Економічна ефективність рослинницьких галузей

об'єктивна оцінка динаміки та стану ліквідності, платоспроможності та фінансової стійкості підприємства;

• оцінка становища суб'єкта господарювання на фінансовому ринку та кількісна оцінка його конкурентоспроможності;
• аналіз ділової активності підприємства та його становища па ринку цінних паперів;
• визначення ефективності використання фінансових ресурсів.

      Аналіз  фінансового стану підприємства є необхідним станом для розробки планів і прогнозів фінансового оздоровлення підприємств.

      Інформаційною базою для оцінювання фінансового  стану підприємства є дані:

• балансу (форма № 1);
• звіту про фінансові результати (форма № 2);
• звіту про рух грошових коштів (форма № 3);
• звіту про власний капітал (форма № 4);
• дані статистичної звітності та оперативні дані.

3.2 Оцінка майнового стану та фінансової стійкості підприємства

      Залежно від мети та завдань аналізу в  кожному конкретному випадку вибирають оптимальний саме для цього випадку комплекс показників та напрямків аналізу фінансового стану підприємства. Слід підкреслити, що всі показники фінансового стану підприємства перебувають у взаємозв'язку та взаємозумовленості. Тому оцінити реальний фінансовий стан підприємства можна лише на підставі використання певного комплексу показників з урахуванням впливу різних факторів на відповідні показники.

  Показники оцінки майнового стану

1. Сума господарських коштів, що їх підприємство має у розпорядженні. Цей показник дає загальну вартісну оцінку активів, які перебувають на балансі підприємства. Зростання цього показника свідчить про збільшення майнового потенціалу підприємства.
2. Питома вага активної частини основних засобів. Згідно з нормативними документами під активною частиною основних засобів розуміють  машини,  обладнання   і  транспортні   засоби.   Зростання цього показника в динаміці — позитивна тенденція.
3. Коефіцієнт зносу основних засобів. Показник характеризує частку зношених основних засобів у загальній їх вартості. Використовується в аналізі для характеристики стану основних засобів. Доповненням цього показника є так званий коефіцієнт придатності.
4. Коефіцієнт оновлення основних засобів. Показує, яку частину наявних на кінець звітного періоду основних засобів становлять нові основні засоби.

      5. Коефіцієнт вибуття основних засобів. Показує, яка частина 
основних засобів, з котрими підприємство почало діяльність у звіт 
ному періоді, вибула з причини зносу та з інших причин. 

Таблиця 11

Показники оцінки майнового стану підприємства

      Використовуючи  матеріали аналізованого підприємства CФГ “Центр” розрахуємо показники майнового стану (таблиця 12). 
 
 
 
 
 
 
 
 

  Таблиця 12

Показники оцінки майнового  стану підприємства у СФГ “Центр”

       З даних таблиці 12 видно, що відбулося  збільшення майнового потенціалу підприємства як у 2004 році так і у 2005 (зросла сума господарських коштів, що є в розпорядженні підприємства), хоча в динаміці ця тенденція має зворотний напрям. Кофіцієнт зносу зменшувався по рокам (з 0,45 до 0,33 у 2004 році та з 0,53 до 0,49 у 2005 році) і це також є позитивним явищем, це свідчить про ефективніше використання основних засобів підприємства. Спостерігаючи за динамікою зміни коефіцієнта оновлення основних засобів, слід відмітити, що його зростання по роках показує ефективне функціонування підприємства, яке забезпечує своєчасне оновлення своїх засобів виробництва і водночас запобігає їх моральному зносу. Коефіцієнт вибуття основних засобів має тенденцію до зменшення, що таеож пояснюється ефективною роботою підприємства, правильною експлуатацією основних засобів. 

     Фінансову стійкість підприємства тісно пов'язують із перспективною його платоспроможністю. її аналіз дає змогу визначити фінансові можливості підприємства на відповідну перспективу.

     Оцінка  фінансової стійкості підприємства має на меті об'єктивний аналіз величини та структури активів і пасивів підприємства і визначення на цій основі міри його фінансової стабільності й незалежності, а також відповідності фінансово-господарської діяльності підприємства цілям його статутної діяльності.

     Відповідно  до показника забезпечення запасів і витрат власними та позиченими коштами можна назвати такі типи фінансової стійкості підприємства:

1. абсолютна фінансова стійкість (трапляється на практиці дуже рідко) — коли власні оборотні кошти забезпечують запаси й витрати;
2. нормально стійкий фінансовий стан — коли запаси й витрати забезпечуються сумою власних оборотних коштів та довгостроковими позиковими джерелами;
3. нестійкий фінансовий стан — коли запаси й витрати забезпечуються за рахунок власних оборотних коштів, довгострокових позикових джерел та короткострокових кредитів і позик, тобто за рахунок усіх основних джерел формування запасів і витрат;
4. кризовий фінансовий стан — коли запаси й витрати не забезпечуються джерелами їх формування і підприємство перебуває на межі банкрутства.

      Фінансово стійким можна вважати таке підприємство, яке за рахунок власних коштів спроможне забезпечити запаси й витрати, не допустити невиправданої кредиторської заборгованості, своєчасно розрахуватись за своїми зобов'язаннями.

        Оцінку фінансової стійкості  підприємства доцільно здійснювати поетапно, на підставі комплексу показників.

Таблиця 13

Методика  розрахунку показників для оцінки фінансової стійкості підприємства за даними фінансової звітності

       Значення  показників фінансової стійкості в динаміці для СФГ “Центр” представлені у таблиці 14.

Таблиця 14

Показники фінансової стійкості  у СФГ “Центр”

       Аналізуючи  таблицю 14, бачимо, що за аналізований період зріс коефіцієнт автономії, це свідчить про меншу залежність підприємства від зовнішніх джерел фінансування. Збільшився коефіцієнт маневреності власного капіталу, що свідчить високий ступінь мобільності (гнучкості) використання власних коштів підприємства. Зменшення коефіцієнту фінансового лівериджу показує зменшення фінансового ризику, тобто можливості втрати платоспроможності.

       Розглянувши в комплексі показники фінансової стійкості СФГ “Центр’ можна стверджувати про відносно стійкий (стабільний) стан аналізованого об’єкта. 
 
 
 
 
 

       3.3 Оцінка ліквідності активів підприємства та його ділової активності

       Ліквідність (платоспроможність) — це показник фінансового стану, який показує, як швидко підприємство може безперешкодно продати свої активи, одержати гроші і повернути борги у міру настання строку їх повернення. Вона полягає у можливості підприємства швидко розраховуватись за допомогою наявного на балансі майна (активів) по своїх зобов'язаннях (пасивах). Від рівня ліквідності активів залежить платоспроможність підприємства.

       Платоспроможність — це можливість підприємства своєчасно задовольняти платіжні вимоги постачальників, повертати кредити і позики, видавати заробітну плату, вносити платежі до бюджету. Звідси, ліквідність балансу підприємства є пов'язання можливості продаж)' його активів з одночасною оплатою зобов'язань. Підприємство вважається платоспроможним, якщо сума поточних активів (грошових коштів, виробничих запасів, дебіторської заборгованості) більша або рівна його зовнішнім поточним зобов'язанням (заборгованості). Про неплатоспроможність підприємства можуть свідчити відсутність грошей на розрахункових рахунках, наявність непогашеної в строк заборгованості, пору шення строків виплати оплати праці тощо.

       Найліквіднішими активами є готівка та безготівкові кошти на рахунках в башу. Дебіторська заборгованість — теж ліквідний актив, оскільки передбачається, що дебітори оплатять борги у найближчому майбутньому. Найменш ліквідним поточним активом є запаси, тому що для одержання грошових коштів готову продукцію, товари понад нормативні залишки виробничих запасів спочатку необхідно продати.

      Зважаючи  на різний ступінь ліквідності активів, можна припустити, що не всі активи будуть негайно реалізовані, як одночасно не всі поточні зобов'язання необхідно оплатити. Тому, при розрахунку показників ліквідності необхідно, насамперед, оцінити кожний вид активів на ліквідність за сумою доходу, а поточні зобов'язання за строками платежів.

       При оцінці оборотних активів підприємства для розрахунку суми доходу щодо здійснення можливих платежів слід урахувати, що виробничі запаси і тварини на вирощуванні та відгодівлі формують доходи тільки в частині можливої їх реалізації; готова продукція — за цінами реалізації (балансова вартість, адміністративні витрати, витрати на збут та прибуток); товари — балансовою вартістю з врахуванням діючих націнок на підприємстві; дебіторська заборгованість — за балансовою вартістю; а незавершене виробництво, борги підприємству з бюджету та видані аванси не приймають участь у формуванні доходу.

       Ліквідність суб'єкта господарювання показує його можливість погашати свою заборгованість. Розрахунок коефіцієнтів ліквідності доцільно визначати з врахуванням здійсненої оцінки окремих активів за можливою сумою доходу. Коефіцієнти ліквідності визначаються відношенням величини ліквідного майна, тобто засобів, які можуть бути використані для оплати боргів до поточних зобов'язань. По суті, ліквідність суб'єкта господарювання — це ліквідність його активів. Ліквідність визначається мірою покриття зобов'язань підприємства його активами, строк для перетворення яких в гроші відповідає строку погашення зобов'язань. В залежності від того, якими платіжними засобами (активами) підприємство має можливість здійснити оплату своїх зобов'язань, розраховують три рівні платоспроможності.

       В  аналітичній роботі  використовують  наступні  показники оцінки ліквідності підприємства (таблиця 15). 
 
 

Таблиця 15

Методика  розрахунку показників для оцінки ліквідності  підприємства за даними фінансової звітності

       Використовуючи  баланс підприємства розрахуємо показники  ліквідності підприємства для досліджуваного підприємства (таблиця 16)

Таблиця 16

Показники ліквідності підприємства у СФГ  “Центр”

       Отже, з таблиці 16 можна зробити наступні висновки: загальний коефіцієнт покриття показує, що підриємство може своєчасно  ліквідувати борги. Про задовільний  стан платоспроможності підприємства свідчить . коефіцієнт швидкої ліквідності, який на кінець 2004 року зріс на 0,92 і  залишається достатньо високим у 2005 році. Але дещо негативну картину дає нам коефіцієнт абсолютної ліквідності, який тільки у 2004 році досяг нормативного значення. Роблячи загальний висновок щодо ліквідності підприємства, можна впевнено стверджувати що рівень його цілком достатній для нормального функціонування в сучасних ринкових умовах.

       Підприємництво  завжди здійснюється в певних економічних  умовах і тому може бути успішним лише у випадку, коли власники підприємства здатні адекватно оцінити ці умови, виявити напрямки можливих змін, пристосувати свій бізнес до цих умов, максимально використавши закладені у них можливості.

      Отже, щоб приймати ефективні рішення  і мати можливість впливати на середовище, в якому доводиться діяти підприємству, йому необхідно здійснювати пошуки найкращих взаємозв'язків між набором економічних ресурсів і кількістю економічних благ, що виготовляються за допомогою цих ресурсів. Оцінка ділової активності — це та основа, на якій ґрунтуються раціональні й розумні рішення про обсяги та об'єкти витрачання майна (активів).

       Кожне з підприємств приймає рішення  відносно того, що виробляти? Для кого виробляти? І як виробляти? При цьому підприємство керується власними інтересами — можливістю отримати достатні з його точки зору доходи. Однак досягнення цієї мети можливе лише: по-перше, внаслідок продажу вироблених товарів; по-друге, внаслідок продажу лише таких товарів, ціни на які перевищують витрати виробництва.

       Підприємства  не здійснюють господарську діяльність лише заради власного задоволення. Мета підприємства — одержувати прибуток. Прибуток підприємства визначають відніманням його видатків від його доходів. Якщо витрати більші за доходи, підприємство замість прибутку зазнає збитків.

       З цього випливає, що основою отримання  прибутку є додержання співвідношення, щоб вартість використаних ресурсів була менша ніж вартість проданих товарів, тобто підприємство може отримати прибуток у тому разі, коли воно добавляє вартість до використовуваних ресурсів.

    Прибуток  виконує три корисні функції:

• це свого роду сигнал про те, де можна здійснювати підприємницьку діяльність;
• це стимул інвестування ресурсів у підприємницьку діяльність;
• сприяє виправленню помилок у підприємницькій діяльності за умови одержання збитків^

       Чистий  прибуток, як показник ділової активності підприємства, використовується одним з трьох способів:

• зростання активів — всього, що має цінність і належить підпри 
  ємству. Будь-яке зростання активів — це формуванні! чистого прибутку;
• зменшення зобов'язань. Всі доходи, які надходять на підприємство. можуть використовуватись для зменшення зобов'язань;
• виплата дивідендів — доходу власникам підприємства.

       У приватнихі державних підприємствах всі доходи в частині чистого прибутку , що залишаються після збільшення активів та зменшення зобов'язань, належать власнику. На підприємствах з об'єднаною власністю (господарських товариствах) доходи, які підприємство не використовує (реінвестує) для власних потреб виплачуються власникам як дивіденди (дохід на внески до статутного капіталу).

       Ділова  активність підприємства характеризується абсолютними і відносними результативними показниками використання ресурсів та обсягами господарської діяльності (таблиця 17).

       Ділова  активність підприємства знаходить своє відображення, насамперед, у досягнутих абсолютних показниках, які характеризуюьтся розміром обсягів господарської діяльності, доходу (виручки), фінансових результатів, податками.

       Аналіз  відносних показників ділової активності підприємства передбачає вивчення продуктивності і оплати праці, фондовіддачі  фондомісткості, коефіцієнта сомофінансування капітальних інвестицй та коефіцієнта стійкості економічного росту.

       Показники ділової активності підприємства у  СФГ “Центр” цікавою картиною представлені у таблиці 18.

         Аналізуючи дані таблиці 18, можна дійти наступних висновків: чистий фінансовий результат майже не змінився, це пояснюється стабільністю підприємства. Незначних змін зазнала і фондовіддача, яка показує ефективність використання основних засобів. Прискорилась оборотність коштів в розрахунках та зменшилась тривалість обороту коштів в розрахунках, прискорення оборотності свідчить, що на підприємстві зросли обсяги господарської діяльності і менше коштв потрібно для її організації. Зменшилась тривалість погашення дебіторської заборгованості, що означає затримку надходжень від реалізації продукції (робіт, послуг), але це компенсується зростанням коефіцієнта оборотності кредиторської заборгованості.

Таблиця 17

Методика  розрахунку показників для оцінки ділової активності підприємства за даними фінансової звітності

Таблиця 18

Показники ділової активності підприємства за даними фінансової звітності  СФГ “Центр”

       Взагалом, можна стверджувати, що показники  ділової активності СФГ “Центр” підкреслюють  високу ефективність функціоування об’єкта дослідження. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       3.4 Оцінка прибутковості та рентабельності підприємства

      Для комплексного аналізу фінансового стану підприємства необхідно оцінити тенденції найбільш загальних показників, які з різних сторін характеризують фінансовий стан підприємства.

      До  найзагальніших показників комплексної  оцінки фінансового стану належать показники дохідності й рентабельності.

      Велике  значення має аналіз структури доходів  підприємства та оцінка взаємозв'язку прибутку з показниками рентабельності. Важливо проаналізувати зв'язок прибутку підприємства з формуючими прибуток факторами, що полегшує практичну орієнтацію в цих питаннях.

      Дохідність  підприємства характеризується абсолютними  й відносними показниками. Абсолютний показник дохідності — це сума прибутку або доходів. Відносний показник — рівень рентабельності. Рівень рентабельності підприємств, пов'язаних із виробництвом продукції (товарів, послуг), визначається як відсоткове відношення прибутку від реалізації продукції до її собівартості:

                    Р = (П/С) 100,

 де Р — рівень рентабельності, %;

     П — прибуток від реалізації продукції, три.;

   С —  собівартість продукції, гри. Рівень рентабельності підприємств  горнилі ти громадського харчування визначається як відсоткове відношення прибутку від реалізації товарів (продукції громадського харчування) до товарообороту.

       Під час аналізу вивчають динаміку змін обсягу чистого прибутку, рівня рентабельності та фактори, які впливають на них. Основ ними факторами, що впливають на чистий прибуток, є обсяг виручки від реалізації продукції, рівень еооішіртосгі, ріиоиі. реіинболь пості продукції, фінансові результати та витрати під операційної звичайної діяльності, величина податку на прибуток та інших податків, що виплачуються з прибутку.

      Аналіз  дохідності підприємства проводиться  в порівнянні з ч.па ном та попереднім періодом. За умов інфляції важливо  забезпечити об'єктивність показників та запобігти їх викривленню через постійне підвищення цін. Аналіз проводиться за даними роботи за рік. 'Горішні показники треба привести у відповідність із показниками звітного року за допомогою індексації ціп.

      За  ринкових відносин існує персоніфікований інтерес керівництва та колективів підприємств до фактично досягнутого рівня рентабельності, що суттєво впливає на результативність господарської діяльності.

      На  підприємствах недержавних форм власності для акціонерів та засновників найважливіше значення має рентабельність їхніх пайових і статутних внесків у складі загальних інвестицій. Тому цьому аспекту оцінки фінансового стану підприємства треба приділити серйозну увагу.

      Практика  рекомендує для оцінки рентабельності підприємства використовувати систему взаємозв'язаних показників рентабельності. З цією метою необхідно використовувати дві основні групи показників рентабельності:

   а) показники, розраховані на підставі поточних витрат (вартості

продажу);

     б) показники, розраховані у зв'язку з використанням виробничо 
го капіталу (виробничих активів).

     Для всебічної комплексної оцінки різних показників рентабельності можна використати зарубіжний досвід оцінки цих показників.

       Показники рентабельності групи «а» розраховуються на базі даних бухгалтерського обліку прибутків та збитків і становлять систему таких коефіцієнтів:

  1) коефіцієнт граничного рівня валового прибутку (К|)

К₁ = В_п/Ч_оп = 1-В_Пр/Ч_оп

де В_п — сума валового прибутку;

ВПр — вартість продажу (реалізації продукції, робіт, послуг);

Ч_оп — чистий обсяг продажу (реалізації);

2) коефіцієнт  граничного рівня прибутку від  основної операційної діяльності (К₂)

К₂- П_од/Ч_оп

  де  П_од — сума прибутку, отриманого від основної операційної діяльності;

  3) коефіцієнт граничного рівня прибутку від усієї діяльності під 
приємства— операційної, фінансової, інвестиційної (Кз)

К₃ = П/Ч_0П,

  де  П — сума прибутку до виплат за довгостроковими зобов'язаннями і податкових виплат;

4) коефіцієнт граничного рівня чистого прибутку (К₄)

К₄ = Ч_п/Ч_оп,

  де  Ч_п — сума чистого прибутку після виплати відсоткових сум за довгостроковими зобов'язаннями та сплати податків;

5) критичний коефіцієнт рентабельності (К₅)

К₅ = (Ч_оп - З_в)/ Ч_оп,

де З_в — це сума змінних витрат у складі вартості продажу.

       У міжнародній практиці вся підприємницька діяльність корпорацій, фірм та інших підприємств чітко поділяється на три види: операційна (основна); інвестиційна — вкладання грошей в акції, інші цінні папери, капітальні вкладення; фінансова — облік отриманих (сплачених) дивідендів, відсотків тощо. Такий поділ видів діяльності знаходить відображення у відповідних формах звітності.

       Із  наведених формул зрозуміло, що всі  коефіцієнти мають ту саму базу обрахунку — чистий обсяг продажу (валові надходження за вирахуванням суми повернення і дисконтних знижок).

       Ці, а також наведені нижче показники  рентабельності взаємодоповнюють один одного і дають змогу здійснити комплексну оцінку фінансового стану підприємства.

       Показники рентабельності групи «б» розраховуються як відношення прибутку і коштів, вкладених у підприємство засновниками, акціонерами та інвесторами. Зарубіжний досвід свідчить, що за даними звіту щодо прибутків (збитків) і балансового звіту доцільно розрахувати такі коефіцієнти:

    1) коефіцієнт віддачі на всю суму виробничих активів (К₆)

К_б = Ч_п/ВА,

де ВА — середньорічна величина всіх виробничих активів підприємства;

    2) коефіцієнт віддачі від інвестованого капіталу (К₇)

К₇ = П/СА,

де СА — середньорічна сума всіх активів  підприємства за мінусом короткострокових зобов'язань, або середньорічна сума капіталізованих коштів (акціонерний капітал + довгострокові зобов'язання);

     3) коефіцієнт віддачі на акціонерний  капітал (К₈)

                     К₈ = Ч_п/СК,

де СК — середньорічна  сума власного капіталу, представлена акціонерним капіталом.

       Коефіцієнт  віддачі активів  характеризує величину дохідності всього потенціалу, яким володіє підприємство (його називають показником майстерності використання капіталу менеджерами підприємства). Цей показник для детальнішої оцінки може обчислюватись у різних модифікаціях: в чисельнику формули можуть використовуватись різні показники прибутку: валового, операційного, до вирахування податків і т. д.

       Коефіцієнт  віддачі інвестицій характеризує ефективність віддачі тільки частини всього капіталу — довгострокових інвестицій і капіталізованого прибутку підприємства. Цей коефіцієнт характеризує фінансовий стан підприємства в цілому. Наприклад, фінансова стійкість знижується, коли відсоткова ставка на позикові кошти перевищує величину цього коефіцієнта.

       Важливу роль у комплексній оцінці фінансового стану підприємства, особливо в акціонованих підприємствах, відіграє третій із розглянутих показників — коефіцієнт віддачі акціонерного капіталу

Таблиця 18

Показники  рентабельності підприємства

       В таблиці 19 приведені показники рентабельності досліджуваного підприємства.

       Із  таблиці 19 можна зробити висновок, що показники рентабельності СФГ  “Центр” в динаміці дуже мінливі, бо вони відчувають на собі вплив всіх показників фінансового аналізу. Всі фактори, які впливають на фінансовий стан підприємства знайшли своє кінцеве відображення у цифровій інформації показників рентабельності підприємства, які чітко визначають дане піприємство як рентабельне з багатьма перспективами. 
 
 

Таблиця 19

Показники  рентабельності підприємства за даними фінансової звітності СФГ  “Центр”

       3.5 Шляхи покращення фінансового стану підприємства

       Шляхами покращення фінансового стану підприємства мають стати:

1. підвищення рівня забезпеченості підприємств основними і оборотними фондами;
2. забезпечення систематичного надходження й ефективного використання фінансових ресурсів;
3. дотримання розрахункової і кредитної дисципліни;
4. досягнення раціонального співвідношення власних і залучених коштів;
5. безперебійний випуск і реалізація високоякісної продукції (робіт, послуг);
6. підвищення кваліфікації працівників виробничої сфери та управлінського  апарату, особливо керівників підприємств, які повинні бути  не просто висококваліфікованими менеджерами, але й мати підприємницькі здібності;
7. широке використання прогресивних форм організації виробництва і оплати праці;
8. забезпечення ефективного стратегічного і тактичного фінансового планування;
9. інвестування коштів в найбільш окупні проекти тощо.

       ВИСНОВКИ  І ПРОПОЗИЦІЇ

       Таким чином, проаналізувавши значення  виробництва рослинницької продукції  та його сучасний стан на прикладі досліджуваного господарства, можна зробити такі висновки.

       Досліджуване  СФГ “Центр”  розташоване в  смт. Добровеличківка Кіровоградської  області. Землі  господарства знаходяться в зоні українського Степу, мають сприятливі природно-кліматичні умови і при раціональній організації виробництва дозволяють ефективно вирощувати продукцію рослинництва.

       Відбулись незначні зміни в структурі земельних площ. Зокрема, питома вага ріллі зменшилась з 98,9 % (що становило 3840,62га) до 98,87% (3586,2га). 

       За  досліджуваний період землезабезпеченість  СФГ “Центр” дещо збільшилась. Площа сільськогосподарських угідь в розрахунку на одного середньорічного працівника також збільшилась, і площа ріллі відповідно збільшилась. Це все пов’язано з значним скороченням чисельності працівників

      Середньорічна чисельність працівників господарства зменшилась на  105чоловік ( з 228 чол. у 2003 році до 123 чол. у 2005 році). Зважаючи на це, загальна кількість відпрацьованих людино-годин зменшилась на 55тис. людино-годин ( з 193000 до 138000 людино-годин ).

      Показники оснащеності підприємства основними фондами варіювали наступним чином: фондозабезпеченість –  збільшилась на 14,1тис.грн, ( з 312,7тис.грн. до 326,8тис.грн.), фондоозброєність також дещо зросла – на 43,2тис.грн. (з 53,2тис.грн. до 96,4тис.грн.). За рахунок пропорційного збільшення вартості валової продукції та змін у вартості основних виробничих фондів зазнали змін і такі показники як фондовіддача та фондомісткість. Фондовіддача зросла на 0,26тис.грн., а фондомісткість знизилась на 2,1тис.грн.

      Аналізуючи  структуру грошових надходжень від  реалізації сільськогосподарської  продукції, можна зробити висновок, що СФГ “Центр” належить до підприємств комбінованої спеціалізації (багатогалузевих). Його виробничий напрям можна охарактеризувати як зерново-соняшниковий.

       За  досліджуваний період показники  економічної ефективності виробництва  продукції рослинництва дещо знизились.

       У 2005 році, порівняно з 2003 роком,  можна спостерігати  зменшення затрат праці в розрахунку на 1га ріллі на 11,8 людино-годин (з 50,3 людино-годин до 38,5 людино-годин).

      Виходячи  із отриманих даних, бачимо, що економічна ефективність інтенсифікації у 2005 році значно підвищилась. Відповідно до цього можна зробити висновок, що кризові явища, які характерні для більшості господарств, торкнулись і  даного господарства, але воно робить вдалі спроби вийти з цієї кризи і налагодити ефективну роботу. Тому необхідно здійснювати заходи для їх подолання.

       Основним  напрямком подолання кризи в  рослинницькій галузі повинна стати  комплексна інтенсифікація рослинництва на основі науково-технічного прогресу. Головними заходами інтенсифікації повинна бути комплексна механізація та хімізація галузі, меліорація земель, застосування насіння високопродуктивних сортів та гібридів, впровадження раціональних сівозмін, поліпшення та оптимальні строки проведення робіт з догляду за посівами.

       Запровадження інтенсивних технологій з урахуванням природно - кліматичних особливостей зон, дасть змогу збільшити виробництво продукції рослинництва та знизити витрати на її виробництво.

       Крім  того, підвищення економічної ефективності може досягатись за рахунок таких  заходів:

• поглиблення спеціалізації та посилення концентрації виробництва на основі міжгосподарської кооперації й агропромислової інтеграції;
• комплексний розвиток виробничої і соціальної інфраструктури сільського господарства та інших галузей АПК;
• тісна інтеграція науки і виробництва;
• підвищення рівня забезпеченості підприємств основними і оборотними фондами.
• пошук і освоєння нових ринків збуту виробленої продукції;
• підвищення кваліфікації працівників виробничої сфери та управлінського  апарату;
• раціональне використання виробничих фондів і трудових ресурсів;
• підвищення якості і збереження виробленої продукції;
• широке використання прогресивних форм організації виробництва і оплати праці;
• розвиток сільськогосподарського виробництва на основі різноманітних форм власності і створення необхідних умов для їх самостійної та ініціативної роботи.

       Слід  зазначити, що останнім часом все  ж намітились деякі позитивні  зрушення в аграрному секторі  економіці.

       При цьому необхідно враховувати, що подальше зростання та розвиток сільського господарства, як важливої передумови виходу України на світовий ринок, можливе лише за умови взаємної зацікавленості та ефективної співпраці сільськогосподарських виробників і уряду країни.

       Фінансовий  стан підприємства залежить від результатів  його виробничої, комерційної та фінансово-господарської діяльності. За період дослідження аналізованого господарства було виявлено, що відбулося збільшення майнового потенціалу підприємства. Зріс коефіцієнт автономії, що свідчить про меншу залежність підприємства від зовнішніх джерел фінансування, показники ліквідності підприємства вказують на здатність підприємства швидко ліквідовувати борги, що сприяє нормальному функціонуванні підприємства в сучасних ринкових умовах. Оцінивши ділову активність підприємства, бачимо, що показники мають тенденцію до зростання.Це стосується також показників прибутковості, рентабельності. Покращення фінансового стану підприємства можливе за рахунок проведення ефективної, правильної фінансової політики, розробки перспективного бізнес-плану, пошуку потенційних ринків збуту продукції (робіт, послуг), налагодження звязків з діловими партнерами, активної підтримки з боку держави тощо. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       СПИСОК   ВИКОРИСТАНОЇ   ЛІТЕРАТУРИ 

1. Закон України  „Про державне регулювання виробництва  і реалізації цукру” від 17 червня 1999 року.
2. Закон України “Про підприємства в Україні” від 27 березня 1991р.
3. Агафонов М., Радченко В. Ринковий механізм мотивації до праці у сфері аграрного виробництва // Економіка України. –  1998. – № 3. –  с.66-73.
4. Агро кліматичний довідник по Кировоградській області. – К.: Державне видавництво с.-г. літератури. – 1951. – 132 с.
5. Бандурка О.М. та інші. Фінансова діяльність підприємств: Підручник – К.: Либідь, 1998.
6. Економіка сільського господарства / Мертенс В.П., Мацибора В.І., Жигало Л.Ф. та ін.; За ред. Мертенса В.П. – К.: Урожай, 1995. –    288 с.
7. Економіка сільського господарства: Підручник / О.І.Здоровцов, Л.І.Касьянов, В.І.Мацибора, В.Й.Шиян; За ред. О.І.Здоровцова, В.І.Мацибори. –  К.: Видавництво УСГА, 1993. – 320с.
8. Економіка сільського господарства / Руснак П.П., Жебка В.В., Рудий М.М., Чалий А.А.; За ред. Руснака П.П. – К.: Урожай, 1998. – 320 с.
9. Завадський Й., Червінська Л. Фактори мотивації персоналу в менеджменті // Економіка України. –  1999. – № 9. –  с.53-59.
10. Мацибора В.І. Економіка сільського господарства : Підручник. – К.: Вища школа, 1994. – 415 с.
11. Пасхавер Б. Цінова ситуація і цінова політика в агросфері // Економіка України. –  2001. – № 1. –  с.58-66.
12. Статистичний щорічник за 2001 рік. / За ред. О.Г. Осауленка. – К.: “Техніка”. –  648 с.
13. Фінанси підприємств: Підручник для студ. вузів/ П.А. Лайко, М.В. Мних. – К.:Знання України, 2004. – 428 с. – Бібліогр.: с. 423-427.
14. Фінанси підприємств: Підручник / Кер.авт.кол. і наук. ред. проф. А.М. Поддєрьогін. – 4-те вид., перероб. Та доп. – К.: КНЕУ, 2002. – 571 с., іл.
15. Юрчишин В. До аналізу причин і наслідків занепаду сільського господарства // Економіка України. –  2001. – № 2. –  с.54-62.
16. Ю.С. Цал-Цалко Фінансова звітність підприємства та її аналіз: Навч. Посібник. – 2-е вид., перероб. і доп. – Київ: ЦУЛ, 2002. –   360 с.