Міжнародний франчайзинг

Багато інших федеральних законів  і законів Штатів у тій або  іншій мірі впливають на франчайзингові відносини. Прикладом є антитрастове законодавство, що не дозволяє франчайзеру  накладати певні обмеження на франшизоодержувача.

Одними з найбільш поширених способів для іноземної сторони, застосовним так само і для української особи, ввійти на американський ринок за допомогою франчайзингу є:

• організація американського дочірнього підприємства, наприклад, корпорації, надання їй необхідних прав і ліцензій. Американське дочірнє підприємство стане франчайзером і можливо буде управляти одним або більше франчайзинговим підприємством.
• створити з однією або декількома фірмами спільне підприємство, передати йому необхідні права і ліцензії, воно можливо буде володіти і управляти одним або декількома франчайзинговими підприємствами.
• передати виняткову ліцензію на франчайзингові операції незалежній американській фірмі. Така угода називатиметься "mаstеr frаnchisе аgrееmеnt".

У США є більше 1 500 франшизних систем у більше 75 видах діяльності.

На одного франчайзера припадає в середньому 230 франшизних точок. Проте  більшість франчайзерів має менше 100 точок [3].

Близько 80% франшизних систем вимагає  об'єм інвестицій від 50 до 250 тис. доларів  США. Проте це не означає, що системи з низьким рівнем інвестування не одержують розвитку. Близько 20% систем мають інвестиційний показник менше 50 тис. доларів США.

Періодичні платежі, так звані  роялті, що становлять основу доходу франчайзерів, в середньому варіюють від 3% до 6% від  об'єму продажів.

81,1% франчайзингових підприємств  США відносяться до fr13 "франчайзинг  бізнес-формату" франчайзингу  бізнес-формату. У цих підприємствах задіяні 79,5% службовців від загального числа у сфері франчайзингу.

18,9% франчайзингових підприємств  США відносяться до франчайзингу товару. У цих підприємствах задіяні 20,5% службовців від загального числа у сфері франчайзингу.

У 2005 році в США налічувалося 767 483 франчайзингових підприємств, на яких задіяні 9 797 117 працівників, що складає 7,4% робочих місць у приватному секторі.

Об'єм прибутку франшизних підприємств  США в 2005 році склав 624,6 мільярдів  доларів.

За системою франчайзингу в США  працюють:

56,3% від загального числа ресторанів  швидкого обслуговування 

14,2% підприємств з продажу продуктів харчування

13,1% ресторанів повного сервісу 

18,2% підприємств готельного бізнесу 

4,9% підприємств, що пропонують  авто-послуги

3,3% підприємств, що пропонують  бізнес-послуги

1,5% послуги на ринку нерухомості

0,9% – персональні послуги [3].

Транснаціональні альянси мають  певні форми вияву. Вони визначаються функціональним призначенням створюваного альянсу, його масштабами, джерелами транснаціоналізації та ін.

Основними функціональними формами  транснаціональних альянсів є: ліцензування, франчайзинг, контракти під ключ, контракти на управління, транснаціональні консорціуми.

Провідна функціональна форма  – ліцензування. Ліцензування в  глобальній економіці – це трансгранична  угода, в межах якої власник ліцензії (ліцензіар) передає користувачу  в іншій країні (ліцензіату) права  на використання певних нематеріальних активів на певних умовах, у тому числі фіксований платіж за користування ліцензією – роялті. Розмір фіксованого платежу визначається в межах розрахунку ціни ліцензії.

Основними компонентами ліцензування та укладання ліцензійної угоди  є: (а) визначення нематеріальних активів, які є винятково власністю ліцензіара; (б) погодження основних умов ліцензійної угоди; (в) визначення ціни ліцензії або вартості ліцензійної угоди.

Об'єкти ліцензування – різні види нематеріальних активів і прав інтелектуальної  власності. Розрізняють такі основні види нематеріальних активів:

• авторські права на інтелектуальні продукти – літературні, музичні та інші, що регулюються правом інтелектуальної власності, а також концепції творів і сюжети;
• патенти, винаходи, конструкції, схеми;
• торговельні марки, фірмові назви та фірмова ідентифікація;
• франчайзинг, контракти і самі ліцензії;
• програми, системи, процедури, проекти [25, 248].

Ліцензіар надає права на використання його інтелектуальної власності  ліцензіату, а також інформацію, яка уможливлює використання таких прав. Ліцензіат використовує надані права і сплачує відповідні платежі ліцензіару.

Ліцензійна угода є, як правило, трансграничною, тому розрахунки за нею  регулюються відповідним законодавством країн належності ліцензіара та ліцензіата. Крім того, слід врахувати, що платежі за ліцензійними угодами є об'єктом пільгового оподаткування в більшості розвинутих країн, а також мають пільговий режим згідно з більшістю двосторонніх угод країн про уникнення подвійного оподаткування. Ліцензії та інші види нематеріальних активів потребують чіткого визначення юридичного та податкового статусу сторін ліцензійної угоди. З точки зору оподаткування розвинуті країни застосовують як глобальний принцип оподаткування, згідно з яким оподатковуються консолідовані прибутки компанії від діяльності в усіх країнах світу, так і принцип податкового резидента, відповідно до якого оподатковуються прибутки за критерієм резиденства.

Резидентом країни є особа або  компанія, організація, яка здійснює господарську діяльність у країні чи отримує доходи і є суб'єктом оподаткування. Резиденти країни – всі компанії, зареєстровані в країні, всі громадяни, що проживають у країні, отримують тут доходи від своєї діяльності, а також громадяни та компанії інших країн, які здійснюють діяльність і отримують доходи на території країни протягом певного часу.

Нерезидентами є громадяни всіх інших країн, які тимчасово перебувають  в країні та здійснюють свою діяльність протягом визначеного часу; всі громадяни  і компанії інших країн, які мають статус державного службовця, військовослужбовця іншої країни, а також громадяни та компанії, які перебувають за межами країни і здійснюють там свою діяльність.

Умовами ліцензійної угоди є  визначення таких основних параметрів:

1. Тип ліцензії: повні; лімітовані; ексклюзивні або неексклюзивні; термінові або нетермінові.
2. Ліцензії можуть діяти на території певної країни або використовуватися за її межами.
3. Ліцензії можуть бути загальними або генеральними. Може існувати одна компанія в країні, яка надає субліцензії.
4. Умови використання ліцензії: умови отримання; умови передачі; умови контролю за дотриманням технології, якості та інше; загальні умови щодо змін, стосовно взаємин між ліцензіарами та ліцензіатами; умови застосування.
5. Обмеження щодо обсягу використання ліцензії.
6. Обмеження щодо експорту продукції, виробленої на основі ліцензії, в треті країни.
7. Розмір і періодичність ліцензійних платежів та їх характер – фіксовані (на певний час) і змінні (залежать від обсягу продукції та інших параметрів).
8. Відповідальність за порушення умов ліцензійної угоди [25, 250].

Оцінка вартості ліцензійного контракту  залежить від таких факторів: (а) ексклюзивності чи неексклюзивності ліцензії; (б) наявності ринкових обмежень використання ліцензії, включаючи експорт; (в) обмежень щодо обсягу виробництва; (г) терміну дії; (ґ) новизни технології; (д) рівня конкуренції; (е) політичного та ділового ризиків у країні, якій надається ліцензія; (є) рівня технології в країні, якій надається ліцензія.

Ціна ліцензії визначається за верхнім та нижнім обмеженням. Ціна пропозиції завжди вища, її розраховують за оцінкою потенційного прибутку від використання ліцензії та пропозиції ліцензіара. Верхній ліміт ціни визначається очікуваними прибутками ліцензіата й очікуваними витратами ліцензіата на придбання аналогічної ліцензії у конкурентів. Нижній ліміт ціни ліцензії визначається витратами на її передачу та застосування.

Франчайзинг – це угода компаній, згідно з якою відбувається передача прав на використання торговельної марки  і способів здійснення торгівлі або надання послуг, які мають суттєве значення для бізнесу, її учасниками є дві сторони: перша – компанія, що має права на франчайзинг і передає їх іншим компаніям (франчайзер); інші компанії як сторони угоди, що набувають прав на франчайзинг (франчайзі).

Франчайзингова угода – угода, за якою франчайзер надає права на використання фірмових марок або  в системі послуг чи інше та підтримує  франчайзі у використанні цих  прав.

Типовим прикладом франчайзингу є  транснаціональні готельні системи, зокрема "Холідей Інн", "Хілтон", "Інтер-контінентал", "Форум" та інші; системи швидкого харчування – "МакДоналдс", "Піцца Хат", "Бургер Кінг", "Данкін Донатс" та інші; торговельні системи – "Маркс енд Спенсер", "Білла" та ін.

Франчайзер надає право на використання назви, торговельної марки, фірмового стилю, ділової репутації, доступу до системи бронювання певної готельної системи або постачання товарів; надає послуги з підготовки персоналу та інші й отримує за це фіксовану винагороду [25, 252].

Майже половина послуг у роздрібній торгівлі, системі харчування та готельному бізнесі розвинутих країн надається за франчайзингом.

2.2. Франчайзинговий бізнес у  нових індустріальних країнах  та ЄС

На інституційному рівні система  франчайзингу представлена і просунута  Європейською Федерацією Франчайзингу (ЄФФ), яка є некомерційною міжнародною асоціацією, заснованою в 1972 р. Її місія і основні цілі: (1) сприяння розвитку франчайзингу в Європі; (2) представлення інтересів франчайзингу в міжнародних організаціях (Європейська комісія, Європейський Парламент і т.д.); (3) просування і представлення європейського франчайзингу і його членів на міжнародній арені; (4) обмін інформацією і документацією між національними асоціаціями франчайзингу країн Європи і інших континентів.

Членами ЄФФ є Національні асоціації франчайзингу з 17 європейських країн. Федерація також приймає як членів-партнерів національні організації франчайзингу з інших, неєвропейських країн. Що стосується Центральної і Східної Європи, тільки Угорщина і Словенія – члени ЄФФ. Єдине Європейське законодавство в області франчайзингу, ґрунтується на двох документах:

• Європейський Кодекс етики франчайзингу, прийнятий в 1991 році
• Регламент "Block Exemption", прийнятий у 1999 році Економічною комісією Європейського економічного співтовариства.

У 1977 році була створена Британська Франчайзингова Асоціація (БФА) (British Franchise Аssociation), яка  вперше в історії дала чіткі визначення поняття франшизи як контрольної  ліцензії, виданої однією особою (Франчайзером) іншій особі (Франчайзі).

У 1990 р. в 12-ти європейських країнах  було зареєстровано 1,600 франчайзингових  систем і 8500 франчайзі.

В даний час в Європі діє більше 4,500 франчайзингових систем і приблизно 180,000 франчайзі, які досягають загальний  об'єм продажів у розмірі більш ніж 150 млрд. доларів.

Німецька асоціація франчайзингу прогнозує стабільний приріст об'єктів  франчайзі в перші десять років  поточного століття на 10-15% щорічно [26].

У Франції, яка займає третє місце  по числу франчайзингових мереж  серед європейських країн, налічується більше 620 франчайзерів і 30 тис. франчайзі. Французи охоплюють 40% всього європейського франчайзингового ринку, місткість якого оцінюється в 32-35 млрд. дол.

Європейським лідером у цьому  секторі є Франція, де 10 % припадає на дану систему. Згідно із статистичними  даними, виданими в березні 1997, на Європейському  салоні франчайзингу і торгівлі в  Парижі, в Європі діяли більш ніж 3,500 франчайзингових систем і 134,000 франчайзі, які наймали приблизно 1 млн. працівників. Товарообіг складав 70 млрд. євро.

 

Таблиця 2.1

Ситуація франчайзингу в Європі, 2005 р. [26]

Країна	Число франчайзерів	Число франчайзі	Товарообіг, млрд. євро	Число працівників
Франція	485	27,360	27	320,000
Німеччина	530	22,000	12,5	30,000
Великобританія	474	25,700	8,2	220,000
Голландія	350	11,825	8,4	85,300
Швеція	230	9,150	5,72	71,000
Бельгія	170	3,500	3,6	28,000
Іспанія	288	13,161	-	69,000
Італія	436	21,390	2,8	49,660
Норвегія	125	3,500	3	-
Португалія	220	2,000	-	-
Угорщина	170	2,500	-	35,000
Чехія	79	260	-	-