичних і фізичних осіб. Схожі визначення ВЕЗ надаються і в законодавства країн СНГ.[10]

Приводячи всі представлені визначення ВЕЗ, автор однієї з монографій, присвяченої стратегіям їх розвитку дає і своє визначення. На думку В.К. Васенко, ВЕЗ – це частина території країни, якої політичним центром наданий спеціальний правовий і економічний статус, що передбачає ринкову форму управління з частковою розподільною роллю держави, і організаційно-економічний механізм якої має систему пільг і стимулів для вітчизняних і іноземних підприємців, які здатні забезпечити виробництво і розподіл суспільного продукту для досягнення конкретної національної або регіональної інтеграційної мети.[3]

Підсумовуючи всю надану інформацію за визначенням єства ВЕЗ, можна виділити декілька моментів, загальних для всіх визначень:

 ВЕЗ – це обмежена частина території країни;

 на цій території встановлюється більш сприятливий режим господарювання ніж на решті території країни;

 ВЕЗ – територія прискореного розвитку економіки.

Таким чином, вільні економічні зони є виключеннями із загальнодержавних правил і норм, покликані вирішувати певні національні або регіональні задачі.

Зараз світова господарсько-економічна практика налічує в своєму арсеналі достатньо велику кількість різних типів вільних економічних зон, кожні з яких разом із загальними рисами мають і індивідуальні специфічні особливості. В макроекономічному аспекті класифікація ВЕЗ означає розподіл їх залежно від загальних рис певних типів зон, з подальшою фіксацією закономірних зв'язків типових об'єктів в єдиній системі світового господарства.

При проведенні класифікації ВЕЗ необхідно слідувати умові, що специфіка зон обумовлена безліччю чинників, серед яких – характеристика територій з погляду розмірів, географічного положення, наявності і характеру ресурсів, конкретної мети і задач їх створіння, а так само виду господарської діяльності, дозволеної законодавством (Рис. 1.1.1).

                                                                                       Рис. 1.1.1[3]

Специфікація чинників, обумовлюючих класифікацію ВЕЗ

Приведена на рисунку класифікація укрупнено характеризує все різноманіття форм ВЕЗ, хоча така укрупненість одночасно дозволяє полегшити розуміння принципів класифікації зон. В статті депутата державної думи Росії А. Скоча приводиться більш докладна класифікація вільних економічних зон.[5]

Зважаючи на існування безлічі способів класифікації видів СЕЗ, необхідно зупинитися на одній з них, що містить все найважливіші для економіки України типи. Згідно закону, на території України можуть створюватися спеціальні (вільні) економічні зони різних функціональних типів: вільні митні зони і порти, експортні, транзитні зони, митні склади, технологічні парки, технополіси, комплексні виробничі зони, туристсько-рекреаційні, страховки, банківські і т.д. Окремі зони можуть об'єднувати в собі функції, властиві різним типам ВЕЗ.

Визначимо зміст деяких видів ВЕЗ :

 Вільні митні зони – території, виділені з митної території країни для вільного і безмитного ввезення і вивозу іноземних товарів.

 Зони економічного і науково-технічного розвитку (технополіси) – великі райони держави з пільговими умовами і умовами для створення і діяльності національних, іноземних і сумісних промислових підприємств.

 Експортні зони – ВЕЗ, діяльність яких направлена на виробництво товарів на експорт.

 Імпортно-промислові зони – ВЕЗ, діяльність яких направлена на насичення держави сучасними товарами, забезпечення його передовою технікою і ноу-хау в різних галузях економіки.

 Промислові зони – неізольовані від всієї території країни регіони, де переважаю промислові підприємства.

 Зони страхових і банківських послуг – ВЕЗ, діяльність яких направлена на зміцнення окремих галузей економіки шляхом безпосереднього надання пільгових видів послуг.

 Зони технологічного розвитку – ВЕЗ, створені на базі науково-технічного потенціалу держави з участю іноземного капіталу.

 Технопарки – ВЕЗ високих технологій, де надаються сприяючі умови для інноваційної діяльності.

Закінчуючи класифікаційну характеристику ВЕЗ, необхідно підкреслити, що практично не існує «чистих зон», тобто що відносяться безпосередньо лише до одного типу.[7]

1.2 Мета і підходи до формування вільних економічних зон

Специфіка кожної зі всього різноманіття існуючих форм ВЕЗ зумовлюється підходами до її створіння. Існує декілька таких підходів:

по-перше, з погляду розміщення продуктивних сил на території країни або регіону;

по-друге, з погляду виробництва і розподілу товарів і послуг, вироблених у вільній економічній зоні;

по-третє, з погляду організаційних форм, можливих і доцільних в межах ВЕЗ.

Підходи можна так само розділити на територіальні і режимні. З позиції першого оформляється конкретно позначена територія, а з позиції другого – введення особливого режиму, що допускає надання певних переваг. Слід зазначити, що вказані підходи складають основу визначення ВЕЗ, а концепція їх створіння висловлена як основа класифікації.

При розгляді підходу до створення ВЕЗ з погляду розміщення продуктивних сил на території, ґрунтуються на використовуванні на цій конкретній території ресурсів – природних, трудових, виробничих, а так само на можливості залучення з інших територій (країн) бракуючи чинників розвитку. Згідно другому підходу, при створенні ВЕЗ необхідно вирішити задачі виробництва і розподілу суспільного продукту, тобто встановлення суспільних відносин, в основі яких – відмінності від сталих в країні економіко-правових відносин. Перший і другий підходи до створення ВЕЗ є самими універсальними, загальними опосередкованими закономерностями суспільного розвитку, і з цієї точки зору – необхідними для обгрунтовування будь-яких зон. Третій підхід визначає типові відмінності зон і ближче за все підводить до необхідності їх класифікації.

Мета, яку ставить перед собою держава, створюючи вільні економічні зони, різні і можуть бути класифіковані в три групи: економічні, науково-технічні і соціальні. Нижче приведена коротка характеристика кожного виду мети.

Економічна мета – це залучення іноземного капіталу завдяки пільговому оподаткуванню, пільговому митному режиму і стабільному законодавству, надання доступу до зовнішньоекономічної діяльності. Їх досягнення може дозволити ефективно використовувати місцеві ресурси, досягти зростання валютних надходжень до державних і регіональних бюджетів, розширити ринок високоякісної продукції.

Науково-технічна мета полягає в залученні передових зарубіжних і вітчизняних технологій, активізації інноваційних процесів, залученні наукових і інженерних кадрів з-за кордону, підвищенні ефективності використовування виробничих потужностей і підвищенні інформатизації суспільства.