Механізм вивозу капіталу та соціально-економічні наслідки

 

 

 

    Після майже десятилітнього зростання (рис. 2.4), приплив ПІІ в Африці скоротився з пікового значення в $ 72 млрд. в 2008 році до $ 59 млрд. в 2009 році, у зв'язку зі скороченням світового попиту і падінням цін на сировину. 
Це зменшення в іноземній інвестицій є особливо серйозною проблемою для регіону, в яких частка ПІІ складає близько п'ятої частини валового продукту. Таким чином ПІІ можуть бути важливим джерелом створення робочих місць і додаткових прибутків.

    

    Рисунок 2.4. Надходження ПІІ 2000-2009рр. [20]

    Потоки  в Північну Африку скоротилася, незважаючи на її більш диверсифіковану структуру ПІІ та сталість процесу здійснення програм приватизації. Хоча потоки скоротилися, Південна Африка залишається найбільшим одержувачем, в результаті низки великих інвестиційних угод (наприклад, телекомунікації в Південній Африці).

    Перспективи припливу ПІІ в Африці, показують, повільне відновлення економіки в цілому і як очікується, поліпшення цін на сировину так і на готову продукцію, планується досягнути мінімуму 2009.

    ПІІ з країн Азії до Африки в даний  час припадає основна частина  міжрегіональних потоків ПІІ  між країнами, що розвиваються. Китай, зокрема, став одним із самих значних  іноземних інвесторів у африканські  
 
країни, проте Індія і Малайзія також суттєвим джерелом прямих іноземних інвестицій в регіоні (рис. 2.5).

Рисунок 2.5. Основні інвестори в економіку Африки 2006-2008рр. [20]

    Після восьмирічної періоду, під час якого постійно надходили грошові кошти з Південно-Східної Європи та країн СНД , ПІІ скоротилися на 43 відсотка (рис.2.6). Економічна та фінансова криза знизила ступінь довіри іноземних інвесторів місцеву економіку, а інвестиційні плани були скорочені або відкладені. Незважаючи на це падіння, приплив ПІІ в 2009 році став третім за величиною в історії регіону, в той час як ПІІ в регіоні досягла майже половини трильйона доларів.

 

 Рисунок 2.6 Надходження ПІІ 2000-2009 [20]

    Перспективи для ПІІ залишаються позитивними  в середньостроковій перспективі. Очікується помірне зростання припливу прямих іноземних інвестицій в 2010 році на тлі сильного росту цін на сировинні товари, швидкого економічного відновлення великих країнах-експортерів товару, і нового етапу приватизації. У першому кварталі 2010 надходження ПІІ почало зростати.

    У 2009 році приплив ПІІ у розвинені  країни скоротився на 44 відсотки, до $ 566 млрд. Примітно, проте, це скорочення було відносно менше, ніж спад у попередні спад 2000-2003 років (мал.), незважаючи на нинішню економічну і фінансову кризу був набагато суворішим [20]

 

 Рисунок 2.6. ПІІ 2000-2009 [20]

    Зменшення потоків капіталу, які мають пряме  відношення до інвестиційних стратегії ТНК, було особливо помітним.

    Світовоа  економічна та фінансовоа кризи заважали рівномірному розоділу ПІІ в різних галузях розвинених країн. У виробництві обсяг інвестиций скоротився приблизно на 80 відсотків, спад у сфері послуг був менш вираженим.

    У багатьох розвинених країнах у зв'язку з швидким зростанням  вивезення  ПІІ, в останнє десятиліття частка філій іноземних компаній у загальному числі зайнятих у ТНК розвинених країн зросла. Кількість працюючих  в закордонних філіях Сполучених Штатів досягла 11700 тисяч в 2007 (останній рік, за який є дані) в порівнянні з 6,8 млн. 1990 (таблиця 2.5).

    Таблиця 2. 5

    Зайнятість населення розвинених країн у ТНК [20].

 

    ТНК розвинених країн, як правило, більш  капіталомісткі в їх фірмах батьків, ніж їхні закордонні філії, про що свідчить низька частка колишніх в  загальній зайнятості, в порівнянні з відносним вагою у вихідний або капітальні витрати. Але зростання  зайнятості у філіях іноземних компаній і відносної важливості працевлаштування за кордоном і вдома різняться  по країнах або секторами [10, с.475]. 
 

 

    

3. Проблеми  та соціально – економічні наслідки інвестування в економіці України  та світу
1. Соціально-економічні наслідки вивозу капіталу та його особливості у контексті світової кризи початку XXI ст.

    З пришвидшенням глобалізаційних  процесів і з початком проведення широкомасштабних ринкових реформ у  низці країн Третього світу, а  потім і в постсоціалістичних державах, де колись існувало безліч обмежень на доступ іноземного капіталу і твердий контроль за його діяльністю, загальний вектор регулювання ПІІ перемістив у бік ринку. Було переглянуто інвестиційний режим у напрямку максимально повного залучення прямих закордонних інвестицій у стратегію економічного розвитку і зростання. Це проявилося в безпрецедентній за масштабами і темпами лібералізації режиму регулювання ПІІ.

    Багато  країн скасували більшість обмежень для іноземних інвестицій і зробили  акцент на розроблення і впровадження заходів, які повинні сприяти  їх залученню. Ці зміни були спрямовані на створення більш сприятливіших  умов для діяльності транснаціональних  корпорацій /

    У більшості галузей, відкритих для  інвестицій, були скасовані елементи політики регулювання ПІІ, що широко практикувалися раніше, такі, як обмеження на придбання закордонним капіталом акцій місцевих компаній і обов'язковість створення спільних підприємств. Було знято низку обмежень на контроль над підприємствами, якщо не йшлося про придбання контрольних пакетів під час великих вкладень у галузі, стратегічно важливі для цієї країни, або про приватизацію державної власності [15, с.69].

    У 2008 р. інвестиції світу спали на 14 %, після п'ятирічного періоду зростання, який закінчився 2007 р., коли було досягнуто історичного максимуму прямих іноземних інвестицій загальним обсягом в 2 трлн дол. Пізніше від високорозвинених держав це зниження відчули перехідні економіки південно-східної Європи та країни колишнього Радянського Союзу, де відтік почався тільки наприкінці 2008 р.  
Світова криза, повідомляється в звіті ЮНКТАД, змінила і саму структуру інвестицій. Тепер 43 % припадає на частку країн, що розвиваються

    Іноземні  інвестиції створюють додаткову  ринкову конкуренцію як на загальнодержавному, так і на обласному рівнях. В  Україні існує дуже високий рівень концентрації виробництва в багатьох галузях за регіонами. В цих умовах підприємства з іноземними інвестиціями можуть активізувати конкуренцію, використовуючи деякі свої переваги, наприклад, вищу продуктивність праці, кращий маркетинг  і т. ін. Підвищення конкуренції є  одним із чинників, що сприяє зменшенню  загального рівня виробничих затрат на ринках окремих видів продукції. Поява підприємства з іноземними інвестиціями потребує від інших  місцевих фірм здійснення технологічних  і організаційних нововведень задля  досягнення їх конкурентоспроможності та створення інвестиційної привабливості [16, c.22].

    Розглядаючи особливості сучасних міжнародних  інвестицій, необхідно зазначити, що для зарубіжних фінансових та фінансово-промислових груп інвестування коштів в економіки країн із ринками, що формуються, є вигідною формою вкладень. Незважаючи на ризики, що супроводжують іноземні інвестиції в цих країнах, у них існує дуже великий попит на фінансові ресурси, який обумовлює високу дохідність інвестицій. Зарубіжні інвестори мають можливість отримувати хороші прибутки, використовуючи західний досвід управління вкладеними коштами. При цьому в країнах-реципієнтах іноземні інвестиції сприймаються переважно як такі, що сприяють їх економічному розвитку, забезпечуючи економіку фінансовими ресурсами [15, c.70].

    Слід  пам'ятати, що хоча збільшення іноземних  інвестицій в економіки країн  із ринками, що формуються, є певною мірою індикатором їх зарубіжного  визнання, це не зменшує необхідність і значимість нарощування їх внутрішніх фінансових накопичень. Крім того, іноземні інвестиції не спрямовані на розвиток у країнах-реципієнтах наукоємних виробництв і тих, що конкурували  б із вже існуючими у країнах-донорах. Вони орієнтуються перш за все на наближення товарів, що отримані від реалізації інвестицій, до ринків збуту, їх цікавлять сировинні ринки та ринки дешевої робочої сили в країнах-реципієнтах. З огляду на це, держави мають провадити виважену політику розвитку, що забезпечувала б розбудову національного науково-технічного потенціалу та продуктивних сил країни при залученні іноземних інвестицій [13, c.35].

    Якщо  у другій половині ХХ ст. розвиток світової економіки у багатьох країнах  опирався на зростаючу десятиліттями частку нагромадження у валовому внутрішньому продукті (ВВП), то у 2008¬2010 рр. очікується, що ця частка суттєво знизиться. У 2008-2010 рр. частка інвестицій у світовому ВВП знизиться у розвинених країнах - з 19 до 17 %, в країнах, що розвиваються, - з 26 до 20 %, що обумовлено негативними явищами на фінансовому ринку та завершенням довгої хвилі економічного розвитку (1980-2010 рр.).

    Очікується, що саме по завершенні цієї світової кризи, починаючи з 2010-2011 рр. стартує нова довга хвиля, яка досягне свого максимуму у 2020-2040 рр. Саме ті країни, що виявлять здатність до швидкого пристосування до нових, жорстких умов конкуренції, потраплять до групи лідерів. Прогнозується зростання нагромадження основного капіталу протягом 2015-2020 рр. як однієї зі складових входження економічної системи у нову довгу хвилю економічного розвитку. Можна очікувати, що розвиток світової економіки в 2008-2020 рр. створить високий попит на інвестиційні ресурси. У середньостроковій перспективі потреба в інвестиціях багато в чому визначатиметься вибуттям і заміною потужностей, створених в останній чверті ХХ ст [18, c.109].

    Україна є активним учасником інтеграційних та глобалізаційних процесів сучасної світової економіки та безпосередньо задіяна у процесах міжнародного руху капіталів. У стратегічних планах її розвитку передбачено обов'язковість відкритого характеру національної економіки. Маючи величезний економічний потенціал, наша країна, як така що належить до перехідних економік, відчуває гостру потребу у фінансових ресурсах, у тому числі прямих інвестиціях та позиках, які необхідні їй для реалізації трансформаційних процесів у соціальній та економічній сферах.

    Відкритість національної економіки має як позитивні, так і негативні наслідки для України, а її залежність від зовнішніх джерел фінансування створює, на жаль, величезні проблеми особливо в умовах глобальної фінансово-економічної кризи. Зокрема, за перші три квартали 2009 р. прямі інвестиції в Україну становили 3948 млн. доларів США, що майже на 54 % менше порівняно з відповідним періодом попереднього року. Ці інвестиції надходили зі 125 країн світу, у тому числі з країн-учасниць Євросоюзу надійшло 3125 млн. доларів США (79 % загальних інвестиційних надходжень в Україну), країн-членів СНД - 398 млн. доларів США (10 %) та решти країн - 425 млн. доларів США (11 %) [6, c.38].

    У контексті сучасної економічної ситуації в Україні, а також оцінюючи перспективи розвитку світової економіки та тенденції трансграничного руху капіталів у майбутньому, слід зазначити, що Україна й надалі відіграватиме помітну роль у міжнародному русі капіталів. Її географічне положення, природні та людські ресурси, з одного боку, та недостатність фінансових ресурсів для соціального та економічного розвитку, з іншого, обумовлюватимуть високу зацікавленість іноземних інвесторів та гостру потребу у нарощуванні прямих інвестицій в економіку України. За цих умов надзвичайно важливим є ефективне використання залучених коштів в Україні, максимальне використання їх з метою нарощування інноваційних виробництв, розвитку агропромислового сектору її економіки, виробництва товарів та послуг на основі використання енергозберігаючих технологій. Участь України у трансграничному русі капіталів має слугувати розвитку її національної економіки і на цій основі підвищенню добробуту населення країни [21, c.203].