Конституційно-правовий статус Верховної Ради України

       Таким чином, Верховна Рада України четвертого скликання сформувала склад 24 комітетів  і однієї спеціальної комісії, в  яких належним чином представлені члени  парламентських фракцій: «Єдина Україна», «Наша Україна», Комуністичної партії України, Блоку Юлії Тимошенко, Соціалістичної партії України, Соціал-демократичної  партії України (об'єднаної) та депутатських груп.

       Кожен комітет, який очолює роботу над певним законопроектом чи проектом іншого акта Верховної Ради України, узагальнює та систематизує пропозиції, поправки і висновки інших комітетів, окремих  народних Депутатів і готує їх до розгляду на пленарному засіданні  Верховної Ради України. Для здійснення законопроектних та інших функцій  комітетам надаються, зокрема, такі права: а) публікувати у пресі  до внесення на розгляд Верховної Ради у першому читанні законопроекти, що належать до їх компетенції, і звертатися до наукових установ і організацій, громадян та їх об'єднань з пропозицією висловити свою думку щодо них. У разі опублікування законопроекту мають бути зазначені всі автори його в цілому та його структурних частин, а також ініціатори його внесення; б) укладати договори з науковими установами, навчальними закладами та спеціалістами про науково-інформаційний пошук, розробку, доопрацювання та експертизу законопроекту, залучати до цієї роботи працівників міністерств і відомств, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування; в) вносити пропозиції щодо проведення всеукраїнського референдуму [11, с. 39-40].

       Верховна  Рада України у межах своїх  повноважень може створювати також  тимчасові спеціальні комісії для  підготовки і попереднього розгляду питань. Крім того, для проведення розслідування  з питань, що становлять суспільний інтерес, Верховна Рада може створювати тимчасові слідчі комісії, якщо за це проголосувала не менш як одна третина  від її конституційного складу. Організація  і порядок діяльності комітетів  Верховної Ради, її тимчасових спеціальних  і тимчасових слідчих комісій  встановлюється законом.

       Уповноважений Верховної Ради України з прав людини призначається Верховною  Радою для здійснення парламентського  контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина (ст. 101 Конституції). Рахункова палата створюється для контролю за використанням  коштів Державного бюджету України  від імені Верховної Ради України (ст. 98).

       Роботу  Верховної Ради забезпечує Апарат Верховної  Ради. Його керівника призначає на посаду та звільняє з посади Верховна Рада. Вона затверджує також структуру  свого Апарату (п. 35 ст. 85 Конституції). Організація і порядок діяльності Верховної Ради, статус народних депутатів  України визначається виключно законом  України [10, с. 420-421]. 

       РОЗДІЛ 2. ФУНКЦІЇ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ 

       2.1. Представницька функція 

       У функціях і компетенції Верховної  Ради України відображається її соціально-політична  роль та місце у механізмі державної  влади, у реалізації функцій держави.

       Функції Верховної Ради України — це основні  напрями її діяльності в різних сферах суспільних відносин.

       Функції і компетенція Верховної Ради пов'язані зі специфікою її конституційно-правового  статусу як парламенту змішаного  типу. Головними функціями Верховної  Ради є: представницька, законодавча, установча, функція парламентського контролю. До парламентських функцій належать також бюджетно-фінансова, функція міжпарламентських зв'язків та ін. Верховна Рада, як правило, здійснює ці функції, але вони не вважаються головними серед її основних функцій. Класичну класифікацію функцій парламенту запропонував англійський державознавець У. Берджгот. До них він відносив: законотворчість, формування інших органів, політичне волевиявлення та контроль за урядом, представництво нації [6, с. 249].

       Представницька  функція Верховної Ради України. Ця функція парламенту України покликана  виражати волю народу — основу державної  влади. Вона реалізується шляхом проведення періодичних вільних виборів, які  спрямовані на виявлення інтересів  різних соціальних груп. Мирний перехід  державної влади від одних  представників суспільства до інших  відбувається на основі вільного волевиявлення  виборців. Це означає, що серед усіх державних інститутів парламент  виступає як орган загальнонародного  представництва. Представництво як спосіб діяльності парламенту України виражається  насамперед в обов'язку народних депутатів  підтримувати тісні зв'язки з виборцями. Представницька функція Верховної  Ради проявляється і в тому, що в  законах, які приймаються, знаходить  вираження суспільний інтерес. У  роботі парламенту відображаються найбільш актуальні питання життєдіяльності  держави, суспільства, людини. У цьому  аспекті представницька роль парламенту має важливе значення для становлення  громадянського суспільства, втілення принципів демократії та правової держави, забезпечення прав людини [13, с. 329].

       2.2. Установча функція 

       Іншою, не менш важливою, функцією Верховної  Ради серед її головних функцій є  установча (державотворча, організаційна) функція. Пріоритетними напрямами  діяльності парламенту по здійсненню цієї функції є, звичайно, формування або участь у формуванні органів  виконавчої і судової влади, а  також формування власних, парламентських структур; призначення чи обрання  на посади, звільнення з посад, надання  згоди на призначення і звільнення з посад осіб інших органів  державної влади та державних  організацій, сприяння формуванню органів  місцевого самоврядування; вирішення  питань, що стосуються інших елементів (атрибутів) механізму держави: територіального  устрою, Збройних Сил та інших складових  механізму держави.

       Таким чином, основними напрямами діяльності Верховної Ради по здійсненню установчої функції є:

       1) участь у формуванні органів  виконавчої влади;

       2) формування органів судової влади;

       3) створення парламентських структур;

       4) участь у формуванні інших  органів державної влади та  державних організацій;

       5) вирішення питань територіального  устрою України і забезпечення  формування органів місцевого  самоврядування [10, с. 425].

       Пріоритетним  напрямом установчої функції парламенту є призначення виборів Президента у строки, передбачені Конституцією. Обрання Президента, відповідно до ст. 103 Конституції, здійснюється громадянами  України на основі загального, рівного  і прямого виборчого права  шляхом таємного голосування строком  на п'ять років.

       Роль  парламенту у формуванні органів  виконавчої влади за чинною Конституцією істотно змінилася, але він не усунутий від цього напряму державотворчого  процесу. Верховна Рада вирішує, зокрема, питання про надання згоди  на призначення Президентом Прем'єр-міністра, може прийняти резолюцію недовіри Кабінетові Міністрів, яка має наслідком  відставку Кабінету Міністрів (ст. 87, 115 Конституції), розглядає і приймає  рішення щодо схвалення програми діяльності Кабінету Міністрів; вирішує  питання про надання згоди  на призначення на посаду та звільнення з посади Президентом Голови Антимонопольного комітету, Голови Фонду державного майна; Голови Державного комітету телебачення  і радіомовлення.

       Але найширші і найвагоміші державотворчі  функції і повноваження має Верховна Рада у формуванні органів судової  влади та прокуратури. Відповідно до ст. 85 Конституції, вона обирає суддів безстроково; призначає третину  складу Конституційного Суду; вирішує  питання щодо надання згоди на призначення Президентом на посаду Генерального прокурора, висловлює  недовіру Генеральному прокуророві, що має наслідком його відставку  з посади [6, с. 255].

       Верховна  Рада здійснює також чимало установчих функцій по формуванню власних, парламентських органів та інших структур, які  здійснюють не лише внутрішньопарламентські, а й загальнодержавні функції. Зокрема, Верховна Рада призначає по посаду та звільняє з посади Уповноваженого Верховної Ради з прав людини; призначає  на посади та звільняє з посад голову та інших членів Рахункової палати; обирає зі свого складу Голову Верховної  Ради, першого заступника і заступника Голови Верховної Ради та відкликає  їх; затверджує перелік комітетів  Верховної Ради, обирає голів цих  комітетів; створює тимчасові спеціальні та тимчасові слідчі комісії, призначає  на посаду й звільняє з посади керівника  апарату Верховної Ради України, затверджує структуру цього апарату.

       Важливе місце в установчій діяльності Верховної  Ради має формування, поряд з органами законодавчої, виконавчої і судової  влади, інших органів державної  влади та державних організацій. Зокрема, Верховна Рада призначає на посаду та припиняє повноваження членів Центральної виборчої комісії за поданням Президента України; призначає  половину складу Національної ради України  з питань телебачення і радіомовлення, яка є позавідомчим органом державної  влади; призначає на посаду та звільняє з посади голову Національного банку  України за поданням Президента України; призначає та звільняє половину складу Ради Національного банку України.

       Поряд з цими видами державотворчої (установчої)

       діяльності  Верховна Рада затверджує відповідно до Конституції (п. 22 ст. 85) загальну структуру, чисельність та визначає функції Збройних Сил, Служби безпеки, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ.

       Багатогранні  державотворчі (установчі) функції  Верховної Ради й у сфері територіального  устрою та місцевого самоврядування. До повноважень Верховної Ради України  у цій сфері належать, зокрема, утворення й ліквідація районів, встановлення і зміна меж районів  та міст, зарахування населених пунктів  до категорії міст, найменування і  перейменування населених пунктів  та районів. Інші найважливіші питання  територіального устрою загальнодержавного й місцевого значення вирішуються  референдумами [11, с. 84].

       Відповідно  до ст. 73, 85 Конституції України виключно всеукраїнським референдумом вирішується  питання про зміну території  України, який призначає Верховна Рада України.

       Крім  того, Верховна Рада приймає закони про: територіальний устрій України, правовий режим державного кордону, статус столиці  України та спеціальний статус інших  міст.

       Верховна  Рада, має право достроково припиняти  повноваження Верховної Ради Автономної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного Суду України про  порушення нею Конституції України  або законів України; призначати позачергові вибори до Верховної  Ради Автономної Республіки Крим.

       Істотними повноваженнями Верховної Ради в  галузі місцевого самоврядування є  призначення чергових та позачергових виборів до органів місцевого  самоврядування і прийняття законів  про засади місцевого самоврядування.

       Багатогранною за змістом і формами є бюджетно-фінансова  діяльність Верховної Ради. ЇЇ місце  в системі функцій Верховної  Ради визначається не однозначно: вона вважається як однією з основних функцій  Верховної Ради, так і складовою  цих функцій.

       Верховна  Рада України затверджує законом  Державний бюджет та вносить у  відповідній формі до нього зміни, здійснює контроль за виконанням Державного бюджету України, приймає рішення  щодо звіту про його виконання (ст. 85 Конституції) [10, с.428].

       Відповідно  до Конституції (ст. 95) бюджетна система  України будується на засадах  справедливого й неупередженого розподілу суспільного багатства  між громадянами і територіальними  громадами.

       Виключно  законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки  держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове призначення  цих видатків.

       Держава прагне до збалансованості бюджету  України. Поряд із Державним бюджетом і бюджетною системою Верховна Рада встановлює грошову одиницю України, якою за Конституцією (ст. 99) є гривня.

       Оскільки  Державний бюджет, бюджетна система  й грошова одиниця України  є органічними атрибутами держави, то діяльність, пов'язана з їх встановленням (введенням, затвердженням), об'єктивно  є складовою частиною державотворення, тобто установчої функції Верховної  Ради [10, с. 429]. 

       2.3. Законодавча функція 

       Законодавча функція Верховної Ради є найважливішою  і найбільш об'ємною за значенням  і змістом. В її межах формується правова система Української  держави, забезпечується правове регулювання  відносин, що виникають у суспільстві  і потребують законодавчого регулювання. Зміст законодавчої діяльності Верховної  Ради полягає в підготовці і прийнятті  законів. Законодавча функція спрямована на встановлення надійного правопорядку. Вона спрямована на ділове співробітництво  парламенту з іншими гілками влади  у нормотворчій діяльності, що гарантує стабільність у країні, формування правової основи, подальший розвиток держави і суспільства.

       Законодавча функція Верховної Ради - найважливіший  напрям її діяльності. Верховна Рада України  в межах своєї компетенції  приймає закони з питань, що потребують законодавчого регулювання. При  цьому вона не має права втручатися до сфери компетенції інших органів, які здійснюють нормотворчу підзаконну діяльність (Президент України, Кабінет  Міністрів України, міністерства тощо). Здійснюючи законодавчу функцію, Верховна Рада за допомогою закону надає своєму рішенню найвищої юридичної сили, визначаючи тим самим і правову  базу організації і діяльності органів  виконавчої та судової влади. Право  парламенту приймати закони визначає особливе місце Верховної Ради в  системі державного механізму України [13, с.330]                                                                                                                           Головним змістом законодавчої функції  Верховної Ради є прийняття законів. Із змісту Конституції випливає, що Верховна Рада може приймати закон  з будь-якого питання у межах  своїх повноважень, за винятком тих, які вирішуються виключно всеукраїнським референдумом. Водночас Конституцією передбачається коло питань, які регулюються  виключно законами України. Згідно зі ст. 92 Конституції виключно законами України визначаються: права і  свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; громадянство; правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства; права корінних народів і національних меншин; порядок  застосування мов. Основну групу  питань виключно законодавчого регулювання  становлять екологічні, соціальні, культурні  та економічні питання; засади використання природних ресурсів виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв'язку; основи соціального  захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці  і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони  дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури й охорони  здоров'я; екологічної безпеки; правовий режим власності; правові засади і гарантії підприємництва; правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання; засади регулювання демографічних і міграційних процесів [10, с. 424].