Фінансова діяльність страхових компаній

- аналіз подій, які можуть визвати проблеми в бізнесі.

Оцінка ризику - це визначення кількісним або якісним способом ступені ризику. На цьому етапі оцінюється можливість збитків від конкретного ризику і аналізується або розраховується відповідний розмір збитку.

Розрізняють якісну і кількісну оцінку ризику і “відносну оцінку ризику”11 Закон України “Про страхування” Розділ І стаття 7 на основі аналізу фінансового стану підприємства.

При якісній оцінці визначають можливі види ризику, а також фактори, впливаючі на рівень ризику при виконанні відповідного виду діяльності. Завжди, якісний аналіз підприємницького ризику приводять на стадії розробки бізнес-плану.

Серед підходів до кількісної оцінки ризику виділяють наступні: статистичний метод оцінки, метод експертних оцінок, використання аналогів.

Відносна оцінка ризику на основі аналізу фінансового стану підприємства - один із самих доступних в даний час методів ризику для підприємницьких структур. Фінансовий стан фірми - це комплексне поняття, характеризуючи системою абсолютних і відносних показників, відображаючи розміщення і використання фінансових ресурсів підприємства. Аналіз даних показників дозволяє оцінити фінансову стійкість фірми, яка в свою чергу являється критерієм оцінки ризику. Залежність між фінансовою стійкістю підприємства і ризиком прямопропорційна: як тільки підприємство становиться фінансово нестійким - виникає ризик банкрутства. Аналіз фінансового стану підприємства являється одним із елементів попередження банкрутства на самих ранніх стадіях.

Вибір методів управління ризиком і їх застосування проводиться на даних оцінки ризику. Серед способів управління ризиками виділяють дві групи - організаційно-технічні і фінансово-договірні способи.

До організаційно-технічних відносяться способи уникнення ризиків і способи зменшення ризиків. Спосіб уникнення ризиків заключається в обмеженні збитку.

Способи зменшення ризиків націлені на зменшення або неймовірності збитків. З цією метою використовують такі методи:

- організаційні способи (розділення, об'єднання, диверсифікація);

- технічні способи;

- навчання і тренування персоналу;

- комбінований спосіб.

Розділення ризиків, як правило, здійснюється за рахунок розділення активів підприємства. Активи можуть бути розділені шляхом: фізичного розділення самих активів, розділення активів по вартості. При об'єднанні ризику можливий ризик ділиться між декількома суб'єктами економіки.

Диверсифікація - спосіб розділення активів (інвестицій) з послідуючим об'єднанням ризиків. Метод деверсифікації позволяє знизити виробничі, комерційні і інвестиційні ризики.

Технічні способи включають процедурні способи і технічні.

Процедурні способи можуть включати: планування і підготовку дублюючих виробничих потужностей, планування міроприємств на випадок аварії, ліквідацію слабких структурних місць. Необхідність навчання і тренування персоналу обумовлена тим, що людський фактор нерідко повинен появі ризикових ситуацій.

При комбінованому способі здійснюється комплексне одночасне використання всіх або частки із перелічених вище способів. Складається план міроприємств, відповідний часу реалізації діяльності або конкретного проекту.

Друга група способів управління ризиками визначається як фінансово-договірні способи. Вони включають: способи самостійного протиріччя ризику, способи передачі ризику, страхування ризиків.

Способи самостійного протиріччя ризику заключаються у фінансуванні збитків за рахунок своїх коштів. До таких способів відносяться: здійснення спеціального внутрішнього фонду, організація галузевої страхової компанії, фінансування ризику із текучого бюджету.

Передача ризику здійснюється укладенням контрактів таких типів: будівельних (всі ризики, зв'язані з будівництвом, бере на себе будівельна фірма), орендних; контрактів на збереження і перевезення вантажів; контрактів продажі, обслуговування, забезпечення; договорів факторингу; біржових договорів.

Страхування ризиків відносяться до методу передачі ризику з допомогою заключення контракту і найбільше близько відповідає ідеальним умовам. Для організації процесу менеджменту ризиків здійснюється повний управлінський цикл, який включає шість етапів: визначення цілі, ідентифікація (виявлення) ризику, оцінка ризику, вибір метода управління ризиком, застосування вибраного метода, оцінка результатів.

На етапі оцінки результатів аналізується ступінь досягнення поставленої цілі і виясняється кутність відхилення, а також пропонується корекція цілі і повторення циклу управління.

2.3 Аналіз грошових потоків страхової організації

Фінанси, які находяться в розпорядженні і володінні страховика, забезпечують його діяльність по забезпеченню страхового захисту. Страховик формує і використовує кошти страхового резервного фонду (або страхових резервів), покриваючи матеріальний збиток страхівника і свої затрати на організацію страхового захисту.

Крім того, з метою отримання доходу від використання поступивших в його розпорядження фінансів, страховик займається інвестиційною діяльністю, використовує для цього частку коштів страхових резервів і свої кошти.

Внаслідок цього грошовий страховий оборот страховика більш складний, ніж у підприємців, зайнятих в інших сферах бізнесу.

“Грошовий оборот страховика включає в себе два відносно самостійних грошових потоків:

- оборот коштів, забезпечуючий страховий захист;

- оборот коштів, зв'язаний з організацією страхового діла.”11 Шляхов К.В., Бігдай В.Р. “Страхование” м. Київ 1998 - ст. 148

При цьому перший потік проходить два етапи:

- на першому етапі формується і розподіляється фонд страхових резервів;

- на другому етапі частина коштів страхових резервів інвестується з ціллю отримання прибутку.

Дуже важливою особливістю першого потоку коштів страховика являється ризиковий, ймовірний характер проходження фінансів. В основі формування фонду страхових резервів лежить ймовірність збитку, який обчислюється на основі статистичних даних і теорії ймовірності. В основі розподіленні цього фонду лежить сумарний фактичний збиток, причинений страховщикам на заданому інтервалі часу, який може відхилюватись від величини сумарного передбаченого збитку незалежно від діяльності страховика.

2.4 Показники оцінки фінансової діяльності страховика

Аналіз фінансових результатів діяльності страховика починається з підведення результатів основної діяльності. Законом України "Про страхування" використовується показник заробленої премії, який визначається шляхом збільшення суми поступлення страхових премій на протязі звітного періоду на суму незароблених страхових премій на початок звітного періоду і зменшення одержаного результату на суму незароблених премій на кінець звітного періоду. На основі розрахованої таким чином суми заробленої премії Пз, суму фактичних збитків Зф, резерву збитків Рз і сум збитків, які перейшли з минулого року Зп визначаємо коефіцієнт збитку Кз і коефіцієнт збитку-нетто Кнз.

Кз = (Рф + Рз) Кнз = Зф + Рз + Зп

Пз Пз

Друга формула дає більш точний результат, оскільки вираховуються також затрати на виплату відшкодувань по випадках які перейшли з минулого року.

Важним етапом аналізу являється визначення показників накладних розходів. Рівень накладних розходів визначається двояким способом:

1) по відношенню до фактично отриманої в звітному році премії

Пф;

2) по відношенню до об'єму заробленої за рік премії Пз; Проаналізуємо перший варіант. Коефіцієнт витрат Кві визначається по формулі:

Кві = (Ва + Ву)

Пф

де Ва - сума аквізіційних витрат (витрати зв'язані з продажем і розповсюдженням полісів);

Ву - сума витрат на інші види управління. У цій формулі Кві характеризує оперативну ефективність фінансової діяльності страховика.

В другому варіанті страхові доходи за звітний період вираховуються більш точно, так як вони характеризуються не сумою зібраних премій, а сумою премій, які зароблені

КВ2 = (Ва - Ву)

Пз

При оцінці фінансових результатів діяльності страховика використовують також ряд показників, які враховують об'єм інвестиційного доходу.

Для визначення достаточності коштів страховика для погашення його зобов'язань використовуються різні показники, показуючи платоспроможність страховика. Найбільш розповсюдженими з них являються коефіцієнти ліквідності:

1). Коефіцієнт загальної ліквідності характеризується відношенням пасивів і ліквідних активів і служить мірою здатності страховика погасити свої зобов'язання по наступленню необхідності здійснення виплат. Цей коефіцієнт не повинен перевищувати 1, 05;

2). Коефіцієнт текучої ліквідності представляє собою характеристику загальної забезпеченності страховика обіговими коштами і визначається як відношення суми обігових коштів страховика до суми страхових резервів по рисковим видам страхування, короткотермінових кредитів і займів. цей коефіцієнт повинен бути не меншим 1, 5;

З). Коефіцієнт термінової ліквідності визначається як відношення легкореалізуємих активів до короткотермінових зобов'язань, представленним страховими резервами по рисковим видам страхування. Цей показник не повинен бути менше 1, 0;

4). Коефіцієнт забезпеченності своїми коштами характеризується своїми обіговими коштами у страховика, необхідних для фінансової стійкості.

Цей коефіцієнт визначається як відношення різниці між об'ємами джерел своїх коштів і фактичною вартістю основних коштів і інших позаобігових активів до фактичної вартості знаходження у страховика обігових коштів.

2.5 Страхові резерви страховика

Важливою особливістю фінансово-господарської діяльності страховиків являється формування страхових резервів для забезпечення фінансової стійкості і виконання зобов'язань перед клієнтами.

Згідно законодавству страхові організації формують два різні види страхових резервів:

- резерви по рисковим видам страхування;

- резерви по страхуванню життя і накопиченому страхуванню.

По страхуванню життя в силу її особливостей і специфіки формуються так названі математичні резерви.

По рисковим видам страхування (іншим, чим страхування життя) формуються технічні резерви.

Страхові резерви призначені виключно для забезпечення виплат страхових сум і страхового повернення по заключеним договорам страхування.

Для додаткового забезпечення платоспроможності страховиків створюються вільні резерви, які не зв'язані з конкретними зобов'язаннями по договорам страхування і формуються за рахунок прибутку.

Величина страхових резервів повинна повністю покривати суми можливих виплат по діючим договорам.

Згідно ст. 30 Закону України "Про страхування" і Положення про формування резервів по ризиковим видам страхування всі страховики зобов'язані формувати і вести рахунок наступних технічних резервів по ризиковим видам страхування:

І) резерви премій (резерви незароблених премій) по договорам страхування, термін яких не вийшов на звітну дату;

2) резерви збитків (зарезервованих невиплачених сум страхового повернення по заявленим вимогам страховиків).

Згідно ст. 30 Закону України "Про страхування" страховику формують і ведуть рахунок таких резервів по страхуванню життя:- резерви довготермінових зобов'язань (математичні резерви);

- резерви належних виплат страхових сум.

Резерв премій складається із: резерву незаробленої премії, додаткового резерву непрострочених рисків, резерву катастроф, резерву хвилювання збитковості.

Резерви збитків розділяються на: резерв заявлених, на не врегульованих збитків; резерв минулих, на незаявлених збитків.

Згідно ст. 30 Закону України "Про страхування" пропонується розмішати страхові резерви з урахуванням їх безпеки, прибутковості, ліквідності і диверсифікації. Такі принципи являються сьогодні загально признаними в світовій практиці. З урахуванням ступені важливості, з точки зору забезпечення фінансової стійкості страховиків, їх можна назвати в такій послідовності: принцип надійності, принцип диверсифікації вкладень, принцип прибутковості, принцип структури розміщення, норми територіальної і пооб'єктної концентрації страхових резервів.

Згідно Положенню 90% резервів повинна бути розмішена на території України.

2.6 Платоспроможність страховика

Платоспроможність страховика - це можливість покриття його зобов'язань тими активами, які представляють собою реальні цінності, а тому являються ліквідними.

Основними умовами забезпечення платоспроможності страховика являються: оплачений установчий фонд в об'ємі, встановленому законодавством, і гарантійного фонду страховика; страховий резерв, достатній для майбутніх виплат страхових сум і страхових повернень; перевищений фактичний запас платоспроможності над розрахунковим нормативним запасом платоспроможності.

Розглянемо третю умову платоспроможності, створена за рахунок забезпечення страховщиком перевищення фактичного запасу платоспроможності над нормативним. Тобто

ФЗП > НЗП

де ФЗП - фактичний запас платоспроможності;

НЗП - нормативний запас платоспроможності.

Фактичний запас платоспроможності (нетто-активи) страховика обчислюється як різниця між загальною сумою майна МА і сумою нематеріальних активів НА, мінус сума зобов'язань ЗБ, мінус сума технічних резервів ТР (незароблені премії і резерви збитків):

ФЗП = МА - НА - ЗБ - ТР.

Страховики, згідно об'ємам страхової діяльності, зобов'язані підтримувати відповідний рівень фактичного запасу платоспроможностей.

Нормативний запас платоспроможності страховика на звітну дату рівень більший із двох величин (без урахування договорів страхування життя)