Мобілізація України у сфері товарів для диверсифікації експортних можливостей

3.2. Напрями підвищення міжнародної конкурентоспроможності національного ринку товарів

 В умовах економічної глобалізації та інтернаціоналізації вагомого значення набуває посилення конкуренції країн на світових ринках. У сучасному конкурентному середовищі адекватно відображаються якісні зміни структури світової економіки, обумовлені насамперед динамічними інтеграційними процесами на мікро- та макроекономічному рівнях. Як функціонально, так і географічно суттєво змінився світовий ринок, а характер конкуренції у всіх його сегментах набув нових глобальних рис.  В Україні необхідним є розробка напрямів підвищення глобальної конкурентоспроможності не лише з боку держави, але й з боку суб'єктів приватного сектора. Загалом підвищення конкурентоспроможності економіки та перехід на інноваційний шлях розвитку є ключовим завданням державної економічної політики, головною метою якої є створення передумов до вступу

України в ЄС. Саме тому сьогодні актуальним є дослідження  конкурентоспроможності національної економіки.  Конкурентоспроможність залежить від здатності держави створювати економіко-правове середовище, яке сприяє стійкому процесу створення доданої вартості. Останній підкреслює стабільність конкурентоспроможності країни в майбутньому. Тому й оцінка конкурентоспроможності країни передбачає не тільки міжнародний успіх вітчизняних фірм, а й характер інвестиційних процесів, розвиток науково-технічного потенціалу країни.

Окремі вітчизняні економісти зосереджують увагу на  конкурентні позиції участі національної економіки у міжнародній торгівлі за такими показниками, як питома вага країни на світових ринках, імпортні квоти тощо, аргументуючи це тим, що завоювання країною значної частини ринку певного товару підвищує її конкурентні переваги. Але ні позитивне чи негативне сальдо, ні обсяг експортного ринку чи курс обміну національної валюти самі по собі не можуть дати вичерпної інформації стосовно динаміки конкурентоспроможності

Оцінкою конкурентоспроможності національних економік займаються  декілька центрів із вивчення конкурентноздатності.  Серед найвідоміших Інститут стратегії й конкурентноздатності при Гарвардському університеті (США), Міжнародний інститут менеджменту (Лозанна, Швейцарія),  Міжнародний економічний форум (Давос, Швейцарія). Щорічно кожний із центрів публікує власні результати вивчення конкурентоздатності країн світу та складає рейтинги. Кожний із центрів користується власною методологією дослідження й дотримується своїх ексклюзивних критеріїв при складанні шкали конкурентноздатності економік країн і регіонів. Економічна глобалізація приводить до перетворення світового господарства на цілісну економічну систему та активізує конкурентну боротьбу між суб’єктами міжнародних економічних відносин на  регіональному і глобальному рівнях. У цих умовах формування і реалізація ефективних механізмів забезпечення національної конкурентоспроможності окремими країнами як компонентами глобальної світової системи є пріоритетним завданням. 

У вересні 2010 року Світовий економічний  форум опублікував „Глобальний  огляд конкурентоспроможності за 2009 – 2010 роки”. У рейтингу, що охоплює 133 країни, Україна посіла 82-ге місце, опустившись за рік на 10 позицій. На 82-му місці Україна є сусідом з африканськими країнами Гамбією (81) і Алжиром (83), а серед країн СНД випереджає Грузію (90), Вірменію (97), Таджикистан (122) і Киргизстан (123) [2, с. 103].

Основними причинами зниження індексу  конкурентоспроможності України є  падінням попиту на експортну продукцію, девальвація гривні і нестабільність фінансової системи.  Дослідження  показали, що країни з високим рівнем конкурентоспроможності та економічної  свободи, стабільно демонструють свій потужний економічний потенціал, який віддзеркалюється у добробуті країни. Так, низькому рівню добробуту України  у 3,9 тис. дол. США на душу населення  відповідають Індекс економічної свободи  із значенням у 46,4 % (за яким Україна  відноситься до країн, де економічна свобода відсутня) та Індекс глобальної конкурентоспроможності у 3,95 балів (низький рівень конкурентоспроможності). Для порівняння, держави з  потужною економікою мають ВВП на душу населення понад 40 тис. дол. США  при значенні Індексу економічної свободи більше 75 % та середньому значенні Індексу глобальної конкурентоспроможності п’ятірки лідируючих у рейтингу економік світу на  рівні 5,54 [3]. 

Водночас, останнім часом Україна  демонструє регрес  у більшості  світових рейтингів, зокрема складених  Всесвітнім економічним форумом  за Індексом глобальної конкурентоспроможності, the Heritage Foundation & the Wall Street Journal за Індексом економічної свободи, Transparency International за Індексом сприйняття корупції. Це переважно  пояснюється нерозв’язаними

інституційними  проблемами (насамперед, йдеться про  низьку прозорість та

неефективність  державної політики, відсутність  незалежної судової влади та

захисту прав власності, марнотратство державних  коштів тощо). Майже в усіх рейтингах  позиції України погіршені через  зростання корупції, рівень якої є  одним з найвищих у Європі. Сукупність названих факторів призводить до погіршення макроекономічних показників і слабкості  фінансової системи, а отже, зумовлює подальше послаблення позицій України  у світових рейтингах.

За індексом економічної свободи (The Heritage Foundation & the Wall Street Journal) у  2010 р. Україна посіла 162 місце (із значенням індексу                 46,4%), погіршивши результат в порівнянні з попереднім роком на 10 позицій і скотившись до рівня кінця 1990-х років. Динаміка Індексу економічної свободи демонструє, як після стрімкого покращення результату, починаючи з кінця 90-х років, Україна після 2005 року розпочався спад [3]. У 2009 р. Україна продовжила низхідний тренд за індексом сприйняття корупції Transparency International, опинившись практично на рівні 2001 р. Поруч з Україною знаходяться такі країни, як Росія, Кенія, Зімбабве, Еквадор, Камерун та Сієра-Леоне. У 2009 році Україна з індексом 2,2 посіла 146 місце за рівнем корумпованості, тоді як у 2008 році Україна посідала 134 місце з індексом 2,5 [4]. Основними причинами погіршення ситуації в сфері розповсюдження корупції як в державному, так й в приватному секторах є політична нестабільність в країні. Зауважимо, що серед чинників, які впливають на підвищення конкурентоспроможності України, визначають формування інноваційної економіки, що, в свою чергу, потребує значних фінансових ресурсів.

Аналіз стану розвитку інноваційної діяльності в Україні дає змогу  відзначити, що останніми роками понад 80 % промислових підприємств не займаються інноваційною діяльністю. Так, кількість промислових підприємств, що займались інноваційною діяльністю зменшилась з 18,0 % у 2000 р. до 14,2 % у 2010 р., а тих, що впроваджували інновації – з 14,8 % у 2000 р. до 11,5 % у 2010 р., з них впроваджували нові технологічні процеси - 5,0 % (у 2000 р. – 4,1 %), освоювали виробництво нових видів продукції – 5,5 % ( 13,7), із них нових видів техніки – 1,7 % (2,0 %) [5].

Сьогодні понад 90 % продукції, яка  виробляється в Україні, не має  відповідного науково-технологічного забезпечення. Як наслідок, вітчизняна продукція стає все менш конкурентоспроможною, а в експорті зростає частка

мінеральної сировини і продукції, отриманої  після його первинної переробки.

Фахівці стверджують, що для створення  реальних умов для переходу економіки України на інноваційну модель розвитку державі доцільно насамперед звернути увагу на створення механізмів покриття інноваційних ризиків. З цією метою на державному рівні необхідно розробити такі заходи:

створити  умови для капіталізації інтелектуальної  власності; створити систему стимулів, яка сприяла б, вітчизняних і  зарубіжних інвесторів залученню банків, а також великих підприємств до інвестування засобів в розвиток венчурних (ризикованих) інноваційних фірм і проектів; розробити чітку систему лад надання державних гарантій кредитуванню перспективних інноваційних проектів [6, с. 44]. За умов реформування економіки України перехід на інноваційну модель розвитку означає, насамперед, пошук нових джерел фінансування для активізації інноваційної діяльності. Оптимальним варіантом розвитку інноваційної складової в економіці країни має бути  створення нових господарсько-територіальних утворень (технопарків,  бізнес-інкубаторів, регіональних інноваційних фондів, венчурних фірм), які сприятимуть залученню приватного бізнесу до фінансування науково-дослідних розробок і процесу впровадження нових технологій у виробництво. Досвід країн, які за конкурентоспроможністю зростання в різні часи вийшли на перші позиції в світі (наприклад, США та Фінляндія), вказує на те, що саме активізація державної політики в напрямі підвищення конкурентоспроможності економіки стала рушійною силою даного процесу.

Таким чином, досвід великої та маленької  країни свідчить про те, що Україна, яка по багатьох показниках рейтингів  займає середні позиції, має всі  можливості для того, щоб знайти свій шлях у підвищенні конкурентоспроможності національної економіки [7, с. 67]. Для забезпечення конкурентоспроможності національної економіки необхідно зосередитися не тільки на власних, але й  програмних орієнтирах розвинених країн світу. Отже, однією із передумов виходу України на конкурентоспроможний шлях розвитку є вивчення та сприйняття передового досвіду інших розвинених країн у реалізації політики підвищення конкурентоспроможності економіки [8, с. 22].

З метою реалізації стратегії підвищення конкурентоспроможності України було розроблено концепцію Державної програми підвищення конкурентоспроможності національної економіки на 2007 – 2015 роки. Метою розроблення концепції Державної програми підвищення конкурентоспроможності національної економіки України є формування концептуальних засад нового інструмента реалізації  економічної політики

Уряду України – довгострокової Програми на 2007 – 2015 роки, розроблення та реалізація якої дозволить вирішити декілька актуальних задач, а саме: підвищити конкурентоспроможність економіки України, активізувати інноваційно-інвестиційну складову розвитку із позитивним впливом на структурні процеси у реальному секторі економіки та в розширенні перспективної складової „економіки на базі знань”, чим забезпечити динамічне економічне зростання із підвищенням рівня та якості життя населення.

  Одним із напрямів підвищення конкурентоспроможності економіки

України є посилення факторів, які забезпечують пряме підвищення ефективності виробництва  і перехід до інновативного та сталого розвитку. Виходячи з цього  у концепції Державної програми підвищення конкурентоспроможності національної економіки України пропонується дев’ять основних складових підвищення конкурентоспроможності економіки України, згрупованих у три факторні групи:

 – Група 1. Фундаментальні: забезпечення макроекономічної стабільності; підвищення ефективності державного управління; розвиток людського капіталу та покращання якісного складу трудових ресурсів; розвиток інфраструктури (нарощування транзитного потенціалу держави; модернізація та оновлення основних фондів  і рухомого складу авіаційного, автомобільного, залізничного, морського та річкового транспорту, поширення інформаційно-комунікаційних технологій).

      – Група 2. Підвищення ефективності: розвиток підприємництва; розвиток фінансових ринків; підвищення технологічного рівня  виробництва та ефективності використання; паливно-енергетичних ресурсів (розвиток нових форм взаємодії підприємств – зі створенням численних інноваційних та екоінноваційних кластерів; розвиток експортного потенціалу та імпортозаміщення, запровадження європейських принципів державного ринкового нагляду за додержанням вимог щодо безпеки продукції та послуг).

      – Група 3. Посилення  інноваційності та забезпечення сталого розвитку: стабілізація і поліпшення екологічного стану території України з метою переходу до сталого (екологічно збалансованого) розвитку, впровадження екологічно збалансованої системи природокористування; посилення   інноваційної складової розвитку [9, с. 196].

  Враховуючи сучасний стан конкурентоспроможності  національної економіки України, основними напрямами підвищення конкурентоспроможності країни на світових ринках в післякризовий період є:

– активізація інвестиційно-інноваційної діяльності в регіонах України;

– реструктуризація та підвищення ефективності пріоритетних галузей 

вітчизняного виробництва;

– впровадження у виробництво ресурсо-, енерго- та екологоефективних 

технологій;

– державна підтримка науково-технічного розвитку;

– стимулювання та підтримка високотехнологічного експорту.

Таким чином, національна конкурентоспроможність визначається економічними, соціальними і політичними чинниками,  а також інфраструктурою країни, її науковим потенціалом, рівнем освіченості населення, які забезпечують стабільне становище країни або її продукції на внутрішньому та зовнішньому ринках. Основними конкурентними перевагами України є людські ресурси та створення нових технологій і наукоємних продуктів. Також значною перевагою країни є ресурсний потенціал України, зокрема мінеральні ресурси, які виступають конкурентоспроможними на світових ринках. Підвищення конкурентоспроможності країни на світових ринках залежить від: сформованого відповідного внутрішнього конкурентного середовища, яке визначає рівень конкурентної боротьби між фірмами;   лібералізації зовнішньоекономічної діяльності, рівень якої залежить від кількості укладених двосторонніх угод з країнами-торговельними партнерами та участі України в роботі міжнародних і європейських організацій; формування інноваційної економіки, що, в свою чергу, підвищить конкурентоспроможність вітчизняної продукції на світових товарних ринках.

ВИСНОВОК

Світова торгівля є складним процесом взаємодії різного роду суб'єктів  і об'єктів ринку. Це не просто процес купівлі-продажу товарів, а відображення різних стосунків. Світовий товарний ринок  постійно змінюється і розвивається під впливом певних чинників, які  його формують. Їх можна розділити  на групи: постійно діючі чинники  і сезонні. До перших можна віднести чинник циклічності виробництва(процес оновлення капіталу), роль держави, яка є нециклічним чинником і  науково-технічним прогресом, який останнім часом робить значний вплив  на формування світового товарного  ринку. Сезонні чинники не роблять  сильного впливу на світовий ринок, але  в процесі деяких коливань в економіці  і політиці можуть мати негативні  наслідки. При дії чинників на світовий ринок змінюється і його структура, міняються переваги і розширюється товарна номенклатура товарів, яка є передумовою формування системи гармонізації опису і кодування товарів.

Зараз структура товарів складається  здебільшого з готових виробів, в основному машини і устаткування, хімічна промисловість. Їх доля в  загальному об'ємі складає 75%%, т. е. зросло практично в три рази в порівнянні з 90-ми роками. Це відбувається за рахунок  збільшення угод про виробничу і  науково-технічну кооперацію. Тенденція зростання спостерігається і у країн, що розвиваються. На долю України в 2010 р. доводилося 0,1%% світового експорту і 0,1%%світового імпорту. Проте зараз, у зв'язку зі світовою кризою і,зокрема, кризою в нашій країні, участь України у світової торгівлі значно скоротилося. В умовах економічної глобалізації та інтернаціоналізації вагомого значення набуває посилення конкуренції країн на світових ринках. У сучасному конкурентному середовищі адекватно відображаються якісні зміни структури світової економіки, обумовлені насамперед динамічними інтеграційними процесами на мікро- та макроекономічному рівнях. Як функціонально, так і географічно суттєво змінився світовий ринок, а характер конкуренції у всіх його сегментах набув нових глобальних рис.  В Україні необхідним є розробка напрямів підвищення глобальної конкурентоспроможності не лише з боку держави, але  й з боку суб'єктів приватного сектора. Загалом підвищення конкурентоспроможності економіки та перехід на інноваційний шлях розвитку є ключовим завданням державної економічної політики, головною метою якої є створення передумов до вступу