Банковские операции Украины

     Цілком  вірогідними є також відплив частини капіталів за кордон, ускладнення банківського нагляду за операціями банку з боку уповноважених державних органів управління, посилення іноземного контролю над банківською системою України, що може негативно позначитися на рівні її економічної безпеки.

     Особливо  гостро це може проявитися у процесі  поглинання іноземними банками-гігантами  українських банків із поступовим захопленням усього банківського ринку, як це сталося в Польщі, Литві, Латвії, банківську систему яких поглинули великі австрійські та німецькі банки.

     Слід  зазначити, що країни, які відіграють активну роль у процесі глобалізації, зуміли зберегти національний контроль над своїми банківськими системами і навіть мінімізувати іноземну присутність на власних банківських ринках за одночасних досить активних спроб економічної експансії в банківський простір інших держав. Зокрема, в таких країнах, як США, Японія, Швеція, Австрія, Кувейт, частка іноземної участі в банківських системах лежить у межах 0–7%.

     РОЗДІЛ 3.

     ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ 
 

     У будь-якій державі, незалежно від  економічної системи та способу організації суспільних відносин, банківська система відіграє визначальну роль. Недарма банківську систему порівнюють часто із кровоносною системою економіки держави. Адже саме вона забезпечує економіку потрібним обсягом фінансових ресурсів, забезпечуючи вільний рух капіталу, розрахунки суб'єктів господарювання, кредитування економіки, а також реалізацію цілої низки інших функцій та завдань. Без розвиненої банківської системи неможливо навіть уявити собі розвинену економіку держави.

     Упродовж  останніх років банківський сектор економіки був одним із найприбутковіших та розвивався найбільш динамічно порівняно з іншими галузями. [14]

     Станом  на 01.01.2008 р., власний капітал усіх банків становив 69,6 млрд грн, а вже на 01.01.2009 – 103,2 млрд грн, тобто зріс в 1,48 раза.

     Доходи  банків у 2008 р. становили 104,6 млрд грн, зокрема  відсоткові доходи становили 77,5 млрд грн (або 74,0 % від загальних доходів), комісійні доходи – 17,6 млрд грн (16,8 %). Витрати банків становили 94,5 млрд грн, зокрема відсоткові витрати – 44,5 млрд грн (або 47,1 % від загальних витрат), комісійні витрати – 1,9 млрд грн.

     До  кризи банки здійснювали адекватну  економічній ситуації політику. У країні був економічний бум – банки вели бізнес згідно із ситуацією. При цьому ніщо не віщувало бурі: макроекономічні прогнози 2006-2007 рр. в усьому світі й, зокрема в Україні, були позитивними. Фінансова криза, яка розпочалась у жовтні 2008 р., вплинула на українську банківську систему та виявила ті фундаментальні дисбаланси системи, які в умовах економічного підйому були не помітні, або ж просто ігнорувалися.

     До  кризи в умовах бурхливого економічного піднесення банки здійснювали активне кредитування. Проте, як виявилося, обсяг виданих позик українськими банками перевищував акумульовані кошти на депозитах у 2,24 рази, при цьому кредитів в американській валюті видано у 2,8 рази більше, ніж залучено валютних ресурсів на депозитах. Диспропорції між активами та пасивами банків виявилися у превалюванні короткотермінових зобов'язань у структурі ресурсної бази та довготермінових кредитів у структурі активів.

     Коефіцієнт  співвідношення довготермінових депозитів і довготермінових кредитів, спрямованих в українську економіку, у жовтні 2008 р. склав лише 0,35, тоді як 2004 р. – 0,81. Ці розбіжності свідчать про те, що національні банки кредитували економіку швидше, ніж українці нагромаджували заощадження.

     У таких умовах розширення ресурсної  бази можна було здійснити або за рахунок збільшення власного капіталу, або за рахунок кредитів, чим і скористалася переважна кількість банків, збільшивши своє боргове навантаження у 2,8 раза, або на 25,3 млрд доларів за період 2007-2008 рр. А тому вже у 2009 р. вітчизняним банкам потрібно буде повернути своїм іноземним кредиторам близько 17 млрд доларів. У такій ситуації чимало банків змушені звертатися за допомогою до уряду, можливості якого обмежені. Від того, як він розподілить ресурси між ними, буде залежати, з якими втратами вийде з кризи національна банківська система. [15]

     На  першому етапі розриви між  зобов'язаннями та ресурсами банків,

     НБУ намагався подолати за допомогою  рефінансування. Активне використання цього інструменту спричинило жваву політичну дискусію і було сприйняте доволі неоднозначно. З одного боку, НБУ діяв відповідно до обставин. Багато банків, яким були надані кредити, обслуговують бюджетні і пенсійні платежі, тому їх падіння спричинило б широке соціальне невдоволення.

     З іншого боку, ефективність інструменту  рефінансування частково була знижена не зовсім зрозумілими діями регулятора, оскільки:

• значну частину грошей отримали банки, які не мали нагальних проблем з ліквідністю;
• значна частина позик спрямовувалася установам, від яких Нацбанку варто було б вимагати здійснення рекапіталізаціі за рахунок акціонерів та ін.

     Загалом використання механізму рефінансування дало змогу регулятору підтримати відносну стабільність банківської системи. Однак цей інструмент є ефективним тільки для подолання тимчасових розривів між активами та пасивами банків.

     У ситуації, коли цей розрив стає структурним і хронічним, рефінансування не може вирішити ці проблеми, оскільки наповнення банків порожніми грішми – це прямий шлях до гіперінфляції. У таких умовах треба бути готовим до використання більш радикальних методів підтримки банківської системи – від рекапіталізаціі до повної націоналізації.

     Можливість  участі держави у рекапіталізаціі була законодавчо закріплена ще у жовтні 2008 р. Прийнятий тоді антикризовий закон запроваджував механізм рекапіталізаціі українських банків за рахунок коштів міжнародних фінансових організацій, що й дало змогу залучити кредит МВФ на суму 16,4 млрд доларів.

     Законодавчі норми рекапіталізації були деталізовані двома урядовими постановами. Так, на державну підтримку можуть розраховувати тільки банки, створені або перетворені у ВАТ, у яких введена тимчасова адміністрація або куратор. У Держбюджеті на 2009 р. було закладено 44 млрд грн на рекапіталізацію. У перерахунку на душу населення, кожен українець повинен "сплатити" майже по 1 тисячі гривень, щоб допомогти банківській системі розплатитися за допущені нею помилки.

     З одного боку, сума, що виділяється, явно недостатня для підтримки банківської системи, оскільки пік визнання неплатоспроможності припаде на наступні два квартали. Якщо ж уряд задовольнить усі заявки негайно, то гроші вичерпаються уже зараз. Для того, щоб з'ясувати, в яких банків більше шансів пережити кризу, проаналізуємо приріст власного капіталу банків у відсотках та їх прибутковість в першому кварталі 2009 р.

     Банкіри й аналітики вважають, що ситуація на банківському ринку тимчасово стабілізувалася. У квітні 2009 р. вперше з початку року спостерігався чистий приплив коштів населення до банківської системи: українці довірили банкам понад 1 млрд грн. Однак приплив коштів фізичних осіб у систему зовсім не означає, що фінансова криза в країні досягла дна і восени 2009 р. банки почнуть відновлюватися.

     Сьогодні  фінансова система країни повертається до стану початку 2000-х: банки займаються обслуговуванням компаній своїх акціонерів, поточних рахунків населення й бізнесу, а кредитуванням займаються лише одиниці. Але якщо в 2001-2003 рр. банки цілком непогано існували в таких умовах, то нинішня ситуація для них небезпечна. Разом зі скороченням кредитного портфеля зменшуються й доходи банків: позичальники поступово погашають свої борги і потік відсотків (велике джерело доходу для банків) всихає. При цьому навіть невеликий приплив депозитів у фінансову систему мало вплине на розміри кредитного портфеля банків: ставки за депозитами подолали позначку у 26 % річних у гривні, при цьому сьогодні небагато позичальників готові кредитуватися під ринкові ставки (мінімум 28-30 %). [16]

     Прогнозують, що збитки банківської системи в 2011 р. можуть досягти 25-30 млрд грн. Банкрутства ослаблених банків не будуть швидкою процедурою. Найімовірніше, НБУ продовжить впроваджувати тимчасові адміністрації в банках, що зазнають гострих фінансових труднощів, щоб не провокувати паніку серед вкладників і зберегти кошти в проблемних установах. Однак цей крок лише відтермінує розвал проблемних банків, але ніяк не врятує українську фінансову систему від низки банкрутств. 

     ВИСНОВКИ 

     Банки як регулятори грошового обігу і  центри акумуляції грошових ресурсів та їх перерозподілу володіють особливими важелями впливу на фінансову, виробничу та інші сфери економіки. Для визначення оптимального переліку послуг, які можуть надаватися комерційними банками України на світовому фінансовому ринку слід використовувати операційно-вартісний аналіз. Система розробки стратегії в комерційних банках представляє собою багаторівневий механізм:

     стратегічне планування (включає постановку ключових цілей, задач і визначення основних підходів до їх рішення);

     тактичне планування (визначає задачі по реалізації стратегічних рішень);

     фінансове планування (проявляється як стратегії, задачі, визначені на попередніх етапах планування в конкретних вартісних показниках).

     При виході на світовий фінансовий ринок комерційні банки мають розглянути ряд конкретних зовнішніх факторів, які відіграють суттєву роль у формуванні стратегії і подальшій діяльності банку на ньому.

     Серед них основну увагу слід приділити  культурним, політичним, соціальним і економічним факторам. Нерозвиненість банківського сектору стримує входження України в глобальний конкурентний простір.

     Про це свідчить показник банківської платоспроможності, який залишається досить низьким порівняно з іншими країнами протягом останніх років.

     Для ефективного виходу українських  банків на світовий фінансовий ринок необхідно вжити комплекс заходів нормативно-правового, економічного та інституціонального характеру. Напрями та економічні орієнтири їх удосконалення повинні передбачати: гармонізацію українського законодавства з міжнародними нормами; спрощення системи виходу банку на світовий ринок з боку національного законодавства та розширення спектру послуг, які можуть надаватися українськими банками; забезпечення доступу до світового фінансового ринку шляхом скасування (оптимізації) обмежень на фінансові операції, виконання положень Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС, вдосконалення системи стандартизації та сертифікації, створення ефективного механізму захисту внутрішнього ринку і захисту прав інтелектуальної власності.

     Державна  політика має бути спрямована на формування інформаційного забезпечення виходу банків у світовий фінансовий простір і потребує:

• здійснення комплексу заходів, спрямованих на виявлення фактів недобросовісної конкуренції на внутрішньому ринку;
• формування інфраструктури інформаційного забезпечення шляхом створення мережі інформаційно-консультативних служб з метою надання послуг суб’єктам господарської діяльності;
• проведення банками України за кордоном аналізу зовнішніх ринків для виявлення можливостей розширення присутності на них та запобігання введенню обмежувальних заходів з боку інших держав;
• важливим напрямом валютної політики України повинно стати прогнозування курсів валют, а також докладання усіх зусиль для досягнення конвертованості національної валюти: гривні.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 
 

     

1. Денисенко М.П. Гроші та кредит у банківській  справі. Київ: Алерта,  2004, 478 с.
2. Коваленко В.В. Центральний банк і грошово-кредитна політика.- К.: Знання України, 2006.- 332 c.
3. Гроші,та кредит: Підручник / За ред. Проф. В.С. Івасіва - К:. ККЕУ, 1999. -404 с.
4. Васюренко О.В. Банківські операції. Київ: Знання,  2004, 324 с.
5. Банківський нагляд:Навчальний посібник / Міщенко В.І.;Яценюк А.П.;Коваленко В.В.;Коренєва О.Г.- К.: Знання, 2004.- 406 с.-(Вища освіта ХХI століття)
6. Гроші та редит / За ред. М.І.Савлука. -К.: Либідь, 1992. -с.189.
7. Шевцова О.Й. Банківська система в контексті економічного розвитку та економічної безпеки // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України: Зб. тез доповідей VIIІ Всеукраїнської науково-практичної конференції (10-11 листопада 2005 р.).- Суми: УАБС НБУ,2005.- C.8-10
8. Старинський М.В. Становлення Національного банку України як центрального банку держави // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України. Т.15.- Суми: УАБС НБУ,2006.- C.143-149.
9. Шелудько Н.М. Сучасні тенденції фінансової глобалізації та їх вплив на розвиток банківського сектору України //Актуальні проблеми економіки.- 2006.- № 2.-C.85-93.
10. Мороз А. М. Банківські операції [Текст]: Підручник / За ред. проф. Мороза А.М. -К.: КНЕУ, 2000. - 384с.
11. Михайленко, В.С. Гроші та кредит [Текст]: Навч. посібник для дистанційного навчання/ За наук. ред.А.А. Чухна. – К.: Вид-во "Університет "україна", 2006. – 372 с.
12. Васюренко, О.В. Банківські операції [Текст]: Навчальний посібник. – К.: Тов. “Знання”, КОО, 2001р. – 255с.
13. Денисенко М.П. Гроші та кредит у банківській справі [Текст]. Київ: Алерта, 2004, 478 с.
14. Дзюблюк О. Проблеми підвищення рівня капіталізації банків в Україні в період ринкової трансформації економіки // Вісник Тернопільського економічного університету. – 2007. – Вип. 2. – С. 7–19.
15. Смовженко Т. Проблеми і перспективи розвитку банківської системи в умовах євроінтеграції України. Організаційний аспект / Т. Смовженко, О. Другов // Вісник НБУ. – 2005. – № 11. – С. 34–37.
16. Основні показники діяльності банків України на 1 серпня 2008 року // Вісник НБУ. – 2008. – № 9. – С. 25.
17. Офіційний сайт НБУ. – http://www.bank.gov.ua
18. Держкомстат України. – http://www.ukrstat.gov.ua