Механізм вивозу капіталу та соціально-економічні наслідки

  

Рис 1.1 Схема основних форм вивозу капіталу

    Існують дві основні форми вивозу капіталу – вивіз позичкового капіталу і вивіз підприємницького (функціонуючого) капіталу [4, с.347].

    Підприємницький капітал  включає  прямі  і портфельні інвестиції. Характерна риса прямих інвестицій,  по  визначенню МВФ, особиста участь інвестора у виборі об'єкта інвестування, вкладенні засобів і управлінському контролі над об'єктом, у якому  інвестований його капітал. Портфельні інвестиції такого контролю не дають,  вони здійснюються інвестиційними  або  іншими фінансовими посередниками,  що розміщають засобу інвестора в найбільш ефективні на їхній погляд об'єкти інвестування,  беруть участь  у  керуванні  ними,  а отримані доходи розподіляють потім серед своїх клієнтів.  Портфельні інвестиції звичайно являють собою пакети акцій,  на які приходиться менш 10-20% власного капіталу фірми,  а також облігації й інших  цінних  паперів [3, с.133].

    Вивіз підприємницького капіталу здійснюється декількома шляхами:

• за рахунок будівництва за кордоном власних (або на паях) підприємств;
• через придбання або контрольного пакету, або просто частини акцій діючих підприємств;
• шляхом відкриття за кордоном власних філіалів або дочірніх компаній.

    Капіталовкладення у зарубіжні підприємства залежно  від контролю за останніми поділяються  на прямі й портфельні.

    Прямі інвестиції дають право контролю за зарубіжними підприємствами. Це право - результат володіння контрольним пакетом акцій цих компаній. У міжнародній статистиці до прямих інвестицій відносяться такі, коли у іноземного інвестора виявляється не менше 25% акціонерного капіталу якої-небудь компанії [27, с.315].

    Розміри прямих інвестицій за кордоном великі. В 90-х роках щорічний обсяг прямих іноземних інвестицій складав понад 200 млрд. дол. У 1995 р. він зріс до 235 млрд. дол., а накопичені прямі іноземні інвестиції досягли 2,6 трлн дол. [16, с.22].

    Проте у багатьох країнах, що розвиваються, діє законодавство, яке встановлює для іноземних корпорацій граничні ліміти володіння акціями місцевих підприємств у цілому в країні або в окремих галузях. Тому в  багатьох випадках іноземні інвестори, замість власних філіалів, можуть створювати тільки змішані компанії за участю місцевого приватного або  державного капіталу.

    Звідси  часто іноземна корпорація не володіє  контрольним пакетом акцій місцевого  підприємства. Такі вкладення капіталу в акції зарубіжних компаній та інші цінні папери з метою одержання  доходу, а не встановлення прямого  контролю називаються портфельними інвестиціями. До них вдаються також тоді, коли не вистачає коштів для придбання контрольного пакету акцій або коли спеціально прагнуть до сприяння сильнішого чи досвідченішого інвестора. Поштовх до розвитку портфельних інвестицій дала й інтернаціоналізація операцій фондових бірж, на яких нині проводяться операції з акціями не тільки національних компаній, а й крупних зарубіжних [27, с.320].

    Міжнародний кредит — позички в грошовій або  товарній формі, що надаються кредиторами  однієї сторони позичальникові іншої  сторони на визначених умовах.

    Пільговий міжнародний кредит — міжнародний  кредит, що надається на  пільгових  умовах:

• на тривалий термін;
• по занижених ставках у відсотках;
• по безпроцентному кредиті.

    Дарунок — це субсидування суб'єкта світового  господарства без попередніх умов з  метою досягнення довгострокових економічних  і політичних  інтересів [3, с.133].

    Вивіз позичкового капіталу здійснюється у вигляді приватних і державних позик через систему міжнародного кредиту.

    У світовому господарстві існує декілька форм міжнародного кредиту, які можна  класифікувати за такими основними  принципами:

    За  строками надання ці кредити поділяються на

• короткострокові (до одного року),
• середньострокові (до трьох-п'яти років),
• довгострокові (понад п'ять років).

    Короткострокові й середньострокові кредити звичайно використовуються для фінансування зовнішньої торгівлі, а довгострокові - виробничих інвестицій.

    За  формою надання розрізняють

• товарні й
• валютні кредити.

    За  цільовим призначенням бувають

• Пов'язані кредити призначені для фінансування певних цільових програм, що спеціально обумовлюється при укладанні кредитної угоди. Ними можуть бути інвестиційні кредити, призначені для капіталовкладень у певний об'єкт, і комерційні кредити, за рахунок яких закуповуються обумовлені товари. Останні часто виступають у товарній формі.
• Фінансові кредити, як правило, можуть використовуватися позичальником на будь-які цілі. Тому їхня переважна форма - валютна.

    За  видами позичальників міжнародні кредити  можуть поділятися на надані іноземним  державам та окремим корпораціям, приватним  підприємствам і т. д. [27, с.231].

 

3. Етапи виникнення та розвитку процесу міжнародного руху капіталу

    I – етап зародження вивозу капіталу (з кінця XVII – початку XVIII вв.  до  кінця XIX вв.). Цей процес  носив обмежений і випадковий  характер, а також винятково однобічний (з метрополій у колонії) [14, с.36].

    II – етап вивозу капіталу (з кінця  XIX – початку XX вв.  до середини XX в.). Неокласична школа 30-40-х років ХХ ст. розглядала вивіз капіталу в контексті руху позичкового капіталу в цілому, що лягло в основу досліджень з питань міжнародного фінансування та теорії портфельних інвестицій. Досліджуючи причини вивозу капіталу, аналізувався зворотний зв'язок між його концентрацією та продуктивністю в окремих країнах. Економічні школи цього та наступних періодів, не відходили від постулату надлишку капіталу, але вбачали причини його вивозу також у зростанні інтернаціоналізації виробництва, посиленні конкуренції та підвищенні темпів розвитку. Джон Кейнс (1883-1946) та його послідовники стимулюючим чинником вивозу капіталу вважали накопичення в країні іноземних платіжних засобів, як результату активного сальдо торгового балансу. Разом із тим, вони відзначали можливість стихійного характеру трансграничного руху капіталів, тобто такого, що не спричинений активним сальдо торгового балансу [25, с.94].

    В міру твердження у світовому господарстві капіталістичних виробничих відносин процес вивозу капіталу став здійснюватися  як між промислово розвитими країнами, так і між промислово розвитими  і країнами, що розвиваються. Цей  процес став типовим, повторюваним і  характерним явищем.  [14, с.37]

    III – етап міжнародної міграції  капіталу ( із середини 50-60-х років  XXв. по дійсний час). У 50-60-ті роки ХХ ст., що характеризуються розпадом світової колоніальної системи, оцінка вивозу капіталу була неоднозначною: або як процес зародження механізмів неоколоніалізму, або як дієвий захід взаємовигідного співробітництва економік різних країн. Така протилежність поглядів обумовлювалася різницею у політичних уподобаннях їх авторів. У 70-х роках ХХ ст. прийнятим було визначення, що вивіз капіталу здійснюється приватними компаніями та державою переважно з метою збільшення капіталу. При цьому зазначалось, що капітал вивозиться у підприємницькій формі (прямі та портфельні вкладення) та у формі позичкового капіталу (позики, кредити, розмі¬щення коштів у іноземних банках) [25, с.94].

    Вивіз капіталу здійснюють не тільки промислово розвиті країни, але і багато хто  що розвиваються і були соціалістичні. Країни одночасно стають і експортерами й імпортерами капіталу. Експорт  капіталів викликає значні по обсягах  зворотні рухи капіталів у вигляді  відсотків на кредити, підприємницького прибутку, дивідендів по акціях [14, с.37].

    У 90-х роках XX ст. у зв'язку із розпадом Радянського Союзу й великими соціально-економічними та політичними  змінами у країнах колишнього соціалістичного табору на карті  світу виникає багато нових держав, спостерігається лібералізація  їх зовнішньоекономічної політики. Економіка  цих країн стає відкритішою. Ці процеси  внесли свої корективи у обсяги, напрямки та структуру міжнародних  потоків капіталу. Зростання обсягів  міжнародних потоків капіталу сприяє загальному економічному прогресу, але  водночас для світової економіки  виникають додаткові можливості появи нових ризиків. Це зумовлює необхідність контролю та регулювання  з боку державних органів процесів вивозу капіталу та міжнародних інвестицій[3, с.150].

    Передумови, що обумовлюють міжнародний рух  капіталу:

• Інтернаціоналізація господарського життя.
• Поява можливості більш вигідного додатка капіталу за рубежем.
• Відносний надлишок капіталу на внутрішньому ринку і відсутність умов його ефективного використання.
• Прагнення власників капіталу застосувати його там, де існують низькі ціни на сировину; на матеріали; на енергію; на транспорт; на  
  напівфабрикати і т.д.
• Економія фінансових ресурсів від застосування більш низьких митних тарифів і пільгових тарифних мір у країнах, куди переміщається капітал.
• Можливість стабільного постачання національних підприємств імпортною сировиною.
• Прагнення забезпечити схоронність і чистоту навколишнього середовища в країнах-експортерах капіталу.
• Існування різних шляхів і форм міжнародного руху капіталу  і його більш ефективного застосування за кордоном.

    При здійсненні  експорту капіталу суб'єкти керуються економічною доцільністю, що  складається в одержанні додаткових прибутків, установленні контролю над іншими об'єктами, обході протекціоністських бар'єрів на шляху руху товарних потоків та наближення виробництва до нових ринків збуту [14, с.39].

 

2. Сучасний  стан розвитку міжнародного ринку капіталів  у контексті світової фінансової кризи 2008-2009 років
1. Основні тенденції та країни-лідери ринку вивозу підприємницького капіталу

    Світові потоки ПІІ дістали нижньої межі у другій половині 2009 року. За цим  пішов невеликий підйом у першій половині 2010 року, що викликало деякий обережний оптимізм щодо перспектив ПІІ в короткостроковій перспективі. У довгостроковій перспективі, з 2011 по 2012 рік, відновлення в потоках  прямих іноземних інвестицій стало  набиратимуть обертів. Глобальний приплив, як очікується, становитиме більш  1,2 трлн. доларів в 2010 році подальший  ріст до 1.3-1.5 трлн доларів в 2011 році, і прямуватиме до 1.6-2 трлн. доларів в 2012 році. Однак даний оптимізм щодо розмірів ПІІ переслідується ризиками і невизначеністю, що випливає з відновлення світової економіки.

    Поточне відновлення відбувається в результаті різкого зниження припливу ПІІ в  усьому світі в 2009 році. Після 16-відсоткового скорочення в 2008 році глобальний приплив ПІІ скоротився ще на 37 відсотка до 1114 млрд. доларів (рис. 2.1), а відтік скоротився приблизно 43 відсотка до 1101 млрд., доларів.

    Рисунок 2.1. Приплив прямих іноземних інвестицій, у глобальному масштабі і в розрізі країн з різним рівнем розвитку, 1980-2009 [20]

    Потоки ПІІ надходять майже в усі найбільші економікаи світу, за винятком декількох реципієнтів прямих іноземних інвестицій,  
таких як Данія, Німеччина та Люксембург, і джерел інвестицій, таких, як Мексика, Норвегія і Швеція, (таблиця 2.1).

    Таблиця 2. 1

    Кількість транскордонних злиттів та поглинань і обсяги інвестицій в нові галузі [20]