Хлебобулочное предприятие

      Основні заходи і шляхи  реалізації розвитку хлібопекарської  галузі: Державна підтримка здійснюється шляхом:

      *запровадження підтримки на виробництво продовольчого зерна, спрямованої на здійснення посівів сільськогосподарських культур, а саме: високоякісної продовольчої пшениці III класу в обсягах 5 - 6 млн. тонн, жита в обсягах 800-900 тис. тонн і спрямування цього зерна на цілі хлібопечення, а пшениці твердих сортів - для виробництва макаронних виробів в обсязі 180 тис тонн, а також його переробки та збут продовольчого борошна;

      *розширення переліку техніки і обладнання, а також внесення до нього сучасного технологічного обладнання, що постачається виробникам хліба і хлібобулочних виробів, у тому числі для мініпекарень, на умовах фінансового лізингу із залученням вітчизняних та іноземних лізингодавців;

      *запровадження часткової компенсації вартості кредитів для придбання технологічного та іншого обладнання для виробництва хліба, у тому числі для міні-пекарень. 

Організаційні заходи:

      *розроблення та впровадження технічних регламентів та стандартів технологічних процесів у хлібопеченні, адаптованих до міжнародних вимог;

      *створення інформаційної бази даних про найбільш конкурентоспроможні об’єкти інвестування в хлібопекарській галузі.

      Організаційне забезпечення виконання  Програми здійснює Мінагрополітики  шляхом:

      *загального керівництва роботою з виконання заходів і завдань, передбачених Програмою;

      *залучення до виконання Програми зацікавлених центральних та місцевих органів виконавчої влади, а також підприємств, установ і організацій;

      *підготовки проектів законодавчих актів для створення сприятливих умов для реалізації Програми.

      Рада  міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська  міські державні адміністрації розробляють  і здійснюють регіональні програми розвитку хлібопекарської галузі із залученням коштів місцевих бюджетів. 

      Висновок

      Ринок хлібобулочних виробів України  має такі специфічні ознаки, які  повинні враховуватися при його формуванні та прогнозуванні:

      - обсяги пропозиції і попиту  на хлібобулочні вироби в усіх  регіонах традиційно великі, а  асортимент товарів є досить широким;

      - обсяги попиту на хлібобулочні  вироби можуть бути нижчими  за потреби споживачів, оскільки  в силу національних традицій, низьких доходів і нерозвиненості  транспортно-збутової інфраструктури  споживачі частково забезпечують  свої потреби за рахунок домашньої випічки;

      - національна особливість споживання  хлібобулочних виробів полягає  в тому, що перевага надається  „живим хлібам”, а товари даної  групи належать до таких, що  швидко псуються і зберіганню  не підлягають;

      - як соціально значущий для країни, де частка бідного населення є все ще великою, ринок хлібобулочних виробів підлягає державному регулюванню. Зважаючи на регіональні особливості ринку і економічну ситуацію на ньому, методи державного регулювання можуть бути різними.

      Попит на товар „хлібобулочні вироби” залишається слабо еластичним від розміру середньодушового сукупного доходу споживачів (до 550 грн./на душу). Це означає, що у міру зростання доходів населення збільшує обсяги придбання хліба промислової випічки.

      Важливим  завданням подальшого розвитку ринку хлібобулочних виробів є суттєве поліпшення забезпечення попиту споживачів регіону на якісні хлібобулочні вироби промислової випічки за прийнятними цінами, отримання на цій основі достатньої маси прибутку хлібопекарськими підприємствами та підвищення ефективності їх діяльності.

      В сучасних умовах поєднання цих двох завдань можливе лише на основі маркетингового підходу до вирішення проблем  ринку. Запровадження маркетингового процесу при управлінні ринком хлібобулочних  виробів передбачає: дослідження товару, виявлення тенденцій формування попиту та оцінку ємності ринку, дослідження тенденцій формування пропозиції та її кількісну оцінку, визначення динаміки цін на товари, прогноз кон’юнктури ринку на перспективу, здійснення економіко-організаційних заходів з боку органів державного управління щодо його регулювання та розробка комплексу маркетингу всіма підприємствами хлібопекарської галузі на перспективу в частині асортиментної політики, товаропросування та цінової політики для підвищення ефективності їх діяльності. Такий підхід дає можливість збалансувати в перспективі пропозицію і попит на рівні зростання останнього, а не його скорочення, що є дуже важливим.

      До 2010 року ринок хлібобулочних виробів  залишатиметься дефіцитним і достатньо  монополізованим, тому ціни на ньому можуть зростати. З огляду на це ринок потребуватиме регулювання державними органами в сегменті „соціальні сорти”. Ціни на решту сортів хлібобулочних виробів (включаючи й нові) регулювати недоцільно.

      Враховуючи, що масові сорти становлять близько 80 % асортименту, економічний інтерес у подальшому розвитку виробництва хлібобулочних виробів буде зберігатися за умови, що в цілому виробництво буде прибутковим і норма прибутковості сукупного капіталу буде не нижчою, ніж в інших галузях. Для досягнення хлібопекарськими підприємствами Київської області хоча б нульового рівня рентабельності при виробництві хліба масових сортів ціна має зрости на 5–30 %, що спричинятиме скорочення попиту. Якщо ціни фіксуватимуться державними органами, хлібопекарським підприємствам потрібна буде державна підтримка у вигляді дотацій. Доречною могла б бути підтримка держави у вигляді пільгового кредитування з погашенням частини кредитної ставки банків державою, якщо кредити братимуться під реконструкцію тимчасово нефункціонуючих підприємств галузі. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Література

      1. Опря О.А. Основні економічні проблеми функціонування хлібопекарської галузі // Матеріали всеукраїнської конференції молодих учених економістів-аграрників „Організаційно-економічні проблеми розвитку АПК” (Київ, 22-23.11.2001). – С. 83 – 86.

      2. Опря Ольга Анатоліївна. Розвиток ринку хлібобулочних виробів : дис... канд. екон. наук: 08.07.02 / Національний науковий центр "Інститут аграрної економіки" УААН. — К., 2005. — 203арк. — Бібліогр.: арк. 165-179.

      3. Кристенсен К. Дилемма инноватора. Пер. с англ. - М.: Альпина Бизнес Букс, 2004. - 239 с.

      4. Силантьєва Н, Маринченко Л. Інноваційна активність підприємств // Харчова та переробна промисловість. - 2007. - № 7. - С. 4-7.

      5. Наукова та інноваційна діяльність України. Статистичний збірник. - К.: Держкомстат України, 2008 - 361 с.

      6. www.ukrstat.gov.ua

      7. www.agroprofi.com.ua

      8. www.consumers.unian.net

      9. www.harchovyk.com

      10. www.ukrmap.kiev.ua