Правозастосування

Вихід зі скрутного становища нами бачиться у прийнятті нового КПК України, який би врахував всі потреби практики правозастосування сьогодення та закріпив би за судами право керуватися усталеною судовою практикою, а у випадку відсутності такої практики, необхідності заповнення прогалин або тлумачення закону — звертатися за роз'ясненнями до Пленуму Верховного Суду України.

Висновки

Правозастосування - це здійснювана в процедурно-процесуальному порядку владна-організуюча діяльність компетентних державних органів і посадових осіб, яка полягає в індивідуалізації юридичних норм стосовно конкретних суб'єктів і конкретних життєвих випадків в акті застосування норм права.

Застосування норм права має місце там, де адресати правових норм не можуть реалізувати свої, передбачені законом права і обов'язки без посередництва компетентних органів.

Сукупність дій посадової особи або державного органу, спрямовані на розв'язання певного завдання правозастосування, є стадією правозастосовчого процесу.

Застосування норм права - це певний процес, який має здійснюватися в жор­стко регламентованих нормами права межах.

У процесі застосування норм права суб'єкт правозастосовування має виріши­ти одночасно декілька завдань: зібрати факти, встановити норми права, необхідні для вирішення справи, здійснити кваліфікацію.

Стадії процесу правозастосування - це щаблі пізнання істини, які напрацьо­вані наукою і практикою. В побудові правозастосовчого процесу, послідовності його стадій закладена реальна гарантія з'ясування істини.

Правозастосування - це управлінська, процесуальна діяльність. їй, а також її стадіям, незважаючи на їх різнорідність і різну масштабність, властиві три структурно-часових компоненти.

Суб'єкти (сторони) правовідносин — це учасники правового відношення, що володіють взаємними правами й обов'язками.
Найчастіше таких сторін два: продавці і покупець при купівлі-продажу; слідчий і свідок при виробництві допиту і т.п.

Правосуб'єктність є особливою властивістю, політико-юридичним станом визначеної особи і включає три елементи:

— правоздатність — здатність мати суб'єктивні права і юридичні обов'язки;
— дієздатність — здатність реалізувати права й обов'язки своїми діями;
— деліктоздатність — здатність нести юридичну відповідальність за свої дії.

Розрізняється три види правосуб’єктності: загальна (здатність, абстрактна по суті, бути суб'єктом права взагалі); галузева (здатність бути суб'єктом права відповідної правової галузі); спеціальна (здатність бути суб'єктом визначеної групи суспільних відносин у рамках конкретної галузі права).

Суб'єктів правовідносин у сфері державного захисту осіб, які бе­руть участь у кримінальному судочинстві, можна поділити на дві групи: 1) суб'єкти, які мають право на державний захист; та 2) суб'єкти, що забезпечують безпеку осіб, які підлягають захисту.

Забезпечення їх безпеки здійснюється відповідно до вимог Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23 грудня 1993 року.

Суб'єкти, які мають право на державний захист, та суб'єкти, що забезпечують безпеку осіб, що підлягають державному захисту, наді­лені певними правами і обов'язками, які спрямовані на забезпечення належної реалізації заходів безпеки.

Основною формою реалізації норм права судом є правозастосування — владно-організуюча діяльність суду як компетентного органу держави, що забезпечує в конкретних життєвих обставинах реалізацію юридичних норм шляхом прийняття відповідного процесуального рішення [1, с. 115].

Судова правотворчість існувала у вітчизняній правовій системі постійно, прикриваючи своє буття різними легальними формами. Під впливом судової практики створювалося радянське кримінально-процесуальне право, проводилася його перша (початок 20-х років) кодифікація, що завершилася прийняттям Основ кримінального судочинства СРСР і союзних республік 1958 р.

Судова влада в юридичній літературі переважно визначається як діяльність зі здійснення правосуддя, тобто прийняття загальнообов'язкових рішень у процесі цивільного, кримінального, адміністративного і господарського судочинства3 [18, с. 55]. В останніх дослідженнях під судовою владою з позиції її соціальної сутності розуміється універсальна елементна структура (склад) як сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак (об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона), які разом з необхідною повнотою розкривають її зміст4 [27, с. 6-7]. При цьому мова про судову правотворчість, як правило, не йде.

Список використаних джерел

1.                  Алексеев С. С. Право: азбука-теория-философия : опыт комплексного исследования. — М. : Статут, 1999. — 712 с.

2.                  Алексеев С.С. Проблемы теории права. Курс лекций в 2-х т. Т. 2. - Свердловск, 1973. - С. 239.

3.                  Вильнянский СИ. Применение норм советского социалистического права. Уч. записки Харьковского юрид. ин-та. - Вып.7. - 1956. - С. 10.

4.                  Відомості Ради СССР. — 1959. — № 1. — Ст. 15.
с.

5.                  Васильев РФ. Акты управления (значение, проблема исследований, понятие). - М., 1987. - С. 102-104.

6.                  Дюрягин И.Я. Право и управление. -М., 1981. - С. 156.

7.                  Дюрягин И.Я. Применение норм советского права. - Сверд­ловск, 1973.- С. 328.

8.                  Кримінальний кодекс Української РСР : прийнятий другою сесією ВУЦВК 10 скликання 1927 р. : офіц. текст із змінами на 1 верес. 1958 р. та з додатками постатейно-систематизованих матеріалів. — К., 1958. — 162 с.

9.                  Кримінально-процесуальний кодекс України : проект № 3456-д від 18 листопа. 2005 р.

10.             Кримінальний кодекс Російськой Федерації : утвержден Федеральным законом от 18 дек. 2001г. № 174-ФЗ в ред. Федерального закона от 29 мая 2002 г. № 58-ФЗ // Собрание законодательства Российской Федерации. — 2001. — № 52. — Ст. 4921 ; 2002. — № 22. — Ст. 2027.

11.             Господарський процесуальний кодекс України № 1798-ХП від 6 листоп. 1992 р. // Українська інвестиційна газета. — 2002. — № 14, 9 квіт.

12.             Лазарев ВВ. Эф­фективность правоприменительных актов. - Казань, 1975. - С. 138.

13.             Ла­зарев ВВ. Применение советского права. - Казань, 1972. - С. 215.

14.             Мурашин О. Г. Загальна те­орія держави і права. - Львів, 2003. - С 376.

15.             Недбайло П.Е. Применение советских правовых норм. - М. 1960. - С. 134.

16.             Нерсесянц В. С Право и закон. - М., 1983. - С. 260.

17.             Офіційний вісник України. — 2004. — № 16. — Мт. 1088.

18.             Оборотов Ю. Н. Современное государство : основы теории : учеб. курс. — О. : Астропринт, 1998. — 132 с.

19.             Проблемы общей теории права и государства : учеб. для вузов / под общ. ред. акад. РАН, д.ю.н., проф. В. С. Нерсесянца. — М., 2002. — 516 с.

20.             Рабінович П.М. Основи загальної теорії держави і права. - Тернопіль, 2002. - С. 456.

21.             Про міжнародні договори України : Закон України від 29 черв. 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2004. — № 50. — Ст. 540.

22.             Про Конституційний Суд України : Закон України від 16 жовт. 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2004. — № 49. — Ст. 272.

23.             Про судоустрій України : Закон України від 7 лют. 2002 p. // Відомості Верховної Ради України. — 2002. — № 27-28. — Ст. 180.

24.             Про деякі питання застосування законодавства, яке регулює порядок і строки затримання (арешту) осіб при вирішенні питань, пов'язаних з їх екстрадицією : постанова Пленуму Верховного Суду України № 16 від 8 жовт. 2004 р. // Вісник Верховного Суду України. — 2005. — № 1.

25.             Про деякі питання, що виникають під час розгляду судами України скарг на постанови органів дізнання, слідчого, прокурора про порушення кримінальної справи : постанова Пленуму Верховного Суду України № 1 від 11 лют. 2005 p. // Вісник Верховного Суду України. — 2005. — № 2.

26.             Сырых В.М. Теория го­сударства и права. - М., 2001. - С. 275.

27.               Смородинський В. С. Судова влада в Україні (загальнотеоретичні проблеми) : автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — X., 2001. — 20 с

28.               Судебная власть / под ред. И. Л. Петрухина. — М. : ТК Велби, 2004. — 720

29.             Теорія держави і права. Скакун О.Ф.. Глави 18-32. Підручник / Пер. з рос. - Харків: Консум, 2001. - 656 с.

30.             Устав уголовного судопроизводства от 1864 г. // Российское законодательство Х-ХХ вв. — Т. 8.

31.             Фридмен Л. Введение в американское право : пер. с англ. / под ред. М. Каланторовой. — М. : Издательская группа “Прогресс” “Универс”, 1993. — 286

32.             Юсупов В.А. Правоприменительная деятельность органов государственного управления. - М., 1979. - С. 190.