Ефіроолійні рослини

ПЛАН 

ВСТУП

РОЗДІЛ  І ХАРАКТЕРИСТИКА ЕФІРООЛІЙНИХ РОСЛИН В ДНІПРОПЕТРОВСЬКІЙ  ОБЛАСТІ.

     1.1 Характеристика району дослідження.

      1.2 Поширення та значення ефіроолійних рослин.

РОЗДІЛ  ІІ ДОСЛІДЖЕННЯ ВПЛИВУ ЗВОЛОЖЕННЯ ТА ОСВІТЛЕННЯ НА РОСЛИНИ.

     2.1  Фізіологічне значення ефірних масел для рослин

     2.2 Локалізація ефірних масел в рослинній сировині

     2.3 Пріоритетні властивості  масел  

ВИСНОВКИ

ЛІТЕРАТУРА 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      ВСТУП 

      Ефіроолійні культури належать до різних ботанічних родин та видів. Об'єднує їх наявність  ефірної олії, яка нагромаджується  в рослині або окремих її частинах — насінні, лиртках, пелюстках квіток. Ефірна олія містить природні ароматичні речовини, що надають рослинам специфічного запаху, їй притаманна леткість та масляниста консистенція, а основу становлять суміші різних органічних сполук, серед  яких найголовнішими є терпеноїди.

      Використання  цих рослин та виробленої з них  ефірної олії залежить від хімічного  складу та комбінацій окремих компонентів. З давніх-давен їх вживали в  різноманітних стравах. Нині ж ефіроолійні  рослини є важливою сировиною  для харчової і фармацевтичної промисловості  та інших сфер виробництва. Зокрема, з них виготовляють бактерицидні, болетамуючі, сечогінні, заспокійливі, відхаркувальні та інші препарати. Застосовують також у парфюмерії та косметології.

      Олійні  культури мають велике народногосподарське  значення. З насіння їх добувають  рослинну олію, яку використовують у харчовій, лакофарбовій, текстильній, шкіряній промисловості, в електротехніці, медицині тощо. Побічний продукт —  макуха — є цінним концентрованим кормом для тварин.

      В Україні вирощують соняшник, льон-кудряш, гірчицю, озимий ріпак, рижій, рицину, арахіс, сою, кунжут, лялеманцію, мак олійний  тощо. Важливим показником якості олії є здатність її до висихання. Вона визначається йодним числом, яке показує, скільки грам йоду витрачається на окислення 100 г олії, що сприяє висиханню  її.

      Мета  нашої роботи з`ясувати біологічні особливості ефіроолійних культурв Дніпропетровській області, їх значення для людини.

      Для досягнення встановленої мети нам потрібно вирішити деякі завдання:

      1 – з`ясувати поширення та історичне  значення ефіроолійних рослин

      2 – охарактеризувати ефіроолійні  рослини як кормові культури

      3 – розглянути використання ефіроолійних  рослин в якості лікарської  та овочевої сировини. 
У процесі дослідження використано наступні  форми наукового пізнання: 
1. Робота з літературними джерелами;  
2. Спостереження. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ  І ХАРАКТЕРИСТИКА ЕФІРООЛІЙНИХ РОСЛИН В ДНІПРОПЕТРОВСЬКІЙ  ОБЛАСТІ.

     1.1 Характеристика району дослідження.

     Дніпропетровська  область розташована в південно-східній  частині України, в басейні середнього і нижнього перебігу Дніпра. На сході  вона граничить з Донецькою, на півдні - із Запорізькою і Херсонською, на заході - з Миколаївською і Кіровоградською, на півночі - з Полтавською і Харківською  областями 

     Поверхня  території області в основному  рівнинна. На заході її тягнеться сильно розчленована Придніпровська піднесеність (висота до 209 м). У південно-східній  частині в межі області заходять відроги Приазовської піднесеності (висота до 211 м). Центральна частина  зайнята Придніпровською низовиною, перехідною на півдні в Причорноморську. З північного заходу па південний  схід Дпепропетровщину перетинає річка Дніпро, до басейну якого належать поточні по території області його притоки - Орель, Самара з Вовчою, Мокра Сура, Базавлук, Інгулець з Саксаган’ю та ін. У області близько 1,5 тис. водосховищ і ставків площею понад 26 тис. гектарів. З півдня територія області омивається водами Каховського водосховища.

     Майже на всій території Дніпропетровщини переважають родючі чорноземні і  червоно-коричневі ґрунти. Ліси з дуба, осики, берези, клена займають 4,8 відс. території, головним чином по долинах річок Дніпра, Орелі, Самари і Вовчою. Площа лісів збільшується за рахунок полезахисних смуг і залісення ярів. Тільки за роки дев'ятої п'ятирічки нові лісонасадження розширені до 27,8 тис. га.

     Клімат  помірно континентальний. Середня  температура січня від -5 на південному Заході до -6,5С на північному Сході; липня - відповідно 23,5 і 22с. Опадів в рік від 450 мм на півночі до 400 мм на Півдні. Тривалість вегетаційного періоду 210 днів. Головна водна магістраль - Дніпро, що перетинає область з північного Заходу на південний схід, ділить її майже на рівні частини. Його праві притоки: Базавлук, Мокра Сура, Інгулец (з притокою Саксагань); ліві - Орель, Самара (з притокою Вовча). Судноплавство по Дніпру і в нижній течії Самари. Переважаючі типи грунтів - чорноземні і червоно-коричневі, по долинах річок лугово-чорноземні і оподзоленниє. Майже всі степи розорані.

Рис.1.1 Дніпропетровська область 

1.2 Поширення та характеристика ефіроолійних рослин.

     До  ефіроолійних належить багато рослин, які вирощують для виробництва  з них летких ароматичних речовин, що дістали назву ефірні олії. За складом і хімічною будовою ефірні олії являють собою суміші різноманітних органічних сполук: вуглеводів різного ступеню насиченості, спиртів, фенолів, ефірів, альдегідів, кетонів та органічних кислот.

     Ефірні  олії використовують у парфумерно-косметичній, фармацевтичній, харчовій, миловарній, тютюновій, консервній та інших галузях промисловості. Рівень споживання їх визначає стан добробуту, здоров'я та працездатності людей.

     Ефіроолійні рослини, одна з груп технічних культур. Обробляються для отримання ефірного масла. Об'єднують однорічні і багаторічні рослини з різних ботанічних сімейств: зонтичних - коріандр, тмин, аніс, фенхель; губоцвітих - пом'ята, лаванда, шавлія мускатна; розоцвітих - троянда ефіромаслічна; геранієвих - герань (пеларгонія) рожева; амараллісових - тубероза; миртах - евкаліпт лимонний і ін.

     Серед ефіроолійних рослин є дерева (наприклад евкаліпт), чагарники і напівчагарники (троянда, жасмин, бузок, лаванда), трави (коріандр, м'ята, герань, тубероза). Ефіроолійні рослини накопичують ефірне масло в плодах (наприклад, зонтичні), зеленій масі (пом'ята, герань, базилік евгенольний), квітках і соцветіях (троянда, лаванда, тубероза, бузок), корінні і кореневищах (ірис, ветіверія).

     Окрім ефіроолійних рослин сировиною для отримання ефірного масла служать плоди цитрусових, кропу, квітки квіткових культур (нарцис, гіацинт), дикорослі рослини (бад'ян, ладанник), дерева хвойних порід (сосна, ялиця, кедр, модрина).

     Ефіроолійні рослини містять наступну кількість ефірного масла (у %): коріандр 0,2-1,4; пом'ята 1,3-3,5; шавлія мускатна 0,17-0,25; троянда 0,12-0,15; лаванда 0,8-1,4; герань рожева 0,15-0,2.

     Ефірну  олію добувають відгонкою її водяною  парою, а жирну — екстрагуванням органічними розчинниками. Основні ефіроолійні культури містять різну кількість ефірної та звичайної олії.

     Розглянемо ефіроолійні рослини, які зустрічаються в Дніпропетровській області. 
 
 
 
 
 

      Кріп  городній

Кріп 

Біологічна  класифікація

 
 
 
 
 
 

      Кріп (Anethum graveolens L.). Синоніми: копер, цап, кроп (укр.), шивит (узбек.), самит (Арм.), Кама (вантаж.), тилль (эсгом.).

      Батьківщина - Південна Європа, Єгипет, Мала Азія. У  Західній і Північній Європі відомий  з XVІ століття. Розповсюджений як культурна  городня рослина повсюдна. Легко  вирощується в домашніх умовах у  шухлядах, горщиках протягом усього року [10].

      Кріп - одна із самих розповсюджених в  Україні пряностей. Однак його традиційне застосування - у салати, супи, м'ясні другі блюда, а також при засолюванні  огірків і помідорів - обмежено літнім часом. Кріп у нас звикли застосовувати  тільки у свіжому виді. Заготівля  кропу на зиму, за винятком застосовуваної подекуди і лише іноді соляної  суміші, майже не ведеться. Треба  помітити, що соляна суміш ліквідує багато коштовних якостей кропу, не дає справжньої консервації. А  тим часом кріп можна успішно  сушити і зберігати в сухому виді протягом усього року. При правильному  сушінні кріп не втрачає ні кольору, ні своїх властивостей.

      Сухий і свіжий кріп можна в збільшених дозах уживати при гасінні  і смажень риби, особливо салаки (так називана салака по-фінськи). Для  цього треба густо пересипати рибу кропом, змішаним з чорним перцем, петрушкою і цибулею так, щоб  вона була закрита кропом і лежала б на підстилці з зелені. У такий  спосіб можна жарити всяку морську  рибу - вона стає значно ніжніше.

      Узимку  поряд із сушеним кропом можна  вживати також насіння кропу, що дуже добре зберігаються. Їх можна  вводити при випіканні коржів і пампушок, у супи, маринади, додавати в юшку, до відварної і тушкованої риби.

      Крім  власне кропу в сучасній кухні  вживають також кропову олію (у  дрібних дозах) і кропову есенцію, що представляє собою 20%-ный спиртової  розчин кропової олії. Користуватися  цими концентрованими пряностями треба  досить обережно, щоб не зіпсувати  блюдо. Частіше вони застосовуються не в домашній кухні, а в суспільному  харчуванні.

      У домашній кухні можна готувати кроповий настій для замісу на ньому лапшового  тесту. Він повідомляє дуже приємний аромат домашній локшині. Робиться він  нескладно. У неглибоку каструлю кладуть мелконарезанный кріп, заливають  невеликою кількістю води і наполягають 2 години. Після цього кріп добре  віджимають і на отриманому настої замішують локшину. У результаті локшина і суп виходять дуже ароматними, причому аромат цей дуже тонкий і  ніжний [11].

      Плоди кропу тонізують слизову оболонку шлунка і діють кармінативно (гонить гази), діуретично (сечогінно), спазмолітично, пригнічує рефлекс блювання при  морській хворобі, діє седативно  і лактогінно (молокогінно). Використовуються при лікуванні артеріальної гіпертонії, профілактично при стенокардії, при безсонні, метеоризмі, кольках  у животі, при нестачі молока у  годувальниць, для підвищення апетиту  і поліпшення травлення. Водний екстракт плодів кропу у співвідношенні 2,5: 100 дає заспокійливий ефект при  кишкових кольках у малят. При гострому і хронічному бронхіті стимулює відхаркування, оскільки розріджує секрети і активізує війчастий епітелій.