Конституційно-правовий статус Верховної Ради України

       Виключно  законами визначаються основи політичної системи, організація і діяльність органів державної влади та місцевого  самоврядування, зокрема засади утворення  і діяльності політичних партій, інших  об'єднань громадян, засобів інформації; організація і порядок проведення виборів і референдумів; організація  і порядок діяльності Верховної  Ради, статус народних депутатів; організація  і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації  державної статистики та інформатики; судоустрій, правосуддя; статус суддів, засади судової експертизи, організація  і діяльність прокуратури, органів  дізнання і слідства, органів і  установ виконання покарань; основи організації і діяльності адвокатури. Також лише законами визначаються: територіальний устрій України; засади місцевого самоврядування; статус столиці  України; спеціальний статус інших  міст; правовий режим державного кордону; основи національної безпеки, організації  Збройних Сил і забезпечення громадського порядку; правовий режим воєнного і  надзвичайного стану, зон надзвичайної екологічної ситуації. Традиційними є також законодавче визначення засад цивільно-правової відповідальності; діянь, які є злочинами, адміністративними  або дисциплінарними правопорушеннями та відповідальність за них.

       Крім  того, виключно законами встановлюються: Державний бюджет і бюджетна система  України; система оподаткування, податки  і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних  валют на території України; порядок  утворення і погашення внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок  випуску та обігу державних цінних паперів, їх види та ін. Законами також  встановлюються: порядок використання і захисту державних символів; військові звання, дипломатичні ранги  та інші спеціальні звання; державні нагороди; державні свята; одиниці ваги, міри і часу, порядок встановлення державних  стандартів; порядок утворення і  функціонування вільних та інших  спеціальних зон, що мають економічний  або міграційний режим, відмінний  від загального; оголошується амністія (ст. 92 Конституції) [13, с. 331-332]. 

       2.4. Контрольна функція 

       Здійснення  контролю займає важливе місце в  діяльності будь-якого парламенту. Обсяг повноважень парламенту конкретної держави, у тому числі України, в  галузі контролю залежить насамперед від ряду чинників: державний устрій; політичний режим; форма правління; історичні умови; традиції, які склалися в політико-правовій сфері. Верховна Рада України, будучи органом, в якому  представлені різнобічні соціальні  і територіальні інтереси, працюючи, як правило, гласно, відкрито, на виду у  виборців, перебуваючи у постійному і тісному (порівняно з іншими центральними органами державної влади) контакті з громадянами завдяки роботі народних депутатів України у виборчих округах, формуючи деякі інші державні органи, приймаючи Державний бюджет України, має суттєві контрольні права. Ця функція реалізується парламентом кожної країни там, де він є.

       Сутність  цієї функції проявляється в тому, що в умовах демократично організованої  системи поділу влади народові належить право контролювати діяльність усіх владних структур, яким він передав  владні повноваження. За межами контролю не повинно бути ні одне державне утворення, в тому числі парламенти. Реалізуючи від імені народу вищу форму контролю (парламентський контроль), вони самі контролюються  народом через різні інститути  прямої демократії (вибори, референдуми) [13, с.333].

       Основними напрямами контрольної діяльності Верховної Ради є: контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України; парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина  та їх захист; бюджетно-фінансовий контроль; прийняття Верховною Радою рішення  про направлення запиту до Президента України; запит народного депутата України на сесії Верховної Ради; парламентський контроль за діяльністю органів прокуратури; здійснення парламентського  контролю з окремих питань безпосередньо  або через тимчасові спеціальні і тимчасові слідчі комісії [10, с. 429].

       Одним з пріоритетних напрямів парламентського  контролю є контроль за діяльністю Кабінету Міністрів, який підконтрольний і підзвітний Верховній Раді. Це зумовлено функціями і повноваженнями Кабінету Міністрів як найвищого  органу у системі органів виконавчої влади. Відповідно до ст. 116 Конституції  Кабінет Міністрів забезпечує державний  суверенітет і економічну самостійність  України, здійснення внутрішньої і  зовнішньої політики держави, виконання  Конституції і законів України, актів Президента України [13, с. 334]. Основною формою парламентського контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України  є розгляд і заслуховування звітів про його діяльність. Одними з найважливіших  напрямів діяльності Верховної Ради щодо здійснення парламентського контролю є бюджетно-фінансовий контроль, контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина. Відповідно до ст. 98 Конституції контроль за використанням  коштів Державного бюджету України  від імені Верховної Ради здійснює Рахункова палата. Парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина  здійснює Уповноважений Верховної  Ради України з прав людини (ст. 101) [10, с. 429].

       Важливою  формою парламентського контролю за станом справ у державі, в окремих  сферах суспільного життя є запити - парламентські і депутатські. Зокрема, відповідно до Конституції України (ст. 85) Верховна Рада може прийняти рішення  про направлення запиту до Президента України на вимогу народного депутата, групи народних депутатів чи комітету Верховної Ради України, попередньо підтриману не менш як однією третиною від конституційного складу парламенту. Народний депутат має право на сесії Верховної Ради звернутися із запитом до органів Верховної Ради, до Кабінету Міністрів, до керівників інших органів державної влади та місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ і організацій на території України, незалежно від підпорядкування і форм власності. При цьому керівники органів державної влади та місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій зобов'язані повідомити народного депутата України про результати розгляду його заяви (ст. 86 Конституції) [13, с. 334-335]. 

       РОЗДІЛ 3. КОМПЕТЕНЦІЯ ТА ПОРЯДОК РОБОТИ ВЕРХОВНОЇ

       РАДИ  УКРАЇН 

       3.1. Компетенція Верховної Ради України 

       Компетенція парламенту України — це сукупність предметів його відання та повноважень.

       За  обсягом компетенції парламенти поділяються на три групи: з абсолютно  визначеною компетенцією, тобто обмеженою; з абсолютно невизначеною компетенцією, тобто необмеженою; з відносно визначеною компетенцією.

       Парламенти  з необмеженою компетенцією (суверенні  парламенти або парламенти з абсолютно  невизначеною компетенцією), які функціонують у країнах з парламентарними  формами правління, де в «чистому»  вигляді реалізовано принцип  парламентаризму, що передбачає верховенство парламенту. Конституції цих держав (наприклад, Конституція Японії) не містять переліку повноважень парламенту, з чого і випливає юридична необмеженість  його компетенції за предметом, тобто  вважається, що він може видавати закони з будь-якого питання. Класичним  у цьому аспекті є парламент  Великої Британії. У XIX ст. у Англії утвердився принцип верховенства парламенту. Це означає, що він не зв'язаний ніяким конституційним актом і немає якого-небудь правового обмеження його верховенства в законодавчій сфері. Парламент має право приймати, скасовувати і змінювати будь-який закон у порядку звичайної законодавчої процедури, і ніхто (в тому числі суд) не може поставити під сумнів конституційність акта парламенту [13, с.336].

       Парламенти  з відносно визначеною компетенцією — це парламенти, межі компетенції  яких є відносно рухомими. Так, Конституція  Швейцарії не містить чіткого  критерію розмежування компетенції  парламенту і уряду.

       Парламенти  з абсолютно визначеною компетенцією — це такі парламенти, повноваження яких чітко визначені, тобто дається  перелік питань, з яких парламент  має право приймати закони.

       Аналіз  ст. 92 Конституції України, яка містить  перелік питань, що належать до повноважень Верховної Ради України та визначаються чи встановлюються виключно законами України, дає підстави стверджувати, що парламент України за зазначеною класифікацією належить до парламентів з абсолютно визначеною, тобто обмеженою компетенцією.

       Компетенція Верховної Ради України встановлюється Конституцією та законами України. Конституція  визначає компетенцію Верховної  Ради України шляхом закріплення  повноважень парламенту (ст. 85), а  також кола відносин, які регулюються  виключно законами України (ст. 92). Особливість  компетенції Верховної Ради виявляється  у тому, що Верховна Рада встановлює як свою власну компетенцію, так і  компетенцію інших державних  органів, закріплюючи її в Конституції  України і законах. Значний обсяг  повноважень Верховної Ради України, різноманітність сфер життя держави, на які поширюється компетенція  парламенту України, викликає потребу  в її класифікації [16, с. 230].

       У сфері державного будівництва до повноважень Верховної Ради належить: прийняття Конституції України, внесення змін до неї; призначення всеукраїнського  референдуму з питання про  зміну території України; визначення правового режиму державного кордону; визначення засад внутрішньої і  зовнішньої політики; визначення засад  регулювання демографічних та міграційних  процесів, територіального устрою України, місцевого самоврядування, статусу  столиці України, спеціального статусу  інших міст; встановлення порядку  використання і захисту державних  символів, державних нагород, встановлення державних свят та ін. (пункти 1, 2, 5 ст. 85; пункти 10, 13, 15, 16 частини першої ст. 92; пункти 4, 5, 7 частини другої ст. 92 Конституції).

       У сфері формування державних органів  і контролю за їх діяльністю до компетенції  Верховної Ради належить: призначення  чи обрання на посади, звільнення з  посад, надання згоди на призначення  і звільнення з посад у випадках, передбачених Конституцією; призначення  на посади та звільнення з посад  голови та інших членів Рахункової палати; призначення на посаду та звільнення з посади Уповноваженого Верховної  Ради України з прав людини; заслуховування його щорічних доповідей про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні; дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного Суду України про  порушення нею Конституції України  або законів України; призначення  позачергових виборів до Верховної  Ради Автономної Республіки Крим (пункти 15, 16, 17, 28 ст. 85 Конституції України). У цій сфері Верховна Рада також  визначає: організацію і діяльність органів виконавчої влади, основи державної  служби; судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організацію і діяльність прокуратури, органів дізнання і установ виконання  покарань; основи організації і діяльності адвокатури (пункти 12 і 14 частини другої ст. 92 Конституції) [11, с. 53].

       У сфері зовнішньої політики, оборони  і державної безпеки Верховна Рада: визначає засади зовнішніх відносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи; основи національної безпеки, організації Збройних Сил України і забезпечення громадського порядку; надає у встановлений термін згоду на обов'язковість міжнародних договорів України; затверджує рішення про надання Україною позик і економічної допомоги державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснює контроль за їх використанням (пункти 9, 17 частини першої ст. 92; пункти 14, 32 ст. 85 Конституції). У сфері охорони прав і свобод людини і громадянина та встановлення їх правового статусу Верховна Рада визначає: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов'язки громадянина; громадянство; правосуб'єктність громадян; статус іноземців та осіб без громадянства; права корінних народів і національних меншин; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я, екологічної безпеки та ін [6 , с.216].

       Верховна  Рада визначає засади створення і  діяльності політичних партій, інших  об'єднань громадян, засобів масової  інформації (ст. 92 Конституції).

       В економічній сфері до повноважень  Верховної Ради належить: затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього, затвердження загальнодержавних  програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного  розвитку, охорони довкілля; визначення правового режиму власності; встановлення Державного бюджету і бюджетної  системи України; системи оподаткування, податків і зборів; засад створення  і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статусу національної валюти, а також  статусу іноземних валют на території  України; порядку випуску та обігу  державних цінних паперів, їх видів  і типів та ін.

       Через повноваження Верховна Рада реалізує свої основні функції як парламент  України [13 , с. 338]. 

       3.2. Організація та порядок роботи  парламенту України 

       Порядок роботи Верховної Ради, а також  її органів та посадових осіб визначається Конституцією, Регламентом Верховної  Ради, а надалі — законом про  регламент Верховної Ради, законами України про комітети Верховної  Ради, про статус народного депутата України, іншими законодавчими актами.

       Відповідно  до цих правових актів основними  організаційними (організаційно-правовими) формами роботи Верховної Ради є  її сесії і засідання. Верховна Рада, як це зазначається у Конституції, працює сесійно (ст. 82).

       Сесія Верховної Ради (від лат. — засідання) — це термін, протягом якого парламент України проводить свої пленарні засідання та приймає рішення з питань, віднесених до її відання Конституцією та законами України. У перерві між пленарними засіданнями проводяться засідання комітетів та інших органів Верховної Ради [13, с.346-347].

       Сесії Верховної Ради поділяються на чергові  і позачергові. Чергові сесії  Верховної Ради починаються першого  вівторка лютого і першого вівторка вересня (частина перша ст. 83 Конституції). У зв'язку з конституційною визначеністю щодо часу свого початку чергові  сесії не скликаються.

       Позачергові сесії Верховної Ради із зазначенням  порядку денного скликаються  Головою Верховної Ради на вимогу не менш як третини народних депутатів  від конституційного складу Верховної  Ради або на вимогу Президента. У  разі введення воєнного чи надзвичайного  стану в Україні Верховна Рада збирається у дводенний термін без  скликання (частина третя ст. 83 Конституції).