Форми і методи регулювання ринку в економіці України

1.Методи прямого впливу (адміністративного характеру: державні замовлення, різного роду ліміти, централізовано встановлені ціни, обмеження, штрафи, дозволи, ліцензії, квоти тощо, а також методи, засновані на застосуванні бюджету як джерела дотування, цільового фінансування окремих суб'єктів і сфер діяльності).

2.Методи непрямого, (посередкованого) впливу належать ті, що не прямо регламентують поведінку суб'єктів ринку, а через створення певного середовища для його діяльності, яке мотивує ту або іншу його поведінку(податкове регулювання, регулювання через політику прискореної амортизації, методи стимулювання конкуренції тощо).

Залежно від застосування засобів впливу на ринок розрізняють правові, адміністративні, економічні, в тому числі фінансово-бюджетні і кредитно-грошові методи регулювання ринку.

 Механізм поєднання  методів прямого і непрямого регулювання, правових, адміністративних і економічних може бути різним — залежно від ступеня розвитку ринкових відносин, фінансової і економічної ситуації в країні.

 З розвитком ринкових  відносин, задіянням у процесі регулювання інститутів ринку методи прямого впливу, адміністративні, як правило, поступаються місцем опосередкованим, економічним.

 

    Правові  і адміністративні методи регулювання  економіки.

Правові методи регулювання розвитку економіки здійснюються шляхом прийняття законів і законодавчих актів Верховної Ради України, нормативних актів Уряду (декретів, постанов), видання указів Президента, а також вироблення механізму їх реалізації і контролю.

 Закони, законодавчі і  нормативні акти визначають об'єкт  регулювання, зміст регулювання,  відповідальність юридичних і  фізичних осіб за їх невиконання.

 Закони здійснюють  функцію довгострокового правового  регулювання, а укази, нормативні  акти, як правило, — короткострокового, або оперативного.

Важливе значення для розвитку ринкових відносин і зокрема обмеження монополізму і розвитку здорової конкуренції має антимонопольне законодавство.

Особливість економіки України  полягає у тому, що за відсутності  ефективної конкуренції тут склався  надзвичайно своєрідний і небезпечний тип монополізму: збереження деяких принципових рис адміністративно-командної системи, стійкість і масовий дефіцит у народному господарстві, який перетворює виробників дефіциту товарів на монополістів.

Основні принципи антимонопольного регулювання діяльності суб'єктів  господарювання визначені у законах  України "Про розвиток конкуренції і обмеження' монополістичної діяльності", "Про демонополізацію та конкуренцію.

Для здійснення державного контролю за розвитком конкуренції  і обмеженням монополістичної діяльності в Україні створено Антимонопольний комітет.

Адміністративні методи регулювання ринку виражають по суті пряме управління з боку держави і включають застосування системи державних замовлень і контрактів, державне підприємництво, застосування державою санкцій і штрафів, ліцензій, дозволів, квот, встановлення норм і стандартів, які регламентують вимоги до якості робіт, послуг, продукції, до організації виробничих процесів, операцій на внутрішньому і зовнішньому ринку тощо.

Суть адміністративних методів  виявляється багатогранне — залежно від обраного засобу управління суб'єктами ринкової діяльності. Так ліцензування як адміністративний метод державного регулювання здійснюється з метою недопущення на споживчий ринок неякісної продукції, впорядкування підприємництва у видах діяльності, які не можуть регулюватися ринком.

Ліцензії — спеціальні дозволи, які видаються суб'єктам підприємницької діяльності на здійснення окремих її видів.

(пошук та експлуатація  родовищ, корисних копалин, ремонт мисливської зброї, виготовлення та реалізація медикаментів, хімічних речовин, пива, горілчаних, лікерних, коньячних виробів, виробництво і реалізація тютюнових виробів, здійснення ветеринарної, медичної, юридичної практики, утримання ігрових закладів і ще деякі види діяльності).

Дозволи (ліцензії) видаються також спеціалізованим підприємствам на здійснення посередницької діяльності при приватизації майна державних підприємств, на здійснення діяльності по оформленню та реєстрації документів щодо права власності на квартири (будинки).

Дозволи необхідні на діяльність по випуску та обігу цінних паперів, експорт деяких видів товарів, на право здійснення операцій з валютними цінностями.

Квотування(як метод державного регулювання)-означає пряме встановлення державою для учасників монополістичної діяльності їх частки у виробництві, збуті або експорті продукції. Квота також відображає частку, частину, норму, яка в чомусь допускається (наприклад, імпортна квота).

 В Україні квоти  застосовуються як кількісна  межа товарів певних категорій,  дозволених для ввозу в країну. У даному випадку вона несе  у собі завдання найбільш ефективно  і економне використовувати іноземну валюту, захистити власні виробництва, зберегти рівень зайнятості населення. Квота встановлюється і на вивіз (експорт) деяких видів продукції.

Система санкцій — це заходи, які передбачає держава або законодавство проти порушення або невиконання суб'єктами ринку встановлених умов діяльності.(Сплату неустойки, штрафу, пені за невиконання певних зобов'язань, вилучення виручки від незаконної діяльності до держбюджету).

Економічні санкції передбачаються і в міжнародних договорах, пов'язаних з обміном товарів, наданням кредитів та з іншими економічними відносинами між країнами.

    Система норм і стандартів (як адміністративний метод ДРЕ) означає пряму регламентацію діяльності суб'єктів господарської та іншої діяльності у сфері праці, якості продукції, охорони навколишнього середовища з боку держави через встановлення міри або вимог щодо їх стану.

 Норма — науково обгрунтована міра суспільно необхідних затрат ресурсів на виготовлення одиниці продукції (виконання робіт, надання послуг) заданої якості. Норматив — поелементна складова норми, яка характеризує ступінь використання ресурсу на одиницю виміру (продукції, роботи, поверхні, обсягу і т.ін.).

До основних норм, якими  держава регулює різні сфери діяльності в Україні, слід віднести норми і нормативи затрат праці, норми і нормативи капітальних вкладень, норми і нормативи витрат і запасів сировини, норми і нормативи охорони навколишнього середовища тощо.

Стандартизація — це встановлення єдиних норм за типами, марками, параметрами, розмірами і якістю виробів, а також за величинами вимірювань, методами випробовування, контролю і правилами упаковки, маркування і зберігання продукції, технології виробництва.

 Об'єктами стандартизації  є конкретна продукція, норми  і нормативи, вимоги, методи, терміни, позначення, які мають перспективу багаторазового використання і застосовуються в науці, техніці, різних галузях н\г, а також у міжнародних економічних відносинах. Дотримання державних стандартів є обов'язковим для всіх суб'єктів ринкової діяльності.

Особливе місце у складі адміністративних методів займає механізм державних замовлень, контрактів та управління майном, що є у загальнодержавній власності.

 

             Економічні методи державного регулювання

У країнах з розвинутою ринковою економікою основним економічним методом регулювання ринку виступає кредитно-грошове регулювання. Це зумовлене тим, що кредитно-грошова система є тим економічним середовищем, у якому відбуваються усі найважливіші господарські процеси в ринковій економіці.

Знаряддям грошового і  кредитного регулювання є центральний  банк. Суть його діяльності в грошово-кредитному регулюванні полягав у здійсненні контролю за грошовою масою і кредитом в економіці.

 

Провідним інструментом державного грошово-кредитного регулювання у перехідний до ринкової економіки період є Національний банк України, який покликаний виконувати функції загальнодержавної резервноі системи. Головне завдання Національного банку України — створення стабільного неінфляційного розвитку економіки держави. Поява цього завдання зумовлена відокремленням торгівлі грошима від торгівлі товарами і відносна самостійність кожної з них.

 

Основними методами кредитно-грошового регулювання  є:

1.Регулювання розмірів банківських резервів;

2.Маніпулювання обліковими  ставками;

3.Операції на відкритому  ринку (купівля-продаж центральним банком деяких видів цінних папарів).

Зважаючи на те, що механізм ринку в економіці перехідного  періоду України ще не працює, грошово-кредитний  механізм регулювання не відпрацьований, економіка регулюється переважно за допомогою фінансово-бюджетних методів.

Сутність фінансово-бюджетних  методів регулювання полягає  у встановленні державного оподаткування  і державних витрат з таким розрахунком, щоб вони гасили коливання економічного циклу, сприяли високому рівню зайнятості, обмежували інфляцію або пом'якшували дефляцію (застій).

 

 

 

До фінансово-бюджетних  методів відносять:

1.Маніпулювання ставками  податків;

2.Державними витратами;

 З метою встановлення рівноваги на ринку. Якщо в економічній системі спостерігається активізація попиту і розвиток інфляції, уряд підвищує податки на доходи підприємців і населення і водночас обмежує державні витрати. Навпаки, якщо в економічній системі з'являються .ознаки депресії, ставки податків знижуються, бюджетні витрати зростають.

Держава, використовуючи бюджет, здійснює фінансову участь і фінансову  допомогу у розвитку окремих галузей  і сфер діяльності.

  Дотації (трансферти) — особливий вид асигнувань з держбюджету, який служить для збалансування доходів і видатків місцевих бюджетів та покриття касових збитків окремих державних підприємств.

  Субсидії — допомоги, які здійснює держава з держбюджету з метою підтримки певних видів підприємницької діяльності, сфер і галузей н\г, розвиток яких має важливе значення для економіки.

  Субвенції — один із видів державної фінансової допомоги місцевим органам влади або окремим галузям економіки, що надаються на конкретні цілі. Субвенції використовуються також на санацію підприємств і організацій, яким загрожує банкрутство.

Перехід до ринкової економіки  пов'язаний із запровадженням цілісної податкової системи, яка у світовій практиці ДРЕ

знаходиться в одному ряду з бюджетним фінансуванням пріоритетних напрямів і дією через процентну  політику на грошовий обіг.

З 1993 р. в Україні чинні такі види податків: податок на добавлену вартість, акцизний збір, податок на прибуток доходи, екологічний податок, податок з власників транспортних засобів, податок на землю. З січня 1995 р. передбачається введення податку на власність.

    Податок на добавлену вартість є частиною новоутвореної вартості, яка відшкодовується до державного бюджету на кожному етапі виробництва товарів, виконання робіт, надання послуг. Платниками податку на добавлену вартість є суб'єкти підприємницької діяльності

Акцизний збір — непрямий податок на високорентабельні та монопольні товари, що включається до ціни цих товарів.

 Платниками акцизного  збору є суб'єкти підприємницької  діяльності — виробники підакцизних товарів, а також суб'єкти підприємницької діяльності, які імпортують підакцизні товари. Перелік товарів, на які встановлюється акцизний збір, та його ставки визначаються Кабінетом Міністрів України.

Податок на прибуток встановлюється на валовий прибуток підприємства, який включає прибуток від діяльності підприємств, позареалізаційних операцій, а також інші доходи, не пов'язані з діяльністю підприємства (дивіденди). Платниками податку на прибуток є господарюючі суб'єкти, банки.. Держава визначає ставки податку на прибуток залежно від виду діяльності, а також пільги щодо податку

Податок на землю сплачується  власниками землі та землекористувачами, окрім орендарів. Його розмір встановлюється у вигляді платежів за одиницю площі в розрахунку на рік.

Окрім перелічених податків, підприємства, організації та інші юридичні особи в Україні відшкодовують: плату за природні ресурси, державне мито та обов'язкові платежі до позабюджетних  спеціальних фондів — на соціальне страхування і формування Пенсійного фонду, на формування фонду Чорнобиля, фонду зайнятості, на проведення дорожніх робіт.

 

 

 

 

Розділ ІІІ.   Вдосконалення регулювання ринку в Україні

3.1 Пропозиції  щодо вдосконалення регулювання  ринку в Україні

 

Особливістю економіки України  є те, що перед початком ринкових трансформацій вона являла собою  адміністративно-командний тип, де домінував тотальний монополізм: власності, централізовано-директивного прийняття рішень і технологічний  монополізм. Було багато підприємств, які виробляли 60-100 відсотків певного  виду продукції. Така монополія не є  ринковою. Вона не передбачає конкуренції, ринкових відносин, робить господарюючим  суб'єктом систему державних установ, а підприємства виконують лише виробничі  функції.

Негативний вплив на формування ринкових відносин в Україні має  і те, що її економіка великомасштабна  з незавершеним циклом виробництва, а також відбиває спеціалізацію  у колишньому Радянському Союзі  на важкій промисловості, воєнно-промисловому виробництві та видобувних галузях. Саме це сьогодні відтворює нестачу  товарів народного споживання, з  одного боку, і технічну та технологічну відсталість—з іншого. Це породжує величезну потребу в придбанні  нафти та газу на світовому ринку, а отже, проблеми з торговельним балансом, перекоси у цінах на внутрішньому ринку.