Грошової системи незалежної України

      Конкретними чинниками, що ускладнювали стан грошового  обороту на початку запровадження  купоно-карбованця, були [8, 176]:

      1. Обвальний спад виробництва під  впливом лібералізації цін та розриву попередніх господарських зв'язків, скорочення державного замовлення. Тільки за січень 1992 p. обсяг промислового виробництва скоротився на 19,8%, у тому числі товарів широкого вжитку – на 28,1%, продуктів харчування – на 41,2%. Роздрібний товарообіг знизився на 61%. Усе це скорочувало попит на гроші, і частина наявних в обороті грошей виявилася зайвою, провокуючи зростання цін.

      2. Вільне використання російського  рубля на внутрішньому ринку  України сприяло широкому відпливу  товарів за межі України, підриву товарної основи внутрішнього грошового обігу. Тому уряд України змушений був перевести весь готівковий обіг на карбованцеву валюту і вилучити з нього рублеву валюту. Цей крок забезпечував повний контроль НБУ за сферою готівкового обороту. Проте він відкривав широкі можливості для використання емісії грошей для покриття фінансових потреб уряду, які в той час зростали надзвичайно швидко, що стало одним із головних чинників розкручування в Україні гіперінфляції.

      3. З ініціативи РФ у середині 1992 p. у рублевій зоні була запроваджена система взаємозаліку через кореспондентські рахунки, відкриті в розрахунковому центрі при Центральному банку РФ. Унаслідок цього платежі між країнами рублевої зони були взяті під контроль Центральним банком РФ. Рубль втратив свій статус єдиної грошової одиниці, виникло кілька рублів – російський, український, білоруський тощо. Курс українського рубля щодо російського став швидко падати. Україна втратила будь-які переваги від використання в безготівковому обороті іншої валюти – рубля.

      Повне запровадження карбованця в готівкову  сферу при обслуговуванні безготівкового обороту виключно рублем призвело до механічного розриву єдиного  грошового обороту на дві відокремлені частини. Перехід грошей із однієї частини  в іншу вимагав обміну їх за валютним курсом. Виникла спотворена ситуація, за якої валютний курс грошей при використанні їх у готівковому та безготівковому оборотах роздвоївся. Це сприяло розвитку масових фінансових спекуляцій, пов'язаних з переведенням грошей з однієї форми обороту в іншу, відпливу грошових капіталів з України за кордон, зокрема в Росію.

      Щоб послабити негативні наслідки паралельного обігу двох валют, Президент України  указом "Про реформу грошової системи України" від 12 листопада 1992 p. запровадив купоно-карбованець у сферу безготівкового обороту і вилучив з нього рублеві гроші. Нові гроші були названі "український карбованець", дістали статус тимчасових національних грошей і стали єдиним на території України засобом платежу. Український карбованець як тимчасові гроші взяв на себе левову частку фінансових негараздів перехідного періоду і виконав цим свою історично-жертовну місію. На ньому методом спроб і помилок будувалася національна грошова система України. Уведенням у загальний оборот українського карбованця завершився перший етап формування національної грошової системи України [8, 176].

      На  другому етапі Національний банк України, спираючись на норми Закону України "Про банки і банківську діяльність)/ (1991 p.), відпрацьовував окремі елементи та організацію функціонування грошової системи. До основних напрямів та найбільш відчутних результатів розвитку грошової системи на цьому етапі можна віднести [8, 176]:

      1. Розбудову власного емісійного  механізму, який включає:

• створення Банкнотно-монетного двору НБУ, що має повний цикл високоякісного виробництва паперових грошей та монети;
• розроблення дизайну, установлення номіналу, платіжних ознак, забезпечення системи захисту грошових знаків та монет;
• розроблення правил випуску в обіг, зберігання, інкасації, вилучення з обігу готівки, ведення касових операцій тощо.

      2. Формування механізму регулювання  НБУ пропозиції грошей, завданням  якого є:

• відпрацювання механізму централізованого регулювання банківськими резервами;
• запровадження механізму рефінансування комерційних банків;
• розвиток операцій на відкритому ринку.

      3. Розроблення методики та методології  грошово-кредитної політики НБУ,  накопичення досвіду практичного  застосування інструментів грошово-кредитної  політики, розмежування сфер застосування  фіскально-бюджетної та грошово-кредитної політики.

      4. Розбудова національної платіжної  системи, що охоплює:

• створення системи електронних платежів на міжбанківському рівні;
• розроблення методичних та інструктивних документів щодо організації безготівкових розрахунків на міжгосподарському рівні;
• розроблення методичних та організаційних засад створення електронної системи масових платежів.

      5. Формування механізму валютного  регулювання, який включає:

• розвиток інфраструктури валютного ринку та формування методичних та організаційних засад здійснення операцій на ньому;
• порядок регулювання валютного курсу;
• створення механізму формування та використання золотовалютних резервів;
• формування звітності щодо платіжного балансу країни, здійснення його аналізу та прогнозування.

      6. Розроблення та випробування  на практиці спеціальних заходів  з подолання гіперінфляції та  регулювання інфляції.

      Перелічені  заходи дали можливість сформувати протягом 1993-1996 pp. правові та організаційні  основи національної грошової системи  ринкового типу, яка спроможна була забезпечити належне управління грошовим оборотом відповідно до потреб економіки країни.

      Новій ситуації, що склалася в управлінні грошовим оборотом, не відповідав статус тимчасової валюти, що зберігався за українським  карбованцем. Тимчасові гроші не можуть належним чином виконувати одну з найважливіших функцій – функцію нагромадження. Це підриває інтереси економічних суб'єктів до накопичення грошей як джерела інвестування, стримує економічне зростання, знижує ефективність антиінфляційної політики, зміцнення державних фінансів. У зв'язку з цим особливої гостроти набуло питання запровадження в оборот постійної грошової одиниці – гривні. 25 серпня 1996 p. Президент України підписав Указ "Про грошову реформу в Україні", згідно з яким з 2 по 16 вересня 1996 p. з обороту був вилучений український карбованець і введена постійна грошова одиниця – гривня та її сота частина – копійка [8, 178].

      Цим закінчився другий етап розбудови грошової системи України і розпочався третій.

      На  третьому етапі відбувається подальше вдосконалення механізмів та інструментів грошової системи, що були розроблені на попередньому етапі. Важливою віхою тут стало прийняття Верховною Радою України в травні 1999 p. Закону "Про Національний банк України". Хоча в цьому законі безпосередньо про грошову систему мова не йде, проте ті функції НБУ, які становлять основу грошової системи, знайшли широке відображення. Це, зокрема, розділ IV "Грошово-кредитна політика", розділ V "Управління готівковим грошовим обігом", розділ VIII "Діяльність Національного банку щодо операцій з валютними цінностями". У них чітко виписані права та обов'язки НБУ щодо забезпечення стабільності національних грошей, регулювання грошового обороту, визначені методи та інструменти грошово-кредитної політики та інші види діяльності НБУ, що формують грошову систему країни.

      Отже, становлення України як незалежної, суверенної держави обумовило необхідність створення власної грошової системи, яка забезпечувала б можливість українським владним структурам самостійно керувати грошовим оборотом та грошовим ринком в інтересах розвитку національної економіки.

      2.2. Особливості та  основні етапи  проведення грошової  реформи в Україні

      У 90-ті роки в Україні була проведена  широкомасштабна грошова реформа, яка за своїм характером може бути віднесена до категорії повних або структурних реформ. До найхарактерніших її особливостей належать: багатофакторна зумовленість та багатоцільове спрямування; тривалий період проведення; застосування тимчасових грошей як перехідних та їх гіпервисоке знецінення; створення в ході реформи нового механізму монетарного регулювання; особлива соціальна спрямованість реформи та ін.

      Багатофакторна  зумовленість грошової реформи в  Україні полягала в тому, що, крім суто економічних причин, були і  досить могутні політичні причини її проведення. Україна з 1991 р. стала незалежною державою і за новим статусом повинна була мати власні гроші і власну грошову систему, здатну забезпечувати емісію і регулювання обороту національних грошей. Без вирішення цих завдань годі було й вести мову про політичну самостійність та економічну незалежність України. Після виходу зі складу СРСР Україна опинилася без власного емісійного центру, а її рублеві гроші виявилися грошима неіснуючої держави, емісія яких перейшла у спадок до Російської Федерації. Сподіватися в цих умовах на нормальне забезпечення потреб обороту грошовою масою та проведення Україною самостійної економічної, фінансової і монетарної політики не було жодних підстав [18].

      Багатоцільове спрямування грошової реформи полягало в тому, що проведення її мало щонайменше три мети:

• створити національні гроші та грошову систему як атрибут самостійності і механізм забезпечення незалежності української держави;
• забезпечити стабільність національних грошей на рівні, достатньому для стимулювання економічного і соціального розвитку країни;
• сформувати і ввести в дію нові методи та інструменти регулювання грошового обороту і грошового ринку, адекватні потребам ринкової економіки.

      Такий багатоцільовий характер та особливі умови проведення реформи визначили значну її тривалість і багатоетапність [11].

      Довготривалість реформи. Розпочалася реформа в  січні 1992 р. випуском у готівковий обіг купоно-карбованця багаторазового використання, а закінчилася у вересні 1996 р. випуском в обіг гривні, тобто тривала майже 5 років. Беручи до уваги вжиті за цей період заходи, можна виділити кілька етапів реформи:

• перший етап (січень – листопад 1992 р.), на якому в обіг було випущено купоно-карбованець і забезпечено його функціонування. На цьому етапі уряд України розпочав формувати власний емісійний механізм і одержав можливість самостійно забезпечувати потреби обороту в грошовій масі;
• другий етап (листопад 1992 – серпень 1996 р.), на якому український карбованець остаточно закріпився в обороті як єдина національна, хоч і тимчасова, валюта, а також були створені економічні та фінансові передумови для її стабільного функціонування, насамперед як засобу обігу та засобу платежу;
• третій етап (вересень 1996 р.), яким успішно завершилася грошова реформа введенням в оборот постійної грошової одиниці гривні. Завершення реформи у вересні 1996 р. було підготовлено успіхами її другого етапу: подоланням гіперінфляції, витісненням з готівкового обігу долара, помітною трансформацією на ринкових засадах економіки, запровадженням у практику нових методів та інструментів монетарного регулювання [11].

      Застосування  тимчасових грошей та їх гіпервисоке  знецінення не було заздалегідь спроектованою  і свідомо проведеною складовою  грошової реформи. Випуск купоно-карбованця багаторазового користування був вимушеним кроком, пов'язаним з необхідністю забезпечення потреб обороту грошовою масою, оскільки з вересня 1991 р. Центральний банк РФ перестав постачати в Україну готівкові рублі, а номінальні обсяги обороту стали швидко зростати внаслідок інфляції, що розпочалася після лібералізації цін. Щоб уникнути "готівкової кризи", і було прийнято рішення про випуск купоно-карбованця.

      Спочатку  передбачалося, що купоно-карбованець  буде запроваджуватися "м'яко", поступово заміняючи в обороті рубль, що забезпечить його достатню стабільність, а загальний термін його використання, як тимчасових грошей, не перевищить 4-6 місяців. Проте фактично події розвивалися зовсім за іншим сценарієм. Уже в квітні 1992 р. купоно-карбованець "заповнив" весь готівковий оборот, а рубль був повністю вилучений. Зате рубль продовжував обслуговувати весь безготівковий оборот аж до листопада 1992 р., що негативно впливало на стабільність готівкового купоно-карбованця, сприяло його швидкому знеціненню.

      У листопаді 1992 р. указом Президента "Про  реформу грошової системи України" купоно-карбованець не був замінений  постійною валютою, а ще ширше  був запроваджений в оборот завдяки  поширенню і на безготівкову сферу. З цього часу він став єдиним на території України офіційним засобом платежу під назвою "український карбованець". Тим самим було в основному вирішено перше завдання грошової реформи з трьох, зазначених вище.