Банковские операции Украины

     - міжрегіональними, що здійснюють свою діяльність на території України;

     - регіональні, що обслуговують, як правло клієнтів одного регіону.

     Залежно від діапазону операцій, що виконують  комерційні банки:

     - універсальні (багатоопераційні) банки;

     - спеціалізовані: банки з клієнтською спеціалізацією; банки з галузевою спеціалізацією;

     - банки з функціональною спеціалізацією.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     РОЗДІЛ 2.

     АНАЛІЗ  СТАНУ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ 
 

     2.1. Загальна економічна характеристика  стану української банківської системи  

     Банківська  система є фундаментом монетарної стабільності країни і запорукою її успіху, особливо, враховуючи трансформацію та бурхливий рух української економіки.

     Протягом  останніх років український банківський  сектор розвивається досить динамічно і домінує у фінансовому середовищі. Незважаючи на кризові події 2008 року та уповільнення економічних процесів, спостерігалися позитивні тенденції в розвитку банківського сектору України. Отриманню найбільшого за всі роки функціонування вітчизняної банківської системи обсягу прибутку та досягненню найвищого рівня рентабельності активів сприяли високі темпи приросту кредитування і поліпшення його якісних характеристик. Поточний стан банківської справи дає змогу позитивно оцінити перспективи розвитку, зростання ролі та вкладу банківського сектору в економіку країни.

     Аналіз  комплексу операцій на ринку фінансових послуг, пошук шляхів його використання в повному обсязі є доречним і з теоретичних, і з прагматичних позицій. Дані обставини актуалізують тематику дослідження, зокрема необхідність формування дієздатної фінансової стратегії здійснення операцій комерційними банками України на світовому фінансовому ринку.

     Банківська  система України є дворівневою і складається з Національного банку України (центральний банк, який проводить єдину державну грошового-кредитну політику з метою забезпечення стабільності національної грошової одиниці) та комерційних банків різних видів і форм власності.

     Станом  на 01.01.2008 року за реєстром НБУ на території  України функціонувало 193 банка, 1414 філій, 64 представництва в Україні (40 представництв іноземних банків) та за кордоном. У 2004-2005 роках кількість банків зі 100% іноземного капіталу склала 7, у 2006 році – 9, а на початок 2007 року – 13 банків. Загальна кількість активів банківського сектору на 01.01.04 року складала 105,5 млрд. грн., а 01.01.2007 року вже 353,1 млрд. грн. При цьому спостерігався ріст чистих активів, відповідно з 100,2 млрд. грн. до 340,2 млрд. грн.

     Під час аналізу показників діяльності національної банківської системи за 2004-2008 роки спостерігалося підвищенням фінансової стабільності, рівня капіталізації банків, підвищення якості активів, зменшення ризиків у банківській діяльності, а також наявність позитивних структурних змін в активах, зобов‘язаннях, капіталі банків та в кількісному складі системи.

     Сумарний  балансовий капітал банків нашої  країни близький до розміру капіталу одного із провідних закордонних банків. Загалом, обсяг капіталізації усіх українських банків становить близько 5,4% до ВВП (порогове значення показника – 20%), що створює суттєву загрозу фінансовій безпеці держави.

     Зростання іноземного капіталу на національному фінансовому ринку є поштовхом до розвитку конкуренції на ринку капіталів, покращення рівня обслуговування, здешевлення кредитних ресурсів та підвищення ставок по депозитним операціям. Потужна банківська система є необхідною умовою забезпечення сталого економічного зростання в Україні. Швидка зміна умов функціонування, відкритість, схильність до внутрішніх перетворень спонукають банківську систему до постійного удосконалення.

     Основою для зміцнення банківської системи  України, підвищення її надійності та стійкості до криз є достатній рівень капіталізації. Сучасні умови господарювання вимагають нових форм та методів банківської підтримки, але спектр і обсяги послуг що надаються банками залишаються обмеженими. Забезпечення прибуткової діяльності та підвищення рентабельності активів – важлива умова стабільного функціонування і розвитку банків України.

     Необхідно постійно поліпшувати імідж банківських установ, розширювати і якісно вдосконалювати депозитні операції, здатні примножувати ресурси і, відповідно, забезпечувати їх ширшу участь в інвестиційній та кредитній діяльності. Такий стан справ потребує комплексного вирішення проблеми і нового підходу як на макрорівні, де треба внести корективи щодо оподаткування доходів громадян та законодавчих норм; так і на внутрішньобанківському рівні. Тут зміни повинні проходити у напрямку спрощення і зростання доступності операцій для фізичних осіб, а також використання коштів з максимально можливою ефективністю при мінімальному рівні ризикованості цих операцій.

     Ключовим  елементом зовнішньоекономічного  механізму є конкуренція між банками та небанківськими фінансово-кредитними установами, яка сприяє подальшій універсалізації банківської справи, розвитку та розширенню кола операцій і послуг, які може виконувати сучасний універсальний банк. Головними складовими елементами системи зовнішньоекономічної політики України є:

• національна конвертована валюта;
• створення потужного експортного сектору;
• залучення іноземних інвестицій;
• гнучка податкова, цінова, депозитна, кредитна, фінансова, валютна політики, які стимулюють диверсифікацію експортно-імпортних відносин;
• лібералізація імпорту;
• проведення зарубіжної підприємницької та фінансової діяльності;
• розбудова розгалуженої системи зовнішньоекономічного менеджменту (банки, біржі, небанківські організації, аудит, консалтинг, лізинг тощо);
• поступова інтеграція економіки в європейські і світові господарські об’єднання та організації; кадрове забезпечення зовнішньоекономічної діяльності. Іншим важливим інструментом фінансової політики є дисконтна ставка. Регулювання економічної кон’юнктури за допомогою дисконтної ставки полягає в тому, що через зміну її величини здійснюється вплив на кредитну діяльність комерційних банків.

     Серед економічних важелів валютної політики можна виділити валютні операції – весь спектр операцій, які на сьогоднішній день дозволяється здійснювати банкам України і визначає їх конкурентоспроможність на світовому ринку та валютний курс – основний індикатор доцільності здійснення таких операцій. Ще один інструмент фінансової політики – регулювання центральним банком величини резервів, які повинні приймати на безпроцентних рахунках центрального банку комерційні банки. 

     2.2. Особливості банківських систем  в розвинутих країнах 

     У розвинених країнах з ринковою економікою функціонує система державного регулювання  банківської діяльності. У деяких із них вона існує понад століття, в інших сформувалася нещодавно.

     Упродовж  останнього десятиліття минулого століття відбулися реформи у банківських системах постсоціалістичних країн, невід'ємним атрибутом яких було становлення системи банківського регулювання. Водночас, істотні зміни у концепції побудови банківської системи відбуваються і в деяких країнах із сталим економічним розвитком.

     У світовій практиці немає єдиного  підходу до інституційної побудови системи банківського регулювання. Значною мірою вона визначається особливостями соціально-економічного та історичного розвитку країн, характером і традиціями банківської системи, політико-юридичними чинниками. До таких чинників належать законодавчо-інституційні реформи, які здійснювали з кінця 60-их років минулого століття у більшості країн з високим рівнем роз витку економіки. Метою цих реформ було пом'якшення, а то й відміна деяких заборон і обмежень для суб'єктів грошово-кредитного ринку, зокрема тих, що стосувались відкриття банками нових установ, філій, створення холдингів, регулювання відсоткових ставок і тарифів на банківські послуги. У практику було введено нові фінансові інструменти та нові види банківського обслуговування. Характерною рисою розвитку сучасної системи банківського регулювання у розвинених країнах світу є посилення вимог до банків щодо забезпечення прозорості їхньої діяльності.

     Законодавчі обмеження банківської діяльності у розвинених країнах світу на різних етапах їх розвитку мали на меті захистити банківську діяльність від надмірного ринку, руйнівної конкуренції, небезпеки масових банкрутств тощо. Дуже важливо при цьому, щоб регулятивно-наглядові органи володіли усіма необхідними повноваженнями для реалізації поставлених перед ними завдань, передбачених на законодавчому рівні.

     На  інституційну побудову системи банківського регулювання значний вплив мають особливості історичного та економічного розвитку країни, а також традиції і характер банківської системи. Так, особливості банківського законодавства у США сприяли збереженню децентралізованої роздробленої банківської системи. У країні створено розгалужену систему банківського регулювання як на федеральному рівні, так і на рівні окремих штатів. В ній функціонує дванадцять федеральних резервних банків (Бостон, Нью-Йорк, Філадельфія, Атланта, Даллас, Сан-Франциско). Основними структурами системи банківського регулювання у США є: Федеральна резервна система, Служба контролера грошового обігу, Федеральна корпорація страхування депозитів і банківські департаменти в урядах штатів.

     Основу  для сучасної системи федерального регулювання американської банківської діяльності заклав Закон "Про діяльність національних банків" (1864 р.), який запровадив обов'язкові резерви, визначив порядок створення і діяльності національних банків. Банківське законодавство США розвивалося поступово, під впливом різних історичних обставин, причому основні етапи розвитку часто були пов'язані із загальнонаціональними кризами. Загалом, банківське законодавство США, незважаючи на труднощі та кризи, які обумовлювали потребу постійного удосконалення правового регулювання банківської діяльності, сприяло зміцненню фінансової системи країни. Основною ознакою законотворчого процесу було розуміння того, що роль уряду у сфері банківського регулювання повинна бути принциповою і визначальною, щоб не допустити фінансової депресії. Так, наприклад, у період правління Президента Ф. Рузвельта (1934 р.) у США була системна банківська криза, внаслідок якої більшість банків припинили свою роботу. З метою усунення цієї кризи було вжито таких заходів:

     - запропоновано федеральні гарантії для банківських депозитів;

     - тимчасово закрили усі банківські установи;

     - слабкі банки отримали фінансову допомогу через федеральні позики;

     - банкам надали повноваження видавати шестивідсоткові привілейовані акції в обмін на державні позики.

     Особливістю банківської системи США було те, що у цій країні тривалий час існувала децентралізована система банкнотної емісії. Так, у період з 1864 по 1914 рр. емісію здійснювало кілька тисяч банків. У 1913 р. було прийнято Закон про Федеральну резервну систему, який визначав систему Центрального банку США та методи здійснення грошово-кредитної політики. Було створено 12 резервних банків по всій країні, які функціонують до цього часу і виконують функції депозитаріїв для резервів Федерального резервного банку. Законом МакФадена, який було прийнято у 1927 р., було вирішено питання правового регулювання діяльності банку та його структури.

     Згідно  цього Закону саме штат, а не федеральний  уряд, здійснює регулювання філій  банку. У 1933 р. було прийнято Закон "Про  банківську діяльність", який чітко розмежовував діяльність комерційних банків та інвестиційних компаній. З цього часу кількість банків із філіями почала швидко зростати.

     До 1966 р. у країні діяло 3300 банків із 16 600 філій. У 1956 р. був прийнятий Закон "Про банківську холдингову компанію", який розширив сферу діяльності банків через створення ними холдингових компаній. У 1994 р. Конгрес зняв всі заборони, що стосувались територіальних обмежень діяльності філій банків, внаслідок чого стрімко зросла кількість банків з філіями. Усе це дало змогу американським банкам успішно увійти в міжнародну фінансову систему. Така політика сприяла укріпленню домінуючої ролі США на міжнародному фінансовому ринку. Боротьба навколо діяльності філій створила в країні банківську систему, що за показником кількості банків значно перевищує інші країни. Після того, як було розроблено систему і правила регулювання банківської діяльності між штатами, діяльність філій стала ліберальнішою. Це призвело до збільшення кількості приватних банків. Банки, які проводять операції поза межами одного штату, так само мають змогу перетинати й міжнародні кордони, що створило додаткові важелі для регулювання американської банківської системи.

     Прийняття у 1978 р. Закону "Про норми регулювання фінансових інститутів і контролю за процентною ставкою" дало право контролюючим органам не лише припиняти діяльність банків та усувати окремих працівників, але й накладати штрафи на ті банки і на тих співробітників, які не виконують розпорядження контролюючих органів і порушують чинне законодавство. У 1989 р. прийнято Закон "Про реформу фінансових інститутів, їхнє оздоровлення і застосування примусових мір", який дав змогу контролюючим органам застосовувати примусові заходи не тільки стосовно банків та їх працівників, а й щодо тих працівників, які працюють за контрактом.