Транснаціональний капітал та механвзм його функціонування

- обмежена зовнішня  орієнтація бізнесу;

- інформаційна  відсталість країни;

- невеликі (у  світовому масштабі) розміри бізнес-груп;

- наздоганяючий  характер науково-технологічної  діяльності, інноваційної 

складової господарювання;

- криза високотехнологічних галузей економіки тощо.

З огляду на вищевикладене, важливим виступає з’ясування наслідків  розширення діяльності ТНК на українському ринку та виділення основних напрямків  розвитку власних ТНК. На особливу увагу  заслуговують питання економічної  безпеки, під якою розуміють стан національної економіки, що забезпечує задоволення життєво важливих потреб країни в матеріальних благах незалежно від виникнення у світовій економічній системі або всередині країни  форс-мажорних обставин соціально-політичного, економічного або екологічного характеру[5].

Напрями та перспективи  сталого розвитку національної економічної  системи України та транснаціоналізація  її господарства повинні визначатись  перспективними і економічно безпечними для держави завданнями:

- розвитком  процесів енергетичної інтеграції на пострадянському просторі;

- перспективами  інтеграції України до світового  ринку металургійної 

продукції;

- перспективами  інтеграції України до світового  ринку послуг;

- напрямками  розбудови транскордонного співробітництва за участю України.

Реалізація  цих напрямків з урахуванням  впливу транснаціоналізації вимагає  державної підтримки щодо технічного переозброєння виробництва і  залучення іноземних інвестицій. Ефективна реалізація зазначених напрямків  повинна забезпечуватись виконанням ряду умов:

- залучення  іноземних інвестицій в проекти  структурної трансформації 

промисловості;    

- збільшення  обсягів інвестиційних ресурсів  в проекти технічного 

переозброєння виробництва;

- ефективне  використання інвестиційних ресурсів;

- розвиток галузей матеріального виробництва, що визначають міжнародну конкурентоспроможність національної економіки;

- створення  умов для найбільш повного  використання експортних 

можливостей України.

Дослідження зарубіжних та вітчизняних літературних джерел з питання

транснаціоналізації господарства показало, що існують як позитивні, так і негативні наслідки цього процесу. Для кожної окремої країни такі наслідки будуть специфічними, водночас, при розбудові національної економічної системи України необхідно враховувати узагальнені чинники (табл.2).

Таблиця 2

Роль транснаціоналізації  в розвитку сучасної національної економічної  системи України

Позитивні риси	Негативні риси
Міжнародна  спеціалізація на базі взаємопроникнення капіталу	Посилення конкуренції  на внутрішньому ринку, занепад  вітчизняного виробника
Формування  міжнародних галузевих та господарських  територіальних одиниць (кластерів)	Поступова руйнація національного економічного  державного суверенітету  – поява наднаціональних  економічних утворень – ТНК
Вирівнювання  національних відтворювальних виробничих структур	Різке зростання  транскордонного злиття і поглинання вітчизняних компаній
Свобода пересування  факторів виробництва, товарів	Розташування  на території держави трудомістких, енергомістких та матеріаломістких, екологічно небезпечних виробництв
Доступ до більш  якісних і дешевих ресурсів	Відтік капіталу, перерахунок прибутку в промислово  розвинуті країни
Розвиток науково-технічної  сфер	Уникнення оподаткування  прибутку
Розширення  інноваційної діяльності	Розподіл фінансових ресурсів країни між крупними ТНК  з обмеженим фінансуванням середнього  бізнесу
Якісний розвиток виробництва країни	Занепад галузей  економіки, які не є привабливими  для ТНК
Посилення ролі держави (країни- базування ТНК) в міжнародному просторі	Вплив ТНК на економічну владу країни

Дана таблиця  засвідчує, що для ефективного розвитку ТНК в Україні та для збереження національних інтересів держави  необхідно проводити досить обмежену політику міжнародного розширення виробництва  та відкриття кордонів  держави. Звідси випливає необхідність розглянути роль держави у взаємовідносинах з ТНК. Побудова взаємовідношень приймаючої держави, особливо це актуально для України, з ТНК, повинна ґрунтуватись на декількох важливих моментах:

- діяльність ТНК владою приймаючої країни необхідно обов’язково

розцінювати з  позиції наслідків як позитивних, так і негативних;

- розробляючи  регулятивні документи відносно  ТНК необхідно виходити насамперед  з національних інтересів країни  і враховуючи можливі наслідки  щодо національної безпеки країни;

- участь ТНК  в розробці спільної взаємовигідної економічної політики є більш ефективним засобом налагодження відносин країни з ТНК, ніж протекціоністська політика;

- можливості  ТНК щодо залучення іноземного  капіталу дозволяють зменшити  безробіття у приймаючій країні, позитивно впливати на переміщення великих виробничих ресурсів;

- необхідно  виважено підходити до напрямків  інвестиційної активності ТНК  в приймаючій країні, заохочуючи  приплив іноземних інвестицій в пріоритетні для національної економіки галузі, і обмежуючи – в стратегічно важливі для економічної безпеки країни галузі;

- всі відносини  з іноземними інвесторами, ТНК  повинні бути чітко прописані  в міжнародних угодах та нормативно-правових  актах приймаючої країни: ТНК  перш за все виходить з власної  вигоди, а вже потім пристосовується до вимог держави;

- намагатись  невеліювати використання ТНК  в якості форми переказу 

капіталів трансфертних цін.

 

3. Вплив транснаціонального капіталу на розвиток економіки

 

Характерною рисою сучасного  світового господарства стала інтернаціоналізація господарського життя, під якою розуміється зближення національних економік, що виявляє себе в зростанні виробничої взаємозалежності, міжнародного товарообігу, руху капіталів і робочої сили, взаємного впливу на найважливіші економічні процеси в країнах, у тому числі на рівні цін, ставки відсотка і т.д. У її основі лежить поглиблення міжнародної спеціалізації й інтернаціоналізація виробництва, транснаціоналізація капіталу й утворення транснаціональних корпорацій (ТНК). Вона відбивається як у сферах виробництва матеріальних благ, розподілу, обміну і споживання, так і в розвитку усіх форм МЕВ, і сприяє цьому розвиткові.

У сучасних умовах ці процеси  називають глобалізацією економіки, що являє собою новий ступінь  інтернаціоналізації. Для сучасного  етапу процесу глобалізації характерне поступове залучення усе більшого числа країн у процес інтернаціоналізації господарського життя, упровадження єдиних міжнародних стандартів (технологічних, екологічних, статистичних, бухгалтерських, фінансових і ін.), використання однакових критеріїв у макроекономічній політиці, а також уніфікація вимог до податкової політики, політики в області зайнятості і т.д.

Під інтернаціоналізацією виробництва мається на увазі  встановлення безпосередніх, більш-менш стійких виробничих зв'язків між підприємствами різних країн, унаслідок чого виробничий процес в одній країні стає частиною процесу, що протікає в міжнародному або світовому масштабі. Це об'єктивний процес, що є наслідком поглиблення МПП, в основі якого лежить міжнародна спеціалізація виробництва. У сучасних умовах інтернаціоналізація виробництва підсилюється під впливом різних факторів, насамперед – НТР [18].

Відображенням інтернаціоналізації  виробництва в сфері економічних  відносин є також інтернаціоналізація  капіталу, яка являє собою процес переплетення й об'єднання національних капіталів, що знаходять прояв як у створенні окремими компаніями господарських об'єктів в інших державах, так і в розвитку міжнародних форм зв'язків і контактів між капіталами різних країн. Інтернаціоналізація капіталу веде до появи нового явища у світовій економіці – транснаціоналізації і ТНК. Поява і розвиток ТНК підсилює процеси спеціалізації і кооперування між підприємствами різних країн.

Особливістю розвитку глобальної економіки є те, що вона завдяки своїй ринковій природі є відкритою системою. Загальний рівень відкритості міжнародної економічної системи визначається ступенем відкритості її підсистем та суб’єктів – національних економік, регіональних об’єднань, транснаціональних корпорацій, міжнародних економічних організацій. Значне зростання рівня відкритості міжнародної економіки забезпечується протягом декількох останніх десятиліть послідовним переходом багатьох національних господарських систем до економіки відкритого типу, значною мірою орієнтованої на зовнішні ринки. Відкрита економіка, яка є цілісним господарсько-економічним комплексом, який вільно взаємодіє із світовим ринком на підґрунті міжнародного поділу праці, є умовою успішного розвитку зовнішньоторговельної співпраці між країнами на основі поглиблення спільного підприємництва, організації зон вільної торгівлі, ефективного використання порівняльних переваг.

Основним напрямом зовнішньоторговельної  політики трансформаційного типу стала  лібералізації зовнішньоторговельної  діяльності, яка проявлялася у послідовному знятті обмежень приходу іноземного капіталу на вітчизняні ринки. Така політика була покликана нормалізувати внутрішній споживчий ринок, запустити ринкові механізми, прискорити структурну перебудову економіки. Разом з суттєвими перевагами відкритість економічної системи може призводити до формування нових небезпек на макроекономічному рівні, передусім пов’язаними із підвищенням впливу зовнішніх процесів на національну економіку. Саме тому проблема відкритості економіки країни тісно пов’язана з проблемою втручання держави у зовнішньоекономічну сферу, однією із головних цілей якої має стати забезпечення рівня відкритості внутрішнього ринку країни щодо іноземного капіталу, технологій, товарів і послуг на зваженому рівні.

Глобалізація  світового господарства пояснюється системністю сучасних міжнародних відносин, зростанням масштабності економічних зв’язків, через які міжнародні економічні відносини відбуваються спочатку в деяких окремих країнах, тобто на регіональному рівні, а потім на загальносвітовому, тобто глобальному рівні.

Глобалізація  світової економіки тісно пов’язана  з її лібералізацією, завдяки якій відбувається вільний рух товарів, послуг, робочої сили і капіталів  із країни в країну. На підставі скорочення і майже зникнення адміністративних, юридичних, економічних та технологічних бар’єрів більшість країн світу формує єдину економічну цілісність планетарного масштабу.

Протягом ХХ-го ст. світова економіка зазнала  чимало змін. Однією з головних особливостей сучасної світової економіки є той факт, що з кінця ХХ-го- початку ХХI-го ст., вона відображає риси принципово нового процесу – процесу глобалізації усіх сторін суспільного життя.

На сучасному  етапі, всі суб’єкти міжнародних  економічних відносин, починаючи  з дрібних і закінчуючи великими компаніями, випробовують на собі вплив конкурентної боротьби, яка має місце на глобальному рівні. Це пояснюється тим, що діяльність багатьох компаній пов’язана з постачально-збутовою діяльністю за межами країни походження. Таким чином, кожна з компаній-учасниць міжнародних економічних відносин, окрім особливостей національного розвитку своєї власної держави, повинна враховувати і конкурентний тиск з боку іноземних суперників.

Економічна  діяльність компаній в міжнародному економічному просторі, а також державне регулювання її, відображається на прибутку приватних компаній, забезпеченні зайнятості в країні, рівні заробітної платні і споживчих цін. По мірі свого розвитку, ринкове господарство виходить за національну межу і набуває рис інтернаціоналізації, сутність якої полягає в постійному зростанні міжнародного взаємозв’язку і взаємозалежності різних країн та регіонів світу, суб’єктів економічних відносин різного рівня, починаючи від малих підприємств і закінчуючи великими міжнародними корпораціями.

Поряд з тим інтернаціоналізація господарського життя протікає в суперечливих формах. З одного боку, спостерігаються тенденції  посилення взаємозв’язку господарюючих суб’єктів і, з іншого боку, спостерігаються тенденції розпаду національних держав скорочення взаємозв’язків між державами .

В наслідок розгортання  процесу інтернаціоналізації господарського життя, формується і розвивається світове  господарство, яке представляє собою  поєднання національних господарств  і транснаціональних структур, тобто  економічний простір, в межах якого відбувається взаємодія різних господарюючих суб’єктів на основі об’єктивних економічних закономірностей інтернаціоналізації господарського життя.