Форми і методи регулювання ринку в економіці України

Державний комітет статистики України

Державна академія статистики, обліку та аудиту

 

Кафедра фундаментальних  економічних дисциплін

 

 

 

Курсова робота

з економічної теорії на тему:

 

«Форми і методи регулювання  ринку в економіці України»

 

 

 

Виконала: студентка гр. ОАд 08.01/3

Мамчич Юлія Анатоліївна

Залікова книжка № 22

Керівник: Гулевич О.Ю.

 

 

 

 

Київ 2009

Зміст

ВСТУП 1

 

Розділ  І.   Теоретичні засади дослідження  ринку, як форми організації суспільного  виробництва 6

1.1 Ознаки ринку і умови його  функціонування 6

1.2 Теоретичні основи регулювання  ринку 9

1.3 Теоретичні засади дослідження  економічної ролі держави в  регулюванні ринку 11

 

Розділ  ІІ. ПОЛІТИКА ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ  ЕКОНОМІКИ 15

2.1. Механізм регулювання ринку  в Україні 15

2.2 Основні функції  та форми  державного регулювання ринку  в економіці України 18

 

Розділ  ІІІ.   Вдосконалення регулювання  ринку в Україні 32

3.1 Пропозиції щодо вдосконалення  регулювання ринку в Україні 32

3.2 Перспективи розвитку ринкової  економіки в Україні 36

 

Висновки………………………………………………………………………………40

Список використаної літератури…………………………………………………….43

 

 

ВСТУП

 

Головна мета курсової роботи — розкриття співвідношення між функціонуванням ринку як саморегулюючого механізму і мірою впливу держави та її органів на економічні процеси. Йдеться про одну із найскладніших проблем, яку кожна країна вирішує по-своєму. Більше того, економічні системи світу різняться одна від одної залежно від співвідношення між роллю уряду і ринку в управлінні економікою. Особливо актуальною є ця проблема для України, яка ступила на шлях переходу від адміністративно-командної системи управління до сучасної цивілізованої ринкової економіки.

Актуальність роботи полягає  в тому, що на сучасному етапі  потрібно чітко сформувати економічну систему, для чого потрібно проаналізувати діючі методи державного регулювання, визначити оптимальні методи з урахуванням  національних особливостей. Оскільки ринковий механізм об'єднує виробників і споживачів у єдину економічну систему, підпорядковує виробництво суспільним потребам у формі платоспроможного попиту.

Високорозвинена ринкова  економіка — це оптимальне поєднання засад, притаманних товарному виробництву (конкуренція, попит і пропозиція, вільне ціноутворення), та цілеспрямованої політики державного регулювання економічних процесів. Державне регулювання доповнює ринковий механізм, що в сукупності становить єдину систему макроекономічного регулювання народного господарства.

Розвинена ринкова економіка  не означає якоїсь "абсолютної свободи" і "вільної гри" економічних  сил, що спрямовуються "невидимою рукою" саморегульованої конкуренції. Необмежена економічна свобода існувала лише на ранніх ступенях розвитку товарного виробництва і формування ринкових відносин, коли функціонувало безліч порівняно однакових за розмірами капіталу, переважно дрібних і середніх підприємств, між якими точилася конкурентна боротьба за ринок збуту товарів. За умов вільної конкуренції ринкові сили попиту й пропозиції стихійно, через вільне ціноутворення визначали оптимальні пропорції виробництва та його економічну ефективність. Головними регуляторами суспільного виробництва були вільний ринок і конкуренція. Держава лише створювала загальні умови для функціонування приватних капіталів. З розвитком відносин власності та вдосконаленням організації суспільного виробництва розширилися сфера і напрями політики державного втручання в економічні та соціальні процеси. Головним завданням політики централізованого економічного регулювання стало розв'язання суперечностей між частковою монополістичною планомірністю і товарними відносинами, які залишалися загальною формою економічних зв'язків у суспільстві.

Для сучасних умов характерні переплетення ринкових з державними методами регулювання та їх поєднання. Кожен з них має свою сферу застосування і відповідає певним інтересам суб'єктів власності та господарювання. Проте вони збігаються в тому, що і держава, і ринок приводять у відповідність часткові планомірності, властиві окремим господарським одиницям.

Довголітня практика державного втручання в економіку дала змогу  виробити відповідні методи і важелі, в результаті чого економічна система стала високоефективною. Політика державного регулювання дає можливість нейтралізувати численні руйнівні процеси і небажані відхилення, які періодично переривають і деформують рух економічного циклу.

Місце політики державного регулювання в господарській  системі є сталим, проте його масштаби і форми не залишаються незмінними. Дії державної адміністрації не обов'язково втілюються у певних заходах щодо управління національною економікою. Регулювання відбувається і тоді, коли держава відмовляється від реалізації цих заходів, якщо вони стають недоцільними з точки зору макроекономічної та соціальної ефективності.

Незважаючи на те що централізоване і ринкове регулювання за своєю  суттю є антиподами, вони постійно взаємодіють між собою. Це сприяє забезпеченню економічної та політичної стабільності всієї суспільної системи. Політика державного регулювання не підпорядкована закону самозростання капіталу, вона враховує розстановку всіх соціальних сил, що не завжди адекватне прагненню великих приватних власників або монополій чи олігополій. Головна мета державного втручання в економічний розвиток — забезпечення безперервності процесу відтворення національного господарства як єдиного цілого, досягнення економічної ефективності на макрорівні, її реалізація здійснюється через свідоме визначення суспільних потреб, можливостей і шляхів їх задоволення.

Вирішення даної проблеми значною мірою залежить від правильного  розуміння сутності державного регулювання  економіки, тобто цілеспрямованої діяльності держави щодо створення правових, економічних і соціальних передумов, необхідних для найефективнішого функціонування ринкового механізму та його мінімізації.

Основні завдання даної курсової роботи:

• дослідити особливості політики державного регулювання економіки;
• визначити основні функції державного регулювання економіки;
• проаналізувати національні особливості державного регулювання економіки.
• розглянути механізми ринкового саморегулювання;
• довести необхідність державного втручання в економіку;

 

 

 

 

Розділ І.   Теоретичні засади дослідження ринку, як форми організації суспільного виробництва

1.1 Ознаки  ринку і умови його функціонування

Говорячи про ознаки ринку, треба сказати, що, по-перше, сучасний ринок є ринком покупців. Такий  стан ринку визначає пріоритет покупців по відношенню до продавців. В такій  ситуації підприємець може досягти  збільшення своїх доходів лише тоді, коли він поставить на ринок продукцію  високої якості за доступними цінами. Тому ринок покупців виступає як стимул для постійного відтворення ділових  відносин. Тобто, він примушує підприємців  шукати джерела своїх прибутків  у першу чергу у сфері виробництва, а не у сфері купівлі-продажу.

Другою обов'язковою ознакою  сучасного ринку є його конкурентний характер. Це означає, що в системі  підприємства кожний суб'єкт виступає як конкуруюча сторона по відношенню до всіх інших суб'єктів. Можливість конкурентних відносин між учасниками ринку закладена в їх економічній  самостійності (суверенітеті), базою  якої є право розпоряджатися об'єктами ринкових відносин. Неминучість конкуренції  між підприємцями на сучасному ринку  породжується пріоритетом покупців над продавцями.

Третя ознака сучасного ринку  – стабілізація відносин між суб'єктами ринку на основі інтеграції. Сучасний ринок – це арена суперництва  підприємців та інших суверенних суб'єктів економіки, кожному з  яких повинен бути гарантований його суверенітет і збереження конкурентоспроможності. А це можливо лише при умові  протидії монополізації економіки  й широкої інтеграції конкуруючих  суб'єктів ринкових відносин.

Враховуючи товарно-грошові  відносини в ринковій економіці, що опосередковують усі відносини  суспільства, суб'єктами ринку стають практично всі учасники суспільного  виробництва. Отже, суб'єктами ринку  є: держава; державні, колективні, кооперативні, приватні підприємства та їх об'єднання; різні установи та організації; громадяни України; іноземні фірми і громадяни. [11, c.312]

Для ефективного функціонування ринку необхідні такі умови:

1. реальний плюралізм типів і форм економічної власності та форм господарювання. Як свідчить досвід розвинутих країн, для цього повинні існувати індивідуальна (приватна) власність (заснована як на власній, так і на чужій праці), колективна (у формі акціонерних компаній, кооперативів, власності трудових колективів тощо), державна (муніципальна, регіональна) власність, змішана та інші типи і форми власності як результат їх різних комбінацій;
2. розвинуте антимонопольне законодавство та дієві механізми його реалізації певною мірою послаблюють монополістичні тенденції в економіці й сприяють ефективному функціонуванню сучасного ринку;
3. ефективна система економічного, правового та адміністративного регулювання економіки державою (за переважання економічних методів), що зумовлює існування регульованого ринку;
4. доступність всебічної інформації про ринок;
5. конкурентна боротьба між різними суб'єктами підприємницької діяльності (їх кількість у виробництві однотипної продукції повинна становити більш як 7-8, оскільки 1-2 суб'єкти – це монополія, а 3-5 – олігополія);
6. розвинутий і розгалужений комплекс об'єктів власності, які можуть стати об'єктом купівлі-продажу;
7. наявність ринкової інфраструктури, тобто комплексу інститутів, підприємств, служб та установ, які забезпечують обслуговування ринку, купівлю-продаж різних об'єктів власності;
8. свобода господарської діяльності, що передбачає здатність суб'єктів господарювання самостійно вибирати партнерів і заключати з ними контракти, договори за взаємовигідними цінами, вільно розпоряджатись частиною прибутку (після сплати податків), різними ресурсами, незалежність у прийнятті інших господарських рішень, що поєднуються з відповідальністю за економічно необґрунтовані рішення, господарювання на принципах господарського розрахунку (самоокупності, самофінансування) тощо;
9. поступова і наростаюча інтегрованість національної економічної системи у світове господарство передусім через механізм міжнародного поділу праці;
10. наявність економічно доцільного доступу до джерел фінансування – низьких ставок за банківські кредити, сприятливого інвестиційного клімату в країні тощо;
11. унеможливлення впливу різних суб'єктів підприємницької діяльності на рівень цін. За наявності такого впливу, що передбачає існування монополій (у тому числі олігополій як колективних монополій), ефективність функціонування ринка знижується;
12. розвинутий і розгалужений комплекс об'єктів власності, що можуть бути предметом купівлі-продажу (засоби виробництва, в тому числі земля, робоча сила, інтелектуальна власність (у формі патентів, ліцензій, ноу-хау, цінних паперів, грошей, нерухомості, предметів споживання та ін.)

Можна зробити узагальнення, що ринок виконує як позитивні  для економічної системи, так  і негативні функції, а тому забезпечення його нормального функціонування, і, в певній мірі, регулювання державою, є крайнє необхідним для будь-якої країни. [26, c.103]

 

 

1.2 Теоретичні  основи регулювання ринку

          У підґрунті державного регулювання економіки країн покладені різні моделі регулювання, які нерідко визначають як альтернативні.

Основоположною в теорії державного регулювання є  кейнсіанська теорія, яку нерідко характеризують як теорію попиту, її основні ознаки: короткостроковість, орієнтація на попит і, певна річ, підтримка державної поточної політики, орієнтованої на попит. Головним інструментом державного регулювання Кейнс вважав фіскальну політику, а найважливішим об'єктом — ресурси інвестицій і процентні ставки.

Згідно з теорією  Кейнса фіскальна політика, орієнтована на подолання безробіття, передбачає зростання державних витрат і скорочення податків. Фіскальна політика, спрямована на зниження інфляції, вимагає скорочення державних витрат при зростанні податків.

Альтернативні макроекономічні  концепції державного регулювання були започатковані у 70-ті роки, коли у країнах з розвинутою ринковою економікою намітилася тенденція до зниження рівня продуктивності праці та посилення інфляційних процесів, що викликало недовіру до теорії Кейнса. До основних з них слід віднести монетаризм, теорію раціональних очікувань і теорію "економіки пропозиції".

Монетаризм поширився  у бО-ті роки. Його прибічники вважають, що гроші відіграють набагато важливішу, ніж інші чинники, роль для визначення стану ринкової економіки, і відстоюють суто грошову концепцію причин інфляції.

Теорія раціональних очікувань  дістала свого поширення з  середини 70-х років, коли в економіці підвищилися рівні інфляції та безробіття, виникла стагфляція. Ця теорія виходить з того, що усі ринки є висококонкурентними, рівноважні ціни швидко пристосовуються до нових ситуацій, зарплата і ціни можуть як підвищуватися, так і знижуватися. Ринкові суб'єкти поводять себе раціонально, в очікуванні зростання цін розширюється ринковий попит, стимулюючи нове зростання цін. Таким чином, ефективність стабілізаційної політики держави зводиться до нуля.

Теорія "економіки пропозиції" пов'язує стагфлящю з державним втручанням в економіку, а саме із зростанням податків, які негативно впливають на стимули до праці. Через це центральну роль вона відводить ринковим механізмам стабілізації. Прихильники теорії "економіки пропозиції" виступають за підтримку великих скорочень податків, переходу від прогресивних до регресивних податків, розглядаючи це як умову стимулювання заощаджень та інвестицій.