Ефективності господарювання і пошук резервів такого підвищення

7) аналізують  причини і оцінюють дані про  факти порушень законодавства  про оподаткування; 

8) проводять  всебічні перевірки фактів приховування  і заниження сум податків, інших  платежів до бюджетів та внесків до державних цільових фондів;

9) за  дорученням спеціальних підрозділів  по боротьбі з організованою  злочинністю проводять перевірки  своєчасності подання та вірогідності  документів, пов'язаних з обчисленням  і сплатою платежів до бюджетів і державних цільових фондів;

10) під  час здійснення, у межах своєї  компетенції, контрольних функцій  з'ясовують неправомірність дій  підприємств, установ, організацій  і громадян, що можуть свідчити  про злочинну діяльність або  створювати умови для такої діяльності, та передають наявну інформацію з цих питань відповідним спеціальним органам по боротьбі з організованою злочинністю;

11) передають  правоохоронним органам матеріали  про факти правопорушень, за  які передбачено кримінальну  відповідальність, а також подають до судів і арбітражних судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна;

12) проводять  роботу, пов'язану з виявленням, обліком,  оцінкою та реалізацією конфіскованого, безхазяйного майна, майна, що  перейшло за правом успадкування до держави та скарбів;

13) контролюють  дотримання виконавчими комітетами  сільських і селищних Рад народних  депутатів порядку прийняття  і обліку податків, інших платежів  від населення, своєчасність і  повноту перерахування цих сум  до бюджету;

14) розглядають  заяви, пропозиції та скарги  громадян, підприємств, установ і  організацій з питань оподаткування  і скарги на дії службових  осіб державних податкових інспекцій; 

15) подають  відповідним фінансовим органам  звіт про надходження до бюджетів податків, інших платежів, а також внесків до державних цільових фондів.

     Податкова система, що діє в нашій державі, продовжує стояти на заваді ефективному  розвитку українського суспільства. Вона була і є високим частоколом між  владою і народом. Вона використовується як засіб пригнічення платників податків. Вона є несправедливою щодо оподаткування абсолютної більшості громадян України. Вона гальмує економічне і соціальне відродження нації.

     Головні ознаки згубності діючої системи  оподаткування для потреб держави і суспільства наступні:

     1. Система відзначається надзвичайно  високим податковим навантаженням.

     а) Перш за все воно лягає тягарем  на більшість суб’єктів реального  сектору економіки. Сукупні податкові  вимоги відносно доданої вартості (доходу)окремих національних підприємств, не віднесених до груп пільгового чи спеціального оподаткування, знаходяться в межах від 56,0 до 120%. З урахуванням суб’єктів господарювання, що оподатковуються за спеціальними системами (малий та середній бізнес, сільські господарства, підприємства спеціальних економічних зон і т. і.), середнє розрахункове значення податкових вимог до національних суб’єктів господарювання по відношенню до створеної ними доданої вартості досягає в Україні 56-58%.

     Якщо  виключити з розрахунків показників податкового навантаження сплачені підприємствами суми ПДВ, вважаючи що цей податок переноситься на громадян-споживачів і на бюджет (при поверненні сплачених сум  українським експортерам), то діапазон коливань сукупних податкових вимог до окремих українських підприємств і господарств, які не користуються спеціальними пільговими системами оподаткування, становитиме від 40,0 до 82,0% створеної ними доданої вартості. Середнє розрахункове значення податкових вимог до усіх українських суб’єктів господарювання (враховуючи “пільговиків”) по відношенню до створеної ними доданої вартості знизиться після виключення вимог з ПДВ до 45,0-47,0%. Водночас, введення у цьому році законодавством про бюджет додаткових фіскальних платежів з чистого прибутку (не менше половини його величини) підприємствами державної власності збільшило середні сукупні податкові вимоги до підприємств України до рівня 48,0-49,0% доданої вартості.

     Звичайно, лише окремі підприємства здатні витримати  такі надзвичайно високі нормативні податкові навантаження.

     Це, зокрема, лише ті підприємства, у яких співвідношення прибутку до фонду заробітної плати сягає щонайменше 120%. По державних  підприємствах цей показник мав  би бути щонайменше 160%. Очевидно, що в  такому списку не буде жодного підприємства промисловості та сільського господарства.

     Отже  для абсолютної більшості українських  підприємств сплата усіх податків є  настільки високою, що призводить до зменшення обсягів їх капіталів  і тому змушує приховувати доходи, здійснювати тіньові і контрабандні операції, приводить до витоку капіталів за кордон.

     б) Достатньо високе податкове навантаження лягає також на доходи споживачів – пересічних громадян України. В  основному це сплата непрямих податків при купівлі товарів та послуг (ПДВ, акцизи, спеціальні збори до пенсійного фонду, митні платежі з імпорту тощо), а також податки з нерухомості, від продажу нерухомого та рухомого майна та інші.

     Сукупні обсяги цих податків дорівнюють приблизно  45-46% від суми усієї офіційної  зарплати та інших індивідуальних доходів громадян. Окрім того, прямі податки на доходи громадян у цьому році становлять 15,1-15,2% їх сукупної величини (без індивідуальних доходів від бізнесу, підприємництва, фінансових операцій та цінних паперів тощо).

     Отже  в середньому до 62 % індивідуальних доходів більшості наших громадян (виключаючи найбідніших – субсидійованих і соціально незахищених громадян, пенсіонерів тощо, а також підприємців і власників прибуткових активів) сплачується ними через податкову систему до бюджету й пенсійного фонду держави.

     Для пенсіонерів та інших соціально  незахищених прошарків громадян України податкове навантаження є трохи нижчим, оскільки вони не сплачують податку з власних  доходів – отриманих пенсій, допомог, субсидій і т. і. Проте і за цих умов податковий тягар, який падає на їх плечі сягає 47,5 % їх індивідуальних доходів (що становить 14,3 % від обсягу ВВП України).

     Звичайно  такий рівень оподаткування є  неприйнятним – люди обмежені у  споживанні, що має наслідком їх пригнічення, звуження свобод й жене за кращим життям за кордон.

     У підсумку: загальне податкове навантаження на економіку (і на  суб’єктів  господарювання, і на сім’ї) у формі  сукупних вимог до платників податків складає станом на 2006 рік біля 83,5% (49,0+20,2+14,3) від обсягу ВВП України.

     2. Недопустимо низьким є рівень сплачуваності податків порівняно із законними податковими вимогами. При надзвичайно високому рівні загальних податкових вимог в України усі фактичні податкові надходження до консолідованого бюджету і соціальних фондів держави дорівнюють за планом на цей рік 163,2 млрд. грн. або 40,0 % ВВП. У минулі ж роки сукупні податкові надходження становили не більше 38,8 % ВВП України.

     Різниця між вимогами і фактичними надходженнями (83,5-40,0=43,5% ВВП або приблизно 187,0 млрд. грн.) демонструє, як мінімум, міру неприйнятності для суспільства податкового навантаження. Окрім того, це свідчення масштабності звільнень та ухилень від оподаткування, а також неефективності організації податкової системи.

     3. Несправедливість системи оподаткування  полягає й у неотриманні послуг, пенсій й допомог від держави  тими громадянами і членами  їх сімей, які сплачують відповідні  податки. Так, дрібні та середні  підприємці, надавачі приватних  послуг тощо, які вносять платежі за спрощеною системою оподаткування, не мають прав на отримання таких же пенсій й соціальних допомог, як наймані працівники, що сплатили адекватні суми до державного бюджету й пенсійного та соціальних фондів. Те ж можна сказати й про державну правову допомогу, яка продовжує дискримінаційно ставитися до приватного бізнесу і підприємництва.

     4. Характерними рисами податкової  системи є непрозорість, суперечливість  та незрозумілість норм, що застосовуються.

     Особливо  це торкається:

     а) оподаткування прибутку, коли до його складу вимагається включити значну частину витрат підприємств (що є формою вилучення частини їх основного і оборотного капіталу); коли примушують сплачувати податок не тільки з прибутку, а й фактичних збитків (шляхом не включення збитків до розрахунку фінансових результатів); коли вимагають сплачувати цей податок неприбуткові підприємства (кооперативи, споживчі й кредитні товариства, наукові, медичні, учбові, видавничі, мистецькі, громадські, благодійні організації); коли вільно тлумачать час фактичного отримання доходів; коли прибуток оподатковується неодноразово (додатково оподатковуються виплати премій, дивідендів, здійснення інвестицій – купівля акцій, обладнання, оплата будівельних робіт тощо);

     б) збору й компенсації сплаченого ПДВ:

     по-перше, цей податок пристосований до оподаткування продажів товарів, але застосовується й до надання послуг – при цьому визначається, що ціна послуги складається лише з доданої вартості і не містить витрат матеріалів та компенсації зносу основного капіталу (фондів);

     по-друге, об’єктом оподаткування є митна  вартість імпортованих товарів, яка  не містить доданої вартості;

     по-третє, у багатьох випадках ПДВ нараховується  на ціни товарів та послуг, а не вираховується  з укладених цін. Це сприяє фактичному збільшенню цін для споживачів, які погоджувалися на їх нижче значення;

     по-четверте, підприємства, що сплатили ПДВ, але  мають право на компенсацію цього  платежу (наприклад, експортери), позбавляються  цього права або отримують  неповну компенсацію, оскільки вона здійснюється вибірково та із затримкою у часі на місяці і роки;

     в) невиправданою є уніфікація податку  з індивідуальних доходів, різних за своєю природою і важкістю отримання. Зрозуміло, що отримання прибутку від  надання в оренду майна, земельних  ділянок є легшим за отримання зарплати за виконану працю. Звичайно, більш легкими для отримувачів є й доходи від виграшів в лотерею й успадкування майнових цінностей, але це сьогодні не віддзеркалюється у ставках оподаткування;

     г) не враховує податкова система й  потребу незабезпечених сімей мати більш сприятливі умови соціального, освітнього, культурного розвитку й медичного захисту (хоча зараз вводиться порядок повернення сплачених податків в частині окремих витрат на освітні послуги).

     5. Система збору податків відзначається надвисокою централізацією. У 2007 році централізовано розподіляється більше 76 % усіх податково-митних зборів на території України. Така суперцентралізація не заохочує місцеві органи влади до максимізації зборів та спрямовує їх зусилля:

     по-перше, на збільшення своєї частки у розподільчому державному “пирогу”;

       по-друге, на сприяння звільненню  від сплати податків суб’єктів  господарювання, що працюють на  відповідній території. У другому  випадку використовуються як  офіційні (шляхом розгортання спеціальних економічних зон і територій пріоритетного розвитку і т. і.), так і неофіційні можливості, за яких мінімізується зобов’язання із загальнодержавних податкових платежів.

     6. Згубність діючої податкової  системи полягає також у нестабільності  норм податкового законодавства. Для суб’єктів господарювання існує проблема прилаштування до певної податкової системи, тому будь-який новий податок та збільшення ставок чинних податків руйнує доходи господарств, підштовхує їх до підвищення цін або спонукає до тимчасового або постійного уникнення оподаткування.

       В Україні ж щорічні зміни  до податкового законодавства  стали звичайною нормою. Як правило,  такі зміни переслідують мету  збільшення податкових вимог  та об’єктів оподаткування. В  умовах же зростання міжнародної  конкуренції на ринку капіталів, яка повсякчас посилюється, таке збільшення податкового навантаження є не тільки невиправданим, а й шкідливим. Підвищення податків може бути виправданим лише в часи війн та лиха.

     7. Низьку ефективність фіскальної  функції податкової системи обумовлює також практично ворожий характер відносин між платниками податків і податківцями. Такий характер відносин склався через цілу низку причин, серед яких: взаємна недовіра між двома сторонами; викривлення, необґрунтовані ускладнення і довільні тлумачення податковою службою податкового законодавства; фактична відсутність презумпції невинуватості щодо бізнесменів; наявність феномену їх загальної провини.