Оплата праці

З 1 грудня 2010 року – 922 грн.

Прожитковий мінімум:

З 1 січня 2010 року – 825 грн.

З 1 квітня 2010 року – 839 грн.

З 1 липня 2010 року – 843 грн.

 З  1 жовтня 2010 року – 861 грн.

З 1 грудня 2010 року – 875 грн.

Нормативними  документами , які регулюють порядок  і розміри виконання зборів в  фонди соціального страхування  є :

1.Закон  України « Про збори на обов’язкове  державне пенсійне страхування № 400/97 – ВР від 26.06.97р. зі змінами та доповненнями.

2. Закон  України « про збори на обов’язкове  соціальне страхування»   №403/97 – ВР від 26.06.97р. зі змінами  та доповненнями

3. Закон  України « Про потаток з  доходу офіційної особи » від  22.05.03р.

4. Постанова  Кабінету Міністрів України «  Порядок визначення розмірів  збитків від крадіжки та порчі  матеріальних цінностей» № 116 від 22.01.96р. 

     Заробітна плата працівників на підприєстві фірма «Луганського обласного об’єднаного спортивно-технічного клубу товариства сприяння обороні України»

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

        Заробітнаплатапрацівників(табл. 3) 

     Розрахуємо  заробітну плату автослюсаря. Його заробітна плата розраховується за простою почасовою оплатою. Яка розраховується :

     D_пп = s · t

     D_пп = 5.43 · 8 = 43.44 , це робітник отримує за один відпрацьований день

2.3  Соціальний захист працівників на підприємствах 
 

      Сучасне суспільство наполегливо вимагає  повноцінного соціального захисту  для того, щоб і населення в  цілому, і окремі соціальні групи  отримували широку соціальну підтримку. Економічні перетворення країни, спричинені розвитком ринкових відносин, обумовлюють відповідні зміни в галузі соціальної політики, розробку механізмів соціального захисту, заснованих на принципах саморегулювання та взаємопідтримки. Важливим компонентом у діяльності суб'єктів соціального захисту є соціальний захист працівників підприємств, реалізація ідей соціальної справедливості в рамках організації задоволення не тільки матеріальних, але й інших потреб персоналу.

      Проблеми  соціального захисту на підприємствах  досліджуються у працях А. Г. Антипова, Н. П. Борецької, А. О. Водяника, М. О. Лисюка та ін. Питання соціального захисту регулюються законодавчими та нормативними актами і відображені в Конституції України, в Кодексі законів про працю, в роботах Міжнародної організації праці та Національного науководослідного інституту охорони праці.

      Метою є найбільш повне визначення соціального захисту працівників на підприємствах, його напрямків, методів реалізації, способів фінансування, найважливіших принципів з урахуванням аналізу базових положень міжнародних документів і вітчизняної законодавчої бази.

Необхідність  удосконалення та розвитку соціального  захисту на підприємствах охоплює  комплекс відносин між працівниками та роботодавцями, суспільними організаціями  та державою, пов'язаних із мінімізацією впливу факторів, які впливають на якість життя, умови праці та соціальний статус громадян. Від вирішення цих проблем залежить не тільки успішна робота конкретного підприємства чи галузі, але і вкрай необхідна сьогодні стабілізація економіки країни в цілому. Соціальний захист працівників на підприємстві включає в себе такі напрямки:

- створення безпечних умов праці, які б давали можливість заробляти кошти для гідного існування та виключали отримання травм і професійних захворювань працівників на виробництві;

- запровадження необхідних заходів щодо охорони праці та соціального захисту громадян у випадку професійних захворювань та нещасних випадків, доступ громадян до національних систем охорони здоров'я, реабілітації та професійної освіти;

- забезпечення працівників та членів їх сімей прожитковим мінімумом матеріальних засобів у разі безробіття, втрати або зниження доходу внаслідок хвороби, народження дитини, нещасного випадку в побуті, виробничої травми або професійного захворювання, інвалідності, старості, втрати годувальника.

      На  сьогодні для України проблема створення  здорових і безпечних умов праці, забезпечення протиаварійної стійкості  народного господарства має особливе значення. За даними статистичних досліджень рівень виробничого травматизму в Україні за останні 15 років збільшився в 5—8 разів, порівняно з такими ж показниками в інших промислово розвинених країнах. Витрати на пільги і компенсації за роботу в шкідливих умовах у розрахунку на одного працюючого майже у 2 рази перевищили витрати на профілактику нещасних випадків і професійних захворювань. Статистика нещасних випадків свідчить, що в даний час на підприємствах України щоденно травмується в середньому 200 людей, із них 30 стають інвалідами, 22 — отримують професійні захворювання, а 5 - гине.

      Створення безпечних умов праці та забезпечення життєдіяльності людини - проблема комплексна і її слід вирішувати постійно як на загальнодержавному, регіональному, так і на місцевому рівнях. Тому питання соціального захисту  громадян повинні реалізовуватися за рахунок трьох джерел — державного бюджету, місцевих бюджетів і коштів підприємств.

      Для системи соціального захисту  важливим є питання про способи  фінансування. Необхідне фінансування може бути отримане двома шляхами: по-перше, за рахунок загальних податкових надходжень, і, по-друге, через спеціальні внески на соціальне страхування. Тому у структурі системи соціального захисту виділяють два основні елементи: 1) соціальне страхування як основний метод соціального захисту населення, залученого до трудової діяльності; 2) соціальна допомога. Відповідно до цього, у будь-якому суспільстві соціальний захист виконує дві головні функції:

1.Зменшує негативні наслідки бідності шляхом надання короткотермінової допомоги малозабезпеченим верствам населення.

2.Запобігає бідності шляхом створення умов для участі громадян у соціальному страхуванні в працездатний період.

      Ці  функції перебувають у певній суперечності, тому перевага надається  тій чи іншій з них залежно  від економічної ситуації в країні. У кризові періоди пріоритет належить першій функції, яка є характерною для сучасного стану економіки і соціального захисту в Україні.

      Аналіз  базових положень міжнародних документів і вітчизняної законодавчої бази з цих питань дає можливість виділити найважливіші принципи соціального захисту населення на виробництві:

- соціальна відповідальність суспільства та держави за дбайливе відношення до кожної особи, реалізацію її прав на працю, вибір професії, місце роботи та навчання, забезпечення захисту здоров'я та життя, компенсацію втрати

працездатності;

- соціальна справедливість у галузі трудових відносин — рівна винагорода за рівну працю, право на безпеку та гігієну праці, збереження здоров'я, працездатності громадян, на соціальну допомогу в разі захворювань, на високий рівень компенсації загубленої працездатності, забезпечення медичної, соціальної та професійної реабілітації постраждалих на виробництві;

- всебічний та обов'язковий характер захисту працівників від соціальних і професійних ризиків, забезпечення права на соціальний захист як головного орієнтиру соціально-економічного розвитку суспільства;

- мінімальний рівень соціальних і професійних ризиків, наявність відповідної інформації;

- багатосуб'єктність соціального захисту, суб'єктами якого повинні бути держава, роботодавці, професійні асоціації та об'єднання, регіональні органи управління;

- економічна та соціальна свобода працівників у галузі праці — вибір професії з мінімальним рівнем професійних та соціальних ризиків, можливість отримання професійної освіти, місця роботи;

- особиста відповідальність працівників за збереження свого здоров'я та працездатності.

      Створення ефективної системи соціального  захисту на підприємствах є невід'ємною  умовою розвитку всякого суспільства, особливо в умовах ринку, виступає необхідною платою суспільства та бізнесу за соціальний мир, стабільність соціальної системи та можливість нормальної господарської діяльності. В умовах сучасного виробництва окремі приватні заходи щодо поліпшення умов праці, для попередження травматизму є неефективними. Тому здійснення їх повинно проходити комплексно, створюючи в загальній системі управління виробництвом підсистему керування безпекою праці, спрямованої на збереження здоров'я та працездатності людини. Розвиток цивілізованої держави може здійснюватись тільки разом з дією соціального захисту населення. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    ВИСНОВКИ  ТА ПРОПОЗИЦІЇ 

      У системі стимулювання праці ведуче місце займає заробітна плата. Вона є головним джерелом підвищення благоустрою  робітників, оскільки складає три  чверті їхніх доходів. Заробітна плата робітників та службовців підприємств і організацій являє собою їхню частку у фонді індивідуального споживання національного доходу в грошовому вираженні. Як основна форма необхідного продукту вона розподіляється відповідно до кількості і якості витраченої праці і його індивідуальними і колективними результатами.

         Оплата праці в нашій країні  грає двояку функцію: з одного  боку, є головним джерелом доходів  працівників і підвищення їхнього  життєвого рівня, з іншого боку  – основним важелем матеріального стимулювання росту і підвищення ефективності виробництва.  При більш докладному розгляді, можна виділити наступні функції заробітної плати:

     1. Забезпечує відтворення робочої  сили, іншими словами підтримка,  та поліпшення умов життя працівника, що повинний мати можливість нормально жити (платити за квартиру, їжу, одяг, тобто предмети першої необхідності), у якого повинна бути реальна можливість відпочивати від роботи, щоб відновлювати сили, необхідні для роботи. Також працівник повинен мати можливість ростить і  виховувати дітей, майбутні трудові ресурси.

     2. Матеріальне стимулювання –  це підвищення кваліфікації; Працівник  повинен бути зацікавлений у  підвищенні своєї кваліфікації, тому що більш висока кваліфікація  вище оплачується. Підприємства – же зацікавлені в більш висококваліфікованих кадрах.

      Основним напрямком удосконалення  всієї системи організації заробітної  плати є забезпечення прямої  і твердої залежності оплати  праці від кінцевих результатів  господарської діяльності трудових колективів. У рішенні цієї задачі важливу роль грає правильний вибір і раціональне використання форм і систем заробітної плати.

      Форми і системи заробітної  плати являють собою способи  установлення залежності величини  заробітної плати робітників  від кількості і якості витраченого ними праці за допомогою сукупності кількісних і якісних показників. Основним призначенням форм і систем оплати праці є забезпечення правильного співвідношення між мірою праці і мірою його оплати.

    Форми і системи заробітної плати  робітників визначають: спосіб оцінки міри праці і вимір праці для його оплати (через робочий час, вироблений продукцію, індивідуальні, колективні і кінцеві результати); характер функціональної залежності, установленої між мірою праці і його оплатою, пропорції зміни заробітної плати в залежності від тих чи інших кількісних і якісних результатів праці.