Банковские операции Украины

     ЗМІСТ 
 

     ВСТУП………………………………………………………………………4

     РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ В УКРАЇНІ

     1.1. Становлення банківської системи  та роль Асоціації українських  банків в її розбудові………………………………………………………………6

     1.2. Національний банк України, його призначення та функції ………12

     1.3. Сутність та види комерційних банків ……………………………...18

     РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ СТАНУ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ  УКРАЇНИ

     2.1. Загальна економічна характеристика  стану української банківської  системи…………………………………………………………………………...25

     2.2. Особливості банківських систем  в розвинутих країнах…………...28

     2.3. Порівняльний аналіз діяльності банків……………………………..35

     РОЗДІЛ 3. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ………………………………………………………………………...46

     ВИСНОВКИ………………………………………………………………..50

     СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………….52

     ДОДАТКИ………………………………………………………………….54 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     ВСТУП 
 

     Об'єктом  дослідження – виступають комерційні банки, які набувають надзвичайної ваги в суспільному житті та відіграють не останню роль у фінансовій системі  держави. Комерційні банки своєю діяльністю глибоко проникають у всі сфери економіки, обслуговують і впливають на всі економічні та соціальні процеси в країні. Комерційні банки, як кредитні установи, функціями яких є кредитування суб'єктів господарської діяльності та громадян за рахунок коштів клієнтів, касове та розрахункове обслуговування, виконання валютних та інших банківських операцій.

     Предметом дослідження роботи є дослідження  особливості організації банківської  справи, видів комерційних банків критерії їх класифікації, особливості побудови і функціонування та основних функцій комерційних банків.

     Мета  визначає завдання роботи:

- з’ясувати суть, призначення та класифікацію комерційних банків;

- зрозуміти основи організації та специфіку діяльності комерційних банків;

- розглянути види комерційних банків критерії їх класифікації;

- визначити особливості побудови комерційних банків;

- ознайомитися  з функціями, функціонуванням  та діяльністю комерційних банків.

     Теоретичне  значення роботи – огляд видів  комерційних банків критеріїв їх класифікації та функціонування. Де сучасні комерційні банки є багатофункціональними установами, які діють в різних секторах ринку позичкового капіталу і фактично займаються всіма видами кредитних і фінансових операцій, пов'язаних з обслуговуванням господарської діяльності своїх клієнтів. Враховуючи, що основне навантаження щодо фінансово-кредитного обслуговування припадає саме на комерційні банки, їх часто називають "супермаркетами фінансового ринку".

     Практичне значення роботи – розгляд шляхів практичного використання функціонування комерційних банків, які є основною ланкою кредитної системи країни, до яких належать кредитні установи, що здійснюють різноманітні банківські операції для свої клієнтів на принципах комерційного розрахунку.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     РОЗДІЛ 1.

     ТЕОРЕТИЧНІ  ОСНОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ В УКРАЇНІ 
 

     

1. Становлення банківської системи та роль Асоціації  українських банків в її розбудові

 

     Банки є одними з найстаріших і найбільших за активами фінансових посередників. Вважають, що перші банки виросли з контор міняйлі з'явилися в епоху Відродження в італійських містах. Як правило, під банком розуміють кредитну організацію, яка має виключне право здійснювати в сукупності такі банківські операції: залучення до вкладів грошових коштів; розміщення зазначених коштів від свого імені, за свій рахунок і на власний ризик, на умовах поворотності, платності, строковості; відкриття та обслуговування банківських рахунків і здійснення розрахунків. Банківські установи, на відміну від так званих "негрошових" кредитних установ, постійно створюють фінансові активи та керують їх переміщенням [1, c.75].

     Розкриваючи зміст поняття "банк", необхідно  звернути увагу на триваючий процес гармонізації банківського законодавства (зокрема в межах Європейського Співтовариства), оскільки міжнародне співробітництво в галузі банківського регулювання передбачає наявність щонайменше двох механізмів його здійснення - інституційного та нормативного. Європейське співробітництво знайшло відображення в банківських директивах, обов'язковість яких як нормативно-правових документів мала своїм джерелом Римський договір 1957 р. про створення ЄЕС. У першу чергу йдеться про так звану першу банківську директиву - Директиву "Про координацію законів, правил і адміністративних положень, що регулюють організацію і ведення бізнесу кредитних організацій" від 12 грудня 1977 р. № 77/780, яка містить поняття кредитної організації. Стаття 1 Директиви визначає кредитну організацію як "підприємство, чий бізнес полягає в отриманні депозитів або інших належних поверненню грошових коштів від невизначеного кола осіб та в наданні кредитів за свій рахунок". Основною метою першої Директиви стало встановлення подібної системи контролю та ліцензування діяльності кредитної організації в країнах - учасницях ЄЕС. У той же час слід зауважити, що Директива лише дала загальне визначення кредитної організації, залишивши за кожною країною право встановлювати критерії для ліцензування діяльності кредитних установ.

     Друга банківська Директива ЄС, прийнята 15 грудня 1989 р., була покликана скасувати недоліки попереднього документа і містила три основні принципи, що виражають сучасні сутнісні елементи європейського банківського законодавства: 1) єдина банківська ліцензія, основана на принципі взаємного визнання; 2) принцип контролю органів банківського нагляду держави походження; 3) принцип формулювання мінімальних стандартів пруденційного регулювання. Ці норми дістали подальший розвиток у наступних банківських директивах [2, c.115].

     Україна після проголошення незалежності одним з невідкладних і пріоритетних завдань визначила реформування банківської системи та, відповідно, розробку і прийняття національного банківського законодавства. У прийнятому 20 березня 1991 р. Законі України "Про банки і банківську діяльність" банками визнавалися установи, функцією яких було кредитування суб'єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касове і розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій.

     Водночас  зміни, що відбулися в національній економіці та політичному житті  країни, потребували реформування банківського законодавства та врегулювання на рівні  законів багатьох питань, які до того моменту залишалися врегульованими лише на рівні нормативно-правових актів НБУ. Нова редакція Закону України "Про банки і банківську діяльність", прийнята Верховною Радою України 7 грудня 2000 р., внесла істотні корективи в регулювання банківської справи. Однією з основних причин реформування банківської справи було спрямування державної політики на уніфікацію банківських стандартів та гармонізацію національного законодавства щодо законодавства ЄС.

     Законодавство визначає банк як юридичну особу, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення до вкладів грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб (ст. 2).3 цього визначення випливає суть банківської діяльності та її характерні риси, розроблені теорією банківського права [2, c.116].

     До  банківської діяльності належить комплекс із трьох основних операцій:

     1) прийняття грошових вкладів від  клієнтів;

     2) надання клієнтам позичок і  створення нових платіжних засобів; 

     3) здійснення розрахунків між клієнтами.  Зазначені операції є базовими  і утворюють первинну сферу  банківської діяльності.

     Спираючись  на поняття "базова операція", банки  можна класифікувати на:

     а) універсальні , що виконують усі  базові операції на грошовому ринку  та будь-які інші;

     б) спеціалізовані, що виконують лише частину базових операцій на грошовому ринку [3, c.109].

     У правовому розумінні банківська діяльність є сукупністю правових дій, що здійснюються певними суб'єктами в формі, яку вимагає закон  або договір. У даному аспекті  банківська діяльність становить систему  постійно здійснюваних угод і операцій, що спрямовані на отримання прибутку.

     Банк  також слід розглядати як підприємство, але підприємство особливого виду. Якщо в діяльності звичайного підприємства гроші виконують головним чином  роль засобу платежу, то в банківській  діяльності самі гроші виступають у ролі товару. Ця особливість банківського підприємства робить його настільки своєрідним, що вона об'єктивно потребує спеціального правового регулювання, яке відрізняється від загального законодавства про підприємства [4, c.57].

     Банківське  законодавство повинно забезпечувати на належному рівні регулювання банківських правовідносин, які мають цілу низку особливих ознак. Зокрема, банківським правовідносинам притаманна наявність спеціального суб'єкта - банку або кредитної організації та спеціального об'єкта - фінансових інструментів (грошей у безготівковому та готівковому вигляді, цінних паперів, валютних Цінностей). У банківських правовідносинах завжди прямо або опосередковано бере участь держава. І ще одна риса - відсутність вільного вибору у сторін щодо визначення форм правовідносин та правил їх реалізації, що дає підстави стверджувати про наявність імперативного методу правового регулювання у зазначених суспільних відносинах [5, c.201-202].

     Підставами  для виникнення, зміни або припинення банківських правовідносин є правові норми, що містяться у законодавчих актах, підзаконних актах (у першу чергу, це нормативні акти центрального банку); адміністративних актах (зокрема, ліцензії на банківські операції); договорах або угодах кредитно-фінансових установ як між собою, так і з клієнтами (юридичними та фізичними особами). Аналізуючи нормативно-правову базу, можна визначити низку особливостей, які характерні саме для банківського законодавства. По-перше, йдеться про міжгалузевий характер законодавства, що регулює банківську діяльність. До норм банківської сфери діяльності належать також норми публічного (конституційне, фінансове, адміністративне, господарське, кримінальне) та приватного (цивільне, цивільно-процесуальне) права. Отже, можна говорити про комплексність банківського законодавства.

     Банківське  законодавство - це система всіх упорядкованих  певним чином нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері  банківської діяльності. Воно є зовнішньою формою банківського права, що відображає його внутрішню сутність (структуру) [5, c.94].

     Основні джерела банківського права можна  викласти в такій послідовності: Конституція (Основний Закон) України; загальні закони; спеціальні закони; укази  Президента України та постанови  Кабінету Міністрів України; нормативні акти Національного банку України; локальні акти кредитно-фінансових установ; міжнародні правові акти, звичаї та стандарти; банківські правила та звичаї. Свою дію нормативно-правові акти у сфері банківського права спрямовують на регулювання відносин, одним з учасників яких обов'язкового виступають банківські установи, що є елементом банківської системи країни.

     В Україні побудовано дворівневу банківську систему, яка основана на взаємовідносинах між банками у двох площинах - по вертикалі та по горизонталі. По вертикалі - відносини підлеглості мі" центральним банком як таким, що керує, управляє і низовими ланками - комерційними банками; по горизонталі - відносини рівного партнерства між будь-якими низовими ланками. Розподіл адміністративних функцій і операцій, пов'язаних з обслуговуванням центральним банком грошового обігу, дає можливість враховувати інтереси двох категорій клієнтів - комерційних банків і урядових структур, причому перевага віддається функціям "банк банків" та управлінню діяльністю банківських установ з метою регулювання та контролю за функціонуванням ринку кредитно-фінансових послуг [6, c.232].