Хлебобулочное предприятие

*Середня ціна кілограмового буханця по Україні – 2,73 грн. 
*Найдорожчий – у Севастополі – 3,12 грн.

*Житомирщина – 2,96;

*Волинь – 2,92;

*Сумська – 2,88;

*Луганська –2,85;

*Чернівецька – 2,84;

      *Вінницька, Чернігівська, Рівненська, Полтавська – 2,82,

        *Миколаївська – 2,74;

      *Одеська – 2,10 грн.

      Середня ціна батона в Україні – 2,31 грн. У Києві батон коштує 1,4 грн. і споживається його тут найбільше по країні.

       Порівняно з початком року, роздрібні ціни на масові види хліба зросли в середньому по Україні на 3,6-3,8 відсоткових пункти. Зростання цін зафіксовано на хліб з борошна пшеничного вищого сорту в 18 регіонах, на хліб з борошна пшеничного першого сорту – в 19 регіонах та на житньо-пшеничний - в 20 регіонах. 

      Інвестиції  і інновації у  галузі

      Розвиток  організації шляхом інновацій надає системне представлення про інноваційний процес, його зв'язок із комерційною діяльністю, створює більш комплексне бачення інноваційних продуктів, формує повний розвиток і використання ресурсів організації. В рамках інноваційного розвитку, що покликан створити та реалізувати ланцюжок цінностей для кінцевого споживача, участь в інноваційному процесі приймають всі ланки. Такий ланцюжок представлений потоком потреб (споживачів), постачання (постачальників) та потоком конкурентів, що функціонують на ринку. Таким чином, інноваційну активність формують не тільки самі організації, що здійснюють інноваційну діяльність, але й її споживачі, постачальники і конкуренти.

      Хлібобулочна  промисловість сучасної України  є спадкоємицею радянської системи  хлібопродуктів і внаслідок чого наділена деякими особливостями, що прямо впливають на розвиток інноваційної діяльності на підприємствах галузі. Територіальне розміщення хлібопекарських підприємств зосереджено головним чином у великих містах та обласних центрах і базується на крупних і середніх підприємствах - хлібозаводах і комбінатах.

      Ознакою сучасного ринку хлібопродуктів є концентрація хлібовиробництв  в руках потужних бізнес-груп і  пов'язані із цим захоплення підприємств. Значно поширилося закриття «безперспективних» хлібозаводів, відповідно, зі звільненням робітників. Як правило, це малопотужні й малорентабельні підприємства в приміських зонах, проте закривають навіть цілком рентабельні виробництва в центрі мегаполісів (в останніх випадках їх нерідко ліквідують для вивільнення земельної ділянки).

      Проведений  нами аналіз стратегічних факторів активізації  інноваційної діяльності на підприємствах  хлібобулочної промисловості, дозволив виділити ряд основних проблем, які  гальмують більш інтенсивний  інноваційний розвиток галузі хлібопечення.

      Серед найбільш серйозних проблем постає щорічне скорочення споживання хліба  в Україні. Динаміка виробництва  хліба і хлібобулочних виробів  в Україні в період з 2003-2009 роки свідчить про постійне зменшення  обсягів виробництва національних пекарів. Порівняно з 2003 роком обсяг вироблених в Україні хлібопродуктів скоротився на 25% і в 2009 році склав 1754,5 тис.т. Щорічно в середньому на 60 тис. т скорочується вироблення одного з найпоживніших продуктів в раціоні українців і темпи зниження прискорюються з кожним роком.

      Така  ситуація багато в чому обумовлена падінням обсягів виробництва зернових культур. Однією з основних проблем  галузі постає щорічне зниження частки зерна з високими хлібопекарськими властивостями і значне збільшення домішок. Це прямо впливає на якість борошна та його хлібопекарські властивості. Якість хліба і хлібобулочних виробів напряму залежить від селекції зерна, відповідністю вимогам прогресивних технологій вирощування, умовами збереження та переробки. Сьогодні, експерти все частіше говорять про дефіцит якісного зерна на ринку, зниження якісних і смакових властивостей хліба, зростання його ціни.

      Скорочення  українцями споживання хліба і хлібопродуктів посилює ринкову конкуренцію. А  тому при зниженні обсягів споживання хліба єдиним резервом зростання конкурентоспроможності вітчизняних хлібопекарських підприємств є орієнтація на інноваційний шлях розвитку. Вибаглива позиція українського споживача вимушує виробників постійно підвищувати якісні параметри випущеного хліба і хлібобулочних виробів, розширювати асортиментний ряд продукції. В середньому виробництво хлібобулочної продукції на 1 особу щорічно скорочується на 3,5%.

      Групування  обстежених промислових підприємств  України за джерелами фінансування інноваційних заходів дозволяє зробити висновок про те, що майже 75% вітчизняних підприємств здійснюють інноваційну діяльність за рахунок власних коштів. Середня кількість підприємств, інноваційна діяльність яких фінансується державним бюджетом, за період 2003-2007 роки складає 38 підприємств або 2,7%. Іноземні інвестори проявляють неабияку зацікавленість у фінансуванні інноваційних заходів - частка підприємств з іноземного джерелом фінансування у 2007 році порівняно з 2003 роком збільшилась майже на 44%. Значний обсяг фінансування інноваційних заходів здійснюється за рахунок кредитів - це 5,1% у 2003 році, вже 6,3 у 2005 році і 9,9 у 2007 році. Відповідно до 2003 року у 2007 році фінансування інноваційної діяльності за рахунок кредитування збільшилося в два рази. Така тенденція вказує на поширення кредитного фінансування серед промислових підприємств України, підвищення доступності кредиту для вітчизняних виробників. Проте наслідки світової економічної кризи унеможливлює подальші процеси інноваційного розвитку вітчизняних підприємств (в тому числі підприємств хлібопекарської галузі) за рахунок кредитних коштів.

      Не  менш важливою проблемою постає старіння технічного оснащення вітчизняних  хлібозаводів. Хлібопекарські підприємства мають потребу в технічному відновленні  й хочуть його проводити. Основною проблемою оновлення і впровадження нових технологій для виробників залишаються хлібопекарські печі. Адже дотепер вітчизняної надійної хлібопекарської печі в Україні не було, а 60% парку промислових печей (більше 2000 печей), що використовується, тупикові типу ФТЛ, які сьогодні при 2-змінному режимі не забезпечують високої якості хлібопечення і знижують ефективної роботи з погляду енергозбереження й вимагають заміни.

Посилення ефективності залучення  інвестиційних ресурсів шляхом:

      *віднесення до пріоритетних напрямків пільгового кредитування виробництво хліба і хлібобулочних виробів;

      *надання цільової підтримки розвитку малого підприємництва у хлібопекарському виробництві та міні-пекарень розташованих у сільській місцевості;

      *надання часткової компенсації вартості складного технологічного обладнання вітчизняного виробництва для підприємств хлібопекарської галузі;

      *створити сприятливі податкові умови (звільнення або відстрочка сплати ПДВ) для ввезення на територію України хлібопекарського технологічного обладнання, що не має конкурентоспроможних аналогів вітчизняного виробництва;

      *формування  економічно-обґрунтованих цін на  хліб та хлібобулочні вироби.

      Серед найбільш серйозних проблем постає щорічне скорочення споживання хліба  в Україні. Динаміка виробництва хліба і хлібобулочних виробів в Україні в період з 2003-2009 роки свідчить про постійне зменшення обсягів виробництва національних пекарів. Порівняно з 2003 роком обсяг вироблених в Україні хлібопродуктів скоротився на 25% і в 2009 році склав 1754,5 тис.т. Щорічно в середньому на 60 тис. т скорочується вироблення одного з найпоживніших продуктів в раціоні українців і темпи зниження прискорюються з кожним роком. 
 
 

Основні показники по галузі

      Протягом  багатьох років держава здійснює жорстку регуляторну політику щодо хлібопекарської галузі. За умов світової фінансової кризи, зростання курсу валют, підвищення цін на енергоресурси хлібопекарські підприємства опинилися за межею виживання. Зокрема, протягом кількох років рентабельність хлібопекарських підприємств обмежується обласними адміністраціями згідно до Постанови КМУ №1548 на рівні 2-5%, що фактично становить мінус 0,6%.  
При цьому, іншою постановою КМУ №373 заборонено включати деякі витрати, наприклад, курсові різниці, до собівартості виробництва хліба. Через таку політику з 283 зареєстрованих хлібопекарських підприємств 106 хлібозаводів завершили 2008 рік зі збитками 121 млн грн, а 177 підприємств отримали прибуток 91 млн грн.

      Таким чином, за 2008 рік загальний показник збитків галузі становить 30 млн грн. Отримані у 2008 році збитки, при збереженні обсягів виробництва, підприємства здатні компенсувати двома шляхами: підвищенням ціни на готову продукцію у 2009 році в середньому на 5% або скороченням витрат, наприклад, фонду заробітної плати на зазначену суми, що спричинить скорочення понад 60 тисяч працівників галузі. Прикро, але сьогодні під впливом такої державної політики закриваються не міні-пекарні, а промислові підприємства, звільняються працівники.

      Мінімальний рівень рентабельності – не менше 15%. Така цифра була обрахована ще за радянських часів, бо саме стільки необхідно хлібопекарським підприємствам для стабільної роботи та відновлення виробничих фондів. Це дає змогу збільшити надходження до державного бюджету, зберегти робочі місця і підвищити зарплату, модернізувати застарілі виробничі потужності, вдатися до енергозберігаючих технологій та мінімізувати залежність підприємств від стрибків цін на енергоносії, розширити асортимент та покращити якість продукції.

      Безумовно, доведення рівня рентабельності до 15% призведе до підвищення ціни на готову продукцію на 16%, або 0,22 грн. за одиницю виробу. Однак сьогодні в Україні вже діють ринкові фактори регулювання ціни на хлібобулочну продукцію: високий рівень конкуренції та попит. Наприклад, за відсутності регулювання рентабельності виробництва у Донецькій та Харківській областях, у цих регіонах рівень цін на усі сорти хліба нижче за середні по Україні. Рівень оптово-відпускних цін на хліб у цих регіонах наведено у табл.1. 
Отже, відміна адміністративного регулювання рівня рентабельності дозволяє підприємствам встановлювати ціни на свою продукцію в рамках ринкових умов та високої конкуренції. Крім того, це – збільшення надходжень до держбюджету, безперебійне і розширене виробництво хліба, покращення його якості.

      Для державної підтримки малозабезпечених верств населення ВАП пропонує впровадити цільові адресні дотації. Такі програми діють у багатьох країнах. Головне  їх завдання – вирішувати проблеми незаможних громадян, але при цьому  не утискати виробників, дозволяючи їм працювати за ринкових умов. Існує декілька механізмів реалізації подібних програм, один з яких – надання адресної грошової допомоги населенню на певні життєво необхідні продукти та послуги.

      Визначення  пільгових категорій громадян можуть здійснювати державні органи соціального захисту, а перелік товарів, послуг та кошти компенсацій повинні затверджуватись в рамках Державного бюджету. Зокрема, сьогодні такі грошові дотації на придбання хліба, медикаментів отримують малозабезпечені громадяни в Києві та Одесі. Фінансування цих програм відбувається з місцевих бюджетів. Для реалізації такої державної підтримки на теренах усієї України фінансування програми слід здійснювати виключно з державного бюджету.

      Акумулювання  ПДВ у розпорядженні хлібопекарських  підприємств – це також один із способів полегшення ситуації. На сьогоднішній день підприємства агропромислового комплексу користуються пільговими умовами сплати ПДВ. Проте хлібопекарська галузь таких пільг не має. У 2008 році підприємства пекарі реалізували продукцію на 5,204 млн грн, на які було нараховані 1,041 млн грн ПДВ.

      Якби  цей понад мільйон гривень  залишився у розпорядженні підприємств  галузі, він би зменшив залучення  банківських кредитів і таким  чином знизив собівартість готової продукції (вирахувавши з неї фінансові витрати за користування кредитами, що відповідно дозволить стримати ціну на готову продукцію для споживачів). Тому пекарі вважають за доцільне ввести механізм акумулювання ПДВ для хлібопекарських підприємств через внесення змін до бюджету 2009 року. Наступний ефективний та дієвий механізм, який може використати держава, – це кредитування хлібопекарських підприємств через відстрочку платежів за закупку зерна та борошна з Аграрного фонду України (АФ) та Державного резерву України.

      Сьогодні  в Аграрному фонді України  «заморожено» понад 1 млн т зерна, яке не використовується для внутрішніх потреб країни з двох причин: це 100% передплата, тоді як комерційні структури дають  можливість відстрочки платежів і висока ціна, яка перевищує ринкову (комерційну) на 5-10%. 
Не використовуючи ресурси АФ та Держрезерву держава, по-перше, недоотримує кошти, що могли б бути залучені на весняний комплекс. По-друге, ці кошти необхідні для закупівлі зерна нового врожаю, що дозволить сформувати належний рівень ціни для селян на зерно у наступному маркетингового року. 
Зокрема, до кінця 2008/2009 МР середньомісячна потреба хлібопекарських підприємств у борошні становить 101,64 тис. тонн на суму 192,4 млн грн..

      Відтак, ВАП пропонує впровадити відтермінування платежів для хлібопекарських підприємств на строк до 3 місяців, та дозволити реалізацію зерна та борошна з Аграрного фонду та Державного резерву за ціною не вище ринкової. Це дозволить зменшити залучення банківських кредитів для закупівлі основної сировини за рахунок власних обігових коштів, що також призведе до здешевлення собівартості виробництва хліба масового виробництва.

      За  даними експертів ринку, значні обсяги виробництва і споживання хліба  та хлібобулочних виробів маємо в мегаполісах. Найбільше виробляє м.Київ (17,2% сукупного обсягу виробництва), Донецька (11,3%) і Дніпропетровська області (9%), Одеська (6%), Харківська (6%), Луганська (5%), АР Крим разом із Севастополем (5%) . Це пояснюється високою щільністю населення регіонів і найвищим рівнем економічного розвитку, а звідси, і платоспроможного попиту.