Змінюючи  структуру видатків державного бюджету, можна регулювати обсяг попиту і  капіталовкладень, а також впливати на галузеву і регіональну структури  економіки, їх національну конкурентоспроможність на світових ринках. Кошти державного бюджету можуть бути спрямовані на кредитування експорту та страхування експортних кредитів. Отже, держава стимулюватиме експорт у довгостроковому періоді, поліпшуючи тим самим платіжний баланс.

      Міжбюджетні трансферти являють собою кошти, які безоплатно і безповоротно передаються  з одного бюджету до іншого і поділяються  на: дотацію вирівнювання; субвенцію; кошти, що передаються до Державного бюджету України та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів; інші дотації.

      У Державному бюджеті України можуть передбачатися такі міжбюджетні  трансферти місцевим бюджетам:

      1) дотація вирівнювання бюджету  Автономної Республіки Крим, обласним  бюджетам, бюджетам міст Києва  та Севастополя, районним бюджетам та бюджетам міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення;

      2) субвенція на здійснення програм  соціального захисту;

      3) субвенція на компенсацію втрат  доходів бюджетів місцевого самоврядування  на виконання власних повноважень внаслідок надання пільг, встановлених державою;

      4) субвенція на виконання інвестиційних  проектів;

      5) інші субвенції [22, 163-164].

      Закон про Державний бюджет на поточний бюджетний період містить виключний  перелік та розмір дотацій вирівнювання та субвенцій. Зокрема, в законі на 2003 р. передбачено здійснення дотацій усім регіонам України та деяким містам обласного значення. Те саме стосується і субвенцій.

      Дотація вирівнювання визначається як перевищення  обсягу запланованих згідно з вимогами законодавства та чинними актами про бюджет видатків, який обчислений із застосуванням фінансових нормативів бюджетної забезпеченості та коригуючих коефіцієнтів. Вона не має цільового призначення і використовується у бюджеті нижчого рівня для збалансування доходів і видатків. Міські (міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення) та районні ради можуть передбачати у відповідних бюджетах дотації вирівнювання бюджетам районів у містах, бюджетам сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань, а також кошти, що передаються з цих бюджетів.

      На  відміну від дотацій, субвенції  мають чітко визначене цільове  призначення. Їх надання супроводжується  обов'язковою звітністю щодо використання, а у разі неповного використання коштів виділеної субвенції або у зв'язку з нецільовим використанням ці кошти мають бути повернені. Надання субвенцій передбачається, зокрема, за такими підставами.

      Надання державою податкових пільг, що зменшують  доходи бюджетів місцевого самоврядування на виконання власних повноважень, має супроводжуватися внесенням змін до Закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний період, що передбачають надання субвенції на компенсацію відповідних втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування.

      Субвенція на утримання об'єктів спільного  користування чи ліквідацію негативних наслідків діяльності об'єктів спільного  користування надається з одного місцевого бюджету іншому для  компенсації цих видатків. Умови  утримання об'єктів спільного  користування чи ліквідації негативних наслідків діяльності об'єктів спільного користування та надання субвенції визначаються на договірних засадах між надавачем субвенції та її отримувачем.

      Субвенції на виконання інвестиційних проектів надаються з Державного бюджету  України бюджету Автономної Республіки Крим, обласним бюджетам, бюджетам міст Києва та Севастополя з їх подальшим перерозподілом для бюджетів місцевого самоврядування. Такі субвенції надаються на засадах конкурентності між бюджетами місцевого самоврядування та передбачають фінансову участь бюджету отримувача субвенції у здійсненні програми чи проекту. Органи місцевого самоврядування, у яких середньорічний фактичний обсяг видатків на утримання бюджетних установ за три останні бюджетні періоди менший за обсяг, визначений згідно з фінансовими нормативами бюджетної забезпеченості, мають пріоритетне право на отримання субвенції на виконання інвестиційних проектів.

      Субвенції на виконання власних повноважень  територіальних громад можуть передбачатися  у складі їх бюджетів, якщо інший орган державної влади чи місцевого самоврядування може виконати цю функцію ефективніше. Умови та порядок надання субвенції на виконання власних повноважень територіальних громад визначаються відповідною угодою сторін.

      Розподіл  обсягу міжбюджетних трансфертів, затвердженого Законом про Державний бюджет України, між бюджетами міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим, міст обласного значення і районними бюджетами визначається на основі формули, яку затверджує Кабінет Міністрів України.

      Формула має враховувати такі параметри:

      1) фінансові нормативи бюджетної  забезпеченості та коригуючі  коефіцієнти до них;

      2) кількість мешканців та кількість  споживачів соціальних послуг;

      3) індекс відносної податкоспроможності  відповідного міста чи району;

      4) прогнозний показник кошика доходів  бюджетів місцевого самоврядування  для бюджетів міст Києва та  Севастополя, міст республіканського  Автономної Республіки Крим та  міст обласного значення, і прогноз  доходів, визначених ч. 2 ст. 66 [2] цього Кодексу, для районних бюджетів;

      5) коефіцієнт вирівнювання [22, 165].

      Безпосереднє  надання дотацій вирівнювання та субвенцій з бюджету вищого рівня  до нижчого здійснюють органи Державного казначейства України.

      Зокрема, в ст. 43 Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" встановлено, що у 2005 р. суми дотації вирівнювання місцевим бюджетам перераховуються управліннями Державного казначейства України в АРК, областях та місті Севастополі шляхом застосування нормативів щоденних відрахувань від доходів загального фонду Державного бюджету України, що надійшли на аналітичні рахунки обліку доходів Державного бюджету України на відповідній території, згідно з додатком № 4 до Закону.

      Порядок перерахування дотації вирівнювання та субвенцій з Державного бюджету України місцевим бюджетам, коштів, що передаються до Державного бюджету України з місцевих бюджетів, а також порядок перерахування міжбюджетних трансфертів між місцевими бюджетами визначаються Кабінетом Міністрів України і мають забезпечувати своєчасність, рівномірність, гарантованість та повноту перерахування трансфертів.

      З прийняттям Бюджетного кодексу частку міжбюджетних трансфертів у фінансуванні потреб місцевих бюджетів збільшено. Проте  Кодекс не передбачає заінтересованості  в ефективному використанні трансфертних бюджетних коштів і не стимулює регіони до економічного розвитку, оскільки містить достатньо дискримінаційний механізм вирівнювання доходів, тобто тим, у кого доходів не вистачає, додаткову потребу в коштах буде компенсовано переважно за рахунок інших бюджетів. Останні як винагороду одержують лише 10% приросту доходів. Наприклад, в АРК 14 аграрних районів, що займають 70% території Криму, є дотаційними. Питома вага трансфертів з державного бюджету в їх доходах становить 70-80%, і лише 20-30 % – власні надходження [22, 166].

      Як  один з напрямів вирівнювання Бюджетний  кодекс передбачає зміну розміру  дотації вирівнювання, що надається  з державного бюджету місцевим у  найближчі п'ять років. Зокрема, починаючи  з 2001 р. може застосовуватися міжбюджетний трансферт з Державного бюджету України на зменшення фактичних диспропорцій між місцевими бюджетами через нерівномірність мережі бюджетних установ, розмір якого встановлюється у таких пропорціях:

      1) перший рік – 5% від загального  обсягу дотації вирівнювання з Державного бюджету України місцевим бюджетам; 2) другий рік – 4% від загального обсягу дотації вирівнювання; 3) третій рік – 3% від загального обсягу дотації вирівнювання; 4) четвертий рік – 2% від загального обсягу дотації вирівнювання; 5) п'ятий рік – 1% від загального обсягу дотації вирівнювання [22, 167].

      Відповідно, бюджети сидять на трансфертах як на голці, і не заінтересовані в отриманні  додаткових доходів, оскільки на цю суму буде зменшено дотації з вищого бюджету.

      Деякі представники влади вважають, що запропоновані Кодексом механізми формування місцевих бюджетів небезпечні споживацьким ставленням місцевої влади до ресурсів центрального бюджету [22, 167]. Місцева влада прагнутиме завищити розмір витрат, в результаті чого левову частку навантаження щодо фінансування потреб місцевих бюджетів буде покладено на держбюджет, тобто основну масу платників податків.

      Слід  зауважити, що Бюджетний кодекс, на відміну від попередніх актів  у сфері бюджетної системи, під  бюджетними трансферами розуміє безоплатну передачу коштів не лише з вищого бюджету до нижчого, а й навпаки. Зокрема, згідно зі ст. 100 Кодексу, якщо прогнозні показники доходів бюджету Автономної Республіки Крим, обласних і районних бюджетів, міських (міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення) бюджетів, визначених відповідно до статей 64 та 66 БК, перевищують розрахунковий обсяг видатків відповідного бюджету, обчислений із застосуванням фінансових нормативів бюджетної забезпеченості та коригуючих коефіцієнтів, для такого бюджету встановлюється обсяг коштів, що підлягають передачі до Державного бюджету України. Коефіцієнт вирівнювання застосовується до обчисленого за формулою обсягу коштів, що підлягають передачі до Державного бюджету України, і визначається в у межах від 0,60 до одиниці.

      Чинна методика коректування планованого  надходження доходів виходячи з  фактичного виконання бюджету за останні роки не враховує втрати місцевих бюджетів у зв'язку з різкою зміною економічної кон'юнктури або форс-мажорних обставин. Гостріше ця проблема відчувається у регіонах, де бюджет залежить від великих містоутворюючих підприємств.

      Реформування  міжбюджетних відносин може бути ефективним лише за умови визначення оптимального розподілу бюджетних надходжень між окремими ланками бюджетної системи країни та проведення повноцінної адміністративної реформи, спрямованої на встановлення оптимального адміністративно-територіального поділу з чітким визначенням та розподілом повноважень між центральними органами влади та органами місцевого самоврядування. Одним з головних завдань у галузі обігу державних фінансів є запровадження процедури прозорого використання бюджетних коштів, забезпечення фінансової стабільності місцевих бюджетів через затвердження джерел їх наповнення на довготривалій основі.

Висновки

      Отже, дослідження сучасних ринкових структур переконали багатьох економістів, що ринок  неспроможний вирішити чимало важливих проблем економічного розвитку і  розподілу матеріальних благ. Еволюція ринкового механізму виявила ряд притаманних йому дефектів, які стали гальмом у суспільному прогресі, що і послугувало основним аргументом на користь державного регулювання економіки. Серед економістів немає одностайності в оцінці державного втручання в приватну господарську діяльність. Існує багато аргументів за і проти такого втручання. Ці проблеми детально вивчаються в курсі макроекономіки. Але результати державного втручання змінюють перш за все поведінку мікроекономічних суб'єктів. І з цієї точки зору важливо окреслити основні дефекти ринку, тобто сфери його неспроможності, з'ясувати особливості та наслідки їх регулювання.

      Особливості державного макроекономічного регулювання  полягають, з одного боку, у некомерційних  цілях, соціальній орієнтації, іноді в директивному (обов'язковому) характері, підтримці приватних підприємств, безпосередньому стимулюванні їх розвитку, а з іншого – в орієнтації на закони й принципи ринку, використанні його атрибутів, форм і методів саморегулювання виробництва та товарообігу продукції. Важливого значення тут набуває раціональне поєднання ринкових і державних методів регулювання, оптимальне співвідношення між ними.

      На  відміну від макрорегулювання мікрорегулювання охоплює методи безпосереднього  впливу на господарську діяльність державних і недержавних підприємств за рахунок зміни загальноринкових умов їх діяльності, створених державою.

      Державне  регулювання цін і тарифів  розглядається як засіб досягнення певних соціально-економічних цілей (завдань) політики держави.