Мобілізація України у сфері товарів для диверсифікації експортних можливостей

  В системі міжнародної торгівлі все більше поширення одержує інший, класифікаційний підхід, основу якого складають наступні класи товарів:

- одиничний товар. Характеризує  товари як особистого попиту, так і виробничого призначення.

- товар-група. Характерне як  для товарів особистого користування, так і для товарів виробничого  призначення - парфумерні набори, системи машин, установок, агрегатів,  що діють в комплексі.

- товар-об'єкт. Необхідність розвитку  системного підходу до виробництва  і реалізації продукції вимагає  концентрації величезних матеріально-речових  та трудових ресурсів під єдиним  фінансових, технологічних та адміністративним  контролем.

- товар-програма. Це переважно інтелектуальний  товар, створюваний в області  аерокосмічного бізнесу, автоматизованих  систем управління, роботехніки,  інтелектуальних і біоінженерних  технологій. 
      Характерною особливістю, навіть законом розвитку світового ринку є зростання потоку інтелектуальних, наукомістких товарів. Під наукомісткими товарами розуміють продукти інтелектуальної праці, створені на основі використання прогресивних науково-технічних ідей і технологій, і володіють значними перспективами їх застосування.

1.2.Міжнародні форми регламентації зовнішньої торгівлі

Успішна зовнішня торгівля багато в  чому залежить від рівня конкурентоспроможності національної продукції, від знання обставин і можливостей її збуту  на зовнішньому ринку, а також  дотримання умов роботи на ринках зарубіжних партнерів, які регламентуються  різними нормами, правилами і  способами впливу на зовнішню торгівлю, виробленими національними і  міждержавними системами. Непоінформованість українських учасників зовнішньоекономічної діяльності про умови регламентації зовнішньоторговельних операцій на світовому ринку зводить нанівець зусилля із виробництва експортного товару, скорочує розмір передбачуваної валютної виручки, викликає непередбачені витрати, призводить до зриву взаємовигідних зовнішньоторговельних угод.

  Щоб уникнути цього потрібна постійна увага до умов зовнішньоторговельного регулювання не лише у себе в країні, але і в країнах своїх зарубіжних партнерів. Втручання держави в зовнішньоторговельну діяльність обумовлене, передусім, необхідністю функціонування у світовій економічній системі. Воно залежить від міжнародних масштабів інтернаціоналізації торговельно-економічної діяльності, кооперації виробництва, стану світового ринку, міжнародної правової бази.

Міжнародна регламентація торгівлі(табл..1.1.) здійснюється на основі міжнародних торговельно-економічних договорів і угод, співпраці з міжнародними економічними і фінансовими організаціями(ООН, МВФ, СОТ та ін.).

Таблиця 1.1. Класифікація інструментів торгівельної політики (Додаток 1)

Різні країни світу використовують різні інструменти для здійснення своєї торгової політики. Якщо середній рівень митного захисту держави  піддається дуже точній кількісній оцінці, то рівень використання нетарифних методів  в силу їх великої різноманітності  і різного економічного змісту може бути оцінений кількісно лише дуже приблизно. Середній рівень тарифу зазвичай розраховується тільки для товарів, імпорт яких підлягає обкладенню мита, зважена за вартісним обсягом  імпорту товару, на які вона накладається. Середній рівень нетарифних обмежень зазвичай розраховується як вартісна доля імпорту або експорту, що підпадає під ці обмеження. При цьому робиться поправка на міру інтенсивності цих обмежень : наприклад, очевидно, що автоматична ліцензія на експорт, що обов'язково видається владою після пред'явлення необхідних документів, обмежує експорт в значно меншому ступені, ніж експортна квота, що забороняє експортувати товар понад певні кількості. Високоінтенсивними кількісними обмеженнями вважаються всілякі заборони на експорт і імпорт товарів, кількісні квоти, вибіркове ліцензування експорту і імпорту.

Регламентація зовнішньої торгівлі в  сучасній міжнародній практиці набула характерних рис, обумовлених основними тенденціями розвитку світової торгівлі. До теперішнього часу здійснена уніфікація форм і засобів забезпечення регулювання зовнішньої торгівлі, розрахункових і платіжних операцій і документообігу по зовнішньоторговельних угодах більшості держав, гармонізація однакових систем, що мають місце в міжнародній торгівлі. Основним міжнародним актом, що регулює зовнішньоторговельні стосунки являються Міжнародні правила тлумаченні торгових термінів " Инкотермс". Цей акт містить базисні умови постачань товарів. Експортні угоди регламентуються також і Конвенцією ООН 1980 р. "Про договори міжнародного купівлі-продажу товарів".

Инкотермс (Incoterms) - це міжнародні правила, визнані урядовими органами, юридичними компаніями і комерсантами по всьому світу як тлумачення найбільш застосованих в міжнародній торгівлі термінів. Сфера дії Инкотермс (Incoterms ) поширюється на права і обов'язки сторін за договором купівлі-продажу в частині постачання товарів(умови постачання товарів).

         26 травня 2011 року набув чинності Указ Президента України N 589/2011 від 19.05.2011 року "Про визнання такими, що втратили силу Указів Президента України від 4 жовтня 1994 року № 567 і від 1 липня 1995 року № 505". Скасовані Укази не давали можливості застосовувати Инкотермс 2010 в Україні. У 2010 році Міжнародною торговою палатою прийняті, і з 01 січня 2011 року правила Инкотермс 2010 набули чинності. Проте, застосовувати їх в Україні було не можливо у зв'язку з пунктом 2 скасовані Укази Президента № 567 від 04.10.1994 року. Відповідно до нього зміни в Инкотермс повинні застосовуватися в Україні через 10 днів після їх публікації Кабінетом Міністрів України в газеті "Урядовий кур'єр". Инкотермс 2010 в Україні опубліковані не були. "Попри те, що правила Инкотермс 2010 тепер застосовуються в Україні, відсутність в договорах постачання вказівки на правила Инкотермс не може бути основою для визнання договору постачання неув'язненим або недійсним. Це витікає з роз'яснень Вищого господарського суду України, викладених в листі "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного і Господарського кодексів України" від 07.04.2008 року № 01-8/211.

Інтенсивний розвиток міжнародних  торгових зв'язків на сучасному етапі  став можливим завдяки тому, що національні торгівельно- політичні системи більшості країн світу формувалися з урахуванням загальних правових і організаційних принципів. Сталася своєрідна уніфікація правових, адміністративних і організаційно-технічних правил і практики регулювання зовнішньої торгівлі державою. На цій основі сформувалася сучасна міжнародна торгова система. У міжнародному плані сумісність торгово-політичних режимів досягається за рахунок комплексу міждержавних договорів і угод.

           1.3. Зарубіжний досвід державного регулювання торгівлі

Участь держави в організації  і здійсненні зовнішньоекономічної діяльності – характерна особливість для високо розвинутих країн. Державне регулювання в таких країнах охопило практично всі стадії: починаючи від аналізу ситуації в країні та за кордоном,  розробки зовнішньоекономічної стратегії,  визначення структурних і географічних пріоритетів та закінчуючи використанням широкої системи заходів контрольно-регулювального і фінансово-стимуляційного характеру.  У практиці державного регулювання високорозвинутих країн використовується широкий арсенал взаємодоповнювальних методів:  законодавчі,  адміністративно-правові, економічні, неформальні – що дає змогу забезпечувати досягнення поставлених

цілей [9, с. 148].  Державна політика регулювання  у країнах з розвинутими ринковими  відносинами стала одним із головних важелів перетворення зовнішньоекономічних зв'язків у дієвий фактор їх розвитку. Зовнішньоекономічні зв'язки, як правило, сприяють інтеграційним процесам у  світовому господарстві з максимальним урахуванням національних інтересів.

Беззаперечним лідером у світовій торгівлі товарами на сьогодні є США.  Проте,  за результатами досліджень американських учених,  так було не завжди.  Досить тривалий час США  були економічно самодостатньою і  “закритою”  країною. Це пояснюється  високим рівнем забезпеченості країни енергетичними й іншими природними ресурсами. та наявністю добре структурованої економіки, яка майже в повному  обсязі задовольняла потреби багатосекторного внутрішнього ринку.  У цей період державна торговельна політика була спрямована на обмеження імпорту  готової продукції з одночасним наданням суттєвих преференцій фірмам і компаніям, що здійснювали імпорт стратегічно важливої сировини –  нафти та газу.  Водночас проводилася  політика,  спрямована на помірне збільшення експорту [7, с. 137]. Розвиток світогосподарських зв’язків США зумовив необхідність перегляду державної зовнішньоекономічної політики,  що вилилося в структурні перетворення економіки та супроводжувалося формуванням розгалуженої системи зовнішньоекономічних зв'язків шляхом створення мережі транснаціональних компаній і корпорацій [6,  с. 46–47]. У цей самий період на державному рівні застосовувалися досить гнучкі механізми щодо регулювання зовнішньоекономічної діяльності, які були орієнтовані виключно на захист і розвиток національної економіки [4, с. 117]. Зовнішньоекономічна політика США відображає напрям їх стратегічних пріоритетів,  націлений на розширення торговельних відносин з партнерами по НАФТА, особливо з Канадою. Однак серйозною проблемою для США є значне  (більше ніж у 1,5 раза) переважання імпорту над експортом.  Основними джерелами незбалансованості зовнішніх зв’язків є пасиви в торгівлі з Японією, державами Західної Європи і новими індустріальними країнами, а останнім часом з Китаєм. У зв’язку із цим американська адміністрація посилює заходи, спрямовані на стимулювання експорту.  Ухвалено державну програму консультаційної допомоги американським експортерам з приводу особливостей окремих зарубіжних ринків.  Розгорнуто широкомасштабну кампанію з подолання бар’єрів для іноземних товарів на ринках Японії, Китаю, деяких нових індустріальних країн [5, с. 224]. Сенсаційним для світової спільноти є стрімкий розвиток зовнішньоекономічних відносин Китаю,  який в останню чверть ХХ ст.  показав надзвичайно високі темпи розвитку й наблизився до найпотужніших в економічному плані країн [3,  с. 522].  Утримання високих темпів розвитку дало країні змогу наприкінці 1990-х рр. вийти на десяте місце у світі, а після вступу у 2002 р. до СОТ вже у 2005 р. піднятися на третю позицію у світовому рейтингу найбільших країн – експортерів та імпортерів товарів і послуг,  а у 2009 р. –  перше місце з експорту товарів. При цьому країна зберігає позитивний баланс у зовнішньоторговельних відносинах і практично повністю контролює ринок Східної Азії та динамічно захоплює ринки Східної Європи, Росії й Америки. Досягнення таких результатів стало наслідком відкритої зовнішньоекономічної політики,  яка була орієнтована на розширення економічних зв'язків із зарубіжними партнерами,  залучення іноземного капіталу в економіку країни та створення спеціальних економічних зон і відкритих економічних регіонів.  Залучений іноземний капітал вкладено в обробну промисловість,  завдяки чому в країні виникли нові високотехнологічні галузі промисловості. Крім того, іноземний капітал зайняв провідні позиції у зовнішній торгівлі Китаю,  переважну частку торговельного обороту країни здійснюють підприємства з іноземним капіталом.

Зі вступом до COT  зовнішньоекономічна  політика Китаю стає ще більш ліберальною, що виявляється у зниженні тарифних і нетарифних обмежень та створенні  сприятливого клімату для залучення  іноземних інвестицій. Наявність  значного внутрішнього ринку Китаю  та ліберальної інвестиційної політики дало змогу вийти на друге місце  у світі (після США) за щорічним залученням іноземного капіталу в економіку  країни.  Поступившись Китаю порівняно  з 2008 р.,на третьому місці в світі  за обсягами торгівлі товарами у 2009 р.  знаходиться Німеччина, яка в  перші роки свого існування здійснювала  політику вільної торгівлі.  В  економічній стратегії уряду  Німеччини розвитку зовнішньоекономічних зв’язків відведена ключова роль з урахуванням високої залежності стану економіки від результатів  її участі у світогосподарських зв’язках.  Основою зовнішньоекономічної політики Німеччини є розвиток економічних  зв’язків з її головними зовнішньоекономічними  партнерами:  країнами ЄС,  США  та Японією. Особлива увага приділяється розширенню присутності німецьких  фірм на ринках країн Південно-Східної  Азії,  Латинської Америки,  півдня Африканського континенту,  Східної  і Центральної Європи.  Першочергове значення в зовнішньоекономічній політиці Німеччини надається зміцненню  ЄС,  в якому 

Німеччина посідає ключове місце,  будучи локомотивом західноєвропейської  інтеграції [4, с. 115].  Зовнішня торгівля –  одна з найдинамічніших галузей  економіки Німеччини,  стимулятор її економічного зростання, що перетворила країну на одного з найважливіших експортерів та імпортерів світу.  Стимулюванню німецького експорту сприяє розвинута система фінансування і страхування зовнішньоекономічної діяльності.  Крім того,  з метою сприяння зовнішньоекономічній діяльності німецьким фірмам надається державна фінансова підтримка для їх участі в зарубіжних виставках і ярмарках,  завдяки чому ініціюється близько 20%  усього німецького експорту,  розширюється мережа німецьких зовнішньоторговельних палат.  Висока конкурентоспроможність німецької промисловості на світових ринках забезпечується,  як правило,  за рахунок переваг в її нецінових параметрах,  зокрема,  переваг у якості і технічному рівні продукції, відмінному сервісі, чіткому дотриманні термінів поставок та ін.  Німеччина є одним із найбільших у світі експортерів капіталу.  Німецькі компанії посідають третє місце в міжнародному рейтингу ОЕСР за обсягом інвестицій за кордон. Експорт капіталу з Німеччини був офіційно дозволений у 1952 р.  Зворотну тенденцію має динаміка прямих інвестицій. Частка прямих капіталовкладень німецьких фірм за кордон у загальному обсязі зарубіжних інвестицій останніми роками становить від 25 до 35%, тоді як аналогічний показник для іноземних капіталовкладень в економіку Німеччини не перевищує 5%. Головні інвестори Німеччини –  кредитні інститути,  інвестиційні і страхові компанії.  У виробничому секторі найбільша інвестиційна активність спостерігається в хімічній промисловості та автомобілебудуванні.  Уряд Німеччини надає гарантії для прямих інвестицій німецьких компаній за кордон і цим підвищує свою експансію на світовому ринку [2].  Німецька модель соціального ринкового господарства,  що сформувалася в основному у результаті реформ Л.  Ерхарда наприкінці 1940–1950-х рр., визначається як поєднання ефективного конкурентного ринкового господарства із сильною соціальною  політикою, що забезпечує реалізацію принципу соціальної справедливості. Проте концепція цієї моделі із самого початку спиралася на ефективну конкуренцію і запобігання концентрації економічної влади, внаслідок чого державне втручання обмежується;  причому потреба в такому втручанні має скорочуватися, оскільки ефективний розвиток ринкової економіки знімає гостроту соціальних проблем.  На практиці початкова модель піддалася зовнішній дії “глобального регулювання”  і монетаристського регулювання пропозиції.  Ряд базових елементів  (тарифна автономія,  система обов’язкового соціального страхування)  істотно знижує ефективність економіки. Криза моделі вимагає її глибокого реформування, за якого можливе повернення на новому рівні до початкових принципів [2, с. 95]. Японська практика регулювання ЗЕД спирається на широку нормативно-правову базу.  Системою заходів законодавчого й адміністративно-правового регулювання є ієрархічна піраміда, яку завершує закон про валютний обмін і зовнішню торгівлю.  Цей закон визначає загальну концепцію державного регулювання і має узагальню вальний характер.  Він делегує повноваження детального делегування ЗЕД в тих чи інших сферах підзаконним актам.  На думку японців, це дасть змогу більш повно враховувати й адекватно реагувати на зміни в міжнародній законодавчій ситуації і нові моменти в розвитку національного господарства.  Також законодавство складають закони,  які регулюють основні блоки ЗЕД:  експортно-імпортні операції;  митно-тарифну сферу; обслуговування зовнішньої торгівлі  (закони про експортну інспекцію,  страхування зовнішньої торгівлі,  надзвичайні заходи з розвитку імпорту і розширення прямих інвестицій в Японії, банках, страховому бізнесі, цінних паперах,  біржах та інше);  стандарти і технічні вимоги  (закон про промислову стандартизацію та інше); права інтелектуальної власності  (закони про патенти,  авторські права тощо). Митне регулювання ЗЕД тісно пов'язується із завданнями структурної переорієнтації економіки. Розв’язанню поставлених завдань сприяє широка диференціація ставок митного тарифу.