Жанрове різноманіття кіномистецтва США на уроках шкільного курсу художньої культури

Розділ другий. Дидактико-методичні особливості вивчення кіномистецтва США на уроках художньої культури.

2.1 Кіномистецтво США у змісті навчальної програми курсу художньої культури.

     Одним із найважливіших завдань сучасної освіти є духовний розвиток особистості. Вирішенню цього завдання повинні  сприяти предмети художньо-естетичного  циклу в системі загальної  середньої освіти. Такі як образотворче мистецтво, музичне мистецтво, українська та зарубіжна літератури. Зміст предметів художньо-естетичного циклу розкриває перед учнями розмаїття жанрів і стилів українського та світового мистецтва, своєрідність вітчизняної художньої культури в контексті світових культуротворчих процесів, особливості культурних регіонів світу, основи естетичних знань. Через предмети художньо-естетичного циклу активізується внутрішній духовний світ учнів, їхні почуття та думки, що сприяє розвитку моральних, естетичних, світоглядних ідеалів та формуванню соціальних компетенцій учня.

     У 1988 році курс художньої культури був  введений до змісту шкільної освіти і  викладався як факультатив. Була озроблена  программа, де передбачалося вивчення історії світового та радянського  мистецтва від VII до кінця XX століття.

     В 1990 році за доби незалежності цей курс отримав назву «Світова художня  культура». Були розроблені варіативні програми – різні за змістом і  терміном вивчення курсу.

     Головною  метою курсу художньої культури в школі є особистісний художньо-естетичний розвиток учнів, формування в них світоглядних орієнтацій і компетенцій у царині художньої культури, виховання потреби в творчій реалізації і духовному самовдосконаленні в процесі опанування цінностями української та зарубіжної культури.

   За  структурою курс ХК складається з  трьох блоків:

1. 9 клас: теоретичний курс присвячений головним теоретичним питанням ХК;
2. 10 клас: історія художньої культури України від найдавніших часів до сьогодення;
3. 11 клас: художня культура зарубіжних країн від найдавніших часів до сьогодення, вибірково [2].

     Вивчення  теми «Кіномистецтво США» передбачене  програмою в 11 класі. Дана тема знаходиться  у IV розділі під назвою кіномистецтво.

     Цій темі передує тема «Європейське кіномистецтво», що знаходиться в цьому ж розділі, і знайомить учнів з зародженням мистецтва кіно взагалі, з його основними тенденціями розвитку та становлення. Отже, забезпечується послідовність і наступність змісту художньо-естетичної освіти.

     В контексті даної теми передбачено  визначення основних понять: “система зірок”, основні жанри американського кіно (пригодницький, мюзикл, бойовик, фантастика, фільми “жахів ”, фільми “катастроф” та ін.). Мультфільми У. Діснея (29 призів Оскара). Діснейленд.

Орієнтовні  практичні завдання передбачені  програмою:

а) підготувати  відеовечір “Зоряний небо – схил Голлівуду;

б) провести “кінопроби” на виконання ролей (відеозйомка, фотозйомка, перегляд) у  екранiзації творів американської  літератури, що вивчаються за програмою  “Зарубіжна література”;

 в)  малювання улюблених персонажів мультфільмів У. Діснея, створення мультфільмів.

Отже, у  результаті засвоєння змісту програми учні мають уміти:

1. Називати основні імена митців кінематографу (в межах програми);
2. Характеризувати основні жанри кіномистецтва;
3. Формулювати власний погляд на твори світового кінематографу;
4. Аналізувати творчість найвідоміших кіноакторів і кінорежисерів, убачаючи за мистецтвом життєві цінності.
5. Одним із найважливіших результатів навчальної діяльності учнів є уміння вести дискусію з питань культури, самостійно знаходити джерела для збагачення знань з художньої культури.

На вивчення теми програмою передбачено 2 години.

     Отже, за своїм характером курс Художньої  культури є інтегрованим , так як обєднує у своєму змісті всі галузі мистецької діяльності та узагальнює всі знання набуті учнями за попередні роки навчання . І тема «Кіномистецтво США» займає у цьому розумінні чільне місце.

    Курс  «Художня культура світу» забезпечують два навчальних посібника: «Художня культура світу. Європейський культурний регіон» (К., 2001) і «Художня культура світу. Арабо-мусульманський культурний регіон та ін.» (К., 2003). До їх структури входить досить об'ємний матеріал із кіномистецтва, що допоможе учням зорієнтуватися у складному лабіринті світового кіно.

    Розповідаючи учням про становлення Голлівуда, викладачеві бажано детальніше зупинитися на аналізі його жанрової системи. Американський кінематограф активно розробляв специфічний ракурс мелодраматичного жанру, основу якого складав своєрідно інтерпретований сюжет про Попелюшку. Образ дівчини, котра уособлювала всі існуючи риси доброчесності й врешті-решт отримувала найвищі винагороди долі - кохання, гроші тощо – втілила на екрані золотоволоса красуня Мері Пікфорд, яка здобула статус улюблениці Америки. У подальшому розроблений актрисою орієнтир був успадкований і розвинений зіркою американського кіно 30-х років Діною Дурбін.

    Пропонуємо  більш детально зупинитися на аналізі  специфіки авантюрного жанру  в американському кіно. Американське кіно значно розширює кордони завдяки введенню до його структури, принаймні, ще двох оригінальних різновидів. Це – пригодницький фільм з елементами екзотики, в якому панував відомий американський актор – кінозірка Дуглас Фербенкс. Створені ним образи Робін Гуда, Зорро, Чорного пірата та інших стали своєрідним камертоном для наступних поколінь акторів, які «спеціалізувалися» у цьому жанрі (Е. Флінн, Д. Депп ).

    Іншим різновидом авантюрного жанру в  кінематографі США 10-х років став вестерн. Це специфічне, суто американське "кінопородження" зазнало великого успіху у світовому масштабі, а романтичний образ ковбоя - лицаря "без страху і докору" – швидко дістав симпатії глядачів різних поколінь. Значною мірою своєю популярністю вестерн був зобов'язаний "першому ковбою" американського екрана Вільяму Харту, який визначив певний орієнтир для подальшого розвитку цього акторського амплуа (К. Іствуд, К.Костнер та ін.).

    Зробивши  акцент на специфічній жанровій самобутності американського кінематографа зазначеного  періоду, вчитель може більш детально зупинитися на проблемі формування "системи зірок", фундамент якої було закладено саме в 10-ті роки. При цьому, виокремлюючи основні акторські амплуа, було б доцільним запропонувати учням провести паралелі між певними акторськими типажами (на власний вибір) початку та кінця XX ст. і зробити аналіз виявлених спільних моментів і відмінностей.

    Якщо  запальна підготовка школярів та їх зацікавленість історією кіномистецтва США матимуть досить високий рівень, викладач може більш детально зупинитися на творчості  одного з класиків світового кінематографа Д. Гріффіта, зокрема, на його визнаних мелодрамах «Зламані пагінці», «Шлях на Схід», «Сирітки бурі» тощо, а також більш докладно прокоментувати визнаний шедевр режисера – картину «Нетерпимість». Увагу учнів у цьому зв'язку варто зосередити на жанровій дифузії, яка була здійснена Гріффітом, а саме – поєднанні елементів мелодрами, психологічної драми, бойовика та ін., що дозволило режисерові адресувати свою стрічку різним суспільним прошаркам. Учитель може запропонувати школярам після перегляду стрічки виокремити і прокоментувати ті її сюжетні лінії, які були інтерпретовані режисером у тому чи іншому жанровому напрямі.

    Вивчаючи  історію розвитку американського кіно, особливу увагу варто зосередити на проблемі «звукової революції», що відбулася в кінематографі наприкінці 20-х років. Необхідно зазначити, що США йшли в авангарді цього процесу, не зважаючи на складні економічні процеси, які відбувалися в країні, а також на серйозний опір з боку провідних американських кіномитців, зокрема Ч.Чапліна.

    Зосередження  уваги на звуковій добі американського кіно відкриває перед викладачем можливість більш детально зупинитися на аналізі музичних фільмів і  підкреслити, що 30-ті роки фактично заклали  підґрунтя жанру мюзиклу, який у  наступні десятиліття набуде потужного розвитку і зумовить створення яскравих кінотворів.

    Якщо  вчитель вважатиме за потрібне, подання  відповідного кіноматеріалу можна  здійснювати у двох напрямах. Перший – більш спрощений варіант – має ґрунтуватися на хронологічному принципі, що дозволить зробити огляд (на рівні демонстрації фрагментів) історії цього жанру від, наприклад, фільмів за участю Ф. Астера до сучасних зразків мюзиклу, зокрема «Чикаго».

    Другий  напрям – більш складний – за умовною назвою «історія мюзиклу в іменах» має спиратися на принцип персоналізму, який дозволить ознайомити учнів із майстрами цього жанру і коротко розповісти біографії його найвидатніших представників (на вибір викладача).

    Вважаємо  за необхідне підкреслити, що жанрова  система американського кіно 30-х років, яка досить розгорнуто представлена на сторінках навчального посібника, може дістати ще більш широкого подання. Це стосується і пригодницького жанру, і мелодрами, і фільму жахів і таке інше. Тому доцільно висловити певні , міркування щодо специфіки викладу матеріалу. Слід враховувати, що сучасному школяреві, який вихований на фільмах, орієнтованих на досягнення новітніх технологій, досить важко буде сприймати картини 30-х років, зроблені у межах пригодницького жанру та фільму жахів. Отже, рекомендуємо подавати інформацію, використовуючи принцип порівняльного аналізу, зокрема – зіставлення картин того періоду з сучасними стрічками, знятими в межах відповідних жанрів. Не можна не згадати про засновника американської анімації Уолта Діснея. Адже картина розвитку кінематографа США 30 – х років була б не повною.

    У розділі «Голлівуд – фабрика  мрій» навчального посібника  «Художня культура світу. Арабо-мусульманський культурний регіон та ін.», розглядаючи  динаміку розвитку американського кіномистецтва, ми згадували основних представників цього жанрового різновиду, але через регламентацію обсягу не мали змоги прокоментувати його більш широко. На нашу думку, це варто зробити, принаймні, з двох причин. По- перше, у сучасному кінопроцесі зазначений жанр, з усіма його модифікаціями, функціонує дуже активно, а по-друге, він відкриває певні можливості щодо розширення загального кругозору учнів. Дане положення вимагає більш детального коментування.

    У цьому зв'язку вчитель має коротко  розповісти школярам про виникнення в умовах другої половини XX століття проблеми екологічної катастрофи, аналіз та осмислення якої почали активно відбуватися в різних сферах людської життєдіяльності. Американський кінематограф, так само не стояв осторонь цих процесів, що, зрештою, і зумовило появу фільмів катастроф. Специфіка цього жанру полягала в тому, що сюжети картин були пов'язані з протиборством (а згодом – пошуком взаєморозуміння) людини і природних стихій: води, полум'я, тваринного світу тощо. Конкретизуючи свої міркування, вчителю було б доцільним зробити наголос на виявленні ознак фільму катастроф як у комерційному, так і в елітарному кіно [7, с. 49 – 53]. 
 

     2.2. Типи уроків художньої культури за основною дидактичною метою.

     Найбільш  поширеною у педагогічній теорії і практиці є класифікація уроків за дидактичною метою. За цією ознакою  виділяють такі типи уроків:

     · уроки оволодіння новими знаннями;

     · уроки формування і вдосконалення вмінь і навичок;

     · уроки узагальнення і систематизації знань;

     · уроки комплексного застосування знань, умінь і навичок;

     · уроки перевірки  і корекції знань, умінь і навичок;

     · комбіновані уроки.

     В “чистому” вигляді будь-який тип уроку (крім комбінованого) важко спостерігати[14. 345-376].

Урок  оволодіння новими знаннями

Урок  цього типу іноді називають уроком засвоєння нових знань. Важливим завданням уроку є свідоме  оволодіння учнями системою наукових понять, законів чи іншими формами знань, способами виконання дій. Основними критеріями засвоєння знань є сформованість світогляду, уміння формулювати різні визначення пояснювати їх, наводити приклади, переказувати матеріал своїми словами, застосовувати знання на практиці (за зразком чи в змінених умовах). Урок оволодіння новими знаннями має таку структуру:

1. Актуалізація  і корекція опорних знань.

2. Повідомлення  теми, мети, завдань уроку і мотивація  навчальної діяльності.

3. Сприймання  і первинне усвідомлення нового  матеріалу, осмислення зв'язків і відношень в об'єктах вивчення.