ЗМІСТ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       Вступ

      Актуальність теми дослідження. Оскільки грошова система кожної країни визначається її внутрішнім законодавством, саме явище грошової системи постає на поверхні як суто національне. Кожна держава формує свою власну грошову систему, намагаючись надати їй повну незалежність та здатність протистояти зовнішнім впливам, коли вони загрожують інтересам національної економіки. Наявність такої суверенної грошової системи є однією з ключових ознак політичної та економічної самостійності держави.

      Особливо  переконливо національно-державна обумовленість грошових систем проявилася в період становлення незалежних країн, що виникли на терені колишнього СРСР. Кожна з них, проголосивши свою політичну незалежність, по суті, одночасно заявила про вихід з єдиного рублевого простору, який регулювався іншою державою – Російською Федерацією, та про створення власних грошей та грошової системи. Однією з перших серед цих країн стала на шлях побудови власної грошової системи Україна.

      Банки – це особливі фінансові інститути, що акумулюють грошові кошти та інші нагромадження (золоті запаси, цінні папери тощо), надають кредити, здійснюють грошові розрахунки, випуск в обіг грошей та цінних паперів, операції із золотом та інші функції. Вони виникають на основі розвинутих товарно-грошових відносин й існують у декількох суспільно-економічних формаціях (феодалізм, капіталізм, соціалізм).

      Банківська  система – це сукупність різних видів банків та банківських об'єднань у їх взаємозв'язку і взаємодії. Основними  видами банків є комерційні, емісійні, сільськогосподарські, кооперативні та ін. До найважливіших банківських об'єднань належать банківські асоціації, банківські картелі (консорціуми), трести, концерни та ін.

      Головний  елемент банківської системи  – центральні емісійні банки, які  здійснюють керівництво і контроль за функціонуванням і розвитком усієї банківської системи країни. У США таким банком є Федеральна резервна система, в Німеччині – Бундесбанк, в Україні – Національний банк України.

      Взаємодія і взаємозв'язок різних видів банків та банківських об'єднань, у результаті чого формується банківська система, можливі лише за умови виконання Центральним банком своїх основних функцій. У багатьох країнах світу такими функціями є проведення єдиної грошової політики, кредитної політики, досягнення стабільності грошової одиниці та цін, регулювання економіки та ін.

      Таким чином, практична значимість зазначених проблем зумовлює актуальність теми дослідження.

      Об'єктом  дослідження курсової роботи є теоретичні засади політичної економії.

      Предметом дослідження курсової роботи є банківська та грошова системи незалежної України.

      Метою курсової роботи є дослідження банківської та грошової системи незалежної України.

      Мета  курсової роботи реалізується шляхом виконання таких завдань:

• висвітлити теоретичні аспекти дослідження банківської та грошової систем;
• охарактеризувати суть, призначення, функції та класифікація комерційних банків;
• охарактеризувати особливості грошової системи України;
• охарактеризувати особливості банківської системи України.

Розділ 1. Теоретичні аспекти дослідження банківської та грошової систем

      1.1. Сутність і структура  грошової системи

      Грошова система – це форма організації грошового обороту в країні, установлена загальнодержавними законами. Ці закони визначають основні принципи, правила, нормативи та інші вимоги, що регламентують відносини між суб'єктами грошового обороту. Враховуючи надзвичайно важливу роль грошових відносин в економічному житті суспільства, в усіх країнах, незалежно від їх устрою, формування грошових систем здійснюють центральні органи влади. Місцеві органи влади, навіть у країнах з федеративним устроєм, по суті усунені не тільки від формування грошових систем, а й від контролю за функціонуванням їх окремих елементів.

      З огляду на те, що організація грошового  обороту здійснюється за участі банків, а забезпечення нормального функціонування кредитних грошей є одним з основних завдань банківської системи, грошова система формується і функціонує на базі банківської системи і може розглядатися як складова останньої. Тому в багатьох країнах правові норми, що формують грошову систему, визначаються безпосередньо в банківському законодавстві, насамперед у законах, що регламентують діяльність центральних банків. Більше того, відповідно до цих законів центральним банкам надаються широкі повноваження з регулювання грошового обороту. Тому є всі підстави вважати центральний банк інституційним центром грошової системи. Йому належить вирішальна роль у забезпеченні ефективного функціонування грошової системи країни.

      За  сферою охоплення економічних відносин грошова система – явище надзвичайно широке, адекватне всьому грошовому обороту. Усі грошові потоки, незалежно від сфери економіки, яку вони обслуговують, та форми, в якій здійснюються, є об'єктами регулятивного впливу грошової системи. Тому є підстави для виділення в складі грошової системи окремих, відносно самостійних підсистем [7, 154]:

• системи безготівкових розрахунків;
• валютної системи;
• системи готівкового обігу.

      Кожна із названих підсистем має свій особливий  об'єкт регулятивного впливу, який обмежується певною формою чи сферою грошового обороту.

      Грошова система складається історично, її зміст і структурні елементи відображають досягнутий соціально-економічний рівень розвитку країни. Вона є складовим елементом господарського механізму і регулюється законами, встановленими державою [11, 75].

      При нормативно-правовому підході до грошової системи в її складі можна  виділити кілька окремих елементів, кожний з яких законодавче зафіксований. У цьому зв'язку в грошовій системі  України можна виділити такі елементи [8, 155]:

• найменування грошової одиниці;
• масштаб цін;
• види та купюрність грошових знаків, які мають статус законного платіжного засобу;
• регламентація безготівкових грошових розрахунків;
• регламентація готівкового грошового обороту;
• регламентація режиму валютного курсу та операцій з валютними цінностями;
• регламентація режиму банківського процесу;
• державні органи, які здійснюють регулювання грошового обороту та контроль за дотриманням чинного законодавства.

      Назва грошової одиниці  та її частин виникає історично. Держава закріплює (змінює) цю назву законодавчими актами.

      Види  державних грошових знаків, які мають законну платіжну силу, також визначаються спеціальними законами держави або актами уряду. Грошові знаки, що випускаються державою, обов'язкові до приймання для погашення боргу на території цієї країни. Розрізняють такі види грошових знаків: банківські білети, казначейські білети, розмінна монета. Різноманітність грошових знаків зумовлюється порядком випуску в обіг та вилучення з обігу.

Рис. 1.1. Елементи грошової системи [11, 75]

      Якщо  ж чинне законодавство дозволяє обіг небанківських платіжних засобів, наприклад векселів, чеків, то воно визначає умови їх обігу, відповідальність емітентів цих засобів та механізм реалізації такої відповідальності. Держава не несе відповідальності за їх забезпечення.

      Право емісії грошових знаків та відповідальність за їх забезпечення закон покладає на певний державний орган. Таким  органом, як правило, є центральний банк країни. За цих умов грошові знаки мають вид банківських білетів (банкнот). В окремих, виняткових випадках емісія грошових знаків може доручатися міністерству фінансів (його скарбниці). У такому разі грошові знаки називаються скарбничими білетами. Суттєва відмінність між зазначеними видами грошових знаків полягає у різних механізмах їх емісії – порядку випуску в обіг та вилучення з обігу.

      Емісія  скарбничих білетів використовується безпосередньо для покриття бюджетних  витрат і допускається, як правило, в умовах глибокої кризи державних фінансів. Щоб зняти будь-які перепони щодо своєчасного та повного покриття бюджетних витрат, емісійне право надається безпосередньо державній скарбниці, яка вільно використовує це право в межах затвердженого бюджетного дефіциту. У цьому полягає перевага механізму скарбничої емісії як виду грошових знаків.

      Проте за цією їх перевагою криється велика загроза для всієї грошової системи. По-перше, вільне розпорядження емісійним  доходом провокує урядові структури  на нарощування бюджетних витрат. По-друге, скарбнича емісія не має в собі передумов для вилучення з обігу випущених грошових знаків, оскільки бюджетні витрати здійснюються безповоротно і нееквівалентно. Тому така емісія рано чи пізно неминуче призводить до гіперінфляції.

      Емісія  банківських білетів використовується для кредитування центральним банком комерційних банків та урядових структур. У першому випадку емітовані  банкноти спрямовуються в реальний економічний оборот, що створює передумови для їх повернення до емітента через погашення позичок та запобігає зайвому накопиченню банкнот в обігу. У другому випадку емітовані банкноти використовуються для покриття бюджетних витрат. Але оскільки урядові структури одержали їх від центрального банку на кредитних засадах, вони повинні так вести своє фінансове господарство, щоб повернути одержані кредити і не допустити осідання зайвої маси грошових знаків в обігу та їх знецінення. Однак цей механізм працюватиме успішно лише за умови, що уряд насправді повертатиме центральному банку одержані позички. Якщо цього не буде, то емітовані центральним банком банкноти перетворяться, по суті у звичайні скарбничі білети і неминуче знеціняться.

      Особливе  місце в грошовій готівці займає розмінна монета. За характером емісії вона звичайно належить до того самого виду грошових знаків, що й основна валюта. Вона відіграє допоміжну роль відносно основної валюти – забезпечує платежі на суми, менші від розміру прийнятої в країні грошової одиниці. Якщо величина грошової одиниці дуже мала, то потреба в розмінній монеті знижується чи взагалі відпадає [8, 160].

      Крім  видів грошових знаків, законодавство  держави визначає також їх купюрність. Правильно встановлена розмірність  номіналів банкнот та розмінної  монети насамперед створює значні зручності  учасникам платіжного обороту. Водночас висока частка великих купюр забезпечує економію на друкуванні грошових знаків. Проте наявність великих купюр робить готівку вразливішою для фальшування, зручнішою для обслуговування незаконних, тіньових операцій. Якраз з цієї причини держави уникають випуску купюр надто великих номіналів.

      Отже, банківські білети є нині основним видом грошових знаків. Вони випускаються в обіг центральним емісійним банком країни. Здійснюючи кредитну емісію, центральний банк збільшує грошову масу у вигляді приросту залишків на рахунках у комерційних банках. Надалі ці кошти можуть бути трансформовані у готівку. Погашення кредиту зумовлює приплив грошових знаків з обігу. Отже, банківські білети як кредитні гроші можуть виконувати роль повноцінних грошей, якщо гарантується повернення кредиту.

      Казначейські  білети потрапляють в обіг при бюджетній емісії, яку здійснюють спеціальні органи міністерства фінансів.

      Розмінну  монету випускають для зручності обслуговування роздрібного обігу, коли необхідно виконувати розрахунки у дрібних частинах грошової одиниці [7, 8].

      Масштаб цін являє собою величину грошової одиниці даної країни. В епоху, коли гроші мали натурально-речову форму, зокрема золота та срібла, масштаб цін установлювався державою шляхом визначення вагового вмісту металу в грошовій одиниці. Визначена таким чином величина грошової одиниці була важливим елементом системи ціноутворення. Адже купівельна спроможність таких грошей не могла істотно відхилятися від вартості їх офіційного металевого вмісту. Тому, змінюючи величину останнього, держава могла змінювати загальний рівень цін.

      У сучасних умовах, коли в обігу перебувають  нерозмінні на золото кредитні гроші, фіксація державою металевого вмісту грошової одиниці втратила сенс і  скасована в усіх країнах. А масштаб цін утратив форму вагового вмісту металу в грошовій одиниці. Але чи зберігся взагалі масштаб цін як елемент грошової системи? І якщо зберігся, то в якій формі і як держава формує і використовує його як елемент грошової системи?