Оплата праці

     Як  уже підкреслювалось, питання організації  заробітної плати і формування її рівня складають основу соціально-трудових ввідносин у суспільстві, бо охоплюють нагальні інтереси всіх учасників трудового процессу. Будь-які зміни, що стосуються оплати праці, прямо чи опосередковано впливають на доходи всіх членів суспільства, а також на найважливіші макроекономічні показники. Тому в жодній країні світу питання регулювання оплати праці не залишені лише на розсуд ринкових сил, хоча методи, сфера, масштаби державного втручання в ці процеси в кожній країні різні.

     Механізм  регулювання заробітної плати складається з таких елементів :

1. ринкового регулювання ;
2. державного регулювання;
3. колективно – договірного регулювання через укладання генеральної, галузевих, регіональних угод; колективних договорів  на рівні підприємств; трудових договорів з найманими працівниками;
4. механізму визначення індивідуальної заробітної плати безпосередньо на підприємстві (у структурному підрозділі) з використанням таких елементів, як тарифна система або безтарифна модель, нормування праці, форми і системи оплати праці та преміювання.

   Перебудова  організації заробітної плати на підприємстві відповідно до вимог ринкової економіки передбачає вирішення  трьох головних завдань:

- по-перше, підвищення заінтересованості кожного працівника у виявлені й використанні резервів зростання ефективності своєї праці при виключенні можливості одержання незароблених грошей;

- по-друге, усунення випадків зрівнялівки в оплаті праці, досягнення прямої залежності заробітної плати від індивідуальних кінцевих результатів праці;

- по-третє, оптимізацією співвідношення в оплаті праці працівників різних категорій і професійно-кваліфікаційних груп з урахуванням складності виконуваних робіт, умов праці, дефіцитності певних видів робочої сили на ринку праці, а також впливу різних працівників на досягнення кінцевих результатів і конкурентоспроможності продукції.

   Хоча  кожне підприємство (а інколи і  структурний підрозділ) має свою специфіку в організації оплати праці, її організаційними основами завжди є:

1. забезпечення необхідного підвищення заробітної плати при зменшенні її витрат на одиницю продукції;
2. регулювання трудових відносин, забезпечення рівноправності роботодавця і працівника;
3. удосконалення нормування праці;
4. вибір моделі, форм і системи оплати праці;
5. взаємозв’язок розмірів заробітної плати з обсягами та вартістю виробленої продукції [1, с.237].

   Ефективна організація за заробітної плати  на будь-якому підприємстві неможлива  без її основоположного елемента – нормування праці, яке дає змогу  встановити відповідність між обсягом  витрат праці і розміром її оплати в конкретних організаційно-технічних умовах. Роботодавець зобов’язаний установити кожному працівникові нормативний обсяг робіт виходячи з установленої законодавством тривалості робочого дня, нормальної інтенсивності праці і середньої для даного виду робіт продуктивності праці. Працівник має право розраховувати на повну оплату праці лише за умови виконання повного нормативного обсягу робіт.

   На  кожному підприємстві доцільно мати характеристики основних видів робіт  з відповідними нормами витрат праці на їх виконання (нормативну базу трудозатрат  ). Робота щодо вдосконалення нормування праці передусім повинна спрямовуватися на підвищення якості норм за рахунок забезпечення їх рівнонапруженості для всіх видів праці і всіх груп працівників.

     Згідно з Законом України «Про оплату праці» держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом установлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, установлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальні власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, регулювання фондів оплати праці працівників підприємств-монополістів згідно з переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України, а також шляхом оподаткування доходів працівників. Умови розміру оплати праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

     Роль  держави у сфері регулювання заробітної плати повинна виявлятися також в організації перспективних наукових досліджень, вивчення і поширення прогресивного досвіту; науково-методичному забезпеченні формування й оновлення тарифної системи, ефективної системи нормування праці тощо.

     Важливим завданням держави має бути сприяння проведенню переговорів між основними соціальними силами суспільства з метою врегулювання соціально-трудових відносин, запобігання масовим трудовим конфліктом. Держава в особі органів виконавчої влади має бути одним із соціальних партнерів. За такої умови органи виконавчої влади заохочують до співпраці, координують дії соціальних партнерів, стежать за дотриманням спільно вироблених і узгоджених механізмів регулювання,а не визначають їх.

     Договірне регулювання оплати праці працівників підприємств здійснюється на основі системи угод, що складаються на державному (генеральна угода), галузевому (галузева угода), регіональному (регіональна угода) та виробничому (колективний договір) рівнях відповідно до Закону України «Про колективні договори і угоди».

     Норми колективного договору, що допускають оплату праці нижче від норм, визначених геніальною, галузевою або регіональною угодами, але не нижче від державних  норм і гарантій в оплаті праці, можуть застосуватися лише тимчасово на період подолання фінансових труднощів підприємства терміном не більш як шість місяців.

     У механізмі регулювання заробітної плати вихідною базою є встановлення її мінімального розміру. Рекомендація Міжнародної організації праці  проголошує, що основною метою встановлення мінімальної заробітної плати має  бути надання особам, що працюють за наймом, необхідного соціального захисту щодо мінімально допустимих рівнів заробітної плати.

     Мінімальна  заробітна плата – це законодавчо  встановлений розмір заробітної плати  за просту,некваліфіковану працю, нижче  якого не може оплачуватися виконана працівником місячна, годинна норма праці(обсяг робіт) . До мінімальної заробітної плати не входять доплати, надбавки заохочувальні та компенсаційні виплати. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов’язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання.

     Розмір  мінімальної заробітної плати визначається з урахуванням:

1. Вартісної величини прожиткового мінімуму  з поступовим зближенням рівних цих показників у міру стабілізації та розвитку економіки країни;
2. Загального рівня середньої заробітної плати;
3. Продуктивності праці, рівня зайнятості та інших економічних умов.

     Розмір  мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України, як правило  один раз на рік у законі про  Державний бюджет України з урахуванням пропозицій, вироблених шляхом переговорів, представників професійних спілок, власників або уповноважених ними органів, які об’єдналися для введення колективних переговорів і укладання генеральної угоди.

     Розмір  мінімальної заробітної плати переглядається залежно від зростання індексу цін на споживчі товари і тарифів на послуги за угодою сторін колективних переговорів.

     Механізм  державного регулювання  (табл.2)

     До  державних норм і гарантій у сфері оплати праці відносять також норми оплати праці за роботу в понаднормовий час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилась браком не з вини працівника; працівникам, молодшим вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов’язків ;для тих, які направляються для підвищення кваліфікацій, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров’я на легшу нижче оплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв’язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання,перекваліфікація або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам у разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботу у польових умовах тощо. Норми і гарантії у сфері оплати праці встановлюються Кодексом законів про працю, Законом України «Про оплату праці» та іншими актами законодавства України.

     Заробітна плата повинна виплачуватися  працівникам регулярно в робочі дні у терміні, установлені в  колективному договорі, але ні рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16-ти календарних днів.

     Реформування  заробітної плати в Україні потребує комплексного підходу, спрямованого підходу, спрямованого на забезпечення зростання  доходів та платоспроможного попиту населення, упорядкування регулюючої функції мінімальної заробітної плати, подальше послаблення податкового навантаження на фонд оплати праці, ліквідацію невиправданої міжгалузевої та міжрегіональної  диференціації в оплаті праці, посилення стимулюючої функції заробітної плати тощо [2, с 298]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 2. ОПТИМІЗАЦІЯ ФОРМ І СИСТЕМИ ОПЛАТИ ПРАЦІ  

2.1. Економічна  характеристика об’єкту дослідження  
 

      Луганський  обласний об’єднанний спортивно-технічний клуб

товариства  сприяння обороні України- є професійнно –технічним навчальним закладом установленного атестаційного рівня, і входить до системи освіти, що забспечує реалізацію потреб громадян України, а також іноземців та осіб без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, у професійно- технічній освіті, оволодінні робітничими професіями, спеціальностями, кваліфікацією відповідно до їх інтересів, здібностей, стану здоров’я та базою оборонно-масової, навчальної і спортивної роботи.

      Головним  завданням навчального закладу забеспечення права громадян України на професійне навчання відповідне до їх покликання,інтересів і здібностей ,допрофесійна підготовка, підготовка призовників і робітничих кадрів ,їх перепідготовка та підвищення кваліфікації,формування у них наукового світогляду,творчого мислення ,високих моральних якостей та свідомості.

      Основними повноваженнями і напрямками діяльності навчального закладу є:

1.1 організація  навчально-виробничого та навчально-виховного  процесу обрання форм та методів  навчання;  

1.2 підготовка кваліфікованих конкурентноспроможних робітників, їх перепідготовка і пдвищення кваліфікації, формуванння у них наукового світогляду, творчого мислення здійснення професійного навчаня незайнятого населення;

1.3 патріотичне  виховання членів ТСО України в любові до держави та Збройних Сил України, постійнної готовності до захисту України, формування високих людських якостей, національної свідомості;

1.4 розвиток  і популяризація технічних і  прикладних видів спорту ,організація  та участь в змаганнях, проведення спортивно-масових заходів, в тому числі платних.Підготовка спортсменів, тренерів і суддів з технічних і прикладних видів спорту;

1.5 здійснення  навчально-виробничої, навчально-виховної, навчально-методичної, фінансово-господарської  та виробничо-комерційної діяльності, що не суперечить законодавству України;

1.6 розроблення  та затвердження робочих навчальних  планів і робочих навчальних  програм, правил прийому слухачів  до навчального закладу на  основі типових навчальних планів  і програм, правил прийому;

1.7 організація  підвищення кваліфікації та педагогічних  працівників;

1.8 матеріально-технічне  забеспечення навчально-виробничого  процесу;

1.9 забеспечення  належної якості професійного  навчання та виховання слухачів,заходів  з охорони праці слухачів,працівників;

1.10 розробка  організаційно-штатної структури;

1.11 реалізація  своїх послуг, і робіт,а також  ремонту (обслугованню) техніки,виготовлення ,оснащення і покату спортивного  інентарю, зброї тощо.