Урядова політика на ринку регулювання ціни, дотацій, квот, мита, податків і субсидій

Рис. 2.2. Пропорційне (1), прогресивне (2) і змішане (3) оподаткування [14, 88]

      Сутність  регресивного оподаткування полягає  в зменшенні податкової ставки в  міру збільшення доходу суб'єкта оподаткування.

      Прикладами  пропорційного оподаткування є податок на прибуток, податок на додану вартість та інші. За змішаною (прогресивно-пропорційною) шкалою здійснюється оподаткування доходів громадян.

      З одного боку, податки зменшують фінансові  можливості підприємця як покупця засобів  виробництва й особливого товару – робочої сили. Оподаткування прибутку потенційно зменшує виробниче споживання. Податки на заробітну плату скорочують потенційні можливості особистого споживання та вирівнюють доходи.

      З іншого боку, застосовуючи гнучку і  всеохоплюючу систему податків, держава може впливати на реалізацію суспільного продукту, темпи нагромадження капіталу та технічного оновлення виробничого апарату, а також регулювати темпи економічного розвитку, формування пропорцій і структури суспільного виробництва. Частина валового внутрішнього продукту, що удержавлюється за допомогою податків, є фінансовою основою державного регулювання ринкових відносин. Вилучена за допомогою податків частка ВВП свідчить про кількісний вимір податків фінансової категорії, а також їх роль у ринковій економіці.

      Податки впливають на зміну структури  попиту та споживання. Вони не лише дещо коригують, а й вирівнюють виробничий та особистий попит і споживання. Однак саме за рахунок податків держава  утворює фонд грошових ресурсів, за допомогою якого розширює державний попит і споживання. Так відбувається трансформація структури попиту і споживання.

      Держава може використовувати податки, щоб  досягти пропорційності в економічній  структурі виробництва та обміну. За допомогою податкової системи  можна регулювати також розміщення продуктивних сил, надаючи податкові пільги підприємствам і галузям, які освоюють віддалені або відсталі регіони [26, 91].

      Відповідно  до вимог національного рахівництва  податки поширюються на продукти, виробництво, дохід і майно. Класичним прикладом податку з доходу і майна платника є прибутковий податок з громадян. Податки на продукти закладено в ціну окремих товарів чи послуг; після їх реалізації фіксована сума податку перераховується до державного бюджету. Податки на виробництво – це плата за виробничі ресурси (землю, воду, використання надр у процесі видобування корисних копалин і т. ін.).

      Державне  регулювання прибуткового податку  з громадян має передбачати відповідне вирівнювання доходів громадян через  встановлення системи прогресивного оподаткування. Ступінь розбіжності у ставках податку залежно від рівня доходів має бути всебічно економічно обґрунтований і не стимулювати збільшення тіньових доходів.

      Податки на заробітну плату становлять частину  національного доходу, що зараховується до витрат виробництва нарівні із заробітною платою, і спрямовуються до фонду соціального страхування та пенсійного фонду. Державне регулювання ставки податку на заробітну плату зумовлене необхідністю забезпечення пенсіонерів пенсіями на рівні, що перевищує прожитковий мінімум, а також потребою акумулювання коштів для соціального страхування громадян.

      У подальшому можливе запровадження  іншого механізму пенсійного забезпечення та соціального страхування, що передбачає самостійні внески громадян на іменні пенсійні рахунки та у фонди соціального страхування. Такі нагромадження мають індексуватись відповідно до темпів інфляції.

      Податок на додану вартість в умовах ринкової економіки, де має діяти закон  еквівалентності обміну товарів, є  лише інфляційним чинником і засобом додаткового оподаткування громадян. Останні змушені купувати продукти харчування та інші товари за цінами, що діють. Штучність цього податку, особливо за ставкою 20 %, проявляється в його впливі на підвищення цін за рахунок прибутку, що перевищує 50 % вартості продукції кінцевого споживання. Причому чистий прибуток – це незначна частина доходу, що не може стимулювати інвестування такого виробництва.

      У бюджеті України інфляційний  податок на додану вартість, що пригнічує  виробників, посідає перше місце як джерело надходжень до бюджету (понад 20 %). Акцизні податки, що встановлюються на невеликий перелік товарів, не дають значних надходжень до бюджету.

      Податкові пільги на прибутковий податок з  громадян закладено переважно в  системі прогресивного оподаткування, що містить механізм вирівнювання доходів. Податкові пільги на доходи громадян треба доповнити системою знижок для сімей, які мають утриманців – дітей, інвалідів.

      Податкові пільги для підприємств (корпорацій) мають бути чітко визначені за напрямками і діяти щонайменше п'ять років з моменту прийняття закону. Для встановлення основних напрямків удосконалення системи державного оподаткування вирішальне значення мають економічні та правові аспекти її формування.

      І світова, і вітчизняна практика свідчить, що збільшення ставки оподаткування є досить суперечливим фактором. Вплив податків на інфляцію залежить від загального стану економіки, рівня розвитку ринкових форм. Якщо підприємець спроможний компенсувати підвищення податків підвищенням цін, то таке підвищення буде інфляційним (до того ж ринок має сприйняти відповідне підвищення ціни).

      Ставка  податку може бути такою, що нову ціну ринок не сприйме. У цьому разі товаровиробник втратить інтерес до нарощування чи навіть стабілізації виробництва (незалежно від рівня цін). Теоретично за нормальних ринкових відносин підвищення податків призводить до підвищення цін або до погіршення економічного стану виробника.

      Антиінфляційний ефект збільшення податків був би відчутний, якби отримані внаслідок  цього кошти держава блокувала на певному рахунку. Однак на неї тиснуть різні парламентські фракції, профспілки, армія і т. ін., тому вона змушена щоразу спрямовувати такі кошти на соціальні, військові та інші програми, тобто відбувається переміщення попиту з одних секторів економіки в інші. Отже, досить важко досягти рівноваги в суперечливих умовах збільшення податків.

      Дефляційна  спрямованість податкової політики передбачає активне використання всіх видів податків, аби забезпечити  сталу базу формування доходів бюджету з їх одночасним індексуванням. Теоретично визнано, що в цьому разі найефективнішими можуть бути податки на продукти (податки на додану вартість та акцизи). Регулюючий вплив податків на продукти пов'язаний з їх дією на масштаби попиту та пропозиції різних товарів. Запровадження такого податку на певний товар зменшує попит на нього через підвищення ціни і водночас знижує його пропозицію.

      Податки на продукти, зокрема на додану вартість, можуть бути ефективним стабілізатором переважно в умовах низьких темпів інфляції. Одним із напрямків удосконалення податкового регулювання в Україні є необхідність охоплення тіньової економіки, тобто оподаткування нелегальних доходів. Це пов'язано з тим, що жодна, навіть дуже пільгова податкова система не здатна істотно вплинути на легалізацію тіньових доходів. Тут потрібний дійовий контроль не лише за отриманням доходів, а й за їх використанням і на території України, і за її межами.

      Найпростішим  засобом такого контролю є впровадження правил купівлі дорогих товарів, таких як автомобілі, побутова техніка, квартири, будинки тощо. Умовою купівлі може бути декларація, в якій зазначається, що покупець отримав відповідні доходи і сплатив податок державі; у разі її неподання покупець має сплатити не лише вартість товару, а й податок, що встановлюватиметься за досить високою ставкою до вартості товару. Інфляція знижує будь-який регулюючий вплив податків на виробництво і дохід. Нинішній спад виробництва в Україні спричинений не лише глибокою структурною кризою та розривом господарських зв'язків, а й певною мірою зростаючим податковим пресом, що тисне на підприємства і поєднується з високими темпами інфляції.

      Відомий засновник податкової системи США  Лаффер довів, що податкова ставка впливає  на ділову активність і базу оподаткування  через економічні стимули. Він визначив оптимальні розміри ставок податку на балансовий прибуток, які мають становити 30-35 %, аби задовольнялись інтереси виробника, що підтверджується світовою практикою.

      Податкова система України має спиратися  на досвід країн як з розвиненою ринковою економікою, так і з перехідною, а також ураховувати стан вітчизняної економіки. Теоретично держава у відносинах із платниками податків може ставити такі цілі:

• повне невтручання в економічне життя суспільства, зняття з себе відповідальності за розподіл суспільного продукту та економічний розвиток;
• повна влада над суспільством, включаючи його економіку та розподіл виробничих товарів і послуг;
• одночасна максимізація особистого багатства платників податків і податкових надходжень до бюджету [26, 94].

      Перша мета доволі романтична і нереальна; на такий шлях не стають навіть держави  з розвиненим приватним сектором; друга реалізовувалась у країнах  із централізованою плановою, директивною  економікою, однак успіху не принесла; третя мета цілком звичайна для держави, яка крім зовнішньоекономічного врегулювання бере на себе зобов'язання поліпшити умови життя всіх верств населення.

       2.4. Урядова  політика регулювання  дотацій і субсидій

      Серед засобів впливу держави на процес функціонування економіки велике значення мають державні асигнування, що надійно забезпечують діяльність усіх суб'єктів господарювання.

      Державні  асигнування – це певні суми коштів, виділених із централізованих і  децентралізованих джерел, фінансових ресурсів для покриття видатків на певні цілі. Бюджетні асигнування для окремих установ визначаються їх затвердженими коштами. Кошти для покриття видатків відповідно до дозволених асигнувань надаються установам шляхом відкриття фінансовими органами кредитів у банківських установах. Бюджетні асигнування на капітальне будівництво перераховуються фінансовими органами банкам, які фінансують ці будівництва.

      За  допомогою бюджетних асигнувань держава цілеспрямовано впливає  на господарські об'єкти, надаючи пряму  державну допомогу в реалізації певних заходів. У цьому разі державний бюджет відіграє роль інструменту цільового перерозподілу національного доходу з метою розв'язання народногосподарських проблем.

      Для того щоб визначити дію механізму  використання в управлінні економікою бюджетних асигнувань і дотацій, аналізують дохідну та видаткову частини консолідованого бюджету України за такими напрямками: непряме фінансування у вигляді податкових пільг і пільгового кредитування; субсидії місцевим бюджетам; трансфертні платежі; субсидії; дотації.

      Залежно від економічної ролі ці засоби державного впливу мають відповідні характеристики:

• субвенція – кошти, що виділяються з державного бюджету місцевим бюджетам;
• трансфертні платежі – будь-які прямі виплати з державного бюджету населенню або підприємствам, що здійснюються у вигляді субсидій, пенсій та допомоги на соціальні потреби, оплати відсотків за державний борг;
• субсидії – фінансова допомога (пряма чи непряма), що надається населенню або госпрозрахунковим підприємствам і організаціям. До прямих субсидій належать дотації, державні інвестиції, підтримка нових форм власності, до непрямих – пільгове оподаткування, політика прискореної амортизації та пільгове кредитування;
• державні дотації – кошти, що спрямовуються на відшкодування різниці в цінах, спричиненої державною політикою регулювання цін.

      Державний бюджет через видатки виконує  функції політичного, соціального  та господарського регулювання. Перше  місце в бюджетних видатках посідають  соціальні статті: допомоги, освіта, охорона здоров'я. У цьому проявляється основна мета державного регулювання – стабілізація, збалансованість, зміцнення і пристосування існуючого соціально-економічного устрою до умов, що постійно змінюються. Соціальні витрати покликані пом'якшити диференціацію соціальних груп, що властива соціальному ринковому господарству [26, 95].

      У видатках на господарські потреби майже  в кожній країні виділяються бюджетні субсидії сільському господарству. Жодна  країна не може бути заінтересована у  швидкому і масовому розоренні селянства, фермерства. Адже від темпів переміщення робочої сили із села в місто залежать рівень безробіття і ступінь самозабезпечення (або імпортної залежності) країни у продуктах і сільськогосподарській сировині. А від купівельної спроможності фермерів та сільського населення залежить стан справ в окремих важливих галузях виробництва та послуг.

      Видатки на кредити та субсидії приватним  і державним підприємствам, сільському господарству, на створення та вдосконалення  об'єктів інфраструктури, на закупівлю  озброєння і військове будівництво, а також на покриття внутрішнього державного боргу служать кон'юнктурним цілям бюджетного регулювання.