Жанрове різноманіття кіномистецтва США на уроках шкільного курсу художньої культури

Зміст

Вступ …………………………………………………………………………..….3

      Розділ перший.Основні тенденції розвитку кіномистецтва США………..6

1. Історія появи та становлення кіномистецтва США………………………..6
2. Виникнення «системи зірок» та її внесок в американське кіно…………..11
3. Багатство жанрів кіномистецтва США…………………………………….16

Розділ другий. Дидактико-методичні особливості вивчення кіномистецтва США на уроках художньої культури……………………...25

2.1 Кіномистецтво США у змісті навчальної програми курсу художньої культури………………………………………………………………………….25

2.2. Типи уроків художньої культури за основною дидактичною метою…...31

2.3 Моделі уроків, присвячених кіномистецтву США………………………..37

Висновки………………………………………………………………………...44

Перелік використаних джерел………………………………………………..47

  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Вступ

     Актуальність.

     Кіномистецтво — вид мистецтва, який засобами кінематографічної техніки, оперуючи рухомим зображенням і звуком, відтворює світ у художніх та художньо-документальних образах. 

ХХ ст. – час розвитку найновішого виду мистецтва – кіно, поява якого стала можливою завдяки технічним досягненням. Кіномистецтво – вид художньої творчості, який за допомогою кінематографічної техніки, оперуючи рухомим зображенням і звуком, відтворює реальну дійсність у художніх та художньо-документальних образах. Синтезуючи і вбираючи в себе художній досвід літератури, театрального й образотворчого мистецтва, музики і переломлюючи його через свої особливості й специфіку, кіномистецтво володіє власними зображально-виражальними засобами, серед яких головні – фотографічна природа рухомого в часі зображення та монтаж.

Доступність і особливий ефект достовірності  екранного зображення, інформативність  визначають соціальні функції і  значення кіномистецтва, яке справляє величезний ідейно-художній вплив на формування поглядів та переконань, естетичних смаків і почуттів, духовної культури людей. Кіномистецтво значно розширює можливості образної виразності і посилює громадський резонанс художньої діяльності.

У другій половині ХХ ст. набуває поширення  масова культура, розрахована на доступний, занижений рівень сприйняття. Її поява пов`язана з розвитком засобів масової комунікації – преси, радіо, телебачення, кінематографу, відео, звукозапису, мережі Інтернет, які сприяли тиражуванню і розповсюдженню явищ культури, донесенню їх до найширших мас. Батьківщиною масової культури вважається США. Типовими жанрами маскульту стали детектив, жіночий роман, фантастика, трилер, вестерн, бойовик, телесеріал, мелодрама, фільм жахів, комікс, мюзикл, естрадна музика, мода тощо.

Масова культура твориться з розрахунку на комерційний успіх і дуже часто є високопрофесійною, створеною талановитими кінорежисерами, письменниками акторами, композиторами, співаками. Твори масової культури, як правило, мають розважальний характер.

Масова  культура є примітивним наслідуванням високої культури, тому по відношенню до маскульту вживається термін „кітч” (нім. kitsch – дешева продукція, несмак; verkitschen – дешево продавати).

Будучи  доступною для мільйонів людей, масова культура справляє могутній ідейний  та естетичний вплив, створюючи стереотипи поведінки і стилю життя.

     Кіномистецтво, синтезуючи і вбираючи художній досвід літератури, театрального й образотворчого мистецтва, музики і переломлюючи його через свої особливості та специфіку, володіє власними зображувально-відображувальними засобами, з-поміж яких головними є фотографічна природа зображення, рухомого в часі, та монтаж. Доступність фільмів широким масам, особливий ефект достовірності екранного зображення, інформативність визначають соціальні функції і світоглядне значення кіномистецтва, яке справляє величезний ідейно-художній вплив на формування поглядів та переконань, естетичних смаків і почуттів людей.

     Об’єктом  дослідження є методика викладання шкільного курсу художньої культури.

     Предмет є дидактико-методичні особливості викладання мистецтва кіно США на уроках шкільного курсу художньої культури.

     Мета  полягає в обґрунтуванні методичної специфіки викладання кіномистецтва США та створенні моделей уроків, присвячених цій темі.

     Завдання:

1. Розкрити основні основні тенденції розвитку кіномистецтва США.
2. Визначити місце навчального матеріалу, присвяченого кіномистецтву США у змісті шкільного курсу художньої культури.
3. Визначити систему уроків, присвячених  особливостям вивчення кіномистецтву США, зокрема їх типи та основні етапи.
4. Розробити  моделі уроків, присвячених мистецтву кіно США.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

   Розділ перший. Основні тенденції розвитку кіномистецтва США.

1. Історія появи та становлення  кіномистецтва США.

     Кінемато́граф США (або голіву́дский кінемато́граф ) — цим терміном позначають кіноіндустрію США, найбільшу у світі , і зосереджену в містечку Голівуд (біля Лос-Анджелеса, штат Каліфорнія), у якім перебувають офіси й знімальні павільйони найбільших кінокомпаній США. Нерідко поняття "американський кінематограф" і "Голівуд" поєднують, але це невірно. Американське кіно - це не тільки величезна кіноіндустрія Голівуду, але й розвинена система незалежного кіно. Незалежне кіно не підтримується великими кінокомпаніями. З одного боку, це означає менші бюджети, з іншого боку — менший тиск на режисерів. Великі кінокомпанії в першу чергу організують виробництво кінофільмів як комерційну діяльність, тому розбіжності між комерційними інтересами продюсерів фільму й інтересами режисера іноді закінчуються для фільму сумно. Найпоширеніша вимога : вирізання певних сцен, щоб у кінопрокаті фільм не одержав надто "дорослого" рейтингу. Незалежне кіно США різнорідне: це й культовий "Безтурботний їздець" (Easy rіder), і творчі експерименти Енді Уорхла, і треш для вузького кола глядачів.

     Завдяки двом важливим винаходам, кіно стало національним мистецтвом. По-перше, з'ява повнометражних фільмів, які витіснили бобіни тривалістю лише 15 хвилин, замінивши їх видовищем, що тривало до 90 хвилин і більше, дозволила дати глядачеві складнішу за змістом виставу, збільшити аудиторію коштом численного середнього класу, а отже, успішно змагатися з театром. По-друге, система «кінозірок» створювала культ деяких акторів, таких, наприклад, як Мері Пікфорд, Чарлі Чаплін та Дуглас Фербенкс: глядачі ладні були платити щораз дорожче за квитки на фільми, де грали їхні улюблені актори, таким чином відшкодовуючи кошти, які щедро витрачалися на гонорари зірок [ 13, с. 4 – 5].

     До  початку XX століття існувало кілька десятків дрібних кіностудій, переважно в Нью-Йорку. Дорога оренда приміщень, постійні судові позови, велика кількість похмурих і дощових днів заважали кіновиробництву. А освітлення в павільйонах безпосередньо залежало від сонячного світла.

     Село  Голлівуд, що отримало назву від величезного ранчо, що знаходилося на його місці в кінці XIX століття, розташоване в околицях глухого Лос-Анджелеса, володіло винятковими кліматичними та географічними особливостями: більше 300 сонячних днів у році, поблизу гірські масиви (в тому числі знаменитий Великий каньйон), величезні простори прерій і тихоокеанське узбережжя. Місто, що знаходилось поблизу могло постачати будівельні матеріали і робочі ресурси, а з часом стати центром з виробництва кіноустаткування і кіноматеріалів (що і відбулося в подальшому).

     Чуйно реагувала на політичні події компанія «Вайтограф». Біля берегів Гавани в 1898 році відбулася подія, що послужила приводом для початку американо-іспанської війни. За загадкових обставин був підірваний американський крейсер «Мен». У перший же день конфлікту С. Блектон зняв і випустив фільм під назвою «Іспанський прапор зірваний». Сотні копій фільму з великим успіхом розійшлися протягом декількох днів. Таким чином, вже на самому ранньому етапі свого розвитку кінематограф США відкрито виявляв своє ставлення до подій політичних подій.

     Землі під забудову діставалися практично  задарма, і в Голівуді почався  небачений будівельний бум.

     У 1907 кіновиробництво почалося в Лос-Анджелесі, у 1913-в Голівуді.

     Перший  фільм, з якого почалася історія  Голівуду був вестерном Сесіла Б. де Мілля « Чоловік індіанки».

     До 1920, завдяки швидкому зростанню низки  великих студій і виникненню системи  кінозірок, тут знімалося близько 800 фільмів щорічно, а сама назва  стала символом розкоші, солодкого  життя та ілюзорної магії кіно.

     Протягом  якихось 15 років скромне село перетворилася на столицю кіноіндустрії Америки, так як в ній зосередилося близько 90% американських кіностудій.

     Становлення американського кінематографа, мабуть, одного з найпопулярніших на сьогоднішній день, почалося в 1892 році, коли Томас Едісон сконструював кінескоп. Перший публічний сеанс відбувся в Нью-Йорку в мюзик-холі Байела і Костера. Сеанс складався з невеликих гумористичних і танцювальних номерів.

     Через 9 років з'явилися «Нікелодеони» - вид дешевих кінотеатрів у  США початку XX століття, вхід до яких коштував 5 центів . З кожним роком кількість театрів збільшувалася, і до 1908 року їх було вже більше 3 тисяч. Звичайно ж, нова розвага користувалося великим успіхом у глядачів. Загострення конкуренції приводило до краху більш дрібні студій.

     Стали з'являтися великі об'єднання - так звані  кінотрести. Ті у свою чергу стали  об'єднуватися з прокатними фірмами. Наприклад: в 1912-«Парамаунт» (назва з 1927), в 1919 «Юнайтед артістс» (Мері Пікфорд, Дуглас Фербенкс, Чарлі Чаплін та Девід Гріффіт), в 1924 році - «Метро — Голден — Маєр», в 1925 - «Ворнер бразерс».

     Перша студія в Каліфорнії була створена в 1911 році незалежною компанією «Нестор». До 1914 року почалося будівництво більш  фундаментальних студій багато в  чому завдяки активній участі у проектах фірм, що входять в Компанію кінопатентів: «Байограф», «Вайтанраф» і т. д. Орієнтація американської кінопромисловості на масового глядача дуже обмежувала «авторські» можливості режисерів.

     Система вимагала «видовищних» фільмів, що приносять  більше прибутку, і тому на перший план вийшли не режисери, а актори - зірки (виникла система кінозірок) та продюсери.

     Розвиток  американського кінематографа не завжди йшов гладко: суперечності, зіткнення різних напрямків і тенденцій, розорення і відродження студій, їх об'єднання. Досить виразно в житті Голівуду проглядалася тенденція до збільшення кіновиробництва. Наприклад, у 1915 році була створена студія «Метро», в 1919 - «Голдвін Пікчерз», а в 1924 році вони об'єдналися в «Метро-Голдвін-Маєр». Голлівуд був одним з багатьох учасників світового кіноринку аж до початку Першої світової війни, коли виробництво власних фільмів у Європі майже припинилося. Поспішаючи заповнити вакуум, Голлівуд пережив період навальної експансії, кіновиробництво перетворилося на справжню індустрію. Продюсери прагнули забезпечити ринок збуту, скуповуючи мережі кінотеатрів, а власники таких мереж своєю чергою прагнули забезпечити надійне постачання фільмами, скуповуючи кіностудії. Для фінансування цих інвестицій компанії звернулися до ділових кіл Уолл-стріту. Поява звукового кіно в 1926 році ще більше зміцнила ці зв'язки. Тільки найсолідніші компанії могли профінансувати перехід від німого до звукового кіно, внаслідок чого в 1930 році Голлівуд постав як справжнісінька олігополія, складена з 8 компаній, більшість яких ще й досі посідає панівне становище на ринку [13, с. 6 – 7].

     Голлівуд  досяг верховин у тридцятих-сорокових  роках. Після нетривалого спаду  під час кризи 1929 року відвідання кінотеатрів різко зросло: в 1946 році налічувалося близько 80 мільйонів глядачів за тиждень, тобто майже все тогочасне населення країни. Аби кінотеатрам не забракло фільмів, Голлівуд створив промисловий конвейєр на базі студій. Їх було розподілено на окремі департаменти з чіткими обов'язками: написання сценаріїв, режисура, костюми, декорації, звукозапис і кінознімання—все це під наглядом продюсера. Провідні студії виробляли два типи кінофільмів: фільми класу «А» з участю зірок, великим бюджетом та витратами на виробництво і фільми класу «Б»—далеко дешевші, які демонструвалися на додаток до основного фільму. Щоб привернути увагу глядачів, фільми виробляли дуже різноманітними за жанрами. То були муз- комедії і мелодрами, фільми біографічні й гангстерські, вестерни та бурлескні фільми. Щоб відповідати вимогам кіноцензури, продюсери зобов'язалися поважати певні моральні засади згідно зі своєрідним деонтологічним кодексом, ухваленим у 1930 році [1, с.54].