Урядова політика на ринку регулювання ціни, дотацій, квот, мита, податків і субсидій

      До  митних податків належать прикордонний, що ним оподатковуються товари при  перетині кордону ряду країн; збори, пов'язані з оформленням документів на митниці, митним оглядом товару, перевіркою його якості; портові, статистичні, фітосанітарні та ін.

      Особливим різновидом митного податку є  плаваючі митні збори (імпортні), що широко застосовуються у країнах  Європейського Союзу як інструмент аграрного протекціонізму.

      Митне регулювання – це регулювання  питань, пов'язаних із встановленням  мит і митних зборів, проведенням митного контролю. Механізм митного регулювання в Україні регламентується Законами України "Про зовнішньоекономічну діяльність" і "Про єдиний митний тариф".

      У Законі України "Про зовнішньоекономічну  діяльність" сформульовано принципи митного регулювання. Наведемо основні з них:

• єдиний митний тариф встановлює на території України обкладання митом предметів, що ввозяться на цю територію або вивозяться з неї, а також провозяться транзитом;
• ставки єдиного митного тарифу мають бути єдині для всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форм власності, організації господарської діяльності та територіального розташування;
• митний контроль і мито на території спеціальних економічних зон регулюються Законом України "Про спеціальні (вільні) економічні зони" та міжнародними угодами, що встановлюють правовий режим цих зон у кожному окремому випадку;
• до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності (іноземних), котрі проводять демпінг, а також до тих держав, які здійснюють щодо України дискримінаційну політику, можуть застосовуватись митні заходи;
• уведення антидемпінгового мита згідно з єдиним митним тарифом;
• запровадження компенсаційних мит, що дорівнюють різниці між нормальною ціною міжнародних товарних ринків і демпінговою ціною.

      Закон України "Про єдиний митний тариф" базується на визнаних світом нормах і передбачає дотримання загальноприйнятих у міжнародній практиці принципів і правил митної справи.

      Цей закон містить систематизований перелік ставок мита, встановлених на товари та інші предмети, що ввозяться на територію України або вивозяться за її межі.

      Законом визначаються порядок обчислення ввізного, вивізного та сезонного мита, а  також сфера застосування особливих  видів мита: спеціального, антидемпінгового і компенсаційного. Спеціальні статті закону регулюють порядок обчислення та оплати мита, а також надання тарифних пільг.

      До  найпоширеніших інструментів регулювання  зовнішньоекономічної діяльності належать квоти і ліцензії. Це нетарифні  засоби регулювання, що застосовуються майже в усіх розвинених країнах і країнах, що розвиваються.

      Ліцензія  експортна (або імпортна) – це оформлене  в належний спосіб право на експорт (імпорт) товарів або валютних коштів з метою інвестування чи кредитування протягом встановленого строку.

      Ліцензійною системою передбачається, що держава через спеціально уповноважене відомство видає дозвіл на здійснення зовнішньоекономічних операцій певними товарами, занесеними до списків ліцензування експорту та імпорту.

      Системи ліцензування, що застосовуються в  різних країнах, відзначаються великим різноманіттям форм і процедур.

      Загальноприйнятими  є такі ліцензії:

• відкрита (індивідуальна) – дозвіл на експорт (імпорт) товару протягом певного проміжку часу (щонайменше один місяць) з визначенням його загального обсягу;
• генеральна – відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції щодо певного товару (товарів) з певною країною (групою країн) протягом періоду дії режиму ліцензування стосовно цього товару (товарів);
• разова (індивідуальна) – разовий дозвіл, що має плановий характер і видається для здійснення кожної операції конкретним суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності на період, не менший за необхідний для здійснення експортної (імпортної) операції. У разовій ліцензії зазначаються кількість товару, що експортується (імпортується), його вартість, країна походження і призначення, а в деяких випадках – ще митний пункт, через який має ввозитись (або вивозитись) товар.

      Необхідність  ліцензування товару пояснюється багатьма внутрішніми обставинами. Зокрема, воно дає змогу раціональніше  використовувати іноземну валюту, зважаючи на її недостатність для імпортування найважливіших для країни товарів, або обмежувати експорт дефіцитної на внутрішньому ринку продукції, вивезення якої загрожує підвищенню цін на неї. Ліцензування полегшує вирівнювання торговельного та платіжного балансу з тією чи іншою країною, особливо коли потрібно швидко зупинити зростання зовнішньоторговельного дефіциту, і використовується також у торговельно-політичних цілях: для одержання зустрічних поставок (на умовах взаємності) і як засіб у відповідь на дискримінаційні дії країн – торгових партнерів.

      Складним  елементом ліцензування є контингентування і ввезення деяких товарів у межах  означених квот протягом невизначеного  періоду. Квота експортна (імпортна) – це обмежений обсяг певної категорії  товарів, який дозволено експортувати з території країни (або імпортувати на територію країни) протягом певного часу і який має натуральне або вартісне вираження.

      Розрізняють квоти глобальні, групові та індивідуальні [26, 107].

      Глобальні квоти встановлюють по товару (товарах) без зазначення конкретної країни (групи країн), куди товар (товари) експортується або з яких він (вони) імпортується.

      Групові квоти встановлюють на товар (товари) з визначенням країн, куди товар (товари) експортується або з яких він (вони) імпортується.

      Індивідуальні квоти встановлюють на товар (товари) з визначенням конкретної країни, куди товар (товари) може експортуватись або з якої він (вони) може імпортуватись.

      Імпортні  квоти вводять з метою захисту  вітчизняних виробників від іноземної  конкуренції та зменшення обсягів імпорту для поліпшення торговельного балансу. Застосування імпортних квот дає результати, подібні до ефекту від митних тарифів, однак існують і певні відмінності.

      Квотування  і ліцензування імпорту впливають  на державні доходи інакше, ніж встановлення мита. Якщо мито є джерелом бюджетних надходжень, то квоти та ліцензії становлять державний дохід лише тоді, коли вони продаються; якщо квоти та ліцензії розподіляються безкоштовно, виграє імпортер; якщо імпортні ліцензії продаються, держава отримує у вигляді доходу частину різниці між ціною товару на світовому ринку і ціною на національному ринку.

      Квотування  і ліцензування експорту та імпорту  вводяться в таких випадках:

• у разі різкого погіршення платіжного балансу, тобто якщо його від'ємне сальдо перевищує на відповідну дату 25 % загальної суми валютних потреб України;
• якщо значною мірою порушилась рівновага певних товарів на внутрішньому ринку, особливо продуктів сільського господарства, харчової промисловості та промислових товарів народного споживання першої необхідності;
• коли досягнуто встановленого рівня зовнішньої заборгованості;
• якщо потрібно забезпечити певні пропорції між імпортною та вітчизняною сировиною у виробництві;
• коли треба вжити адекватних заходів у відповідь на дискримінаційні дії інших держав;
• якщо суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності порушив правові норми, встановлені законодавством (режим ліцензування як санкція);
• коли згідно з міжнародними товарними угодами можна вводити режим квотування [26, 108].

      Із  проголошенням України незалежною державою було прийнято нормативні документи вже "українського законотворення", що визначили порядок ліцензування експорту та імпорту в Україні. Ці документи пізніше були доповнені і конкретизовані в урядових постановах, відомчих указах Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків України, причому ситуація розвивалась у напрямку лібералізації режиму ліцензування та квотування.

      Квотування  на основі внутрішнього державного регулювання  використовується з метою збалансування  поставок і платіжних балансів, регулювання попиту і пропозиції на внутрішньому ринку, для досягнення взаємовигідних договорів на переговорах, а також як адекватний захід у відповідь на дискримінаційні дії іноземних держав.

      У межах встановлених квот експорт  та імпорт товарів здійснюються за ліцензіями, виданими уповноваженими на те державними організаціями. Копії ліцензій додаються до митних декларацій для пропускання товарів через кордон.

      2.3. Урядова політика  регулювання податків

      Особлива  роль у державному регулюванні належить податковій політиці. Податки є одним із найважливіших видів державних доходів, що їх одержує держава на підставі своїх владних повноважень. Податок – це обов'язковий платіж, який стягується до бюджету з юридичних осіб і громадян.

      Основними функціями податків є три: фіскальна, соціальна та регулююча. Сутність фіскальної функції податків полягає в тому, що вони забезпечують фінансування державних витрат. Сутність соціальної функції податків – у підтримуванні соціальної рівноваги через зменшення надто великої розбіжності реальних доходів окремих соціальних груп населення. Сутність регулюючої функції податків – у тому, що за їх допомогою здійснюється регулювання економічної кон'юнктури, секторної, галузевої та регіональної структури економіки, інвестиційної активності, зовнішньоекономічних зв'язків, науково-дослідних робіт, охорони навколишнього природного середовища та інших об'єктів [14, 84].

      Сукупність  податків, зборів, інших обов'язкових  платежів до бюджетів і внесків до державних цільових фондів, а також  сукупність державних податкових органів та їх компетенція – становлять податкову систему. Відтак податкова система складається з системи оподаткування та системи податкових органів.

      Система оподаткування – це нормативно визначені  органами законодавчої влади платники податків, їхні права та обов'язки, об'єкти оподаткування, види податків, зборів та інших обов'язкових платежів до бюджетів, внесків до державних цільових фондів, а також порядок стягнення встановлених податкових платежів, зборів і внесків.

      Податкові платежі здійснюються лише на підставі податкового закону: мають бути законодавче визначені платник податку, об'єкт оподаткування, податкова база, розмір ставки, податковий період та строк сплати податку.

      Платник податку – це юридична або фізична  особа, на яку, згідно з чинним законодавством, покладається зобов'язання сплачувати податки.

      Об'єкт  оподаткування – це кількісно  виміряний економічний феномен, що підлягає оподаткуванню (прибуток, додана вартість, майно, доход тощо). Податкова база – це частка об'єкта оподаткування, на яку нараховується податок (податкова база, як правило, менша за об'єкт оподаткування, оскільки законодавством може бути встановлений розмір неоподатковуваного доходу, надані різні пільги і т. п.). Ставка податку (норма оподаткування) – це частка податкової бази, що вилучається у вигляді податків і вимірюється у процентах.

      Сплата  податку є одним з основних обов'язків юридичних і фізичних осіб. Реалізація цього обов'язку залежить як від наявності певних заохочувальних стимулів і їхнього правового регулювання, так і від чіткого розподілу прав і обов'язків суб'єктів податкових правовідносин.

      У практиці регулювання застосовуються різні форми оподаткування. Сутність пропорційної, прогресивної і змішаної форм оподаткування ілюструє рис. 2.2.

      Якщо ЗД – загальний дохід суб'єкта оподаткування; ЧД – дохід після сплати податку, то пряма 0А (бісектриса) відповідатиме відсутності оподаткування (0х = 0у_а). На графіку 1 пряма 0В характеризуватиме пропорційне оподаткування, яке передбачає встановлення однакової податкової ставки для всіх суб'єктів оподаткування. Що більший загальний дохід, то більші й податкові надходження. У разі загального доходу в розмірі х, дохід, що залишається в розпорядженні суб'єкта оподаткування після сплати податку, дорівнюватиме у_ь, а податок – величині у_а – у_ь. Рис. 2.2 ілюструє прогресивне оподаткування. Тут, що більший загальний дохід, то більша й податкова ставка. Для кожного значення загального доходу встановлюється відповідна податкова ставка. Графік 3 ілюструє змішане оподаткування. Якщо дохід менший за х₁, то оподаткування взагалі нема. Якщо дохід становитиме величину від х₁ до х₂, то оподаткування здійснюється за мінімальною податковою ставкою. Зі збільшенням доходу від х₂ до х₃ податкова ставка збільшується і т. п.