Жанрове різноманіття кіномистецтва США на уроках шкільного курсу художньої культури

     Для повоєнного періоду характерно створення пеплумів - високобюджетних масштабних кінострічок великого хронометражу на античні сюжети, з великою кількістю грандіозних сцен масовок і вражаючих уяву декорацій, приміром, «Бен-Гур». Саме з них почалася популярність широкоекранного кіно, яке дозволяло глядачеві «розкрити очі ширше», насолоджуючись панорамою, збудованій у кадрі. Також перші десятиліття після війни вважаються часом розквіту традиційних голлівудських мюзиклів.

     Після Другої світової війни Голлівуд зазнав кількох негараздів, які різко  змінили його діяльність. У 1948 році Верховний суд США звинуватив провідні кінокомпанії в порушенні антитрестівських законів, примусив їх продати свої прибуткові мережі кінопрокату і відмовитися від своєї комерційної монополії. Нового удару невдовзі їм завдав розвиток телебачення, яке у п'ятдесятих роках наполовину зменшило кількість відвідин кінотеатрів. У Європі, своєму найбільшому заокеанському ринку, Голлівуд наразився на торговельні бар'єри, встановлені державами, які відбудовували національну економіку і намагалися відродити підупалу кіно – індустрію. На це Голлівуд реагував зменшенням числа створених фільмів, скороченням персоналу, виробництвом кольорових та широкоекранних фільмів для конкуренції з телебаченням, зніманнями за кордоном на урядові субсидії, а також співпрацею з телебаченням для одержання власного зиску з його розвитку.

     Такі  заходи оживили Голлівуд і приготували  його до зустрічі в сімдесятих-вісімдесятих роках із новою технологією—кабельним  телебаченням та відео- магнітофонами. Дедалі більший попит на кінопродукцію  різних гатунків, викликаний ними, спільно  з приватизацією численних телемереж у Європі, закінченням холодної війни й підвищенням життєвого рівня в нових індустріальних країнах сприяли інтернаціоналізації кіноіндустрії. Провідні компанії Голлівуду перетворилися на могутні економічні конгломерати, які на світовому ринку володіють компаніями для виробництва музичних платівок та дисків, телевізійними мережами, видавництвами й телефонними кабелями. Голлівуд і надалі лишатиметься кіностолицею світу, та лише за умови зміцнення спілок із зарубіжними капіталами [1, с. 55 – 56]. 

     Сучасний  період у голівудському кіно розпочався в кінці 1960-х років з розвалом студійної системи. Інтерес до традиційних, шаблонних студійних фільмів за участю зірок неухильно падав, і багато хто, навіть великі кіностудії перебували на межі банкрутства. Студійні боси піклувалися про те, яке кіно хоче бачити глядач, і почалися експерименти. Серед молодих режисерів, яким був даний шанс продемонструвати свої здібності, виявилися Джордж Лукас, Стівен Спілберг, Мартін Скорсезе, Френсіс Форд Коппола, Брайан Де Пальма. І саме ця група режисерів сформувала сучасний кінематограф в тому вигляді, в якому він увійшов в XXI століття. Їхні фільми в кінці 1960-х і на початку 1970-х мали величезний успіх, саме через них виникло слово «блокбастер». Керівники великих студій стали довіряти молодим режисерам, запрошувати їх для зйомок стало модно, тим більше що вони, вийшовши з кіношкіл і маленьких студій, вміли укладатися в дуже невеликі бюджети. Потужна хвиля нового, незвичайного, відвертого кіно 1970-х захопила глядачів і в голлівудському кіно почалася нова епоха.

2. Виникнення «системи зірок» та її внесок в американське кіно.

     Відомо, що «система зірок» не була голлівудським винаходом. Перші «зірки» з'явилися в 1912-1917 роках одночасно у всіх країнах, що мали розвинене кіновиробництво, - Франції, Росії, Італії, США, Данії. Досить згадати в цьому зв'язку легендарну Віру Холодну – першу і ідеальну «зірку» російського дореволюційного кіно. Або Франческу Бертіну – примадонну італійської «золотої серії». Або Макса Ліндера – «короля» ранньої французької кінокомедії. Голлівуд лише повніше, ніж будь-хто, усвідомив комерційні можливості, за визначенням Б. Шоу, «ідолів з плоті і крові» XX століття і першим довів «систему зірок» до такої витонченості, що її певні гідності обернулися недоліками. І сьогодні «система зірок» більш справно діє у французькому, італійському і особливо індійському кіно, ніж у Голлівуді. Втім, криза «системи зірок» нітрохи не пов'язана з тим, що зробив чи чого не зробив Голлівуд, - причини кризи, як ми побачимо нижче, криються перш за все в соціальних змінах, яких зазнає американське суспільство. 

     Інститут  зірок у голівудському кіно почав виникати ще приблизно в 1920-х роках, сформувавшись в 1930-х і досягнув розквіту в 1940-х та 1950-х. Зірки здавалися глядачам небожителями, майбутніх зірок спеціально готували на курсах при кіностудіях. Величезна піар-індустрія при великих кіностудіях спеціально працювала над створенням і підтримкою іміджу зірок. Жовта преса пильно стежила за кожним кроком зірок, розповідаючи про всі події з їхнього життя і про ексцентричні витівки самих зірок, які таким чином перевіряли межі своєї популярності. Лише в 1970-х роках, з крахом студійної системи та зародженням сучасного голівудського кінематографа, інтерес до зірок почав набувати інший відтінок: зірки стали ближче, вони вже не здавалися недосяжними. З іншого боку, зірки ставали набагато більш самостійними і, врешті-решт, до 1980 років повністю звільнилися від контролю кіностудій і почали самі формувати свій імідж і навіть самі вибирати репертуар фільмів, в яких вони будуть грати. А до 1990-х років самостійність зірок досягла такого масштабу, що можна сказати без перебільшення, що багато в чому вони самі диктують стиль і напрям розвитку кінематографа, вибираючи ті чи інші фільми, поява в яких відразу приносять фільмам популярність і високі касові збори. Таким чином ситуація кардинально змінилася в порівнянні з 1940-ми роками: кіностудії лише пропонують матеріал для зірок, а зірки, гонорари яких досягли позахмарних вершин, вибираючи той чи інший фільм для зйомки, якраз і задають цим напрям розвитку цілих жанрів.

     Більша  частина голлівудських фільмів  будувалась навколо кінозірок, дочисла  яких входили Гері Купер, Бетті Девіс, Кларк Гейбл, Грета Гарбо, Кетрін Хепберн і Спенсер Трейсі. 
 

     Особливо повчальна історія голлівудських «зірок». До кінця 30-х років порушується чистота їх класифікації, так чітко розроблена в 20-і роки. Великий криза завдала першого нищівного удару по американській «мрії». Складність дійсності скинула екранні стеоретипи – невинної, хоча часто норовливої діви (Мері Пікфорд, Ліліан Гіш), вамп (Теда Бара, Норма Толмедж), розкішною куртизанки (Мей Муррей, Долорес Дель Ріо), борців за справедливість ( Дуглас Фербенкс, Варрімор). Їм на зміну приходять «зірки», вже одно пов'язані і з голлівудською міфологією і з реальним життям.

     Інфантильну біляву Мері Пікфорд змінюють чарівні, але досить земні Діна Дурбін і Джуді Гарланд. Мері викликала тільки захоплення, про Діні і Джуді вже можна не лише мріяти, їх цілком можна уявити собі в ролі господарок маленьких будиночків на околиці міста, мамами дітлахів. Радянський журналіст М. Стуруа, розповідаючи про похорон Гарланд, наводить слова літньої жінки з натовпу: «У кожної людини свої прикрощі та смуток. Скільки людей, стільки й самотності. Джуді розділяла з нами горе і скрашувала самотність. Ми дізнавалися в ній себе ». Це «впізнавання себе» - головна особливість «зірок» 30-х і особливо 40-х років.

     Ще різкішими були зміни до амплуа вамп і куртизанок. Таємничу Теду і екзотичну Долорес змінила пишнотіла Мей Уест, з її стійким «моральним» кодексом повії, і не менш пишна і дурна блондинка, але більш аристократична Джин Харлоу. Лицарів без страху і докору, втілених у Фербенкс, Баррімор, Валентино, змінив Хемфрі Богарт, створив тип героя з вельми сумнівною етикою, так само здатного і на злочин і на прояв щирості. Спонукальний мотив цих змін простий: співучасть і обожнювання – цей найважливіший психологічний фактор сприйняття фільму – використовується зараз для «демократизації системи зірок». Як пише Андре Базен, «герою, в якого можна закохатися», змінив «герой, з яким хочеться ототожнювати себе».

     Кожен великий етап у розвитку «системи зірок» завершується смертю «першого бога». Смерть Рудольфо Валентино (1926) – цього «солодкого принца», була, за словами Морена, «кульмінаційним моментом великої епохи кінозірок». Дві жінки кінчають життя самогубством перед лікарнею, де він помер останній подих. Його похорони проходять в обстановці колективної істерії ... Всім здається, що таке більше не повториться, хоча до свідомого повороту «системи зірок» до дійсності ще залишається п'ять-шість років.

     У 50-х роках «система зірок» була використана Голлівудом як найважливіший засіб боротьби за виживання. Обставини склалися так, що саме на початку десятиліття у Голлівуді зібралася небачена за чисельністю група акторів різних поколінь, індивідуально неповторних, але, звичайно, далеко не дорівнює обдарованих. Їх перерахування могло б зайняти не одну сторінку. Назвемо найбільш яскравих: Марлен Дітріх, Гері Купер, Кларк Гейбл, Рита Хейуорт, Інгрід Бергман, Ава Гарднер, Кері Грант, Грегорі Пек, Берт Ланкастер, Генрі Фонда, Марлон Брандо, Френк Сінатра, Наталі Вуд, Одрі Хепберн, Ширлі Мак Лейн, Елізабет Тейлор, Тоні Кертіс.

     Надзвичайно високим був професійний рівень акторів так званого другого плану, оточували і «підтримували» цих «зірок» [12, с. 37 – 39]. 

     "Система зірок" мала велике значення для індустрії, яка дуже швидко виробляла величезну кількість стрічок. Незважаючи на велику кількість блискучих робіт, більшість голлівудських фільмів були досить посередні й передбачувані, і мали успіх тільки за рахунок умілої реклами й чарівності акторів. Кіноконвеєр жорстко контролювався й залежав від колективної роботи: геній-одинак - наприклад, Орсон Уеллс, чий "Громадянин Кейн" (1941) є шедевром світового кінематографа, - був незабаром змушений прийняти нові правила гри. 
Як правило, Голівуд уникав складних політичних і соціальних проблем, питань сексуальних відносин практично не торкалися через самоцензуру, і, як би неймовірно це не виглядало, в останніх кадрах добро завжди перемагало зло. Багато фільмів свідомо робилися дуже "добропорядними" і "американськими" за духом, хоча іноді Голівуд використовував іноземних режисерів і акторів, від яких потрібно було додати фільму легкий наліт порочності і досвідченості, що асоціювався з Європою. Німецька актриса Марлен Дітріх чудово грала такі ролі. Французький актор Шарль Буайе здобув славу "героя-коханця", а шведська акторка Грета Гарбо, чуттєва й загадкова, стала однією з найбільших легенд Голлівуду всіх часів. 

     Нині «система зірок» це не тільки породження реклами і комерції. Кіно і телебачення створюють тепер моделі не тільки для наслідування, але й для усвідомлення себе глядачами.

     Отже, «система зірок» існувала і існує досі. Голлівуд не відмовлявся від підготовки майбутніх «зірок». Деякі риси «зоряної системи» та тих змін, які час вніс у неї, резонні розглядати не абстрактно, а на конкретних акторських долях. Однак поки критики сперечаються про долю «системи зірок», Голлівуд продовжує оцінювати і рекламувати нові фільми за кількістю і іменах «зірок», що беруть участь в них. І іншого шляху немає, оскільки в американському кіно завжди, і сьогодні теж, справа йде таким чином, що кількість цікавих акторів нескінченно перевершує число постановщиків, на фільми яких можна йти тільки заради їх режисерського почерку [12, с. 40 – 48]. 
 
 
 

3. Багатство жанрів кіномистецтва США.

     Існує п’ять видів кіномистецтва: художнє  або ігрове кіно, що засобами виконавської майстерності втілює твори кінодраматургії; документальне кіно, матеріалом для якого є зйомка дійсних подій; мультиплікаційне (анімаційне) кіно – вид кіномистецтва, що відображує дійсність за допомогою знятих на плівку малюнків або фотографій, об’ємних предметів; наукове кіно, що об’єднує в собі науково-популярне, науково-дослідне та техніко-пропагандистське кіно; відеокліп – різновидність відеофільму, який характеризують швидкий монтаж, насиченість електронними спецефектами, лаконічність.

     Ігрове  кіно поділяється за жанрами (пригодницьке, мелодрама, трагедія, комедія, психологічна повість, вестерн, музичний фільм, трилер тощо).

     Сьогоднішня американська система жанрів бере початок в ранніх формах кінематографа. Серед жанрів очолювали мелодрама, комедія і пригодницький фільм усіх видів.

     Вони очолюють і сьогодні, хоча час, що змінило історичну роль буржуазного суспільства, вніс чимало коректив і в практику його мистецтва. Відбулися закономірні зміни і в змісті й у формах американського кіно. Ось лише один приклад: раннього американському кінематографу були чужі і символізм і експресіонізм; спроба випустити в прокат «Кабінет доктора Калігарі» ви кликала свого часу громадський скандал. Сьогодні ж Голлівуд став головним постачальником фільмів жахів і кінофантастики, леденить глядачам кров апокаліпсичними картинами кінця світу [11, с. 130 – 131].

     Кінокоме́дія — комедія в кіно. До цього жанру кіномистецтва відносяться фільми, які ставлять за мету розсмішити глядача, викликати усмішку, поліпшити настрій. Разом з драмою, фільмами жахів та науковою фантастикою, комедія - один з найзагальніших жанрів фільмів. Кінокомедія з’явилася майже з появою самого кінематографу. Перші комедійні фільми були німі, але попри це вони користувалися великою популярністю глядачів навіть після появи звуку. Прикладом таких кінокомедій були фільми Чарлі Чапліна. Чаплін прагнув вийти за рамки «комедії ляпасів», в жанрі яких знімалися всі комедії того часу. У фільмі «Позикова каса» Бродяга в сцені звільнення показав жестом, що у нього декілька дітей, яких потрібно годувати. Чаплін відмітив, що глядачі, які знаходяться на знімальному майданчику, змахують сльозу. Після цього образ Бродяги став знаходити ліричні і трагічні риси.