Суб'єкти адміністративного права

   Якщо обжалуемое дія (рішення) суд визнає законним, що не порушує правий і воль громадянина, він відмовляє в задоволенні скарги.

   Судове оскарження на основі спеціальних норм - виключення із судового оскарження по загальному праву. У встановлених спеціальними нормами випадках скарги теж спрямовуються в суд, але процедури їхньої подачі і розгляди відрізняються деякою своєрідністю.

   У Вищому Арбітражному Суді; державних окружних арбітражних судах суб'єктів утворяться колегій по розгляду споровши, що випливають з адміністративно-правових відносин. Вони розглядають скарги громадян, що здійснюють підприємницьку діяльність без утворення юридичної особи і маючих статус індивідуального підприємця, придбаний у встановленому законом порядку. Зокрема, арбітражним судам подвідомстні; економічні суперечки про порушення прав власника, про відмовлення в державній реєстрації, про стягнення штрафів, про визнання недійсними ненормативних актів державних органів, про відшкодування збитків, про неспроможність (банкрутстві) і ін. Спеціальні скарги в арбітражні суди громадянами подаються, якщо встановлений законом для визначеної категорії справ досудібні (претензійний) порядок врегулювання споровши між сторонами дотриманий Правом на звертання в Конституційний Суд з індивідуальною чи колективною скаргою володіють громадяни, чиї права І волі порушуються законом, застосованим чи підлягаючим застосуванню в конкретній справі, і об'єднання громадян. За підсумками розгляду такої скарги Конституційний Суд приймає одне з наступних рішень:

   1) про визнання закону або окремих його положень відповідними Конституції України;

   2) про визнання закону або окремих його положень не відповідної

Конституції України. У випадку, якщо Конституційний Суд визнав закон,

застосовуваний у конкретній справі, не відповідної Конституції, дана справа в будь-якому випадку  підлягає перегляду компетентним органом  у звичайному порядку.

 

4.3 Право громадян на відшкодування збитку.

 

   Однієї з форм судового захисту є передбачене Конституцією України право громадян на відшкодування збитку, заподіяного незаконними діями державних і громадських організацій.

   Поклавши на організації обов'язок відшкодовувати громадянам збиток, заподіяний неправомірним поводженням їхніх посадових осіб, законодавець створив найбільше сприятливі умови для захисту порушених майнових прав:ВідповідальнІсть настає, якщо:

   а) зроблена протиправна дія;

   б) заподіяна майнова шкода;

   в) існує причинний зв'язок між неправильними діями і шкодою;

   г) збиток наступив з вини установи, органа.

   Службовими визнаються дії, що зроблені по службі в зв'язку з виконанням покладених на працівника, обов'язків. Деякі посадові особи (наприклад, працівники міліції) повинні виконувати покладені на них функції завжди і скрізь. Тому їхні дії визнаються службовими, навіть якщо вони зроблені у неробочий час, але в інтересах служби. Під службовими варто розуміти також дії, зроблені працівником організації з використанням зовнішніх атрибутів посадової особи (посвідчення, форма, жезл регулювальника, вогнепальне зброя і т.д.) шляхом зловживання службовими повноваженнями, перевищення влади, використання свого службового становища. Майнова відповідальність держави за збиток, заподіяний громадянину незаконними діями органів дізнання, попереднього наслідку, прокуратури і судна, є спеціальної. Вона настає в строго визначених випадках порушення закону: при осуді; залученні до кримінальної відповідальності, застосуванні як міри попередження засудження під варту; накладенні адміністративного стягнення у виді арешту чи виправних робіт.

   У Цивільному кодексі України відповідальність за шкоду, заподіяну незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду:"

   1. Шкода, заподіяна громадянину в результаті незаконного осуду, незаконного залучення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як міри припинення засудження під варту чи підписки про невиїзд, незаконного накладення адміністративного стягнення у виді арешту чи виправних робіт, відшкодовується за рахунок бюджету України,а у випадках, передбачених законом, за рахунок скарбниці адміністративно-територіальної одиниці чи скарбниці муніципального утворення в повному обсязі незалежно від провини посадових осіб, органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду в порядку,установленому законом.

   2. Шкода, заподіяна громадянину чи юридичній особі в результаті незаконної діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, що не тягне за собою наслідків, передбачених пунктом 1 дійсної статті, відшкодовується по підставах і в порядку, встановленому законом. Шкода, заподіяна при здійсненні правосуддя, відшкодовується у випадку, якщо провина судді установлена вироком суду, що вступив в законну силу".

   У цьому випадку майнова відповідальність настає незалежно від провини посадових осіб (таке правило не поширюється на суддів). Спеціальний характер відповідальності підтверджується І тією обставиною, що заподіяні громадянину збитки відшкодовуються за рахунок коштів державного (муніципального) бюджету. Відшкодуванню підлягають:

   1) заробіток і інші трудові доходи, що є основним джерелом засобів існування громадянина, яких він позбавився в результаті незаконних дій;

   2) майно конфісковане, вилучене, стягнене, звернене в доход держави;

   3) суми, виплачені громадянином юридичній консультації за надання юридичної допомоги, для відшкодування судових витрат, а також інші суми, виплачені в зв'язку з незаконними діями.

   Громадянину видається пенсія чи посібник за увесь час, протягом якого вони незаконно не виплачувалися. Одночасно відновлюються трудові, пенсійні, житлові права потерпілого. На прохання потерпілого слідчі органи, прокуратура, суд зобов'язані в місячний термін письмово довести до відома трудовий колектив чи громадські організації за місцем проживання про рішення, що виправдує громадянина.

   Матеріальною підставою настання відповідальності є незаконний акт слідчих, прокурорських, судових чи органів влади і реальна шкода, заподіяна ім. Але для рішення питання про стягнення збитку необхідно ще і процесуальна підстава - акт компетентного органу про скасування незаконного акта, про припинення карної чи адміністративної справи.

   Орган дізнання, попереднього слідства, прокуратура, суд у місячний термін із дня звернення громадянина виносять постанову, якою визначають розмір збитку. їхні дії потерпілий може оскаржити відповідно прокурору чи у вищестоящий суд. А якщо вимога про відновлення трудових, пенсійних, житлових прав не задовільнена цілком чи частково, громадянин вправі звернутися в суд у порядку позовного провадження.

 

 

 

Висновок.

 

   У цій роботі була зроблена спроба, підтвердити, що суб'єктами Адміністративного права є громадяни, особи без громадянства, іноземні громадяни, причому, правове положення суб'єктів одного рівня не однаково Особливе місце серед суб'єктів Адміністративного права займає громадянин. Не випадково, навіть, наприкінці 19в. положення людини в адміністративно-правовій сфері найчастіше розглядалося через призму « дозволів влади ». Суспільне перетворення, що відбувається в нашій країні, привело до зміни адміністративно-правового статусу особистості. Отже, зараз людина, його права і свободи є вищою цінністю, а закон «служить головним гарантом ». І все-таки характеристика загального адміністративного статусу громадян не була дана. Відповідно до багатьох фактів їхнім логічним завершенням став адміністративно-правовий статус і види адміністративно-правових статусів, що визначають правомірну поведінку громадян.

   Так само, розкриваючи тему цієї курсової роботи, були зафіксовані такі поняття як: адміністративна правоздатність і адміністративна дієздатність.

   Оскільки право одного суб'єкта не може бути реалізовано окремо від виконання зобов'язання іншим суб'єктом у роботі були перераховані не тільки права, але й обов'язки. Були розмежовані й уточнені такі поняття як «суб'єкти Адміністративного права» і «суб'єкт адміністративних правовідносин», а так само окремим підпунктом було виділене поняття «суб'єктів Адміністративного права». Таким чином, соціальні особливості створюють комплекс передумов, що свідчать про потенційну можливість бути суб'єктом, а адміністративно-правові норми, використовуючи ці передумови, переробляли «претендента» на суб'єкта і визначають його місце і роль у сфері державного управління. Необхідним і не менш важливим питанням стало питання визнання права людини на його правоздатність, таким чином, воля народу повинна бути основою влади уряду.

   Розвиток «міжнародного Адміністративного права» виявляється в нормах і правах громадян у рамках конституційного й адміністративного процесу й особливо помітно в документах Ради Європи. Ці документи є дуже вагомими, тому що сприяють активній реалізації громадянами своїх прав.

   Примітною тенденцією з'явилося підвищення ролі закону в регулюванні функціонально-клієнтських прав громадян у різних сферах. Однак нерідко в законодавчих актах регулювання статусу громадян дається у відриві від статусу органів, що діє в цій сфері. Локальний уряд не повинний обмежувати права в порівнянні зі статусом, урегульованим законом. Участь громадян у самореалізації своїх прав є і соціально-психологічні аспекти.

   Адміністративно-правовий статус громадян України встановлюється, насамперед Конституцією, актами представницької влади. Аналізуючи законодавство останніх років не важко простежити, як іде процес розвитку прав громадян. Свобода упевнено підіймається на більш високі ступіні.

   Найбільша кількість особливостей правового статусу іноземних громадян і осіб без громадянства закріплено адміністративно-правовими нормами, що містяться в державних законах. Правове положення цих осіб регулюється законодавством України.

   Одним з найважливіших проявів соціальної політики держави є встановлення державної опіки над особами, що потребують допомоги.

   У реальному житті існує величезна розмаїтість спеціальних адміністративно-правових статусів. Використовуючи критерій соціальної ролі індивіда, їх можна згрупувати в трохи родових общностей. Адміністративне право регулює дисциплінарну відповідальність членів адміністративних колективів. Очевидно, що кожна з родових общностей складається з великого числа видів.

   Право на захист є найважливішим, природним, невід'ємним правом громадянина, а держава його легалізує, тобто формулює, уточнює обсяги, закріплює процедуру реалізації, внаслідок чого воно стає регульованим законом, юридичним правом. Створення скоординованої системи гарантій особистих прав громадян - необхідна умова становлення держави. Основною гарантією прав громадян є діяльність існуючих у країні спеціальних організаційно-правових інститутів. Вони функціонують як зі своєї ініціативи, так і в зв'язку з надходженням до них звернень громадян.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Перелік використаних джерел:

 

1. Конституція України  28 червня 1996 р.

2. Кодекс України "Про адміністративні правопорушення".

3. Закон України " Про національні меншини" від 25 червня 1992р.

4. Закон України "Про біженців" від 24 грудня 1993 р.

5. Закон України "Про правовий статус іноземців" від 4 лютого 1994 р.

6. Закон України "Про звертання громадян" від 2 жовтня 1996 р.

7. Закон України "Про Конституційний Суд України" від 16 жовтня 1996р.

8. Гончарук С.Т. Київ, 1998 р. "Суб'єкти Адміністративного права".

9. Колпаков В. Київ,1999 р. "Адміністративне право України"

10. Прудников А.С., Андриамин Х.А. Москва, 1998 р."Адміністративно-правове забезпечення прав і свобод людини і громадянина".

11. Смірнов А.В. М. 1995 р. "Адміністративна відповідальність за порушення податкового законодавства".