Теневая экономика

2.2 Розвиток процесів тінізації  економіки України.

Оцінка  розвитку  процесів  масштабної  "тінізації"  і  криміналізації економіки  України  засвідчує  про   суттєву  недосконалість  та  структурну незавершеність вітчизняної  правової системи.

Світова практика засвідчує, що цивілізована ринкова  економіка, яка має надійні  імунні  властивості, що  пригнічують "вірус  тінізації",  передусім потребує   наявності   ретельно   відпрацьованої,   досконалої,   комплексно збалансованої   та  достатньо   стабільної  правової   бази,  яка  спроможна забезпечити  чітку  взаємодію,  взаємозв'язок і  взаємовідповідальність усіх суб'єктів ринкових відносин та  ринкових структур, що функціонують на основі як приватної, змішаної, так і публічної форм власності.

Розвиток правової системи у  напрямі попередження зловживань і  обмеження злочинності в сфері економічних відносин мав ще із самого початку базуватись на системному і максимально повному використанні кращих  досягнень світового досвіду,  що за багато десятиріч  накопичений країнами, які мають  розвинену ринкову  економіку.

 Немає  необхідності  доводити, що  одним  з  основних  завдань, яке має здійснювати державна влада, є стимулювання надійного  збереження та всебічне примноження  економічного  потенціалу і національного  багатства України. Це можливо  реалізувати  лише на засадах створення рівних  економічних умов  та адекватної   державної   підтримки   потенційних   можливостей   розвитку  і функціонування всіх форм власності  та  суб'єктів підприємництва, діяльність яких не суперечить загальнонаціональним інтересам.

Держава,  що  спирається  на  цивілізовані  засади ринкового  розвитку, повинна  створити надійні економіко-правові  умови, за яких  примноження  та якісний розвиток будь-якої форми власності має відбутися виключно на власній (майновій та фінансовій)   основі  за  рахунок,  насамперед,  вдосконалення механізмів підвищення  ефективності  господарювання та забезпечення  еквівалентності у відносинах обміну між суб'єктами ринку. Для цього держава повинна впровадити надійні економічні  та  правові механізми,  застосування  яких   виключало будь-які можливості паразитування одних форм власності за рахунок утиснення, протиправного  використання або  загарбання  інших.  Останнє у  рівній  мірі стосується як державної форми власності, яка не  повинна мати джерелом свого живлення  та  розвитку   приватний  сектор  економіки,  так  і,  відповідно, виключатиме можливість паразитування  приватних  форм  власності за  рахунок використання державної.

Сьогодні  все помітнішими  стають масштаби тих негативних наслідків, до яких  призвело  поспішне  і  непродумане  прийняття  законодавчих актів,  що регламентують сферу взаємовідносин державної і недержавної форм власності та регулюють господарсько-комерційні відносини суб'єктів різних форм  власності на ринку товарів та послуг.

 На  практиці,  у   законодавчих актах, що  регулюють   стосунки приватних суб'єктів,  спостерігається реальна відсутність  чіткої  регламентації  дій   і відносин,   що   заборонені  державою.   Також  не  визначаються   чіткі і диференційовані  карні   санкції  за  конкретні порушення   забороненого  та неконкретизовані   процедурні   механізми   їх  застосування   до  суб'єктів підприємницької діяльності, що своїми діями порушують заборонене.

 Катастрофічне збільшення випадків  фінансових махінацій  та  економічної злочинності у сфері  функціонування  державної (особливо казенної) власності — головне породження безсистемно-правового підходу до регулювання взаємодії і  взаємовідносин  приватного і державного  секторів економіки, державної та всіх інших форм власності.

 Для того, щоб  спираючись  на використання юридичних засобів,  відвернути економічні  злочини,   обмежити  "чорну"   диверсифікацію,  треба   проблему попередження    економічної    злочинності    розглядати    не   просто    у кримінально-правовому  плані, тобто з позиції покарання або посилення карних санкцій за скоєні злочини, а передусім в господарсько-правовому плані. Тобто бачити  її  з позицій   удосконалення   механізму   правового   регулювання господарської діяльності та  взаємовідносин суб'єктів різних форм власності, що  має не  допустити існування та  створення потенційних джерел живлення економічної злочинності.

 У чому, на  нашу думку,  тут полягають головні  особливості  створення та практичного застосування  зазначених правових перетворень?

 Адміністративно-господарський   кодекс  має  розроблятися   виключно  на нормах  публічного  права.  Його законодавча  база  покликана  забезпечувати регулювання   економічних   та   організаційно-управлінських   відносин   між суб'єктами, що  є розпорядниками  і  користувачами  казенної  форми державної власності. Тобто його дія має поширюватися виключно  на владні структури, що забезпечують управління та  контроль за використанням державної власності та бюджетних  ресурсів,  а також  на  підпорядковані  їм  казенні  підприємства (установи та організації),  тобто на суб'єктів, які забезпечують  економічне та організаційне функціонування цієї форми власності.

 Цим   кодексом  мають   бути   чітко  визначені   права   і  обов'язки, функціонально-організаційна  компетенція   відповідних  органів   державного (галузево-регіонального) управління та регламентовані  їх взаємовідносини  і адміністративна субординація та відповідальність  за кінцеві наслідки діяльності. До нього  повинні ввійти законодавчі  акти,  що  регулюють діяльність  Кабінету  Міністрів України, Адміністрації   Президента   України,  міністерств,   державних   комітетів, адміністрацій, агентств, а також регламенті норми щодо правовідносин у сфері управління    державним    сектором    економіки,    насамперед    казенними підприємствами, установами та організаціями.

Виконання  названих  правових  заходів  дозволить   не  тільки  надійно захистити  казенну  форму власності від  зазіхань криміналу, а  й затвердити справжню   рівність  усіх  форм   власності,   тобто  сприятиме   подальшому відновленню процесу цивілізованого ринкового реформування в нашій країні.

 Запорукою  успіху  в  боротьбі з "чорною"  економікою в Україні  повинні  стати виваженість, послідовність, рішучість і невідкладність дій відповідних державних  структур  і  населення  щодо  цього  негативного  явища  в нашому суспільстві.

Наявність значних  правових  прогалин призводить  до  того,  що навіть  такі кваліфіковані міжнародною практикою злочини, як "відмивання брудних" грошей, штучні  банкрутства  та  різноманітні  фінансові   афери,   внаслідок   яких порушуються  права громадян і ринкових  партнерів, здебільше  до  цього часу кримінальним злочином в Україні ще не вважаються.  Останнє є вкрай соціальне небезпечним  чинником,  що  генерує  зростання  "чорних"  видів  економічної діяльності.

 Підприємницька  діяльність  об'єктивно потребує  постійного  нарощування величини  авансового  капіталу,  оскільки  її головним  рушійним  мотивом  і головним  стимулом  є прибуток, що збільшується  головним  чином  за рахунок розширення обсягів та підвищення ефективності економічної діяльності.

 Протиправний  "бізнес"  не  є  винятком  і  також   постійно  прагне  до нарощування   свого капіталу.  Світова  практика  засвідчує, що  доходи,  які отримуються  у  цій  сфері  "діяльності", беруть  свій  початок  переважно у вигляді  грошової готівки.  Тому, маючи значні  суми грошової  готівки (як в національній, так і іноземній валютах), правопорушники,  що діють  в країнах із  ринковою економікою, практично обмежені в  можливості легально проводити значні готівкові операції,  здійснювати  вкладення  та  інше, не  викликаючи підозри у відповідних державних органів та громадськості.  В цих умовах вони намагаються створити  "законні  джерела" для легалізації капіталів,  що були отримані незаконним шляхом.

Для  здійснення  цієї  мети "чорним" бізнесом відпрацьовані  спеціальні механізми. Для цього "брудні" гроші або розміщуються на рахунках в банках, а далі  інвестуються в легальні підприємства, або вивозяться  контрабандою  чи переміщуються  за  межі  країни іншими  шляхами.  Там вони  об'єднуються  із доходами від законного бізнесу, переводяться із одного рахунку на інший за допомогою серії складних  банківських операцій, розрахованих  на те, щоб замаскувати сліди незаконних доходів, та ін.

Зазначені дії за  кордоном отримали назву "відмивання" грошей. Їх можна визначити як процес, під  час якого  "брудні" гроші (головним чином готівка), які   отримані    внаслідок   протиправних,   суспільне   небезпечних   дій, пропускаються  через банківську та  фінансову  систему таким чином,  що вони перетворюються  в "чисті" гроші, тобто їм надається вигляд цілком легітимних доходів, і  правоохоронні органи втрачають можливість встановити особу, що є ініціатором  кримінальної   угоди,  або  визначити  першоджерело  злочинного походження цих коштів.

Якщо зробити спробу комплексно поглянути на проблему тінізації  економіки в Україні, то можна  виділити низку об'єктивних факторів, які пояснюють такі значні обсяги тіньової економіки:

- високі податки і нерівномірність податкового навантаження;

- недостатня прозорість податкового законодавства і постійне внесення змін до нього;

- повільні й непрозорі приватизаційні процеси;

- втручання владних структур усіх рівнів у діяльність суб'єктів господарювання;

- корупція в органах державної влади та місцевого самоврядування.

За оцінками Світового  банку, Україна має найбільший неформальний сектор, який сягає приблизно 50% офіційного ВВП (липень 2007р.), що значно ускладнює «діагностування» економіки. Згідно з розрахунками західних фахівців, критичним для країни є щорічний обіг у сфері тіньового сектора на рівні 15—35% ВВП. Якщо обіг тіньового бізнесу перевищує 30% ВВП, а кількість працюючих на нього — 40% зайнятих, економіка втрачає керованість.

Рівень тіньової економіки  в Україні у 2008 р., за оцінками Міністерства економіки України, становив 31,1% і  порівняно з попереднім роком  збільшився на 2,3 в. п., і вперше за останні  роки вийшов за межі порогового значення (не більше 30% від ВВП), ставши показником, який перебуває в небезпечній зоні серед показників, що характеризують стан макроекономічної безпеки в державі. Крім того, це максимальний показник із 2001 р.

У І півріччі 2009 р. порівняно з відповідним періодом минулого року тінізація української економіки зросла на 8 в. п. і становила 39% (за попередніми даними Мінекономіки України). Активізація тіньової економіки в Україні є наслідком реакції бізнесу на фінансово-економічну кризу, неефективну податкову політику та бюджетну підтримку реального сектора економіки.

Чергові президентські  і, можливо, дострокові парламентські  вибори вимагають колосальних фінансових ресурсів, які не покриваються виділеними коштами із державного бюджету, а тому виборчий (політичний) чинник значно посилить тінізацію економіки. Враховуючи серйозний фактор впливу на тіньовий сектор підвищення рівня грошей поза банками в Україні, у поточному році слід очікувати зростання «тіні».

Вагомим аргументом зростання тіньового сектора економіки є колосальний ресурс кредитів із рефінансування, наданих Національним банком України (НБУ) комерційним банкам (111 млрд. грн. за вересень—грудень 2008 р.).

Значну частину отриманого в НБУ рефінансування комерційними банками було витрачено на купівлю іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку. Іншу частину рефінансування було виведено з банків через кредити, у тому числі не забезпечені реальними заставами. Найвідоміший випадок — 380 млн. грн., які банк «Надра» видав під нічим не забезпечені кредити двом підприємствам. Через три місяці фірми були ліквідовані як банкрути, а їхні борги перед установою — списані.

Оскільки тінізація  економіки України в умовах фінансово-економічної  кризи набула тотального характеру  і окремими експертами та дослідниками її обсяг оцінюється в межах до 60% ВВП, вона становить на сучасному етапі реальну загрозу національній безпеці держави.

У нових умовах, що складаються  в Україні, багато видів тіньової діяльності або зовсім втратили свою актуальність (цеховики, спекуляція, приписки), або їх частка в загальному тіньовому обігу скоротилася (дрібні розкрадання, порушення в торгівлі). Водночас з існуючих раніше видів тіньової економічної діяльності значно зросли такі явища, як корупція державних службовців і кримінальний промисел.

Можна констатувати фактичне завершення процесу реструктуризації тіньової економічної діяльності в  масштабах держави. Така діяльність стала складовою її економіки. Вона обслуговує економічні й політичні  інтереси певних впливових структур і ділових кіл.

На думку незалежних експертів, найбільш поширеними видами тіньової діяльності є: оптимізація  податків, проституція, торгівля наркотиками, праця нелегальних мігрантів, азартні  ігри. До поширених видів тіньової діяльності віднесені також незаконне повернення податку на додану вартість, зарплати «в конвертах». Більшість експертів вважають, що 25—50% обороту приватних підприємств не відображено в документах бухгалтерського обліку (тіньовий обіг). Рівень виходу в тінь залежить від того, що це за підприємство, «хто за ним стоїть» і т.ін. У більшості малих підприємств «тінь» може досягати 80—90%.