Прогнози стихійних природніх явищ та надзвичайних ситуацій

* Селі  — це паводки з великою концентрацією  ґрунту, мінеральних частин, каміння, уламків гірських порід (від 10-15 до 75% об'єму потоку). «Сель» (сайль) — слово арабське і в перекладі означає бурхливий потік, тобто за зовнішнім виглядом селевий потік — це шалено вируюча хвиля висотою з п'ятиповерховий будинок яка мчить ущелиною з великою швидкістю.

В Україні  селеві потоки трапляються в Карпатах та Криму.

За складом  твердого матеріалу, який переносить селевий  потік, їх можна поділити на:

> грязьові (суміш води з грунтом при  незначній концентрації каміння, об'ємна вага складає 1,5-2 т/куб.м);

> грязекам'яні  (суміш води, гравію, невеликого каміння,  об'ємна вага—2,1-2,5 т/куб.м);

> водокам'яні  (суміш води з переважно великим  камінням, об'ємна вага — 1,1-1,5 т/куб.м).

У Карпатах найчастіше трапляються водокам'яні  селеві потоки невеликої потужності.

Швидкість селевого потоку зазвичай становить 2,5-4,5 м/с, але під час прориву заторів  вона може досягати 8-10 м/с і більше.

Небезпека селів не тільки в їх руйнівній  силі, а й у раптовості їх. появи. Засобів прогнозування селів  на сьогодні не існує, оскільки наука  точно не знає, що саме провокує початок  сходження потоку. Однак відомо, що необхідні дві основні передумови — достатня кількість уламків гірських порід і вода. Разом з тим для деяких селевих районів встановлені певні критерії, які дозволяють оцінити вірогідність виникнення; селів.

Засоби  боротьби з селевими потоками досить різноманітні: • будівництво гребель, • каскаду запруд для руйнації селевого потоку, • стінок для закріплення відкосів тощо.

Вітри — це так звані «прилади-змішувачі», вони забезпечують обмін між забрудненим повітрям міст та чистим, насиченим киснем полів і лісів, теплим екваторіальним та холодним повітрям полярних областей, розганяють хмари і приносять дощ на поля, на яких без них нічого б не росло.

Таким чином, вітер — це один з найважливіших  компонентів життя. Але він може бути і руйнівним, набагато небезпечнішим від багатьох стихій.

Англійський адмірал Ф.Бофорт ще 1806 р. запропонував 12-бальну шкалу для вимірювання вітрів . Він розподілив вітри залежно від швидкості переміщення повітряних масі Вітер силою в 9 балів, коли швидкість становить від 20 до 24 м/с, руйнує старі будівлі, зриває дахи з будівель. Цей вітер називається шторм.

Шторми  найнебезпечніші на морських узбережжях та в гирлах великих річок, шторм жене величезні хвилі висотою понад 10 м. Ці хвилі заливають узбережжя і руйнують все, що не зруйнував вітер.

Досить  небезпечне явище —смерчі, вони трапляються частіше, ніж урагани й тайфуни. Смерчі утворюються тоді, коли стикаються дві великі повітряні маси різної температури і вологості, до того ж в нижніх шарах повітря тепле, а в верхніх — холодне. Тепле повітря, зазвичай, піднімається вгору й охолоджується, а водяна пара, яка міститься в ньому, випадає дощем. Але коли збоку, починає дути вітер, котрий відхиляє в бік потік теплого повітря, який піднімається вгору, то виникає вихор, швидкість якого досягає 450 км/год.

Смерч спричиняє знищення будівель, * пожежі, * руйнування різноманітної техніки, * вихрові рухи повітряних потоків  смерчу здатні піднімати машини, потяги, мости тощо. І водночас смерчі здатні на дивні речі. В одному місці  вихор підняв у повітря будинок  з трьома його Мешканцями, повернув його на 360° і опустив на землю  без жодного ушкодження.

Трапляються смерчі і в Україні, південні смерчі спостерігаються на Чорному та Азовському морях.

Пожежі. Причинами виникнення пожеж є недбала поведінка людей з вогнем, порушення правил пожежної безпеки, природні явища (блискавка, посуха). Відомо, що 90% пожеж виникає з вини людини і тільки 7-8% спричинені блискавками.

* Пожежі  — це неконтрольований процес  горіння, який викликає загибель  людей та нищення матеріальних  цінностей.

Під час  пожеж вигорає родючий шар  грунту, який утворювався протягом тисячоліть. Після пожеж у гірських районах розвиваються ерозійні процеси, а в північних — відбувається заболоченість лісових земель.

Основними видами пожеж як стихійних лих, які  охоплюють великі території (сотні, тисячі, мільйони гектарів), є ландшафтні пожежі — лісові і степові.

Лісові  пожежі поділяють на низові, верхові, підземні. За інтенсивністю горіння лісові пожежі поділяються на слабкі, середні, сильні.

Лісові  низові пожежі характеризуються горінням сухого трав'яного покрову, лісової підстилки і підліску без захоплення крон дерев. Швидкість руху фронту низової пожежі становить від 0,3-1 м/хв (слабка пожежа) до 16 м/хв (сильна пожежа), висота полум'я — 1-2 м, максимальна температура на кромці пожежі досягає 900 °С.

Лісові-верхові  пожежі розвиваються, як правило, з  низових і характеризуються горінням крон дерев. При швидкій верховій пожежі полум'я розповсюджується з крони на крону з великою швидкістю, яка досягає 8-25 км/год, залишаючи деколи цілі ділянки незайманого вогнем лісу. При стійкій верховій пожежі вогнем охоплені не тільки крони, а й стовбури дерев. Полум'я розповсюджується зі швидкістю -5-8 км/год, охоплює весь ліс від Ґрунтового шару до верхівок дерев.

Підземні  пожежі виникають як продовження  низових або верхових лісових пожеж і розповсюджуються по шару торфу, який знаходиться .на глибині 50 см. Горіння йде повільно, майже без доступу повітря, зі швидкістю 0,I-0,5 м/хв, виділяється велика кількість диму і утворюються прогари (пустоти, які вигоріли). Тому підходити до осередку підземної пожежі треба обережно. Горіння може тривати довго, навіть взимку під шаром грунту.

Степові (польові) пожежі виникають на відкритій місцевості, де є суха пожухла трава або збіжжя, яке дозріло. Вони мають сезонний характер і частіше бувають влітку, рідше навесні й практично відсутні взимку. Швидкість їх розповсюдження може досягати 20-30 км/год.

Основними заходами боротьби з лісовими, низовими пожежами є:

• засипання  вогню землею;

• заливання  водою (хімікатами);

• створення  мінералізованих протипожежних  смуг;

• пуск зустрічного вогню.

Гасити  лісову верхову пожежу складніше. її гасять шляхом створення протипожежних смуг, застосовують воду і пускають зустрічний вогонь. Степові (польові) пожежі гасять тими ж засобами, що і лісові.

Гасіння підземних пожеж здійснюється в  більшості випадків двома заходами. При першому заході навколо торф'яної пожежі на відстані 8—10 м від її краю копають траншею глибиною до мінералізованого шару ґрунту або до рівня ґрунтових вод і заповнюють її водою. При другому заході влаштовують навколо пожеж смугу, яка насичена розчинами хімікатів. Спроби заливати підземну пожежу водою успіху не мали.

Деякі рекомендації щодо правил поведінки  при пожежі:

• при  пожежах треба остерігатися високої  температури, задимленості і загазованості, вибухів, падіння дерев і будівель, провалів у прогорілий грунт;

• небезпечно входити в зону задимлення, якщо видимість менше 10 м;

• перед  тим, як увійти в палаюче приміщення, треба накритися з головою вологим простирадлом, плащем, шматком тканини тощо;

• двері  в задимлене приміщення треба  відчиняти обережно, щоб запобігти спалаху полум'я від швидкого притоку свіжого повітря;

• в  дуже задимленому приміщенні треба  плазувати;

• для  захисту від чадного газу треба  дихати через вологу тканину;

• якщо на людині загорівся одяг, треба  лягти на землю та збити полум'я, бігти не можна, це ще більше роздує полум'я;

• якщо побачите людину в палаючому одязі, накиньте на неї пальто, плащ, будь-яке  простирадло і щільно притисніть;

• при  гасінні пожежі використовуйте вогнегасники, воду, пісок, землю, простирадла, та інші засоби;

• виходити з зони пожежі треба проти вітру, тобто у тому напрямку, звідки дує вітер;

• при  гасінні лісових пожеж використовуйте гілля листяних дерев (берези, ліщини), лопати тощо; гілками слід захльостувати край пожежі, за допомогою лопат засипати його ґрунтом. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

3.1.ОЦІНКА  ПРИРОДНІХ УМОВ  ЗАКАРПАТТЯ ТА  ПОГІРШЕННЯ ЇХ  СТАНУ

      Землетруси, повені, зсуви, селеві потоки, бурі, урагани, снігові заноси, лісові пожежі лише протягом останніх 20 років забрали  життя більше трьох мільйонів  чоловік. За даними ООН, за цей період майже один мільярд жителів нашої планети зазнав збитків від стихійних лих.

      Серед надзвичайних ситуацій природного походження на Україні найчастіше трапляються:

• геологічні небезпечні явища (зсуви, обвали та осипи, просадки земної поверхні);
• метеорологічні небезпечні явища (зливи, урагани, сильні снігопади, сильний град, ожеледь);
• гідрологічні небезпечні явища (повені, паводки, підвищення рівня грунтових вод та ін.);
• природні пожежі лісових та хлібних масивів.

      Значну  частку в загальній структурі  стихійних лих займають повені і, зокрема, повені на Закарпатті.

      Спостереження і аналіз даних багаторічних досліджень свідчать, що виникнення повеней на Закарпатті настає в результаті взаємодії  цілого ряду природних та антропогенних  чинників. Найважливішими серед них  є гідрометеорологічні (інтенсивні і тривалі дощі на всій площі водозборів, характер надходження води до русел  річок тощо), які в поєднанні  з особливостями поверхні водозборів (крутизна і величина схилів, незначна глибина залягання материнських порід, розчленованість рельєфу) відіграють домінуючу роль у створенні умов для катастрофічних природних явищ, в тому числі й повеней.

      Слід  відзначити, що у Карпатах найгустіша в Україні гідрографічна мережа. Для гірських річок Карпат паводки  різного генезису характерні протягом усього року.

      Територія області перерізана густою мережею  річок. Середня густина річкової мережі – 1,7 км/кв.км. Усього в області  протікає 9426 річок і потічків сумарною довжиною 19793 км. 153 річки мають загальну довжину 3545 км. Із них чотири – Тиса, Боржава, Латориця і Уж мають довжину  понад 100 км кожна.

      Усі річки Закарпаття належать до басейну  р.Тиси – найбільшої притоки Дунаю. В межах області довжина Тиси становить 201 км при загальній довжині 966 км. На території області вона приймає основні праві притоки: річки Косовська (41 км), Тересва (56 км), Теребля (91км), Ріка (92 км), Боржава (106 км). Площа водозбірного басейну р.Тиси в межах області - 12760 кв.км (загальна - 156400 кв.км).

Оскільки  Українські Карпати і Закарпаття зокрема належать до зливонебезпечних районів Європи, то тут завжди є  потенційна небезпека виникнення повеней.

Повені  на карпатських річках повторюються 4-5 разів на рік. Частота їх формування в багаторічному розрізі підпорядковується  певним закономірностям, які проявляються у чергуванні періодів підвищеної та низької водності. Саме в періоди  підвищеної водності паводки набувають  загрозливого, нерідко катастрофічного  характеру.

На 90-ті роки нинішнього століття припадає період підвищеної водності, який прийшов  на зміну періоду низької водності (1982-1990 рр.). У цей час формувались  високі паводки, що охоплювали не тільки Закарпаття, а й інші регіони світу, зокрема, Німеччину (1994, 1997, 1998 рр.), Польщу (1997 р.), Словаччину (1997, 1998 рр.) та ін.

За післявоєнний час на Закарпатті спостерігалося 19 катастрофічних повеней, що завдали  значних збитків господарству. Перша  у столітті повінь затопила місто  Тячів 10-11 липня 1913 року. Наприкінці грудня 1947 року температура повітря піднялася  з мінус 14 до плюс 12 градусів. У результаті повінь за добу знищила 33 залізничні мости, змила близько 60 тисяч кубометрів грунту, затопила селище Вилок і  частину міста Хуст. Наступні великі повені в басейні Тиси сформувалися в грудні 1964 року, травні 70-го, липні 80-го, листопаді-грудні 92-го років. Під  час повені 1970 року було затоплено  місто Тячів і десятки низинних сіл. 1992 року – частина Ужгорода, Перечина, а також багато сіл у  Тячівському та Рахівському районах.

Катастрофічна дощова повінь руйнівної сили, яка  сформувалася в період з 4 по 8 листопада 1998 року на сприятливому гідрометеорологічному  підгрунті, за своїми характеристиками та величиною завданих збитків досягла, а в ряді пунктів і перевищила усі попередні повені за весь період спостережень.