Форми і методи регулювання ринку в економіці України

Створення достатньої кількості  підприємств в Україні, які б  формували конкурентне середовище, може здійснюватися двома шляхами: реформуванням існуючих підприємств  і створенним нових. Перший шлях передбачає: демонополізацію; роздержавлення і  приватизацію; залучення вітчизняних  та іноземних інвестицій для структурної  перебудови підприємств; диверсифікацію. Другий шлях ставить за мету сприяння розвитку малого та середнього бізнесу; залучення вітчизняних та іноземних  інвестицій для створення нових  підприємств, а також реструктуризації застарілих, тих, які потребують повного  оновлення.

 

Ураховуючи те, що Україна  має могутній індустріальний і науково-технічний  потенціал, підготовлені кадри, недоцільно обирати модель ринкової економіки, в якій переважає дрібна приватна власність і економіка регулюється  виключно ринковими законами. Цей  шлях був би не прогресом, а регресом і вів би до часів А. Смітта та відповідних методів економічного життя, де все вирішувало вільне ціноутворення.

Модним є так званий лібералізований підхід, сутність якого  полягає в тому, що якщо не заважати економіці розвиватися самій  по собі за притаманними їй принципами, то Україна скоро ввійде до світового  ринку.

Орієнтиром при переході до ринкової економіки для України  мають бути сучасні розвинені  країни, для яких характерна змішана  економіка, що грунтується на різних формах власності. Домінуючою при цьому  є корпоративна власність, взаємодія  конкуренції та регулювання з  боку держави, високий соціальний захист населення, соціальна орієнтація економічного розвитку.

Слід також ураховувати, що ринок не можна побудувати, скажімо, за шведським, американським або  ще якимось зразком. Він є невід'ємним  елементом економіки. Ринкові відносини  у Японії, Італії, Бразилії, Алжирі різні. Характерними рисами сучасного розвиненого  ринку є висока організованість, інтелектуальне кадрове забезпечення його інституцій, науково обгрунтовані правові засади.

Побудова такого ринку  зайняла значний час і при  цьому відбувалася на добре розвинених товарно-грошових відносинах. Сучасні  розвинені країни на це витратили  весь повоєнний період (3—4 десятиліття); Південна Корея, Тайвань, Гонконг, Сінгапур — приблизно два десятиліття. При цьому ринок «маленьких азіатських драконів», як називають останні  чотири країни, хоч і є розвиненим, відрізняється від ринку європейських країн і американського. Він, як вважають спеціалісти, не є моделлю відкритої  ринкової економіки.

 

Україна має будувати таку модель ринкової економіки, яка найбільше  відповідає особливостям її розвитку, структурі економіки, гео­графічному положенню, менталітету народу.

Для України найприйнятнішою  є модель соціальне орієнтованого  ринку, який у кінцевому підсумку підпорядковуватиме діяльність своїх  функціональних структур задоволенню  матеріальних і духовних потреб людини.

Така стратегія має  грунтуватися на чітко визначених пріоритетах  економічного розвитку, які сприяли  б досягненню зазначених цілей.

Важливо обрати правильний шлях переходу до ринку та до вдосконалення  його регулювання.

Вибраний Україною інноваційний шлях економічного розвитку неможливий без значного розширення внутрішнього ринку, збільшення внутрішніх накопичень за рахунок пріоритетного розвитку галузей, що має самий короткий період обороту капіталів. У порівнянні з короткостроковим або середньостроковим  впливом ринку державна інноваційна  стратегія повинна стимулювати  реалізацію довготривалої мети, в  тому числі:  структурну перебудову виробництва на основі високих технологій, скорочення энерго- та матеріало-трудомісткістких виробництв, а в кінцевому результаті - підвищення конкурентоздатності економіки.

Таким чином при розробці системи необхідно за допомогою  правових і економічних важелів  усунути протиріччя між короткостроковою зацікавленістю і довгостроковою доцільністю.

Розробка схем та механізмів, які б в свою чергу поліпшили  становише в країні потребує вагомих  знань, економічного чуття, тощо. Що ж  сьогодні можна зробити?

Напевно мало хто буде затверджувати, що ринкові відносини повинно  регулювати і упорядковувати державу. Це потрібне для затвердження за допомогою  балансу різних мотивацій і пропорцій  цілісної моделі розвитку національної економіки, а не регулювання ради регулювання.

Стихійне ціноутворення, зниження платоспроможного попиту, диспропорція в цінах привели до того, що зараз  необхідно засвоїти головний урок ринкових реформ:  економічне зростання ґрунтується  на системі ′′накопичення капіталу - розширення попиту - зростання зайнятості і виробництва - зростання бюджетних прибутків - скорочення бюджетного дефіциту і дефіциту платіжного балансу - зниження інфляції′′. Внутрішнє споживання - життєзабезпечуючий чинник для будь-якої еконо-міки.

Можна сказати про ще один варіант економічного розвитку. Грошово-кредитна та бюджетна політика повинна опиратися  не на схему ′′стиснення грошової маси -зменшення відносного бюджетного дефіциту - зниження попиту - зниження інфляціїї′′, а на схему : ′′розширення попиту - ріст зайнятості та виробництва - збільшення бюджетних доходів - зниження бюджетного дефіциту - зниження інфляції′.

Головним чинником створення  моделі ринку, про яку йдеться, має  бути послідовна діяльність держави  щодо створення необхідних інституцій ринку.

Регулююча роль держави має  здійснюватися методами, які адекватні  ринковим формам господарювання. Для  цього слід розробити цільові  програми розвитку визначальних сфер господарства; забезпечити підтримку  пріоритетних напрямів економічного розвитку, виділення для цих цілей кредитів, зменшення податків; стимулювання розвитку виробництва, а не посередницької діяльності, різних соціальних форм господарства; створити сприятливі умови для залучення  в країну приватного іноземного капіталу, передусім у формі прямих інвестицій до виробничої сфери, галузей, що виробляють товари споживання.

Держава має регулювати випуск національної грошової одиниці, здійснювати  контрольовану емісію, забезпечувати  взаємодію національного ринку  з міжнародним.

Регулююча роль держави має  полягати у забезпеченні рівноваги  в суспільстві. І чим більші відхилення від рівноваги, тим сильнішими повинні  бути регулятори.

Результати економічних  перетворень, здійснюваних на таких  засадах, будуть детермінованими, незворотними, прискореними і, що особливо важливо, досягнуті  в умовах соціальної злагоди.

3.2 Перспективи  розвитку ринкової економіки  в Україні

З ринковими реформами  на початку 90-х років XX ст. пов'язувалися  сподівання на модернізацію економіки  пострадянських країн. Вважалося, що децентралізація  власності й управління економічними процесами, усунення держави від  активної ролі в управлінні економікою, створення ринкової інфраструктури автоматично забезпечать формування ринкової організації економічної  системи, функціонування механізму  саморегуляції економіки. При цьому  недостатньо враховувалися світові  різновиди демократії і ринкової економіки, не всі з яких відповідають і специфіці країни, менталітету  її народу. За зразок була обрана американська модель ринкового господарства.

Об’єктивним змістом перехідної економіки України є формування дійсних (а не формальних) ринкових відносин. Формально елементи цих  відносин існували і в плановій економіці. Але зовнішні форми їх існування  не були наповнені адекватним змістом.

Перехід до ринкових відносин передбачає насамперед лібералізацію  економіки, здійснення якої пов’язане  з:

• переходом до вільного ціноутворення;
• організацією торгівлі на основі використання принципу свободи торгівлі для всіх суб’єктів господарської діяльності;
• підпорядкуванням діяльності виробників вимогам ринку.

Зазначені проблеми охоплюють  лише внутрішньоекономічну лібералізацію  економіки. Але для повноцінного функціонування ринку цього замало. Необхідно здійснити також лібералізацію  зовнішньоекономічних зв’язків.

Основними її формами є:

• ліквідація повного одержавлення зовнішньоекономічних зв’язків;
• створення умов для припливу зарубіжних інвестицій;
• помірна лібералізація експорту та імпорту (відміна невиправ-даних обмежень і пільг);
• забезпечення конвертабельності національної валюти — гривні.

 

Формування повноцінних  ринкових відносин неможливе без  створення ринкової інфраструктури — системи економічних і надбудовних  закладів (інститутів), які покликані  обслуговувати ринковий механізм з  метою безперебійного руху товарних і грошових потоків, їх відповідного розподілу в просторі й часі.

Процес формування ринкових відносин і ринкової інфраструк-тури супроводжується становленням ринкового  і державного механізмів регулювання  економіки.

Особливості ринкової трансформації  економіки України можна визначити так:

1) вихідний стан ринкових  перетворень — антипод ринку  — планова економіка. Тому  перехід до ринкових відносин  здійснюється шляхом глибоких  якісних перетворень попередніх  відносин;

2) глобальний характер  трансформаційних перетворень. Зміні  підлягає все: відносини власності,  спосіб розподілу ресурсів, мотивація,  цілі і засоби економічного  розвитку, елементи надбудови;

3) зростання ролі неекономічних  факторів розвитку. Це насамперед  стосується правильності вибраного  курсу економічних перетворень  і засобів їх здійснення;

4) трансформаційний економічний  спад, зумовлений значною мірою  прорахунками у виборі курсу  перетворень і засобів його  реалізації;

5) необхідність налагодження  принципово інших економічних  відносин із країнами колишнього  СРСР;

6) складність інтеграції  України у світове господарство;

7) затяжна тривалість  трансформаційного періоду порівняно  з рядом інших постсоціалістичних  країн;

8) високий рівень тіньової  економіки (понад 50 % ВВП) та  засилля олігархічно-кланових структур.

 

 

Висновки

Проблемою визначення ролі держави економісти-теоретики займаються вже більше трьох століть –  з моменту виникнення наприкінці ХVІІ ст. індустріального суспільства, коли держава з "нічного сторожа" поступово стала перетворюватися на активного суб'єкта економічної діяльності.

Таким чином, підводячи підсумок, можна зробити декілька виводів.

По-перше, держава як один із найсильніших інститутів посідає  найважливіше місце в спрямуванні  економічного розвитку національних економік наприкінці ХХ століття. Особливо це стосується країн, що розвиваються.

Новiтня соцiально-економiчна iсторiя країн з рiзними економічними системами свiдчить, що державне втручання  стало невiд'ємним елементом економiки. Навiть ринкова економiка вимагає, щоб  бути придатною для керування  сучасними продуктивними силами, значного державного впливу. Тим бiльш  важливою є участь держави у випадках, коли ринковi механiзми не дiють чи дiють неадекватно - як в силу зовнiшнiх  впливiв, так i через нерозвиненiсть  ринкового середовища.

По-друге, якщо ринкова координацiя  шляхом тривалої еволюцiї дiйшла до стану автоматичного збалансування  макроекономiчних показникiв, то державне регулювання економiки не мiстить  такого вбудованого механiзму, i головною рисою державного впливу має стати  його комплекснiсть, врахування якнайбiльшої  кількості економiчних параметрiв. Цього  можна досягти розробкою економiчної стратегiї держави, що базується  на комплекснiй оцiнцi суспiльно-економiчної системи, теоретичних концепцiях, адекватних цьому станові, та наборi рiзноманiтних важелiв впливу на економiку.

Чим менше розвинена вказана  система, тим важливiшою є роль у нiй держави. Практика свiдчить  про те, що в умовах свiтових криз економiка з активним державним втручанням бiльш ефективна та стiйка. Водночас на етапах зростання виявляється  негнучкiсть такої системи, що призводить до наростання диспропорцiй і гальмування розвитку. Отже, ефективнiсть економiчної полiтики залежить вiд раціональностi співвідношення ринку та держави.

По-третє, роль держави, зазвичай, в економіці пов'язують із недосконалістю чи вадами ринку, які держава повинна компенсувати. Якби, мовляв, ринок був досконалим, то роль держави зводилася б до нуля. І чим більше він досконалий – тим меншою стає роль держави. Відповідно, й ринок потрібен для того, щоб компенсувати вади та недосконалість державного регулювання.

Таке розуміння ролі держави, на мій погляд, неправильне. Тому що, завжди виникає спокуса знайти ідеальну модель ринку. Відтак, наближаючись до неї, ми будемо поступово зменшувати масштаби державного втручання до граничного – нульового –значення. А також існують суперечливі погляди на питання щодо первинності держави чи ринку. Більшість економістів, особливо ж неоліберального спрямування, стверджують, що спочатку був ринок, а державні інститути утворилися внаслідок дефектності, недосконалості ринку. Одним із яскравих прикладів такого бачення є концепція суспільного договору, в рамках якої процес виникнення держави пояснюється дією суспільного договору. З цього погляду, держава постала заради вирішення колективної проблеми – забезпечення населення суспільними товарами (законом і порядком), які були потрібні для функціонування ринку. Узагалі немає жодної розвинутої країни, де держава не брала б активної участі в регулюванні економічних процесів.