Суб'єкти адміністративного права

порядком" Див.: Олексієв С.С. Загальні дозволи та загальні заборони в радянському праві. М.1989. С. 168. Правозастосовчі акти, прийняті на основі дискреційних повноважень, судовому оскарженню не підлягають.

А оскільки вищі органи в  багатьох випадках мають право скасовувати  акти підлеглих їм органів тільки по мотивах законності, та й оскарження дискреційних актів в адміністративному  порядку часто не має змісту.

   6. Повна несвобода.

   Аналізуючи законодавство останніх років, неважко простежити, як іде процес розвитку прав громадян. Свобода упевнено виходить на більш високі ступіні. Так, наприклад, право на демонстрації піднялося на другу ступінь свободи, право на підприємницьку діяльність - з 6 на 2 (3 ступінь), право займатися карате - з 5 на 1.3 погляду на механізм реалізації, можна, виділити права абсолютні (безумовні) і відносні. До абсолютного відносяться: права, якими особи користуються за своїм розсудом, а суб'єкти влади зобов'язані створювати умови і не заважати їх реалізації, захищати їх. Це, наприклад, право на адміністративну скаргу, вибір імені, працевлаштування, користування публічними бібліотеками, одержання загальної середньої освіти. Реалізація абсолютних прав залежить, головним чином чи навіть винятково, від свободи громадянина.

   Відносними варто вважати такі права, для реалізації яких потрібний акт державного органа. Наприклад, наказ про призначення на посаду, ліцензія на здійснення визначеної діяльності. Свобода громадянина повинна бути опосередкована волею суб'єкта влади, актом застосування права.

   Якщо взяти за основу привід (процесуальна підстава) надання (визнання) права, то можна говорити про права, що встановлюються актом суб'єкта виконавчої влади: - визнаються, реалізуються без заяви особи, що має право (призначення стипендії, присвоєння військовослужбовцю чергового звання, речове забезпечення співробітників органів внутрішніх справ і т.д.)- надаються (визнаються) за заявою, що суб'єкт виконавчої влади зобов'язаний задовольнити, якщо відсутні передбачені юридичною нормою підстави для відмовлення (наприклад, призначити пенсію, видати паспорт, ліцензію, прийняти відставку);- надаються по розсуду суб'єкта виконавчої влади, що реалізує свої дискреційні повноваження (наприклад, призначення на державну посаду). В залежності від кола осіб, яким права надаються, і основ їхнього виникнення можна розрізняти загальні і спеціальні права. Останні найчастіше є пільгами, що даються по ознаках:

   а) демографічною-демографічним-соціально-демографІчним (хворим, багатодітним, змушеним переселенцям і т.д.);

   б) суспільно корисної діяльності (ветеранам, військовослужбовцям, Героям України, державним що служить і ін.).

   По змісту розрізняються наступні групи прав громадян:

1). на участь у державному управлінні. Це права: на державну службу; на внесення пропозицій; на одержання необхідних документів і інформації у встановленій формі; організовувати, брати участь, виходити із громадських об'єднань; припиняти протиправні дії; засновувати газету й ін.;

   2) на державну участь, сприяння, допомогу компетентних організацій. Мова йде, наприклад, про право одержувати платні блага, одержувати і користатися безкоштовними благами (бібліотеками й ін.), одержувати організаційну (у працевлаштуванні,наприклад), технічну, санітарно-епідеміологічну, медичну й іншу допомогу;

   3) право на захист. Основні форми його реалізації - адміністративна скарга; скарга (позов до суду); захист в адміністративно-юрисдикційному провадженні; необхідна оборона (в тому числі право на газову зброю); право на допомогу недержавних організацій (колегій адвокатів, суспільств захисту прав споживачів, профспілок і ін.).

   Серед адміністративно-правових обов'язків індивідуальних суб'єктів можна виділити абсолютні і відносні.

   Перші не залежать від якихось конкретних обставин, вони безумовно, покладаються на кожного (дотримання правил дорожнього руху, санітарії і т.п.). Відносні обов'язки виникають із правомірних дій спрямованих на придбання прав і користування ними (обов'язку абітурієнта, читача бібліотеки, власника автомобіля і т.д.), і правопорушень (наприклад, сплатити штраф).

 

3.3Адміністративно-правовий статус іноземних громадян і осіб без громадянства.

 

   Правове становище іноземців і правове становище апатридів розрізняється дуже незначно, при першому наближенні до дослідження даного питання існуючими розходженнями можна зневажити і розглядати Іноземних громадян і осіб без громадянства як єдину родову спільність: це-особи, що не є громадянами України. За загальним правилом вони користуються тими ж правами і на них покладаються ті ж обов'язки, що і на громадян України. Але є і відмінності в їхній правосуб'єктності, тому що громадянство є найважливішим компонентом адміністративно-правового статусу особистості. Його наявність чи відсутність серйозно впливає на сукупність прав і обов'язків громадян.

   Основною формою закріплення особливостей правового статусу іноземців є закон, а основною сферою, де вони встановлюються, є сфера відносин громадян з виконавчою владою. Іншими словами, найбільша кількість особливостей правового статусу іноземних громадян, осіб без громадянства закріплено адміністративно-правовими нормами, що містяться в державних законах. Всі особливості адміністративно-правового статусу іноземних громадян і осіб без громадянства можна по колу осіб, на яких вони поширюються,підрозділити на загальні, групові й індивідуальні.

   Для всіх осіб, що знаходяться на території України, що не є її громадянами, законодавством встановлені наступні особливості праводієздатності:

   1) вони не можуть бути державними службовцями, займати деякі посади, працювати в міліції;

   2) вони не допускаються до діяльності, пов'язаної з державною таємницею;

   3) на них не поширюється військовий обов'язок;

   4) їх адміністративна деліктоздатність специфічна (за низку правопорушень до відповідальності можуть залучати тільки іноземців і осіб без громадянства, тільки до них може застосовуватися таке адміністративне стягнення, як виселення);

   5) іноземні громадяни й особи без громадянства можуть в'їжджати в Україну при наявності дозволу. Він може бути не виданий виходячи з інтересів забезпечення безпеки і за іншими підставами, встановленим законодавством;

   6) вони проживають  і здійснюють свою діяльність на підставі спеціальних документів (посвідка на проживання, закордонних паспортів і ін.);

   7) для них можуть бути встановлені обмеження в пересуванні і виборі місця проживання, коли це необхідно для забезпечення державної безпеки, суспільного порядку, захисту прав і законних інтересів громадян;

   8) по території,  відкритої для іноземців, вони можуть вільно пересуватися за умови повідомлення про це ОВС чи приймаючі їх організації. Після прибуття в пункт призначення вони повинні зареєструвати своє тимчасове перебування в ОВС.

   9) іноземні громадяни можуть здобувати цивільну зброю по ліцензіях, виданим ОВС на підставі клопотань представництв держав, громадянами яких вони є. Порушення термінів вивозу зброї тягне за собою її конфіскацію;

   10) виїзд з України їм може бути не дозволений при наявності обставин, установлених законодавством (наприклад, якщо це суперечить інтересам державної безпеки, якщо особа залучається до кримінальної відповідальності). В даний час правове становище іноземців і осіб без громадянства регулюється Законами «Про громадянство України», «Про

біженців», «Про правове  становище іноземних громадян України» і т.д.

   Групові особливості адміністративно-правового становища іноземних громадян і осіб без громадянства обумовлені багатьма обставинами: часом перебування в Україні, метою перебування (туризм, навчання, службові справи, пошуки притулку й ін.), з якої країни прибув іноземець і т.д. За

часом перебування на території  України всіх іноземних громадян і осіб без громадянства можна  поділити на:- постійно проживаючих;- тимчасово  перебувають;- проїжджаючих через територію  України транзитом. Для постійного проживання необхідний дозвіл органа внутрішніх справ. Заяви про видачу такого дозволу подаються особами, що проживають за кордоном, у консульські  служби, а іноземцями, що тимчасово  перебувають в Україні, безпосередньо  в ОВС. Основний документ, що засвідчує  особистість постійно проживаючого іноземця чи особи без громадянства, - посвідка на проживання. Вона видається  ОВС негромадянам України, що досягли 16-літнього віку, на термін дії їхніх  закордонних паспортів, але не більше ніж на 5 років. Іноземним громадянам, що досягли 45-літнього віку, посвідка на проживання видається на весь термін дії їхніх закордонних паспортів, а особам без громадянства - безстроково. Якщо іноземець протягом року з дня  закінчення терміну дії свого  закордонного паспорта не пред'явить  нових чи справжніх документів, йому видається посвідка на проживання для особи без громадянства.

   Особи, що бажають одержати статус біженця, зобов'язані негайно після прибуття звернутися з клопотанням в орган міграційної служби, а при його відсутності - в орган виконавчої влади. У випадку реєстрації клопотання особа одержує направлення на тимчасове поселення. Йому забезпечується проїзд і провіз багажу до місця тимчасового поселення, проживання і користування комунальними послугами. Вона вправі одержувати харчування, медичну допомогу, грошову допомогу.

   Рішення про визнання особи біженцем приймається органом міграційної служби, і йому видається посвідчення відповідного зразка.

   Тимчасово прибулі в Україну особи, що не є громадянами України, проживають по своїх закордонних паспортах. Після прибуття в пункт призначення закордонні паспорти протягом трьох діб подаються на реєстрацію. Від реєстрації звільнені дипломати, туристи, що роблять круїзи, члени екіпажів морських і повітряних судів і ряд інших осіб, названих у законі. Запис про реєстрацію провадиться по місцеві первісного перебування громадян.

  Особливий термін реєстрації встановлюється відповідно до Положення про залучення і використання в Україні іноземної робочої сили, На підставі дозволу про залучення іноземних робочих термін реєстрації визначається до одного року, а в окремих випадках допускається його продовження ще до одного року. Іноземний громадянин (крім постійно проживаючим, визнаним біженцем, що одержав притулок), що в'їхав в Україну з метою здійснення професійної діяльності, може працювати за наймом тільки при наявності підтвердження на право трудової діяльності, виданого на його ім'я на підставі отриманого роботодавцем дозволу.

  Видача підтверджень на право трудової діяльності іноземним громадянам, що здійснюють роботу за наймом у роботодавця, в межах встановлених дозволом, чисельності залученої іноземної робочої сили, провадиться територіальними органами міграційної служби України за поданим роботодавцем клопотанням, при наявності згоди іноземного громадянина. Залучення іноземних громадян з числа висококваліфікованих фахівців здійснюється без оформлення дозволу у випадках наймання роботодавцями для роботи на підприємствах з Іноземними інвестиціями, що діють на території України, на посаді керівників підприємств, їх заступників, керівників підрозділів. Таким чином, встановлений наступний порядок прийняття іноземних громадян, що тимчасово знаходяться в Україні, на роботу:- роботодавець повинний звернутися в міграційну службу й одержати дозвіл на прийом на роботу визначеного числа іноземних громадян; - на підставі отриманої квоти роботодавець просить міграційну службу видати підтвердження конкретній особі на право працювати за наймом;- після одержання підтвердження роботодавець вправі прийняти конкретного іноземця на роботу. Особисті і службові автотранспортні засоби іноземних громадян, що прибули в Україну на термін до 6 місяців, ставляться на облік у митних органах, а ввезені на термін більш 6 місяців реєструються в ДАІ. Важливою особливістю адміністративно-правового статусу особи, що не має українського громадянства і тимчасово знаходиться в нашій країні, є обов'язок виїхати з України після закінчення визначеного йому терміну перебування. Термін перебування може бути скорочений, якщо:

   1) відпали підстави для подальшого перебування іноземного громадянина;

   2) він порушує законодавство про правове положення Іноземних громадян.

   В даний час ще діють Правила транзитного проїзду іноземних громадян. Транзитний проїзд через Україну повітряним, залізничним і морським транспортом осіб, що не є її громадянами, дозволяється при наявності документів дійсних для в'їзду в суміжну державу і відповідних проїзних документів. Транзитний проїзд на легкових автомобілях, а також здійснення міжнародних транзитних автоперевезень провадяться на основі міждержавних угод при наявності документів, що дають право на в'їзд у суміжну державу. Транзитні візи видаються, як правило, без права зупинки. Безвізовий транзит дозволяється при наявності міжурядових угод про безпересадочні переліти через територію України.

   У прикордонний пункт виїзду іноземні громадяни й апатриди прибувають по встановлених маршрутах із зупинками в пунктах, названих у транзитних візах. Автомобільний транзит здійснюється по дорогах, відкритим для міжнародного повідомлення. Бажаючі змінити маршрут

проходження зобов'язані  одержати на це дозвіл ОВС. Там же варто  одержати дозвіл на перебування в  Україні, якщо громадянин зробив змушену  зупинку на термін більш доби. За дозволом в останньому випадку потрібно звернутися протягом наступної доби з моменту зупинки.

 

 

3.4 Спеціальні адміністративно-правові статуси індивідуальних суб'єктів.

 

   У реальному житті існує величезна розмаїтість спеціальних адміністративно-правових статусів. Використовуючи критерій соціальної ролі індивіда, їх можна згрупувати в декілька родових общностей. І в тому числі виділити статуси:

   1) членів адміністративних колективів;

   2) суб'єктів адміністративної опіки;

   3) жителів територій з особливим адміністративно-правовим режимом;

   4) суб'єктів дозвільної системи. Поняття «адміністративний колектив» в юридичній науці не використовується. Але воно необхідно. Уже давно говорять, пишуть, використовують у законодавстві поняття «трудовий колектив», під яким розуміють самостійний суб'єкт права і робітників визначеної організації. В другому випадку мова йде про організовану групу людей, що беруть участь своєю працею в діяльності організації. Відносини членів трудового колективу з підприємством (установою), його адміністрацією, їхні особисті права регулюються трудовим правом.

   Адміністративним колективом пропонується іменувати особовий склад організації, у якій відносини її членів з адміністрацією (організацією), їхні особисті права й обов'язки регулюються адміністративним правом. Це -органи внутрішніх справ, військові частини, воєнізовані пожежні, гірничорятувальні частини, лікувально-трудові профілакторії, студентські колективи ін.